ВСУ просит КС проверить, насколько конституционны новые полномочия ВСЮ

Об этом говорится в сообщение ВСУ: 

«Верховний Суд просить Конституційний Суд перевірити на предмет конституційності нові повноваження Вищої ради юстиції

4 червня 2010 року Пленум Верховного Суду України прийняв рішення звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про Вищу раду юстиції», Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» .

Виступаючи на Пленумі, Голова Верховного Суду Василь Онопенко зауважив, що цим законом уможливлено неправомірний вплив Вищої ради юстиції на суддів, втручання у здійснення судами правосуддя. Ним також суттєво звужено визначені Конституцією України обсяг гарантії судового захисту громадянами своїх прав, свобод та законних інтересів.

На переконання Василя Онопенка, прийняття Верховною Радою цього закону стало справжнім каталізатором у ставленні влади до суду: протягом двох днів змінено по суті всю систему координат у відносинах між владою і громадянином, владою і судом, владою і суддею.

Цим законом зменшено необхідний для проведення засідань Вищої ради юстиції кворум з двох третин до простої більшості. Запровадження таких змін повністю усуває судову владу від участі у прийнятті рішень щодо суддівської кар’єри і дозволяє встановити абсолютний контроль над усім суддівським корпусом з з боку тих членів цього органу, які не мають відношення до здійснення правосуддя – прокурорів, народних депутатів, представників виконавчої влади. При цьому виключено норму, яка передбачала, що член ради, який порушив питання перед Вищою радою юстиції про звільнення з посади судді, не бере участі в голосуванні при прийнятті рішення.

Зниження необхідного кворуму для правомочності засідань Вищої ради юстиції, констатував Василь Онопенко, не відповідає визначеному статтею 131 Конституції України представницькому характеру цього колегіального органу, а створення передумов до ігнорування позиції представників судової влади у Вищій раді юстиції – встановленому статтею 6 Конституції принципу самостійності судової влади.

У своєму виступі Голова Верховного Суду України наголосив і на тому, що наділення Вищої ради юстиції правом витребовувати копію судової справи, яка перебуває на стадії розгляду, не відповідає статтям 6, 126, 131 Конституції України, оскільки робить можливим вплив на суддів, не враховує визначений Конституцією самостійний статус органів правосуддя. Це також прямо суперечить щонайменше чотирьом рішенням Конституційного Суду – від 19 травня 1999 року, від 11 квітня 2000 року, від 20 березня та від 21 травня 2002 року. Наділення Вищої ради юстиції таким повноваженням означає, що на сьогодні об’єктом контролю цього позасудового органу потенційно стає кожна справа, що слухається судом.

Відвертим знущанням над судовою владою Василь Онопенко назвав закріплення у новому законі визначення понять «порушення присяги» та «порушення морально-етичних принципів поведінки судді».

«Виникає закономірне запитання, сказав Василь Онопенко: хто у Вищій раді юстиції визначатиме відповідність судді морально-етичним принципам? Чию із членів Вищої ради юстиції моральність буде взято за еталон? Точно не суддівську етику і мораль, бо представники суддівського корпусу з цього процесу фактично виключені».

Не може не обурювати й те, сказав Голова Верховного Суду, що за новим законом звільнити суддю можна не тільки за його відсутності, навіть із поважних причин, а й без отримання жодних пояснень з його боку.

Такі положення Закону не відповідають статті 8, статтям 19, 22, 59, 126, 131 Конституції. Вони суперечать закріпленим в Основних принципах Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності правосуддя правилам розгляду питань, пов’язаних із відповідальністю суддів, за якими «суддя має право на відповідь і справедливий розгляд».

У своїй сукупності, ці, здавалося б, фрагментарні зміни у нинішніх реаліях з урахуванням діючого складу Вищої ради юстиції уможливлюють установлення абсолютного, тотального контролю над судовою владою.

Повноту цього контролю забезпечуватимуть зміни, внесені до Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що акти, дії та бездіяльність Вищої ради юстиції оскаржуються виключно до Вищого адміністративного суду України, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає. До речі, це стосується також рішень, дій та бездіяльності Верховної Ради та Президента, які відтепер можуть бути оскаржені лише до Вищого адміністративного суду без можливості апеляційного чи касаційного оскарження його рішень. При цьому унеможливлюється забезпечення позову шляхом зупинення акта чи заборони вчиняти певні дії.

Це є істотним зниженням рівня судового захисту прав суддів та інших громадян і не відповідає ряду базових положень Конституції (зокрема, її статтям 1, 3, 8, 22, 55, 129).

У цьому зв’язку суддя Верховного Суду Валентин Косарєв запропонував доповнити конституційне подання положенням про те, що передбачені новим законом можливості оскарження рішень, дій та бездіяльності Вищої ради юстиції, Верховної Ради України, Президента України виключно до Вищого адміністративного суду України, рішення якого є остаточним, суперечить ст. 125 Конституції. Цією статтею встановлено, що створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Надання Вищому адміністративному суду виключного права ухвалювати з цих питань остаточне рішення є нічим іншим як створенням особливого суду.

Голова Верховного Суду підкреслив, що сьогодні йдеться не тільки про системний наступ на судову владу. Під загрозою опинилося правосуддя як найбільший ефективний інститут захисту прав людини. Судячи з усього, ініціаторам цих змін правосуддя та незалежний суд не тільки не потрібні, вони заважають їм. Цим і обумовлена необхідність звернення до Конституційного Суду».

Обком