Контрабандисти переключились із цигарок і спирту на ухилянтів: більше грошей – менше ризику
Чому колишнє керівництво МВС під час війни використовувало гелікоптер, якщо є певні правила безпеки? Що встановила перевірка Державної служби з надзвичайних ситуацій, посадовці якої отримали підозри після авіатрощі в Броварах?
Навіщо МВС формує законодавство про безпекове середовище і яких новацій у зв’язку з цим очікувати? За які кошти громади мають закупати інтелектуальні камери відеоспостереження, чому на вулицях знову увімкнули камери фіксації руху і як планують боротись зі стрітрейсерами?
Як розмінувати території за роки, а не десятиліття? Які функції Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, перебере на себе МВС? Чи було знищено речові докази і в яких справах під час нещодавнього вибуху на території Державного науково-дослідного експертного криміналістичного центру МВС? На ці та багато інших запитань у великому інтерв’ю виданню “Цензор.НЕТ” відповів міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
“НЕ МІНІСТР МОНАСТИРСЬКИЙ МАВ УХВАЛЮВАТИ РІШЕННЯ ПРО ТЕ, ЛЕТІТИ ЧИ НЕ ЛЕТІТИ”
– Державне бюро розслідувань повідомило про підозру посадовцям ДСНС, через дії яких 18 січня в авіакатастрофі загинуло керівництво МВС. Ви анонсували проведення внутрішніх перевірок у ДСНС. Вони вже закінчились? Що саме перевіряли?
– Ми почали ці перевірки одразу після цієї катастрофи. Групу фахівців було направлено в авіаційні підрозділи Державної служби з надзвичайних ситуацій. Перевіряли все: починаючи з технічного стану гелікоптерного парку й закінчуючи підготовкою персоналу і документації з використання цього європейського парку гвинтокрилів. Також перевіряється господарська діяльність ДСНС. Величезна служба, великий функціонал, покладений на неї. Тим паче зараз, у воєнний час.
Мета перевірки, яку ми закінчуємо, – узагальнення всіх попередніх ревізій, аудитів Державної служби з надзвичайних ситуацій. І однією з ключових тез і одним із ключових висновків цієї перевірки буде роль керівництва цієї служби в організації загальної роботи, зокрема підрозділів, які забезпечували і забезпечують польоти авіації ДСНС. Ми зараз її використовуємо не в такій кількості й не в таких масштабах, як це було до широкомасштабної війни, й у нас на сьогодні є можливість досить ґрунтовно розібратись, які гелікоптери були і є в авіаційному парку ДСНС, що ми маємо зробити, щоб не допустити у подальшому таких трагедій не тільки в системі Міністерства внутрішніх справ, а загалом в експлуатації європейських гвинтокрилів.
І коли закінчиться перевірка, ми вже матимемо повну картину того, які помилки було допущено на системному рівні, зокрема й ті, які призвели до цієї трагедії.
Що я вже можу сказати зараз? Є питання щодо підготовки технічного персоналу, пілотів, використання симуляторів цієї авіаційної техніки, використання палива, знання іноземної мови – в цьому разі англійської – персоналом, який обслуговує гелікоптери. Бо знання англійської мови пілотами має бути обов’язковим у разі використання такої техніки. Це зекономить величезні кошти на експлуатації цього транспорту.
Кожен фахівець, який допускається до обслуговування й експлуатації цієї техніки, має пройти додаткове навчання за кордоном. Чи то в Румунії, чи в Німеччині, чи у Франції. Тобто, йдеться про ті країни, які допущені до технічного обслуговування цих гелікоптерів. І ті, які мають відповідні ліцензії для навчання персоналу. Тому ми підійшли до кожного техніка й до кожного пілота окремо, а також до всіх, хто обслуговував усі ці процеси на бюрократичному рівні.
Скажу вам, що Міністерство внутрішніх справ має найбільший авіаційний парк європейських гвинтокрилів. Їх 56. І зараз цю систему експлуатації авіації якраз добудовуємо. Мають бути єдині стандарти, чіткі правила про те, яким чином експлуатується ця техніка. Щоб було зрозуміло: не може гелікоптер, наприклад французької компанії Airbus, ремонтуватись, експлуатуватись так, як, скажімо, гвинтокрил МІ-8 для військових. Тому що іноземна і вітчизняна військова і цивільна техніка – це трохи різне. Той гелікоптер, який ми втратили в цій авіатрощі, технологічно вищий від усіх гелікоптерів вітчизняного виробництва. Та електронна система, яка на таких гелікоптерах стоїть, потребує відповідного обслуговування і відповідних знань для того, щоб не припуститись будь-якої помилки.
Нині ми робимо все для того, щоб той персонал, який обслуговує цей парк, пройшов відповідне навчання, пілоти мали змогу вчитися і тренуватись на відповідних симуляторах. А я скажу, що в той період симулятор не працював на базі одного з наших навчальних закладів, документи на нього не було отримано. Тобто симулятор був, а документів на нього не було. Ба більше, на цей симулятор не було електронної флешки, яка повинна була запустити його у використання.
Тому ми зараз усі помилки, які було допущено раніше, виправляємо. І, звісно, маємо зробити все можливе і неможливе, щоб не повторити такої самої трагедії не тільки в Міністерстві внутрішніх справ, а й загалом у країні.
– Ви літаєте на гвинтокрилах зараз під час війни?
– Ні, їжджу тільки автомобілем.
– Ви перестали літати після загибелі колишнього керівництва МВС?
– Ні, я й до цього не літав. Вважаю, що під час війни для посадових осіб це небезпечно. Є відповідні заходи безпеки, яких ми всі маємо дотримуватись. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що після катастрофи я заборонив усі польоти авіації. Хоча авіація ДСНС і МВС працює винятково для евакуації тяжкопоранених бійців і ми перевозимо також у терміновому порядку медичний персонал з одного міста в інше. В які міста – не називатиму. Це практично вся Україна, за винятком тих областей, які розташовані безпосередньо поблизу лінії фронту.
– Як ви зреагували, коли з’явилась інформація від ДБР про пред’явлення підозр? Чи очікували таких результатів розслідування? Розумію, що розслідувала не Нацполіція, але певну інформацію ви, напевне, мали.
– Ми співпрацювали зі слідством і надали всю інформацію, яка цікавила слідчих бюро. Частину інформації я справді знав. Щодо вручення підозр – то мене це не здивувало. Бо знаю, що деякі посадові особи допустили прорахунки в системі обслуговування авіаційного транспорту.
– Ви, до того ж, сказали, що не працював симулятор. Тобто люди не тренувались, як це потрібно було робити.
– Очевидно, не всі.
– Чому всі ці ревізії, про які ви кажете, не проводились до авіатрощі? Це міг робити керівник служби? Чи для цього треба вказівка міністра?
– У Міністерстві внутрішніх справ є авіаційний підрозділ, який відповідає за організацію та координацію всієї системи авіаційного транспорту. Начальники управлінь авіації в Національній гвардії, Державній прикордонній службі, Національній поліції, ДСНС відповідають уже безпосередньо за експлуатацію, використання цих гелікоптерів. І ці люди мають знати, що в них у підрозділах відбувається. Сьогодні наше завдання зробити так, щоб експлуатація всього парку гелікоптерів, про який я сказав, відбувалась за єдиними правилами. Тільки це дозволить нам уникнути таких надзвичайних подій, як ми мали у січні.
– Ці правила встановлено?
– Так. Ми з Національним бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами Міністерства інфраструктури плідно співпрацюємо. Це досить велика робота. Але на сьогодні вона достатньо упорядкована, я вважаю, у Міністерстві внутрішніх справ.
І ми цим досвідом поділимось з усіма державними і недержавними органами, які експлуатують такі гелікоптери.
Ще раз хочу наголосити: якщо це технік, то він має пройти навчання і мати відповідний сертифікат, який допускає його до ремонту, обслуговування цього транспорту.
Якщо це пілот, то мають бути вимоги до нальотів. Якщо немає зараз практичних нальотів, мають бути нальоти на симуляторах.
Технічний персонал чітко повинен розуміти, що є макети фюзеляжу, і вони з ним працюють. Кожен гелікоптер щодня має проходити технічне обслуговування відповідно до вимог експлуатації.
Гелікоптер коштує величезних грошей. Наприклад, той, який упав, коштував приблизно 13,5 мільйона євро. До такої техніки має бути кваліфікований підхід.
– Ви сказали, що під час війни треба дотримуватись певних заходів безпеки, тому ви й не літаєте на гвинтокрилах. Денис Монастирський не дотримувався таких заходів, правильно я зрозуміла?
– Один із тих посадовців, якому вручили підозру, якраз і відповідав за це питання. Не міністр Монастирський мав ухвалювати рішення про те, летіти чи не летіти. Рішення ухвалював керівник польотів, пілот – керівник екіпажу, який загинув, і керівник управління авіації.
– Вони мали його відмовити?
– Вони мали не дозволити політ гвинтокрила.
– Вони могли це зробити?
– Звісно.
– А чому не зробили?
– Слідство і суд встановить, наскільки повною була їхня провина в тому, що відбулось.
– Будуть кадрові зміни за результатами внутрішніх перевірок у ДСНС?
– Так, готуються кадрові зміни за результатами цих перевірок. Думаю, що протягом тижня-двох ці кадрові зміни будуть.
– Чи збереже посаду керівник ДСНС?
– Це покажуть результати перевірки.
– Державна служба з надзвичайних ситуацій була не дуже добре забезпечена технічними засобами до війни. Достатньо згадати навіть про драбини, яких бракувало, коли йшлося про ліквідацію пожеж у висотках. Війна щось змінила? Бо навантаження на них зараз колосальне, і ми бачимо, як вони працюють на місцях “прильотів”, під час евакуації людей. А що робиться для технічного забезпечення цієї служби?
– Забезпечення значно покращилось. Ми вдячні нашим міжнародним партнерам, які з початку широкомасштабної війни почали нам допомагати. Це стосувалось генераторів, цистерн для палива, цистерн для води і безпосередньо пожежних машин.
Водночас на сьогодні для нашої великої країни, коли ми втратили дуже багато техніки, зокрема й техніки ДСНС, коли ворог постійно обстрілює наші міста, а будинки є не тільки 9-ти і 12-поверхові, але й 30-ти і 35-поверхові, драбини, про які ви кажете, це справді проблема, їх не вистачає.
Рятувальники більш-менш забезпечені 30-тиметровими драбинами – вони дістають до 9-го поверху. А драбини на 40-70 метрів, по-перше, важкі в експлуатації, не завжди є змога і під’їхати до такого будинку, й розгорнути техніку. По-друге, такі драбини виготовляють тільки іноземні компанії, і їхня вартість – близько мільйона євро й більше. Тому ми спілкуємось і з нашими виробниками, можливо, хтось із них почне виробляти такі драбини, та вони поки що пропонують драбини на 30-35 метрів.
Окрім того, ми очікуємо, що в нас буде змога закупити або нам передадуть такі драбини як матеріально-технічну допомогу з інших країн. Бо це безпека і життя наших громадян.
– Як безпека і життя рятувальників.
– Звичайно. І якщо уявити, що пожежа, наприклад, на 20-му поверсі, то є велика проблема. Гелікоптер не підлетить, бо досить щільна забудова. Тому наші працівники, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, заходять у під’їзди і йдуть по сходах.
– Або прилетить десь ракета – і людей треба діставати з високого поверху…
– Саме так. Але хочу додати, що у нас існують центри швидкого реагування, і там працюють альпіністи. Це такий собі спецназ для ДСНС, вони чудово справляються із завданнями, які перед ними стоять.
“Я Б ТАК СМІЛИВО СКАЗАВ, ЩО ЗА 10 РОКІВ МАЄМО РОЗМІНУВАТИ ДЕСЬ 80 % ТЕРИТОРІЙ НАШОЇ ДЕРЖАВИ”
– Одне із завдань, яке стоїть перед ДСНС, – розмінування. Президент наголошує, що Україна має розмінувати свою територію не за десятиліття, а за роки. За яких умов це можна зробити? На ваш погляд, скільки років знадобиться на розмінування всіх територій? Бо публічно різні високопосадовці називають від 25 до 70 років.
– Дуже важко щось прогнозувати, бо йде війна. Замінування територій Київської, Чернігівської, Сумської областей не йде у жодне порівняння із ситуацією на Херсонщині. А Херсонська область не йде у порівняння із замінуванням Запорізької, Донецької й частини Харківської областей, там, де зараз стоїть противник.
Що стосується контрольованої на сьогодні частини нашої держави, то абсолютно природно, що ми встигнемо провести це розмінування відносно досить швидко. Умова – велика кількість наших саперів і Збройних сил, піротехніків ДНСН, вибухотехніків Національно поліції. Ми постійно набираємо в ці підрозділи людей, отримуємо спеціальну техніку для розмінування від наших міжнародних партнерів. І продовжуємо зараз розміновувати кожного дня.
Усі, кого долучено до розмінування, працюють у дві зміни. Одна зміна може бути два тижні або місяць-півтора. Тобто частина людей перебуває у себе в регіонах, інша – їде в області, де потрібно проводити розмінування.
Ми отримуємо машини механізованого розмінування, їх у нас уже більше десятка працює. За розрахунками нам потрібно їх бодай близько сотні.
Об’єктивно їх не можуть виробники – чи то Хорватія, чи Швейцарія, чи Німеччина, чи Велика Британія, чи Канада – виготовити в достатньо швидкий спосіб. Тому ми робимо замовлення і чекаємо. І міжнародні партнери нас тут підтримують у тому, щоб ці замовлення були.
Як тільки надходить машина для розмінування, персонал для роботи на ній проходить навчання, яке триває два тижні, і ми запускаємо її в роботу.
І також ми сподіваємось на гуманітарне розмінування міжнародних організацій, які зайдуть на територію держави, щоб нам допомагати.
Звісно, ми не хочемо допустити, щоб території розміновувались 25 чи 70 років, тому що економіка має працювати, люди мають повертатись у свої будинки, працювати на землі. Має бути світло, має бути газ.
Тому ми все робимо для того, щоб чітко розподіляти наші зусилля з розмінування передовсім пріоритетних територій. Це населені пункти. І туди, де можна безпечно проводити сільськогосподарські роботи, ми також направляємо наших спеціалістів.
Звичайно, що не вистачає сил, тому що дуже багато у нас саперів безпосередньо біля лінії фронту. Частина тих працівників, які б могли працювати в ДСНС чи в поліції, несуть службу зараз у Збройних силах.
Характеризуючи щільність замінування, яка є в Запорізькій області, на південному напрямку – це Оріхів, Гуляйполе, Велика Новосілка, міністр оборони сказав, що там 5 мін на квадратний метр. Але ж не забуваймо, що ще ми маємо дистанційне мінування, яке накопичується противником щодня. Складність замінування з кожним днем все вище і вище. Є, наприклад, послідовне замінування, коли техніка наїжджає або солдат наступає на одну міну, а вибухає одночасно ще якась кількість на лінії.
Тому дуже багато чинників, які впливатимуть на терміни виконання цієї роботи.
Якщо буде технічне оснащення і люди, які вміють розміновувати, ми розмінуємо досить швидко. Я б так сміливо сказав, що за 10 років маємо розмінувати десь 80% територій нашої держави.
– Це дуже оптимістичний прогноз.
– Так, це оптимістичний прогноз, але ми можемо це потенційно зробити, враховуючи сучасні технології. Зараз розробляються в експериментальному варіанті й надаються нам дрони, які можуть, пролітаючи над землею, сканувати її на глибину одного метра. І давати точні координати й точки, де мають працювати наші вибухотехніки.
Ми звертаємось до наших партнерів, вони зазвичай ідуть нам назустріч, тому що весь світ зацікавлений у тому, щоб Україна розвивалася і процвітала економічно. А ми зацікавлені в першу чергу.
Я думаю, що так, як ми навчились працювати під час війни, це втричі швидше, ніж було раніше. Водночас ми не повинні гнатись за швидкістю, має бути якість. Щоб люди могли зайти на безпечне подвір’я, в безпечну квартиру і сільгосптехніку вигнати на безпечну територію й там проводити польові роботи.
– “Українська правда” опублікувала репортаж про судовий процес над херсонським рятувальником Олексієм Левченком. У ньому йдеться про те, що він багато років працює в ДСНС у Херсоні. І залишався на службі й під час повномасштабної фази війни, і після окупації міста, і після його звільнення. Керівництво регіонального управління виїхало, з центрального апарату людям теж не надходило жодних вказівок щодо їхнього виїзду, виводу техніки, загалом якихось дій, враховуючи ситуацію. Тепер його судять за колабораціонізм. Можна припустити, що такі історії ще будуть. Навряд чи Олексій – єдиний з рятувальників, які залишалися в області під час окупації і які допомагали нашим людям, виконуючи свою роботу. Читали цей репортаж?
– Так, я цю статтю читав. Погоджуюсь, що ми можемо припустити, що такі випадки непоодинокі, й це стосується не тільки Херсонської області. У нас триває службова перевірка, яка стосується не тільки цього випадку, але й усіх дій працівників ДСНС у регіонах у перші тижні й місяці широкомасштабної війни.
– А як бути з керівництвом на центральному рівні? Чому вони не давали вказівок і не входили на зв’язок?
– Ми це теж з’ясуємо. Група вже виїхала в Херсон, опитує і працівників, і керівників регіонального Головного управління ДСНС, які на той час перебували на цій території або виходили з Херсона й Херсонської області, для того, щоб встановити істину щодо того, які команди тоді надходили.
– Коли йдеться про зрадників, то здебільшого публічно кажуть про поліцейських, співробітників СБУ, інших представників правоохоронних органів. Про співробітників ДСНС майже не згадують, тому хотілося б зрозуміти, а що насправді було з ними. От як оцінити дії таких людей? Вони працювали на окупантів чи все ж таки на український народ, на людей, які вимушені були переживати окупацію разом з ними?
– Працівники ДСНС – не комбатанти, тобто розглядаються не як воююча сторона. Водночас ви згадали Національну поліцію. Так-от, Національній поліції надійшла команда до такого-то числа чи до такого-то часу вийти з території. До тих, хто не виходив, застосовувались жорсткі управлінські заходи. Зокрема й до керівників.
У ДСНС ситуація була трохи іншою. Вони без зброї, тільки зі спецтехнікою, і їхні функції – це ліквідація наслідків надзвичайних подій, гасіння пожеж і т. д.
Тому ми маємо зараз з’ясувати, які у кожному регіоні, де відбувалась евакуація і техніки, й персоналу ДСНС, надходили команди. Починаючи від керівництва ДСНС й закінчуючи керівником регіонального рівня. Після цього буде зрозумілою загальна картина того, що відбулось. Тобто треба порахувати, скільки було в штаті працівників управління ДСНС регіону на той час, у штаті управління міста на той час, а також скільки людей вийшло і куди. Якщо керівник виходив, він мав дати команду на вихід усім.
З одного боку, це дуже важке питання, яке на сьогодні не унормовано. Його ще доведеться після цієї перевірки унормувати. Тобто, залишились там люди гасити пожежі. І вони допомагали передусім не окупантам, вони допомагали нашим людям.
З іншого боку, деякі підрозділи втратили там техніку. Їм цю техніку або спалили, або її забрали саме окупанти, й гіпотетично ми можемо припустити, що вони її використовують і зараз. Відповідно залишалися люди, які зайняли керівні посади вже при тому, коли зняли прапор України і почепили прапор росії. І провину кожного нам доведеться ще встановити.
Але я не хотів би, щоб це було таке собі “полювання на відьом”, я хотів би, щоб це була досить ґрунтовна робота в інтересах нашої держави і в інтересах служби.
– У вас є якесь розуміння, скільки працівників цієї служби залишилось на окупованих територіях і що вони там роблять?
– У мене є тільки загальні цифри. Що вони там роблять? Хтось залишився служити з окупантами, а хтось залишився просто цивільною особою. Ми не маємо забувати про тих людей, які там мали тяжкохворих родичів і через це не виїхали. Це одна історія. Але я можу сказати одне: якщо хтось співпрацює з окупантами, він повинен відповісти перед законом. Чи це буде поліцейський, чи це буде військовий, чи це буде працівник іншого правоохоронного органу. До тих, хто добровільно обіймає посади в окупантів, у першу чергу є питання, чому вони не вийшли.
– Могли й не встигнути.
– Якщо не було команди, могли й не встигнути. Оця історія, про яку ми говоримо, певною мірою двояка. Він же чоловік повнолітній? Повнолітній. Він же давав присягу? Давав. Він же розумів, де він залишається. Інша справа – це те, що в нього було в голові. Ми цього зараз не знаємо. Можливо, думав, що окупація буде тиждень – і всі підуть. Чи в нього в голові була якась інша думка? Чи він добровільно працював під ворожим прапором? Чи йому було однаково, на кого працювати? Тобто маса може бути причин. А нам треба з’ясувати достеменно, що ж там відбулося.
– У травні Україна виконала одну з рекомендацій Єврокомісії, що може наблизити початок перемовин про вступ до ЄС, — затвердила Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектора безпеки і оборони України на 2023–2027 роки.
Цим документом визначено ключові ідеї, а вже надалі має бути розроблено чіткі плани їх реалізації в конкретних органах і зміни на рівні законодавства. Що в цьому напрямі робить МВС?
– Після підписання президентом цього документа Генеральний прокурор провів відповідну нараду, де ми розподілили, кожен за напрямом, обов’язки. Ми працюємо над кластером, який був визначений за міністерством і Національною поліцією. Це напрацювання змін у Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси відповідно до тих злочинів, зокрема воєнних, які ми зараз документуємо. Серед пріоритетів також боротьба з наркозлочинністю. Це історія не тільки поліцейська, а й усієї правоохоронної структури. Тут ми говоримо і про зброю також, про розслідування злочинів із використанням зброї, про розслідування проваджень щодо шахрайств. Тобто такі концептуальні засади, за якими ми будемо діяти. Але насамперед це зміни до законів. А потім уже наші спільні дії – Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань та інших правоохоронців, які будуть реалізовувати цю концепцію.
Думаю, що у вересні вже буде проміжне обговорення тих поставлених завдань, які ми всі затвердили, для того, щоб розуміти, на якому етапі їх реалізації ми зараз перебуваємо.
– Хочете якісь додаткові функції для структур, діяльність яких координує міністерство?
– Тетяно, у нас уже стільки функцій, що нам би якісно впоратись із тими, що є. Як на мене, на сьогодні ті функції, які ми маємо і яких нещодавно збільшилось на 80 %, дуже посилили наші підрозділи, передусім зросла фаховість наших працівників. Й зросла сміливість елементарно поїхати з Чернівців чи Закарпаття на два-три місяці в деокуповані Харківську і Херсонську області служити, як тільки звідти вибили ворога. Це загартовує людей, вони вчаться й повертаються у свої регіони зовсім іншими спеціалістами. Їхній фаховий рівень на порядок виростає.
Вони спілкуються більше з людьми, вони бачать більше горя, вони документують десятки воєнних злочинів, збирають речові докази в умовах, коли щось летить – або БПЛА, або ракети.
І всі відчувають, що ми перебуваємо в єдиній правоохоронній системі й правоохоронній структурі.
“ПОРТФЕЛЬ БЕЗПЕКОВИХ ПРОЄКТІВ У НАС НИНІ НАРАХОВУЄ БЛИЗЬКО 20 ЗАКОНОПРОЄКТІВ. ВОНИ ВЖЕ ВСІ ГОТОВІ”
– росія зараз судить “азовців” і “айдарівців” як терористів, хоч вони не вчиняли жодних терактів, а ми розслідуємо воєнні злочини за статтею 438 Кримінального кодексу, в якій йдеться про порушення законів і звичаїв війни. Чому? Хіба обстріли тими самими ракетами цивільної інфраструктури – це не терористичні акти, як і інші дії, які можна розцінювати як терор цивільного населення?
– По-перше, йде широкомасштабна війна. Як би хто це не називав. Відповідно і злочини фіксуються саме воєнні. Є різниця між терором і тероризмом. У розмові ми часто використовуємо термінологію не в її прямому значенні. А от для юридичної оцінки це має велике значення. Ми всі прагнемо, щоб росія на міжнародному рівні понесла відповідальність за всі свої злочини. Тому важливо правильно кваліфікувати всі дії ворога. З точки зору існуючих норм міжнародного права держава не може здійснювати терористичні акти. Але терор цивільного населення під час відкритої війни – це вже фіксація саме воєнного злочину, визначеного нормами міжнародного права, за який можна судити конкретних посадовців ворожої країни.
По-друге, ми збираємо багато інформації щодо кожної особи, щодо кожного військовослужбовця – від генерала до рядового російської армії, розслідуємо злочини, по яких вони проходять, встановлюємо вину кожного, а зібрані матеріали їхніх воєнних злочинів спрямовуємо у Міжнародний кримінальний суд.
– Наскільки я знаю, Інтерпол не дуже охоче бере в розшук військових рф, мовляв, це не про злочини, а про політику. Якби йшлося про тероризм, то вже про політику казати вони б не могли.
– Вони б не брали, навіть якби кваліфікували як тероризм. І взагалі Інтерпол себе показав за час війни як організація, яка не завжди йде нам на зустріч, організація, яка грається в політику, а не виконує функції, для яких вона і була заснована.
Тому ми через Офіс Генерального прокурора спілкуємось із Міжнародним кримінальним судом і з іншими міжнародними кримінальними інституціями. Ми досить плідно співпрацюємо в цьому питанні з Європолом.
– Ви підтримуєте ідею створення спеціального трибуналу, який би судив вище військово-політичне керівництво росії?
– Я вважаю, що всі прямо чи опосередковано причетні до розпочатої в Україні війни, хто ухвалював рішення про початок збройної агресії проти нашої держави та виконував їх, унаслідок яких загинули та продовжують гинути наші громадяни – цивільні та військові, знищується цивільна інфраструктура, а існування нашої країни, її державності в перші тижні й місяці була під питанням, – мають відповісти перед міжнародним трибуналом.
– Ви заявляли про те, що за дорученням президента України в МВС готують великий документ, метою якого є формування нового безпекового середовища в країні. Можете розповісти про ключові положення цього документа? Що означає на практиці безпекове середовище і які ризики ви вбачаєте у повоєнний час?
– Безпекове середовище – це те, як ми всі будемо жити після війни. Тобто наскільки безпечно нам буде в нашій країні. В країні, в яку ми хочемо повернути наших громадян з-за кордону, де житимуть наші герої, які воювали за неї на фронті. У країні, де ми маємо забезпечити безпеку нашим дітям і в дошкільних навчальних закладах, і в середніх, й у вищих навчальних закладах. У країні, де ми маємо зробити все, щоб тут запрацював бізнес, щоб відновлювалась економіка. У країні, де кожен розумітиме один одного, поважатиме права один одного. І, звичайно, ми будемо зважати на ті проблеми ментального складу, які будуть у нас у всіх після війни.
Які будуть пов’язані з тим страхом, з тим болем, який кожен громадянин України переживає. І тому ми хочемо, щоб безпека для наших громадян у всіх сферах діяльності мала чіткі рамки. Що ми маємо зробити? Прописати, як ми маємо жити. Наприклад, ми приїжджаємо в аеропорт або на залізничний вокзал. Ми обов’язково маємо пройти відповідні рамки, обов’язково маємо бути оглянуті на наявність можливих вибухонебезпечних предметів і зброї, тому що це безпека не лише громадянина, який їх проходить, а й усіх, які перебуватиме в тому літаку чи поїзді.
Ми чітко маємо розуміти, що після війни, в період економічних проблем, які ми також очікуємо, підніме голову криміналітет. І ми повинні мати змогу швидко розкривати злочини, протидіяти більшості злочинів, які може бути скоєно на території нашої держави. Тому ми кажемо про камери відеоспостереження, зокрема так звані інтелектуальні камери, які можуть визначати обличчя підозрюваного в скоєнні злочину. А для того, щоб після скоєння, наприклад, тяжкого злочину, чи то розбій, чи то вбивство, ми могли також і по камерах відеоспостереження відстежувати маршрути цих осіб.
Ми маємо говорити, як я вже сказав, про безпеку наших дітей у школах. Щоб сторонні особи не проходили навіть на подвір’я навчальних закладів. Для цього у нас має бути не тільки спектр технічних засобів, а також ми маємо навчити і викладацький склад, і батьків, і дітей заходів безпеки в суспільстві.
Дуже багато під ногами мін. Дуже багато після війни буде вибухонебезпечних предметів, боєприпасів, і діти чітко знають, куди їм потрібно зателефонувати, якщо вони знаходять такий об’єкт.
– Ви так упевнено сказали, що діти чітко знають. Чому ви вирішили, що вони знають?
– Для того, щоб вони знали, ми спільно із Міністерством освіти створюємо в кожній школі класи безпеки, де їм пояснюють, які бувають міни, який вони мають вигляд. Наприклад, та сама міна-“пелюстка”, яких чимало залишили росіяни на звільнених територіях.
Покажу вам дещо. У вас же мобільний із собою?
– Так.
– Ось такі брошури ми роздаємо дітям. Наведіть камеру на зображений ось тут (показує – авт.) QR-код. Бачите – завантажується зображення цієї міни? Тепер це можна буде використовувати. Наприклад, підносиш на траву – і воно в 3-D крутиться. І діти вже знають, що така міна може бути зеленою і лежати в зеленій траві. Що на таку “пелюстку” не можна наступати і що з цим робити.
Портфель безпекових проєктів у нас нині нараховує близько 20 законопроєктів. Вони вже всі готові. Частину розглянуто в комітетах Верховної Ради й рекомендовано для розгляду в залі, а ще частину поки розглядають у комітетах.
Вони стосуються роботи поліції, ДСНС і органів місцевого самоврядування. Наприклад, питання відеоспостереження в населених пунктах. Бо це безпека наших громадян.
Питання в тому, хто має доступ до цієї інформації? Він повинен бути винятково під логіном. Тобто, всі, хто заходить і дивиться інформацію або її скачує, мають бути ідентифіковані. Щоб ні в кого не було змоги самовільно подивитись цю інформацію і комусь передати. Ми хочемо це чітко унормувати.
У цій же парадигмі у нас і авіаційна безпека. Це безпека в аеропортах.
У цій же парадигмі відкриття аналітичного і ситуаційного центру МВС, який узагальнюватиме й аналізуватиме всю інформацію, яка надходить туди протягом доби. А потім буде надавати відповідні рекомендації для органів правопорядку для прогнозування тих чи інших безпекових ситуацій у державі. Це стосуватиметься надзвичайних подій, безпеки на дорогах, рівня криміналітету, пожеж в екосистемах і т. д.. Також це буде стосуватись соціальних настроїв у країні й деяких підбурювачів до дестабілізації з кримінального світу, які намагатимуться отримати свій зиск із тих соціально-економічних проблем, які можуть бути в нашій державі.
Ми відібрали 20 найкращих працівників-аналітиків, які у вересні пройдуть у Великій Британії відповідне навчання. Це системні аналітики, які будуть прогнозувати ситуацію.
У нас у ситуаційному центрі представники всіх служб, які реагують на конкретну ситуацію. Наприклад, вибух Каховської ГЕС. Працюють у нас фахівці ДСНС, поліцейські, працівники Служби безпеки України.
Так у нас буде і в подальшому організовано роботу. Це стосуватиметься також питання розмінування територій. У нас є великі електронні карти, на які ми наносимо кластери по територіях, де вже провели розмінування і де будемо проводити. Це робиться для того, щоб розрахувати сили і засоби.
Ми чітко знаємо, де в нас перебуває той чи інший автомобіль механізованого розмінування, який вийшов з ладу, підірвавшись на міні. Тому враховуємо час, коли він буде в ремонті, й розраховуємо, як далі використовувати ефективно сили й засоби.
Ще одна безпекова тема – кіберпростір. Кількість шахрайств зросла в рази. Перше – це держава-агресор, друге – місця позбавлення волі, а третє – це наші ділки, які в різних регіонах нашої держави або за кордоном намагаються забрати кошти у наших громадян. В першу чергу це стосується системи продажів. Ми цьому також протидіємо.
Це також стосується боротьби з наркозлочинністю. Зокрема, інтернет-магазинів, які розповсюджують наркотики. Цього року кількість таких магазинів значно зросла. Ми вже знаємо ці магазини і плідно працюємо над їх документуванням, виявленням і ліквідацією. Ми хочемо на системному рівні дійти до тих людей, хто організовує такі злочинні схеми.
Наступне – це безпека на дорогах. Зараз літо, люди поїхали, ми знову маємо збільшення кількості ДТП, зокрема і з тяжкими й трагічними наслідками. Ми збільшили на 50 і відновили роботу камер фіксації швидкості дорожнього руху, бо перевищення швидкості – на сьогодні основний чинник більшості тяжких ДТП.
Ми чуємо наших громадян і хочемо, щоб ці камери мали датчики й фіксували гучність роботи двигуна, підвищення шуму. Для того, щоб якщо буде закон, поліція могла на законних підставах цих людей притягувати до адміністративної відповідальності. Тих самих стрітрейсерів, наприклад. На сьогодні ми маємо дуже багато звернень від громадян, щоб із ними зробили вже щось, але не можемо, тому що немає закону і немає статті КУпАП, щоб оформити і виписати штраф на цих громадян. Це стосується як власників автомобільного транспорту, так і власників мотоциклів.
– Ви порахували, скільки треба грошей на встановлення всіх цих камер?
– Ми не купуємо зараз камери. Ідеться про камери, роботу яких призупинили на початку війни, навіть не знімаючи, їх просто відімкнули від системи.
Дуже часто нам закидають, що зараз іде війна, а от ці камери можуть використовуватись ворогом. Хочу вас запевнити, що камери мають досить серйозну систему захисту інформації – на сьогодні одну з найкращих у державі. Більше того, хочу нагадати, це не камери спостереження, це камери фіксації руху. На визначеній ділянці фіксується тільки номерний знак, передня частина автомобіля і його марка для того, щоб поліцейські могли виписати штраф. Тому я вважаю такі звинувачення безпідставними. Це не камери відеоспостереження і це не стрім. Це камери, які фіксують винятково автомобіль, коли є перевищення швидкості.
– А хто має профінансувати інтелектуальні камери і про яку суму йдеться?
– Ми сподіваємось, що фінансувати будуть наші міжнародні партнери в межах програми з відновлення нашої держави. Ми уже провели кілька перемовин і з японською стороною, і з представниками Єврокомісії, і з послами багатьох держав, які зможуть нам надати технічну допомогу. Це не тільки камери і сервери, це технічне забезпечення для побудови цієї системи. Ми враховуватимемо і європейський досвід, й ізраїльський безпековий досвід, і американський. Такі камери ми не встановлюватимемо скрізь, лише там, де це з погляду правоохоронних органів потрібно зробити.
Після війни такі камери мають бути також у громадах. Громади зможуть купувати їх самостійно, ми надаватимемо тільки технічні характеристики для інтеграції в загальну систему, а вже громада вирішуватиме, яку саме і якої фірми камеру вони купуватимуть.
Тобто, звичайно, що в нас немає грошей і ми зараз не маємо права витрачати під час війни колосальні кошти на систему відеоспостереження. У той же час якщо йдеться про безпеку кожного громадянина, то такі камери мають з’явитися на вулицях міст.
– Не зарано ми все це плануємо? Хтозна, скільки ще триватиме війна.
– Деякі країни у війні живуть роками, десятиліттями, а система внутрішньої безпеки формується і працює.
– Ви ж сказали, що безпекове середовище – це те середовище, в якому ми житимемо після війни.
– Але починати його створення треба зараз. Наприклад, про безпеку дітей ми маємо подбати вже зараз. Мама не поведе дитину в школу чи дитсадок, якщо не буде впевненою, що там є відповідне укриття.
– Уже багато разів перевіряли укриття, та однаково питання як із їх облаштуванням, так і з кількістю досі не вирішено. Що з цим робити?
– Їх потрібно побудувати. На державному рівні проводиться комплекс заходів, щоб ці укриття побудувати. Ми кажемо не про тимчасові укриття, а про повноцінні бомбосховища. Там має бути система вентиляції, система каналізації, система подачі й очищення води. Це досить великі кошти. Сподіваюсь, що наші міжнародні партнери нам допоможуть упоратися з цим завданням, адже побудова одного такого великого укриття може коштувати кілька мільйонів гривень.
Йдеться про те, щоб за завданням Президента уніфікували вартість побудови одного квадратного метра таких укриттів. Для того, щоб наші будівельні компанії вже могли розпочати їхнє будівництво.
От бачите, ми з вами знову говоримо про кошти. Ми говоримо про камери – це великі кошти. Ми говоримо про укриття – це теж великі кошти. Бо це ціла безпекова інфраструктура, яка має в найближчі місяці й роки запрацювати. Якусь буде пролонговано на три-п’ять років, а якась інфраструктура, ті ж камери відеоспостереження й укриття, вже повинна працювати.
Міністерство внутрішніх справ відповідає за контроль за доступом до цих укриттів. Але паралельно ми відповідаємо і за школярів. Я вам наведу приклад: кожні батьки розуміють, що коли дитина спускається в укриття під дитячим садком чи під школою, то має бути в безпеці. Тобто, крім дітей і педагогів, там нікого не має бути.
– Зараз в шкільні укриття пускають всіх.
– Тут чітко має бути визначено критерії, що час, поки дитина перебуває у школі чи в дитсадку, це час навчальних годин, і це укриття не для всіх. Укриттям для всіх воно стає після офіційного завершення робочого дня освітнього закладу. Бо будь-хто може зайти, розбризкати, наприклад, сльозогінний газ. Будь-хто може зайти, наприклад, не дай Бог, з вибухонебезпечним предметом. Будь-хто може зайти з собакою, а треба враховувати психологічний стан, емоційний стан, фізичний стан наших дітей. Ми про це маємо чітко говорити, тому що кожен з батьків думає про це, а потім не відпускає дітей у школу.
Тому сьогодні ми кажемо про три категорії регіонів нашої країни. Безпосередньо там, де ведуться бойові дії і найбільше йде обстрілів. Хочу сказати, що цивільну інфраструктуру обстрілюють у середньому 180 разів щодня. Це Чернігівська, Сумська, Харківська, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Запорізька області.
Батьки хочуть, щоб діти пішли в школу, але в нас немає інфраструктури, щоб 100% дітей, які проживають у тому ж Запоріжжі, перебували за партами. Друга категорія – це області, наближені до зони бойових дій, які також періодично обстрілюють. І третя категорія – та, яку обстрілюють ракетами найменше.
Білоруський кордон – це області, де ми теж переживаємо за наших дітей найбільше, бо звідти можуть летіти шахеди, звідти можуть бути пуски ракет, тому слід чітко градуювати, де треба в першу чергу ці укриття будувати. Наприклад, ми чудово розуміємо, що в Херсонській області діти найближчим часом не підуть до школи в тих районах, які обстрілюють по кілька разів на день.
І там, де немає евакуації, дітям має бути забезпечено елементарні умови. Інтернет, наприклад, для того, щоб вони були на заняттях бодай онлайн.
“ЗА ТАКИХ УМОВ У КРАЇНІ БУДЕ ДУЖЕ ВАЖКО ПРОВЕСТИ ВИБОРИ. ЗАКІНЧИМО ВІЙНУ, ТОДІ Й БУДЕМО ГОВОРИТИ ПРО ВИБОРИ”
– Хочу запитати про можливу вашу відставку, тому що зараз дуже багато говорять про взагалі ймовірну зміну уряду восени. Навіть періодично публікуються з посиланням на джерела прізвища ймовірних кандидатів на посади прем’єра й міністрів. Ви можете прокоментувати такі чутки? Наскільки вони відповідають дійсності?
– Я вам скажу так: не вірте чуткам. Дивіться на роботу, на ефективність роботи кожного відомства, зокрема й Міністерства внутрішніх справ.
– Обговорюючи цю інформацію, одні джерела мені розповідали, що вас не люблять в Офісі президента. Інші, навпаки, кажуть, що ви можете замінити на посаді заступника керівника Офісу президента пана Татарова.
– Я за останні два тижні побував на десяти посадах, якщо вірити телеграм-каналам і соцмережам. Але я ж не можу на десяти посадах бути. Я намагаюся не реагувати на такі речі взагалі.
– А за яких умов готові піти у відставку самостійно?
– За рішенням Президента та Прем’єр-міністра. У перший день свого призначення я отримав вказівку Президента викоренити корупцію в усіх службах Міністерства внутрішніх справ. І ми її виконуємо.
Є люди, з якими ми вже майже розпрощалися, з якими ще маємо розпрощатися. Звичайно, що ці люди незадоволені тим, що їм, можливо, перекрили доступ до якихось благ.
Перефразовуючи відоме прислів’я, кажу так: риба не повинна гнисти з голови. Голова має першою відмовитись від цих “благ”, які, можливо, були колись у Міністерстві внутрішніх справ. Дуже важко щось перебудовувати або щось будувати на старому фундаменті, який уже теж прогнив. Дуже важко набрати людей, які є однодумцями, які не живуть одним днем, які розуміють, що наша країна зіткнеться з величезною кількістю проблем. У першу чергу соціально-економічних і безпекових усередині держави. Наприклад, хто знає, що таке головний сервісний центр чи регіональний сервісний центр? Зате 99 % населення знає, що таке МРЕО. Так от, ГСЦ і МРЕО на початок моєї каденції було одним і тим самим. І звичайно, що люди, які були на посадах, спочатку в державній автомобільній інспекції, а потім перейшли в інший підрозділ під іншою назвою, але з тими ж функціями і можливостями, будуть незадоволені тим, що відбувається.
Люди мають визначати, наскільки ефективний уряд. Так, на сьогодні справді бракує коштів, що з цим робити? Чим наповнювати бюджет? Країна ще захищається від ворога у війні. Тисяча кілометрів активного фронту. Це і оборона, й наступальні дії. Це все треба забезпечувати. Кожен боєць має отримувати зарплатню, форму, боєкомплект, боєприпаси, і, звичайно, цього бійця треба переміщати по лінії фронту. Це транспорт, медичне забезпечення, і цей логістичний комплекс великий. Це десятки мільярдів гривень.
Повторюся: мають визначати ефективність люди. Але я хотів би всіх застерегти від диванних експертів, які оцінюють, що відбувається на фронті, не перебуваючи там жодної години. Диванні експерти у нас оцінюють стан економіки, не розуміючи, що відбувається. Ті удари по промисловості, критичній інфраструктурі – це мільярди гривень втрат. І поки триває війна, ми маємо просто працювати. Не важливо, хто буде на тій чи іншій посаді, має бути ефективна людина, яка розуміє, з чим ми стикаємось сьогодні і з чим зіткнемося завтра.
– Ви себе вважаєте такою людиною?
– Вважаю, що я поки на своєму місці.
– Чи будете посилювати якісь заходи на кордонах у зв’язку з побудовою безпекового середовища? Ми ж не знаємо, хто там “полізе”, коли війна закінчиться.
– По-перше, це диверсійні групи, це безпілотники і військова загроза, яка не зникне після закінчення війни. Більше двох тисяч кілометрів кордону з білоруссю й росією.
Деякі ділянки кордону достатньо важкі для їх охорони. Тому ми тут говоримо не тільки про фізичну присутність прикордонників і військових, а й про технічні засоби, які будуть унеможливлювати нелегальний перетину нашого кордону не тільки з території росії і білорусі, а й з території інших країн, або виходу нелегалів на територію країн Євросоюзу та Молдови. Це в тому числі і контрабандисти і інші злочинці.
На сьогодні вздовж білоруського кордону ми підсилили кількість прикордонників до тієї кількості, яка дозволить разом з військовими забезпечити ефективну оборону у випадку необхідності й захист наших рубежів. Що стосується західного кордону, то тут ідеться про систему технічного захисту й технічного спостереження для того, щоб мінімізувати перехід через кордон з країнами ЄС громадян, які намагаються уникнути призову до армії і мобілізації. Ті випадки, коли особи незаконно проходять через кордон на територію Румунії, Угорщини чи Словаччини, за законом цих країн, нам їх не повертають назад.
Вони вже стають біженцями, які потерпають від війни. Тому на західному кордоні ми маємо теж тримати величезну кількість нашого персоналу. В тому числі прикордонників, які на ротацію приходять з фронту, зокрема і для злагодження. Для того, щоб і західні кордони також охороняти. Бо і зброя може провозитись через наші кордони, й контрабанда. Контрабандисти в один час переключились з цигарок і спирту на перекидання через кордон людей. “Перекинути” людину через кордон коштує близько 5-7-12 тисяч доларів. Це величезні кошти і ризику менше, ніж із цигарками чи спиртом.
– Польща попередила про нестабільну ситуацію на кордоні з білоруссю, яка загрожує цілісності й безпеці Альянсу і ЄС. У Латвії мобілізують прикордонників через загрозу з боку білорусі. А як ситуацію на кордоні з білоруссю оцінюєте ви?
– Наші розвідоргани контролюють ситуацію. Та кількість особового складу, яка є там на сьогодні, на наш погляд, не дозволяє казати про серйозність загрози вторгнення на територію нашої держави. В нас там сил достатньо для того, щоб будь-яке порушення кордону як військовими формуваннями, так і не військовими, зупинити і дати відсіч. Я можу з відповідальністю сказати, що на цьому етапі саме так.
– Ініціатива депутатів про декриміналізацію порнографії викликала досить негативну реакцію у соцмережах. Люди пишуть, що це не першочергова проблема під час війни. Як ви оцінюєте цю ініціативу? Тому що вона буде безпосередньо стосуватися кіберполіції. Можливо, це дасть їй більше можливості працювати на безпеку, а не витрачати час на відстежування порнографії?
– Наразі кіберполіція й кримінальна поліція не сидить і не вираховує, хто поширює порнографію, хто зайшов на порносайт. Зусилля поліції зараз спрямовано на притягнення до відповідальності тих, хто поширює дитячу порнографію. На викриття педофілів, які діють у мережі. Ми з цим контингентом працюємо і будемо далі працювати.
Загалом же, як на мене, під час війни декриміналізація порнографії – не найголовніше наше завдання.
Багато хто забув, скільки в нас людей щодня гине на війні й отримує серйозні поранення і яким чином ми взагалі тримаємо фронт. Тобто вся країна важко, але витримує. Як казав президент, стомлені ми всі, але ми знаємо, що, крім нас, ворога ніхто не зупинить. Якби можна було зупинити ворога тим, що поміняти людей на посадах або декриміналізували ту чи іншу статтю Кримінального кодексу, мабуть, ми це вже давно зробили б або зробив би президент. Тому я вважаю, що ті десятки та сотні законопроєктів, які є у Верховній Раді, набагато важливіші для функціонування держави і сектору безпеки та оборони, ніж ті питання, які ви поставили і які ставлять у мережі.
– Загалом ви підтримуєте декриміналізацію?
– Я не читав самого законопроєкту. Якщо в мене колись буде час, обов’язково його прочитаю.
– Чи можливі вибори зараз, в умовах війни? Бо наприкінці липня Руслан Стефанчук заявив, що “конституційної заборони проводити вибори під час воєнного стану немає”. Пізніше сказав, що вибори треба проводити після війни, під час війни це небезпечно. А як вважаєте ви? Чи зможете забезпечити правопорядок і умови для проведення виборів під час війни?
– На мій погляд, за таких умов у країні буде дуже важко провести вибори. Справді є воєнний стан, є війна, ось закінчимо війну, тоді й будемо говорити про вибори.
“КЕРІВНИК ДНДЕКЦ ВІДСТОРОНЕНИЙ ВІД ВИКОНАННЯ ПОСАДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ”
– “Гвардію наступу” було досить широко розрекламовано. Але тепер дехто з бійців каже, що за цією медійною маскою є чимало нерозв’язаних проблем. Зокрема комплектація технікою. Чому так сталося?
– Я можу сказати, що, по-перше, всі бригади “Гвардії наступу” перебувають на фронті. По-друге, ми намагалися й намагаємось у нинішніх воєнних умовах мінімізувати наші втрати. Насамперед людські, в озброєнні й техніці. Звичайно, що озброєння й техніки дуже часто бракує в достатній кількості, так як цього вимагає штатний розпис. У той же час на сьогодні, я вважаю, що наші підрозділи забезпечені тим озброєнням, яке дає їм змогу активно вести бойові дії. Зрозуміло, що якщо буде зменшено кількість матеріально-технічної допомоги від країн-партнерів, ми матимемо серйозні проблеми, зокрема з артилерію, наприклад, із бойовою технікою.
– А ці бригади комплектувалися сучасною західною технікою?
– Це стрілецька зброя, артилерія, міномети. Це все, як правило, половина виробництва ще 20-30-річної давнини. Більш того, варто зазначити, що наші бійці навчилися воювати на будь-якій техніці й стріляти з будь-якого озброєння. Окрім того, ми говоримо про логістику. Красиво, наприклад, взяти оцей телефон у руки. А де ми будемо його ремонтувати? Можливо, варто взяти, наприклад, не такий сучасний телефон, але який можемо відремонтувати прямо на місці.
Можливо, не зовсім вдалий приклад, але от що я маю на увазі: наш танк ми вивеземо за 200, за 100 кілометрів або в транспортно-ремонтні майстерні за 20 кілометрів від лінії фронту, і там ми можемо відремонтувати. А от логістика та ремонт окремої західної техніки на сьогодні дещо ускладнені. Інколи треба провезти її за 300, 500 або за 1000 кілометрів.
БПЛА – переважно всі західні, і форма якісна, і харчування. Що стосується техніки – нам давали не тільки, наприклад, “Бредлі”, нам віддавали танки Т-64, танки Т-72. Причому наші західні партнери давали не тільки техніку, випущену 20 років тому, а й техніку, яка була на складах. Ми беремо все, тому що повинні захистити нашу державу. Будь-яка техніка, озброєння, боєприпаси мають піти проти ворога.
– Як ви загалом оцінюєте успіхи “Гвардії наступу”, враховуючи, що туди пішли професійні правоохоронці, прикордонники чи гвардійці, але не військові. Вони все ж були на третій лінії, а тепер на першій.
– Вони були на другій лінії, деякі на третій готувались. Так, на сьогодні вони всі на першій лінії. Наші підрозділи Національної гвардії і Прикордонної служби, Національної поліції проводять ефективні штурмові заходи разом зі Збройними силами України.
Знаєте, поки штурмова бригада “Лють” ще не зайшла в зону бойових дій, казали, мовляв, ну що там можуть поліцейські зробити? Нині ставлення змінилось. Нині ж є повага і до поліцейських, і до прикордонників, які у нас на сході зараз. Тобто до непрофесійних військових. Є взаємообмін інформацією, прикриття флангів, спільна робота.
Найголовніше, що ці люди прийшли добровільно, що вони, ризикуючи своїм життям, щодня ідуть у бій. І я скажу так: мені як міністру внутрішніх справ не соромно за наших добровольців, які пішли воювати.
Сьогодні у нас загинуло кілька працівників поліції на одному з напрямків. Я хочу висловити співчуття рідним загиблих. Героїчно загинули працівники підрозділів Київщини при виконанні бойового завдання. Розвідники.
На жаль, це війна, є ланцети, які, на жаль, попадають, є шквал вогню ворога, який накриває наших бійців. Ми нищимо їхню техніку, нищимо багато і живої сили противника. Але будь-яка війна передбачає, на жаль, такі жертви. Мені дуже часто запитання ставлять: “Гвардія наступу для розгону демонстрації створювалась?”. Пояснюю, що, звісно, ні. Це люди, які боронять державу і звільняють наші території.
Ми втрачаємо, на жаль, людей. Поповнюємо наші підрозділи і знову втрачаємо. Наші люди, які повернуться з фронту після війни, це будуть такі самі бійці, наші герої, наша гордість, як і всі військові. І, звісно, вони мають отримати належний соціальний захист, лікування, реабілітацію.
– В інтерв’ю “Радіо Свобода” ви сказали про те, що після війни бригади “Гвардії наступу” розформують. Але на деякий час вона залишиться працювати на деокупованих територіях Донбасу і Криму, коли ми їх визволимо. Як ви там бачите її роботу, на які терміни?
– Поки не буде повністю встановлена українська державна влада на цих територіях. На деоокупованих територіях Збройних сил не буде, там будуть підрозділи Національної гвардії, прикордонної служби та поліції. Ці люди, які мають досвід бойових дій, якраз і мають виконати функції стабілізації обстановки на цих територіях і дотримання законності на цих територіях.
– Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій заявило, що повідомлення про ліквідацію посади Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не відповідає дійсності.
Водночас у Мінреінтеграції зауважують, що відбулася міжвідомча нарада, під час якої розглядалось питання про перехід функціоналу щодо зниклих безвісти від Мінреінтеграції до МВС, Міноборони та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Які функції планують передати МВС?
– Ведення реєстру осіб, які зникли безвісти за особливих умов. Повноцінне. Фактично цей реєстр створювало МВС. Наповнюємо також ми. Але Уповноваженому прописали функцію верифікації. Тобто наші фахівці забивають людей, які по кримінальних провадженнях проходять як безвісти зниклі, а галочку про остаточне внесення в реєстр має поставити Уповноважений. Це дуже гальмує роботу. Бо це не робиться так швидко, як хотілося б.
Крім того, номер телефону для консультацій – теж в Уповноваженого. Нещодавно на телебаченні вийшов сюжет із критикою МВС. Люди не могли додзвонитися для отримання інформації про стан розгляду заявки. Але ж кол-центр не в МВС. Тому, щоб не було роз’яснень, щоб не плутати громадян, які й так у пошуку своїх рідних, ми вирішили замкнути весь процес на нас. І кол-центр, і верифікація у реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, має бути в єдиній сфері відповідальності. МВС бере її на себе. Також ми будемо мати уповноважених своїх осіб Міністерства внутрішніх справ, які будуть працювати в регіонах і будуть спілкуватися з рідними наших бійців, які зникли безвісти.
– ДБР розпочато розслідування за фактом вибуху на території Державного науково-дослідного експертного криміналістичного центру МВС України, внаслідок якого загинуло 4 працівники експертної установи. Чи проводить МВС внутрішнє розслідування з приводу того, що сталося? Чи постраждали під час вибуху і пожежі матеріали або якісь предмети, що направлялись до Центру для проведення експертиз у межах кримінальних проваджень?
– Внутрішня перевірка триває, звісно. Керівник ДНДЕКЦ відсторонений від виконання посадових обов’язків. Загинули наші співробітники. Треба достеменно розібратися в ситуації. Передовсім для того, щоб такого більше не сталося. Вибух та подальша пожежа сталися у складському приміщення. На тому складі була гуманітарна допомога, багато пластику. Зокрема, і спеціальні пробірки для набору біологічних зразків. Там не було жодних предметів, які становлять інтерес в інших кримінальних провадженнях. Якщо простіше, жодні речові докази не згоріли.
Автор: Тетяна Бодня,
Джерело: “Цензор.НЕТ”
Tweet
