ВІН БАГАТО ЗНАВ…

Ми передруковуємо статтю з журналу «Пік», присвячену справі Гонгадзе та відставці генпрокурора Святослава Піскуна. Багато із чим в ній не можна погодитися, деякі висновки автора на нашу думку виглядають вельми легковажними. Але і такий погляд на події має право на існування. Головна ж інформаційна цінність публікації, на нашу думку полягає у єдиній фразі, яка стосується причин смерті вельми поінформованого екс-працівника УБОЗу Ігоря Гончарові: » Помер він 1 серпня, як було з»ясовано пізніше, від введення препарату, що паралізує дихання». Із звісткою, яка промайнула у ЗМІ раніше про те, що справа Гончарова і справа Гонгадзе об»єднані, інформація про причини смерті Гончарові є без перебільшення вибуховою. Святослав Піскун має всі шанси на отримання політичного притулку в США

У країні відбуваються події, котрі сприймаються досить-таки однозначно: комусь знову захотілося прослухати «плівки Мельниченка». Тільки минулого разу офіційним рупором касетного скандалу була опозиція, а зараз ретранслятором виступає частина владної команди Багато хто в Києві вважає, що Святослав Піскун дав волю слідству у справі Гонгадзе лише з метою власної безпеки. Але свого часу країна теж вірила, що майор Микола Мельниченко самотужки записував розмови у президентському кабінеті і потім по дон-кіхотськи передав їх Олександрові Морозу. Та невдовзі з»ясувалося, що записи робили трьома різними способами, і їх не могла вести одна особа.

За останніх декілька місяців теж відбулося чимало прикметних подій, які виходять за межі одного лише невдалого бажання Святослава Піскуна зберегти за собою посаду Генерального прокурора. Відправним пунктом стали листи Ігоря Гончарова, начебто керівника банди «перевертнів». Гончаров чимало розповів про те, хто з політиків та працівників МВС причетний до викрадення журналіста. В ці листи можна було б беззаперечно повірити, якби Гончаров як професійний кілер не скаржився у них, що працівники УБОЗу не приймають у нього свідчення по справі Гонгадзе. Хіба людина, котра знала всі тонкощі цієї системи, могла сподіватися на іншу реакцію? Чи мордуючи своїх жертв, Гончаров брав би у них свідчення про злочинну діяльність своїх побратимів? У Гончарова був лише один шлях до порятунку — негайно обнародувати свої записки. Тоді як підполковник, навпаки, попросив оприлюднити листи лише після смерті. Помер він 1 серпня, як було з»ясовано пізніше, від введення препарату, що паралізує дихання.

Далі з подачі Піскуна заарештовують начальника кримінальної розвідки МВС Олексія Пукача, начебто причетного до справи зниклого журналіста. Приблизно у той же час поширюється інформація, що у двох інших генералів, причетних до цієї справи, раптом дуже погіршилася ситуація зі здоров»ям. Хоча Пукача звільняють, але для світової спільноти він уже є особою, засвіченою у справі Гонгадзе. Прикметно, що саме у день звільнення Пукача спрацьовує вибуховий пристрій у машині Кисіля — авторитета, причетність якого до зникнення журналіста обговорювалася практично одразу.

Нинішня шерега подій не є настільки гучною, як перша хвиля касетного скандалу. Але її роль та можливі наслідки не поступаються за своїм значенням. Раніше всі здогади та звинувачення будувалися на почутому з плівок Мельниченка та припущеннях, та зараз вже можна оперувати прізвищами та фактами. Звісно, що повну картину тих подій можуть відновити лише власники грубих папок з назвою одноіменної справи. Але це важливо лише для судових формальностей. Тоді як для громадськості достатньо того, що зробив Піскун: захистити себе цим слідством він не зміг, проте завісу таємничості над ним привідкрив, показавши — ГПУ знає достатньо, аби вийти на безпосередніх організаторів викрадення та вбивства Гонгадзе.

Піскун не міг не розуміти, що це слідство створить особисті проблеми для низки високопосадових осіб. І підняти свій перст «правосуддя» лише з власної ініціативи він не зважився б. Щоби розпочати таку акцію — він повинен був би заручитися підтримкою когось аж надто впливового. Відомо, що останнім часом Піскун близько зійшовся з опозиційними політиками, але їх сміливості вистачило тільки на захист Генпрокурора від відставки. Ющенко, при всій своїй образі на чинну владу, навряд чи зважився би стати менеджером другого касетного скандалу. Тим паче забракло б йому і організаторських здібностей та досвіду оперативної роботи. Існує версія, що нинішня хвиля збурена деякими представниками так званого пропрезидентського табору, зокрема тієї його частини, котра теж бажає гарантій недоторканності та благоденства після жовтня 2004 року. Вона їх шукала і до останнього часу не знаходила.

Скорочена версія, повна — на сторінках журналу

Орест СОХАР ,Політика і Культура (ПіК)

Читайте также: