«Довга рука» ATACMS

Удар Сил оборони по аеропортах Бердянська та Луганська вивів з ладу російський вертолітний полк – знищено й ушкоджено 26 машин. Бердянськ отримав три, Луганськ – два ОТРК. Це ATACMS Block I 1990-х років виробництва, ще з теплою ламповою інерційною системою наведення та із суббоєприпасами.

США зараз модернізують ці ракети зі швидкістю 100–150 на рік під повітряний підрив фрагментованого корпуса, нову систему наведення на GPS. Імовірно, американці вирішили утилізувати кілька десятків ракет першої версії 1996 року випуску саме по російських упирях – навряд чи вони знадобляться армії США в касетному виконанні, зазначає видання  LB.ua.

Block I передали Україні ще в літньому пакеті, їх замаскували в додатковому обладнанні та боєприпасах.

Ми чекали, поки отримаємо розвіддані. Імовірно не тільки супутникові знімки, а й інформацію від агентури, що гелікоптери фізично на злітно-посадкових смугах.

А потім здійснили груповий пуск.

Немає даних, чи перевантажили ППО в районі аеродромів дронами, хибними цілями, РЕБом і декоями, але росіяни стріляли в повітря перед прильотом.

Касети розкрилися, 950 півкілограмових боєприпасів у кожній чотириметровій ракеті посікли бетонку та приміщення чергової зміни.

Залишки ракети ATACMS у Бердянську

На уражених летовищах розташовувалася армійська авіація РФ — ударні вертольоти Ка-52 і багатоцільові Мі-8. Вогнева підтримка, боєприпаси та запчастини повітря, санітарна евакуація — ось це все. Укриттів росіяни не зробили, хоч аркові залізобетонні укриття з воротами могли б допомогти із суббоєприпасами, розосередження не провели, боєприпаси лежали на ґрунті.

Саме тому прилетіло так жорстко. Ми покарали росіян за безтурботність.

Це відчутні втрати, що б там не казали російські чергові петрушки на зарплаті, – більші за річне виробництво. Крім того, виготовлення пошкоджених запчастин, броньованого скла і ремонтні роботи порушать графік випуску нових машин. Плюс втрати пілотів і наземного персоналу.

Плюс уражені засоби ППО. Дорого-багато вийшло для РФ – кілька відсотків із того, що може літати.

Кабіна пошкодженого Ка-52

Та сама кабіна з позначеними місцями ураження

Багато в чому, звичайно, це елемент удачі – скупчення вертольотів, відсутність капонірів і габіонів, запаси палива та ракет на злітній смузі. Не варто чекати, що після кожного залпу буде таке побоїще. Але шампанське відкоркувати варто – гарна операція. І розгортання, зберігання недосяжними для ворожих ракет, і саме ураження.

Чому США змінили позицію щодо ATACMS?

Перше – Україна отримала дивізіон з копійками HIMARS і дивізіон М270. Чотири десятки машин.

Високоточні ракети GMLRS постачають стабільно, кілька днів тому ними вразили розташування та склади на «Мотелі» в Донецьку, є і недоторканний запас. Усі ж пам’ятають позицію Міллі – «Україні вигідніше вразити шість цілей, ніж одну»?

Ну ось, завдання виконали, за 19-місячну кампанію втрат РСЗВ немає: ми навчилися працювати на викоті, маскуватися, змінювати позиції, зберігати оперативну раптовість, уникати ударів “Калібрів” та “Іскандерів” супротивника. Десятки вдалих епізодів застосувань – розташування із сотнями вбитих і поранених, переправи, збірні пункти аварійних машин, батареї САУ та РСЗВ.

Виробництво HIMARS у США наростає, у 2024 році воно сягне 96 машин – нам готують пакет зі ще одного дивізіону. США намагаються виготовити для них 12–14 тисяч ракет GMLRS на рік. Можна вважати, що питання тактичного тилу за півтора року закрили, тепер черга оперативного.

Звичайно, нам потрібно більше ракет, ніж ми отримуємо, і є ліміти, але це не весна 2022 року – ситуація об’єктивно змінилася. США відновлюють виробництво ATACMS – виділили кошти на 1700 одиниць. Проте це не на 2024 рік, як полюбляють писати наші медіа. Це кредитні гарантії на десятиріччя.

До того були програма продовження терміну служби, переспорядження твердого палива й унітарна боєголовка замість касет, не нові корпуси. Вистачало того, що зробили у 1990-х і 2000-х.

Причини на поверхні: гіперзвукові Precision Strike ще на випробуваннях, щойно почали ранні роботи над передсерійною партією – 2025 рік виконання контракту. Доводиться продовжувати терміни, поки все запрацює і масштабують для армії США.

Наразі американці виконують контракти на постачання ATACMS 2000 Польщі, двом країнам Балтії, Марокко, Тайваню. Це 140+ ракет. А було замовлень більш ніж на 400. Наприклад, Австралія застосувала свій перший ОТРК під час навчань Talisman Sabre у серпні цього року.

І, до речі, не варто розводити зраду, буцім Марокко постачали, а нам ні. США мають з ними найдавніший договір в історії, ще з тих часів, коли Корпус морської піхоти проводив операції проти берберських піратів.

Так от, це фактично повна пропускна спроможність заводу в Камдені, штат Арканзас. Попри те, що його площу подвоїли за останні три роки, попри те, що набрали додатково більш ніж 1200 осіб, які часто працюють понаднормово, але є межа розширення виробництва. Тож асигнування на нові площі, навчання людей при місцевих коледжах, розширення складальних ліній.

Перепаде щось і нам від цього розширення, але варто пам’ятати – черга для Тайваню в його стримуванні Китаю та для східному флангу НАТО не порожнє місце для Вашингтона, крім того, замовлення для рідної армії активне до 2027 року.

***

Варто розуміти: удар ATACMS не вивів з ладу аеродроми повністю, це зрозуміло й очевидно. Щоб паралізувати північнов’єтнамські летовища, США використовували десятки тисяч тонн бомб, у комбінації касетні, бетонобійні і крилаті, це була багатомісячна кампанія.

Звичайно, п’ять ракет з 4500 півкілограмовими суббоєприпасами не можуть виколупати всі заглиблені цистерни, капоніри, укриття чи серйозно пошкодити бетон. Частину попсутих машин повернуть у стрій – полк гелікоптерів не знищили, вивели з ладу.

Нам поставили 20 ATACMS Block I, і, безперечно, постачатимуть іще. Але варто пам’ятати, що Польща, найближчий союзник США в Європі, змогла отримати тільки 30 ОТРК і замовила ще 45 з відвантаженням у 2028 році.

Тож якщо хтось плекає фантазії, що ми випалюватимемо аеродроми та штаби, як сірники, – доцільно урізати мрії й узгодити з нудною реальністю.

Утім Україні надали потужне озброєння, яке ми давно просили, щоб знизити кількість вильотів за добу армійської та штурмової авіації противника, тримати в напруженні оперативний тил і управління.

Думаю, що частину машин росіяни вже розосередили, частину перекинули вглиб РФ. І запаси запчастин, і складність ремонту в ТЕЧ під можливим вогнем, і відпрацювання ресурсу на більшу відстань – усе це робитиме боляче противнику.

Але не чекайте дива від кількох десятків півтонних бомб. На планеті не існує техніки, яка могла б різко змінити ситуацію на активному фронті на сотні та сотні кілометрів.

Завдання Сил оборони, партнерів і промисловості України – створити систему, яка завдасть поразки системі ворога.

Поки що ми маємо «довгу руку», а на ворога чекає важка, брудна і коштовна робота: він мусить укривати, розосереджувати і захищати свій тил.

Автор: Кирило Данильченко ака Ронін