Поїхав на “оздоровлення” і не повернувся: як у російських таборах зникають українські діти

Пропагандистські інформаційні ресурси часто повідомляють, що дітей везуть на так зване «оздоровлення». Однак батькам, які відправляють дітей у такі табори, варто бути пильними, адже не факт, що їхніх дітей їм повернуть.

Саме такий випадок трапився у 2022 році на окупованій РФ території Харківщині. 15-річного Максима (ред. – ім’я змінено в цілях безпеки)  вивезли у табір «Медвежонок», біля російського Геленджика. Додому дитину не повернули. Хлопчика не віддали навіть рідному батькові.

Історію хлопчика підготували The Reckoning Project та Реальна газета.

15-річний хлопець  проживав з бабусею в одному з сіл Харківської області за кілька кілометрів від кордону з РФ. Село окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Мати підлітка на той час проживала в Чехії.

Пів року Максим провів в окупації. Він важко переживав цей період і схуд на 20 кілограмів.

“Коли ти виходиш на вулицю, а воно все летить зі всіх сторін… Я сама ось нещодавно була вдома в селі. Виходиш у двір, а в тебе дах підскакує і вікна дзвенять, як дзвони. А син це вже сприймає нормально. Він ще й мене заспокоював. Коли твоя дитина на це дивиться більш спокійно, ніж ти – це дуже страшно”, – каже матір Максима.

Влітку 2022 року росіяни почали вивозити дітей у російські табори в Геленджик. Поїздки пропонували батькам місцеві вчителі, які співпрацювали з окупантами.

“Я не могла забрати сина, водночас вони з бабусею звідти виїхати теж не могли. Росіяни дуже багато дітей вивезли, як, вони це називали – “на оздоровлення” в Геленджик. Дітей з нашого села десь 2 рази вивозили і потім повертали, – згадує матір, –  його батько живе там, в Росії. Ну, я і крутила, мутила, як дитину вивезти… Ми і погодились, щоб його вивезли. А там вже батько забрав би. Виходить, бабуся погодилася. І вони його вивезли”.

Наприкінці серпня 2022 року невстановлені особи разом з колаборантами – місцевими вчителями – вивезли три автобуси з дітьми з окупованого села Вовчанського району. В одному з цих автобусів їхав Максим. Перебування у таборі мало тривати три тижні.

Перед поїздкою у дітей забрали паспорти та свідоцтва про народження. Їх привезли до табору «Медвежонок» біля Геленджика (Краснодарський край), утім, документи їм так і не повернули.

Хлопець залишався у таборі “Медвежонок” менше, ніж до середини вересня. Потім його без згоди батьків перевезли до іншого табору в Анапу. А наприкінці осені – в третій табір у Єйську.

Звідти його поїхав забирати батько, але попри наявні документи дитину йому не віддали. Мати згадує, як це пояснили в таборі:

“Хочете дитину – хай мама сама приїжджає і забирає”.

Керівництво цього табору на контакт з матір’ю хлопця не йшло. Вона тримала зв’язок із сином. Жінці довелося самій їхати у Росію, щоб забрати свою дитину. Зробити це вона змогла лише у лютому 2023 року. Як не дивно, документів у неї росіяни не питали, доводити, що вона мати хлопчика їй не довелось.

Жінка розповідає, що під час перебування в таборі, хлопець міг навчатись онлайн в українській школі за допомогою телефона. Чи знало про це керівництво російського табору, невідомо.

“У вересні почалася школа. Їм сказали усім ходити в російську школу. Діти ходили. Ну, в мене дитина українську школу не кидала. Він онлайн ходив як під час окупації: виходив ловити інтернет, щоб вийти на уроки. Тож і в таборі займався і там, і там”, – розказує матір.

Наразі хлопець мешкає на підконтрольній Україні території, та продовжує навчання. Мати згадує, що в перші дні повернення він розплакався, обійняв двоюрідну маленьку сестру і весь день не спускай її з рук.  Жінка вмовляла його переїхати в Європу, але Максим категорично не погоджувався. Не хотів залишати бабусю саму.

“Він у нас такий хлопчик, вихований. Він дуже, як кажуть, чуйний такий. Він дуже уважний до жінок. Ніколи не залишить ані бабусю, ані мене”, – каже мати.

Максим вже склав іспити і готується до вступу. Мати каже, окупація та подальша депортація сильно змінили сина.

“Так, хотілося йому, як кажуть, кудись вирватися, але він не думав, що так надовго пропаде, і нічого не зможе зробити, не зможе додому потрапити. Як дзвонив з табору, казав, що все добре, але я відчувала, що очі на мокрому місці, – каже матір, – Все одно, будь-яка дитина, яка ніколи нікуди не їздила, весь час була біля мами, біля бабусі, і тут попав на пів року сам… Це дуже сильно на нього вплинуло. І змінився, дуже змінився. І характер змінився. Не знаю, навіть як. Зарано подорослішав”.

Зазначимо, що це не єдиний випадок, коли росіяни вивозили дітей з окупованих територій у табори, а потім не повертали батькам.

Як повідомляла ВВС, сотні дітей з Харківської області, які під час російської окупації вирушили до табору відпочинку на півдні Росії, після успішного українського контрнаступу додому не повернулися і були розлучені з батьками.

Дітям спочатку подовжували зміни, а потім перевезли із табору «Медвежонок» під Геленджиком до іншого табору в Анапу. Батьки про це дізнавалися останніми. Комусь зателефонувала дитина, хтось прочитав у новинах, а хтось  – здогадувався сам.

Особливість цієї ситуації полягала в тому, що батьки давали згоду на виїзд дітей у Росію, передусім для того, щоб врятувати їх від бойових дій. Утім, повернути дітей назад після деокупації регіону виявилося проблематичним.

Відправлення дітей з окупованих українських територій до табору в Геленджику потужно висвітлювали російські ЗМІ. Вивезення дітей активно підтримувала місцева влада Краснодарського краю, в одному з автобусів з дітьми їхав тодішній мер Краснодара Андрій Алексеєнко. Губернатор Краснодарського краю Веніамін Кондратьєв кілька разів приїжджав до “Медвежонка”. В один із таких приїздів кожній дитині подарували по смартфону.

Саме за прямим дорученням губернатора Кондратьєва українських дітей залишили в таборі у Геленджику на невизначений термін. Цікаво й те, що росіяни навіть не заперечували факт того, що забрали дітей у батьків.

“Зміна в Геленджику закінчилася в десятих числах вересня, але додому зараз не можна”, – йшлося у  сюжету телеканалу НТВ про дітей з Харківської області. Чому не можна, журналіст не уточнює. У вересні 2022 року діти пішли у російські школи без батьків, про що також урочисто повідомляли російські ЗМІ.

Після того, як у Геленджику похолодало, дітей перевели до табору неподалік, в Анапі. Адміністрація табору згодом дозволила забирати дітей особисто батькам. Чимало матерів були вимушені їхати та забирати своїх дітей через Польщу, Білорусь або країни Балтії, адже інакше до Росії не потрапиш.

Співробітник російського видання “Комсомольская правда” Олександр Коц у своєму телеграм-каналі відверто писав, що адміністрація табору не може не повернути українських дітей їхнім батькам: “Віддавали дітей “на той бік” із болем. Нехай і батькам”. Пропагандист також зазначав, що, на його думку, діти з батьками залюбки залишилися б у Росії, однак в Україні «їхніх рідних взяли у заручники».

Як йдеться у звіті, підготованому Обсерваторією конфліктів за підтримки Бюро операцій з врегулювання та стабілізації конфліктів Державного Департаменту США у лютому 2023 року, приблизно в 10% російських таборів, ідентифікованих Лабораторією гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я, повернення дітей в Україну нібито було призупинено.

У двох таборах, «Артек» і «Медвежонок», повернення дітей було припинено на невизначений термін. «Медвежонок» – один з найбільших ідентифікованих таборів, у якому в певний момент перебувало щонайменше 300 дітей з України. Тамтешні чиновники спочатку сказали батькам дітей, що діти повернуться в кінці літа, але пізніше скасували дату повернення. Сотні дітей з України щонайменше з двох інших таборів, «Лучистий» та «Орльонок», утримувалися або утримуються після запланованої дати повернення.

Лабораторія гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я не змогла визначити, скільки з цих дітей возз’єдналися зі своїми батьками. Батьки також розповіли, що не можуть отримати інформацію про статус або місцеперебування своєї дитини після того, як її повернення було призупинено.

Юридична команда The Reckoning Project нагадує, що міжнародне гуманітарне право (МГП) містить заборону на депортацію або примусове переміщення осіб, які перебувають під захистом, під час збройного конфлікту. Наприклад, цивільних осіб.

Згідно з юридичною практикою, термін «насильницький» включає не лише фізичну силу, але й загрозу застосування сили або примусу, наприклад, викликану страхом перед насильством, примусом, затриманням, психологічним пригніченням, зловживанням владою або використанням обстановки, що сприяє примусовому переміщенню. Задокументовані випадки переміщення українських цивільних осіб російськими силами або пов’язаними з ними особами свідчать про такий примус.

Крім того, згідно з міжнародним правом у галузі прав людини, Росія має юридичне зобов’язання забезпечувати освіту, яка поважає культурну ідентичність дитини, її мову та цінності, країну походження, а також підтримувати освітні стандарти відповідно до моральних переконань учнів і батьків. Російська навчальна програма, нав’язана переселеним українцям, яка маргіналізує та підриває українську мову та ідентичність, ймовірно, порушує зобов’язання Росії захищати та поважати освітні та культурні права, говорять юристи.

Невідомо, скільки українських дітей наразі утримує Росія і скільки з них відпустили до родин.

Автори: Юлія Химерик, Яна Осадча

Джерело: Реальна газета