Як медшахраї в ефірах ТБ роздають смертельні поради

Проходити курси з надання першої медичної допомоги під час війни стало надважливим, адже в умовах постійних ракетних обстрілів та активних бойових дій такі навички можуть врятувати життя.

Але ще важливіше – перевіряти, хто проводить це навчання. Зараз в мережі можна знайти безліч платних курсів з надання першої допомоги і трапляються люди для яких це лише спосіб заробити гроші, а за дієвість і правдивість своїх порад вони не відповідають. Але чиїсь нефахові поради можуть коштувати вашого життя чи здоров’я, зазначає видання “Тексти“, журналісти якого виявили, що такий собі Ярослав Вус, “медик і інструктор курсів” з надання першої медичної допомоги, на своїх навчаннях і на телебаченні розповсюджує шкідливі поради.

Журналісти з’ясовували, хто такий Ярослав Вус і чи має він фаховість, щоб продавати курси з першої медичної допомоги. А разом з інструкторами з тактичної медицини Іваном Ніколєнко і Машою Назаровою журналісти розбирались, в чому проблема його порад і як робити правильно.

Журналісти проаналізували три відео: на першому Ярослав Вус в ефірі телепрограми розповідає, як зупиняти кровотечу, на другому радить, як допомагати людині під час опіків, а на третьому на своїх курсах показує, як вставляти назофаренгіальну трубку.

Далі – пряма мова Маші Назарової (далі М.Н) та Івана Ніколєнка (далі І.Н), а також прямі цитати Ярослава Вуса з відео.

Імпровізовані джгути – ні!

У першому відео, яке було записане в ефірі телепрограми «Сніданок 1+1» Ярослав Вус дає поради про те, як зупиняти кровотечу. Нещодавно 1+1 обмежили коло людей, які можуть переглядати це відео на їхньому Ютуб каналі, але цей ролик досі доступний на сайті 1+1 за цим посиланням.

Маша Назарова: Почнімо з того, що поради про зупинку кровотечі важливо починати з роз’яснення про якісні/неякісні турнікети. (Чому важливо використовувати лише сертифіковані турнікети Тексти вже пояснювали тут)

Також хочу нагадати читачам, що онлайн-курсів чи відеопорад з тактичної медицини/домедичної допомоги недостатньо. Ці навички треба опановувати на практиці з кваліфікованим інструктором.

Ярослав Вус у відео: “Є всього чотири точки, куди він [турнікет] накладається: це верхня третина плеча і верхня частина стегна, справа і зліва. Ні на шию, на гомілку джгути не накладаються».

М. Н.: Джгути накладаються і на гомілку, і передпліччя. Заборона накладати туди турнікет стосувалась радянських гумових джгутів, які створювали великий тиск в одній точці, де судини проходять максимально близько і до шкіри, і до кістки. Сучасні джгути-турнікети з воротком можна накладати на гомілку та передпліччя.

Турнікет потрібно накладати максимально високо, якщо кінцівка, що кровоточить, в одязі і не оглянута (щоб виключити можливість кровотеч вище джгута), або на 5-8 см вище рани, якщо ми оглянули кінцівку і знаємо, де є рана. Турнікет не накладається на суглоби.

Іван Ніколєнко: Турнікет можна накладати на 5-8 см вище від найвищого поранення, але тільки на голу шкіру. Для цього треба бути впевненими, що вище від турнікета нема інших поранень, з яких будуть продовжуватися кровотечі.

Рекомендовані СоТССС (Комітет тактичної допомоги пораненим, частина Центру передового досвіду у травматології Міністерства оборони США, ‒ Тексти) турнікети будуть ефективні і нижче ліктя і нижче коліна. Накладання ближче до поранення, а не верхній частині ноги чи руки, допоможе зберегти більше кінцівки, якщо пацієнта чекає довга евакуація до лікарні або госпіталю.

Однак, не буде помилкою, якщо люди будуть накладати турнікет максимально високо, бо в стресових умовах це буде швидше, у нас не завжди є час оцінити всю довжину кінцівки на наявність інших поранень.

Так, на шию турнікети не накладаються. Але на гомілку турнікет можна накладати, так само, як і на передпліччя. Рекомендовані СоТССС турнікети накладені нижче коліна або ліктя при правильному застосуванні зможуть зупинити кровотечу.

Не можна накладати турінкети безпосередньо на суглоби або сторонні предмети в кишенях.

Я. В.: «Максимально допустимий час накладання джгута – це дві години»

І. Н. : Це не так. Бойовий медик або інші люди, навчені працювати з турнікетами, можуть працювати з ними впродовж 4-6 годин після накладання.

Що важливо підкреслити: навіть якщо минуло 2 години, а навіть і 4, і 6, людина, яка не проходила відповідного тренування не може ні собі, ні іншим послабляти, або замінювати турнікет. І це Ярослав каже правильно «ви його не знімаєте, час – це для лікарів», але потім розповідає, як знімати турнікет (у відео після накладання ізраїльського бандажу Вус каже: «Коли я це зробив, я джгут просто розпускаю, розкручую цей вороток і дивлюсь якщо з рани тече кров, то я знову затягую джгут», ‒ Тексти).

Тампонування не так просто зробити, і воно має відповідну техніку, яку треба відпрацьовувати на тренінгах. (Як правильно тампонувати рану пояснювала на тому ж 1+1 пояснювала бойова медичка Анастасія Чумаченко, але ми нагадуємо, що навички домедичної допомоги треба здобувати на практиці, ‒ Тексти)

По-третє, те що Ярослав показує в ефірі називається конверсією ‒ це заміна турнікета на тампонування і пов’язку. Але конверсію можна робити тільки після відповідного навчання, бо є умови коли її не можна проводити, цим можна вбити постраждалого.

Просто так не можна провести конверсію, треба оцінювати стан постраждалого в динаміці впродовж якогось часу, щоб бути впевненими, що це їм не зашкодить. Розпускати джгут треба з правильною технікою (і це мають робити професійні медики), а не “просто розкручую”, як говорить Ярослав.

М. Н. : Найдовший задокументований час накладання джгута ‒ 16 годин. Це дуже поганий приклад, тому що так не має бути. Проте із бажанням давати глядачу категоричні істини лишається купа питань, на які Ярослав не дає відповіді. Наприклад, що робити після цих двох годин?

У базовий курс домедичної допомоги не входить заміна чи переміщення турнікета.

Далі Ярослав розповідає про гемостатичні бинти і серветки, ізраїльський бандаж, але з його розповіді можна лиш здогадатись, що їх потібно накласти на рану після джгута. Але так само можна припустити, що це треба накладати замість турнікету – такі моменти треба роз’яснювати.

Я. В.: «Максимально туго примотуємо [ізраїльський бандаж] до пацієнта»

М. Н.: Проблема в тому, що Ярослав показує, як накладати бандаж дуже неакуратно. Але також я не погоджуюсь з рекомендацією накладати бандаж дуже туго.

Бандаж створює тиск на рану у точці, де є тиснучий елемент. Решта турів бинта фіксують бандаж та тиснучий елемент на місці.

Звісно, накладати бандаж ‒ це не намотувати елегантну хустку, розтягування еластичного бинта створюватиме додатковий тиск. Проте вказівка примотувати бандаж “максимально туго” призведе до утворення ефекту “венозного джгута” і це порушить відтік венозної крові нижче пов’язки. У перспективі це може стати причиною навіть такого ускладнення, як компартмент-синдром (стан, в якому збільшується тиск у внутрішньому обмеженому просторі тіла, що може призвести до ушкодження тканин, ‒ Тексти), та незворотного пошкодження м’яких тканин кінцівки.

І. Н.: Накладати бандаж максимально туго не треба, бо він не має повністю зупиняти кровообіг, як турнікет. Бандажі існують для того щоб зупинити кровотечу у конкретному місці, а через інші судини кров може потрапляти далі до кінцівки.

Я. В.: «Гемостатична серветка просто запихається в рану»

І. Н.: Є правильна техніка виконання цього, так само як і накладання турнікета. Але пояснювати її на словах немає сенсу, все треба відпрацювати на практиці.

Я. В.: “Якщо це велика рана на нозі, на пах можна натиснути коліном”

М. Н.: Ярослав міг би продемонструвати в ефірі, як це робиться. Прямий тиск на рану повинен здійснюватись контрольовано, а не «накинутись і надавити». Його може здійснювати поранений (якщо спроможний), або той, хто надає допомогу (тільки в рукавичках). Затискання рани руками дозволяє контролювати силу притискання не заподіювати додаткової шкоди, і є безпечнішим для пораненого і рятувальника.

Далі Вус пояснює, як розбити джгут з підручних матеріалів – панчіх, рукавів светрів, лямків від сумок, ременів.

М. Н. : Про імпровізовані джгути: навіть у настанові для медиків, які мають явно більший досвід зупинки масивних кровотеч, ніж глядачі ранкового шоу, про імпровізовані джгути написано одне: УНИКАЙТЕ ЇХ.

Імпровізовані джгути:

– не зупиняють кровотечу;

– не можуть бути якісно зафіксованими;

– створюють ефект венозного джгута;

– можуть заподіяти кінцівці непоправної шкоди, якщо дуже вузькі, а ще вони буквально «ріжуть» м’які тканини;

– займають в десятки разів більше часу на накладання, аніж прямий тиск рукою на рану, який буде ефективним та доступним тому, хто надає допомогу.

Тексти намагались знайти людей, що постраждали від накладання імпровізованого джгута, але військові і парамедики пояснили, що люди в таких ситуаціях часто помирають від втрати крові.

М. Н.: Найвідоміший кейс використання імпровізованих джгутів відбувався під час теракту на Бостонському марафоні у 2013 році. Тоді, за відсутності достатньої кількості медичних ресурсів, чимало кровотеч намагались зупинити імповізаними джгутами.

Жоден поранений не зміг сам собі зупинити кровотечу імпровізованим джгутом. Лише близько 30% імпровізованих джгутів були ефективними ‒ їх усі накладали медики або поліцейські, які мали професійну підготовку з домедичної допомоги.

РЕЗЮМУЮЧИ, НАВЧАТИ ЛЮДЕЙ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ ЗУПИНЯТИ КРОВОТЕЧІ ПАНЧОХАМИ – ДУЖЕ НЕБЕЗПЕЧНО.

Що можна було зробити краще: наголосити, як важливо прямо натискати на рану, якщо немає турнікета, закликати глядачів носити з собою медичні рукавички, щоб мати змогу безпечно для себе допомогти пораненому.

Хвилини ефіру витрачені на панчохи і ложку можна було присвятити демонстрації тампонування рани ‒ бинти приніс, а як користуватись неясно. Фраза “просто запхнути серветку” в рану не дає розуміння глядачу, що потрібно насправді зробити.

І. Н.: Так, є техніка, якою можна накладати імпровізовані турнікети, але рідко вони будуть ефективні. Будь-які сучасні настанови з догоспітальної допомоги закликають уникати їх застосування якомога довше і користуватися в першу чергу рекомендованими комітетом ТССС засобами, створеними спеціально для зупинки кровотечі.

В реальних умовах накласти імпровізовані турнікети буде дуже складно. Померти від масивної кровотечі можна за 40-180 секунд. Нема часу витягати ремені, знімати панчохи, або шукати інші засоби. Свідомість при втраті крові дуже швидко втрачається, а також разом з нею зникають сили та дрібна моторика, значить треба встигнути затиснути рану доки з неї не витекло багато крові.

Імпровізовані турнікети теж треба тренуватися робити, вірогідність того, що з першого разу людина без підготовки зможе зробити все правильно в стресі і з кров’ю інших на руках вкрай низька. Є також специфічні вимоги до засобів, якими можна робити імпровізовані турнікети, але у нас зазвичай нема часу обирати і шукати що ж підійде, а що ні. Ну і накласти собі самим імпровізовані турнікети на руку, майже неможливо, навіть із тренуванням.

В ситуації коли нема рекомендованих СоТССС турнікетів, гемостатичних бинтів для тампонування, або бандажів, кращим варіантом буде прямий тиск і тампонування звичайним одягом. Це завжди є під рукою і вимагає менше часу при хорошому тренуванні і має більший шанс врятувати людину.

Без йоду на опіки

На другому відео Ярослав Вус знову в ефірі Сніданку на 1+1 розповідає, як надавати першу медичну допомогу людині з опіками.

Я. В.: «Найперше, що треба робити при електричних опіках ‒ поливати їх водою до півгодини»

М. Н.: Перше, що треба зробити після опіку – це забирати людину від джерела опіку і за можливості гасити вогонь. Так, перша допомога при опіках – дійсно вода, проте не можна лити воду на людину, коли електричне джерело опіку поруч.

Не знаю, звідки взялось це твердження про те, що опік треба поливати 30 хвилин. Охолоджувати опік потрібно відповідно до відчуттів постраждалого, метою є вивести назовні надмірне тепло.

Надто довге поливання водою, особливо великої площі поверхні тіла може призвести до переохолодження постраждалого. Надмірно довге знаходження частини тіла у воді викликає мацерацію, розм‘якшування шкіри, яка і так злазить з постраждалого. Це не має ніякого практичного сенсу.

Я. В.: «Обробка рани – тут дуже непогано підходить йод на водній основі ‒ це повідон-йод, бетадин»

І. Н.: Коли він говорить про йод, то це йод на водній основі, він дійсно не викликає хімічних опіків, і застосовується як антисептик у хірургії. Але, по-перше: більшість людей не знає, що таке повідон-йод і ризикує застосувати звичайний йод на опіки, чим зробить значно гірше. По-друге: повідон-йод має різні форми випуску, які містять допоміжні речовини. Ці допоміжні речовини, наприклад в мазях, можуть навпаки утримувати тепло всередині опіку і це небезпечно. По-третє, є звіти про реальні випадки, в яких описані проблеми застосування повідон-йоду на опіках великих поверхонь шкіри.

Так, повідон-йод застосовують на опіки в протиопікових відділеннях. Але це роблять уже у лікарні кваліфіковані працівники.

На догоспітальному етапі закордонні та чинні українські настанови 441 наказу МОЗ радять використовувати тільки велику кількість води, або просто сухі стерильні не тиснучі пов’язки, якщо води нема.

Я. В.: “Цей гель [у гелевому бинті] буде завжди холодним. За дві години він висихає повністю в тоненьку плівочку, і треба змінювати [серветку] на нову”.

М. Н.: Вода(у формі гелю також) дуже добре проводить тепло, тож рано чи пізно гелева серветка прийме температуру опіку. Бинти та серветки на основі гідрогелю можна застосовувати при опіках І та ІІ ступенів (почервоніння шкіри, утворення пухирів заповнених прозорою рідиною, без обвуглення та глибокого ушкодження шкіри та м’язів), але не потрібно їх примотувати на години. Використовуйте так само відповідно до суб’єктивних відчуттів болю і комфорту. Якщо серветка стала теплою чи сухою, її точно треба викинути.

Я. В.: “Фосфор може горіти і з водою, тому важливо спочатку перекрити доступ повітря, а потім занурити в воду”.

(Росіяни використовують фосфорні боєприпаси під час російсько-української війни. Ця зброя має велику зону ураження і високу температуру горіння, а фосфор прилипає до предметів, на які потрапляє. Якщо він опиняється на шкірі, то випалює її і потенційно може пошкодити навіть кістки та кістковий мозок, ‒ Тексти)

М. Н.: Що ще може припинити доступ кисню до горіння, як не вода. І головне, як із цим розбереться глядач ранкового шоу, який щойно почув набір слів про опіки фосфором, які випалюють все?

Назофаренгіалка в мозку

На третьому відео Ярослав Вус на своїх курсах з надання домедичної допомоги показує, як вставляти назофаренгіальну трубку

(екстрений засіб допомоги під час порушення дихання, який вводиться через ніс у трахею постраждалих без свідомості і забезпечує доступ повітря до дихальних шляхів, ‒ Тексти).

Я.В.: “Носові ходи йдуть паралельно землі, тому пхати треба туди”

М. Н.: Перша і головна помилка, якій він навчив курсантів – ставити трубку сидячому притомному пацієнту. В цьому немає ніякого сенсу, адже притомна людина, що сидить, самостійно контролює прохідність дихальних шляхів (якщо немає обструкції). Звідси випливає нелогічність його слів “трубку ставити паралельно землі”.

Назофарингеальна трубка потрібна усім непритомним пацієнтам (або пацієнтам зі зміненим станом свідомості та ризиком непрохідності дихальних шляхів). Вона ставиться пацієнту, коли він лежить на спині (встановлення пацієнту в положенні лежачи на боку допустиме, але аж ніяк не сидячи).

Трубку не обов’язково ставити зрізом до перетинки – вона має іти перпендикулярно обличчю, щоб потрапити в нижній носовий хід – тільки так вона виконає свою функцію

Ні в якому разі не варто її «вкручувати», як свердло, трубка може загнутися або потрапити не в той носовий хід чи заподіяти шкоду носовому ходу

І. Н.: На початку відео Ярослав правильно каже про розташування носових ходів в голові людини. Але це не утримує його від помилок далі.

Далі він вкручує трубку і люди в аудиторії питають, нащо її крутити. Бо крутити її насправді не потрібно, більше того, це може бути травматично.

Носові ходи розташовані перпендикулярно до обличчя, то і розташовувати трубку на самому початку перед введенням треба перпендикулярно до обличчя. Саме її початкове розташування убезпечить нас від того що трубка піде не в той носовий хід. Звичайно її не треба потім вкручувати, бо так ми не можемо контролювати, куди вона увійде.

Іноді у постраждалих, яким вводять таку трубку, можуть бути травми обличчя. Є реальні випадки описані в дослідженнях, як травмованим людям після ДТП встановлювали назофарингеальні повітроводи через тріщини в кістках голови в мозок. Якщо ми будемо вкручувати трубку, ми тільки збільшуємо ризик цього.

Хто такий Ярослав Вус?

Ярослав Вус заявляє, що він – голова Всеукраїнської спілки парамедиків.

Всеукраїнська спілка парамедиків – це ГО, співзасновником якої є сам Вус. Ця ГО пропонує платні курси з надання домедичної допомоги. Крім цього, ГО пропонує платне чергування їхніх медиків на масових заходах, та реалізувала проект “Я можу врятувати життя”, щоб навчити школярів основам надання першої медичної допомоги.

В якості голови цієї спілки Ярослав вже фігурував у скандалі через те, що на своєму сайті рекомендував не викликати швидку допомогу до безпритульних. Згодом пост видалив (скріншот можна переглянути тут), а Вус записав відеозвернення з уточненнями.

У 2017 році Ярослав Вус збирав на гроші на проєкт мотошвидкої (швидка допомога працює на мотоциклі) в Україні і презентував це як щось революційне, але по факту, юридично його задум неможливо було реалізувати.

Це пояснював Вусу керівник служби експлуатації транспорту “Київмедспецтрансу” В.М. Кушнір, який тоді написав відкритий лист. Аргумент Кушніра простий і зрозумілий: законодавство не передбачає, що автомобілем швидкої допомоги може бути мотоцикл.

Крім того, Кушнір зазначав, що Вус маніпулював інформацією під час презентації цього проекту.

“Зазначена на сайті Вашої організації інформація про 25-хвилинний термін прибуття «карет» швидкої до пацієнта не відповідає дійсності, оскільки відповідно до офіційних статистичних показників 10-хвилинного нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги до пацієнтів вдається досягнути у майже 90% випадків такого спецмедобслуговування», – писав Кушнір у зверненні.

На своїй сторінці у Фейсбук Вус заявляє, що він має медичну освіту – навчався у Вінницькому медичному університеті ім. Пирогова і Національному медичному університеті ім. Богомольця. В університеті Богомольця повідомили, що не знайшли даних в архіві про навчання у них студента Вуса Ярослава Григоровича.

Ось яку освіту вказує Ярослав Вус у своєму профілі у Фейсбук. У Вінницькому університеті нам надали дані про те, що “Вус Ярослав Григорович в період з 01.03.2017 по 05.05.2017 проходив навчання як лікар-курсант (слухач) на циклі спеціалізації «Організація і управління охороною здоров’я» факультету післядипломної освіти Університету та отримав сертифікат лікаря-спеціаліста і посвідчення про підвищення кваліфікації”.

Попри це, Ярослав Вус і справді працював у Центрі екстреної медичної допомоги лікарем невідкладних станів з 2014 по 2017 рік. Тому дивним є те, що лікар з досвідом давав настільки шкідливі поради по телебаченню і на курсах з надання першої медичної допомоги.

Ми звернулись до Ярослава Вуса, щоб уточнити усі деталі з його біографії, зокрема, дізнатись, де він здобував повну медичну освіту. Він попросив надати посвідчення авторки статті та пояснити, які саме медичні поради ми будемо аналізувати у нашому матеріалі. За його словами “дуже часто певні речі виривають з контексту і роблять «сенсації», відтак я хотів би мати можливість розуміти про що мова та відповідно коментувати”.

Ми надали Ярославу Вусу журналістське посвідчення авторки матеріалу та надали посилання на його відео, які ми аналізували у матеріалі. Через 5 днів після нашого першого запиту ми досі не отримали відповідей на питання щодо біографії Ярослава Вуса.

Автор: Валерія Павленко

Джерело: ТЕКСТИ

Tweet