Як Росія знищує систему охорони здоров’я України розстрілюючи лікарні
За більш ніж сто днів з часу повномасштабного вторгнення Росія атакувала 172 лікарні. Кількість пошкоджених медичних об’єктів збільшується щодня. Про це говорить Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я, колишній заступник міністра охорони здоров’я України.
Під час ефіру у Twitter Spaces, який Медійна ініціатива за права людини проводить у співпраці з незалежною журналісткою Ольгою Токарюк, він розповів, як його організація документує злочини Росії щодо медичних закладів України та лікарів.
За словами Ковтонюка, збирати інформацію про напади на лікарні в Українському центрі охорони здоров’я почали ще в лютому, одразу від початку повномасштабного вторгнення РФ. Згодом це переросло у великий проєкт, націлений не тільки на документування такого виду воєнних злочинів, а й на запобігання їхнього повторення. «Ми стали єдиною великою незалежною організацією в Україні, яка документує напади на лікарні», – говорить він.
Ковтонюк зазначає, що Росія досі має можливість вливати на міжнародну спільноту через Всесвітню організацію охорони здоров’я, членом якої вона є. Він дивується, чому організація не звертає увагу на злочини Росії, країни-члена ВООЗ, яка систематично знищує українську систему охорони здоровʼя, руйнує міста, вбиває цивільних та дітей. Аби нагадати про ці злочини Росії, у Всесвітній день здоров’я організація Ковтонюка запустила відповідну інформаційну кампанію.
Аналізуючи тактику ведення Росією війни не тільки в Україні, але й в інших державах, в Українському центрі охорони здоров’я виявили закономірності:
«Це дуже специфічна тактика використання системи охорони здоров’я та гуманітарної сфери загалом як частини війни. Завдяки нашим партнерам з інших країн, ми дізналися, що Росія робить подібне не вперше. У Сирії вона використовувала точно таку ж тактику – навмисно обстрілювала величезні території цивільної інфраструктури, щоб створити відчуття психологічної незахищеності та тиску. Тим самим намагалася змусити людей покинути свою країну. І Росія досягла в цьому успіху не тільки в Сирії, але й в Україні»
Знищення цивільної інфраструктури та обласної лікарні в Маріуполі на власні очі бачила лікарка Оксана Кирсанова. Після нападу Росії 24 лютого вона продовжувала працювати в Обласній лікарні інтенсивного лікування лікарем-анестезіологом.
«Наша лікарня була одна з тих, яка повноцінно функціонувала в місті. У палатах вибило все скло у вікнах. Ми намагалися їх заклеювати, але вибуховою хвилею від щоденних нових авіаударів усе руйнувалося знову. Ми мали генератор, тому могли працювати в операційних. Утім він інколи не витримував навантаження. Через це дуже часто ми вентилювали пацієнтів вручну. Працювали в усіх операційних без відпочинку, бо щодня швидка привозила сотні людей. Серед цих людей були дуже маленькі та вагітні жінки», – згадує лікарка.
Кирсанова перша повідомила МІПЛ про окупацію військовими РФ лікарні та розповіла, що ті використовували медзаклад як живий щит. Одразу після окупації військові РФ почали приводити туди людей із навколишніх будинків, які напередодні вони ж і зруйнували. Оксана каже, що восьмиповерхова лікарня була вщент забита людьми, які всюди сиділи прямо на підлозі в антисанітарних умовах.
«Російські військові використовували нашу лікарню як щит, бо знали що українські військові не стрілятимуть у відповідь, – розповідає Оксана Кирсанова. – Вони обмежили пересування лікарнею. Говорили, щоб після шостої ми не виходили в коридори, інакше стрілятимуть без попередження. Усіх хворих ми переносили на носилках. Ми намагалися зробити це до шостої вечора, щоб не наражати на небезпеку пацієнтів. Усі автівки, які приїжджали до лікарні, російські військові розстрілювали. Хтось намагався вистрибнути з машини, хтось загинув, бо залишився в машині. Тому поранених до нас приносили на руках чи на ковдрах, а не привозили в каретах швидких».
В іншій лікарні, на лівому березі Маріуполя, через постійні обстріли росіян пацієнти також перебували в непридатних для лікування умовах. Місцева жителька Тетяна, яка евакуювалася з міста на початку березня, розповідає, що її мати з підозрою на інсульт лежала в палаті без вікон, де було всього 4 градуси тепла. Діагноз не підтвердився, але й визначити причину поганого стану жінки лікарі не встигли – медзаклад почали обстрілювати. У людей майже не було води – топили сніг, їжу не постачали. Якщо якісь продукти і з’являлися, то з них готували на вогнищі у дворі лікарні.
«Моя мама лежить і не встає, – так у березні говорила Тетяна в інтервʼю МІПЛ. – Вона лежить на другому поверсі під вибитим вікном. Коли йде обстріл, родичі накривають її подушками та ковдрами і виходять у коридор». Пізніше батьки Тетяни вибралися з лікарні, повернутися додому, який, на щастя, вцілів. Але виїхати з Маріуполя не наважуються. Тетяна каже, що через слабке здоров’я вони не витримають довгої дороги.
«Думаю, що це буде трагедія, якщо ця безкарність триватиме, – переконаний Павло Ковтонюк, який дізнався історії про те, як росіяни знищували лікарні в Маріуполі. – Як я вже казав, Росія робила те саме в Сирії: 244 напади на медичні установи за три роки. В Україні ж ми зафіксували 172 напади на лікарні за сто днів. Ми повинні про це говорити, посилити тиск на Росію, аби вона припинила нищити медичні установи».
Джерело: Медійна ініціатива за права людини
Tweet
