За що іноземці з різних країн воюють за Україну: «Я буду захищати невинних»

9 червня 2022 року. Зала так званого «суду» терористичного квазідержавного утворення «ДНР» на тимчасово окупованій Росією території України. На лаві підсудних за металевими гратами — троє іноземців, які брали участь у військових діях у складі української армії та потрапили до російського полону в квітні 2022 року. У всіх трьох — побриті голови. Шон Піннер та Ейден Аслін — британці. Наймолодший, 21-річний Брагім Саадун — марокканець. Вирок усім трьом — страта через розстріл.

На фронті за свободу України воюють тисячі людей з понад 55 країн, повідомляють у прес-службі Іноземного легіону України. Чому вони приїхали захищати чужу країну за тисячі кілометрів від дому та з якими викликами стикаються — далі у матеріалі видання War. Stories from Ukraine.

Смертний вирок для Брагіма Саадуна

«Ми познайомилися в клубі. Він був одним з найяскравіших людей, з яким я дуже хотів подружитися. Я підійшов, ми поговорили й почали проводити час разом», — згадує Муіз Авгонзода про свого друга Брагіма Саадуна.

Брагім переїхав до України з Марокко в 2019 році заради навчання. За даними аналітичного центру CEDOS, щороку в Україну на навчання приїжджає близько 20 тисяч іноземних студентів. Найбільше — з Індії, Марокко, Нігерії, Туркменістану, Єгипту, Азербайджану, Китаю та Туреччини. Вони обирають саме Україну, бо чули, що тут непогана й дешева освіта, і вважають це навчання своїм шансом потрапити у Європу.

Брагім теж хотів потрапити саме до європейської країни.

«Він шукав країну, в якій була б цікава культура, в якій було б відносно дешево жити і щоб це була Європа. Тому що він посварився з батьками і вирішив переїхати», —  пояснює його подруга Лілія Алєксанова. Вона теж познайомилася з Брагімом у клубі. Каже, коли він ходив танцполом, було відчуття, що саме він тут головний персонаж і що він знає всіх довкола.

Спершу Брагім вчив українську мову в Полтаві, потім вступив до Київського політехнічного інституту, вивчав аерокосмічні технології. Однак він швидко розчарувався у рівні навчання, говорить Лілія. Бо, по-перше, через коронавірус навчання перейшло в онлайн, а, по-друге, викладачі погано говорили англійською. Після півтора року навчання Брагім вирішив піти з університету.

Він відвідував вечірки, працював, спілкувався з друзями. Також регулярно ходив на різні протести. «Йому це було важливо. Він такий, бойовий хлопчик», — говорить Муіз.

Лілія додає: він переживав, що не робить нічого корисного для суспільства, для України, в якій знайшов всіх своїх друзів та самого себе. 

Ці слова підтверджує і Муіз: «Він казав, що в житті є пара речей, які він хоче сам собі довести. Також він говорив, що почувається трохи некорисним, тому хоче зробити щось, що дозволятиме йому відчувати себе корисним, коротше, знайти себе в житті».

Одного разу на вечірці в серпні 2021 року Лілія помітила у Брагіма у вусі навушник під час танцю. Сказала йому тоді: «Блін, Брайан (в нього такий нікнейм), нащо тобі навушник? Тут же музика грає». А він відповів: «Я маю чути, коли мені прийде повідомлення. Я дуже хочу в армію і чекаю повідомлення щодо документів».

Брагім знав, що на сході України триває війна та відчував, що, долучившись до української армії, зможе робити щось корисне та знайде своє місце, пояснює Лілія.

Врешті Брагім пройшов військову підготовку та згодом підписав контракт з 36-ю окремою бригадою морської піхоти Збройних сил України в Маріуполі Донецької області.

Іноземці можуть вступити на військову службу за контрактом до Збройних Сил України добровільно з червня 2016 року, згідно з Положенням про проходження військової служби у Збройних силах України іноземцями та особами без громадянства. За словами Муіза, Брагім був навідником (посада військовослужбовців Сухопутних військ, які наводять гармати на ціль — ред.).

Брагім, як і два британці, що опинилися на одній з ним лаві підсудних, потрапив до російського полону в середині квітня у Маріуполі. Тоді ​йшли важкі бої за це місто, яке зараз повністю знищене росіянами. Підрозділ, у якому служив Брагім, опинився в оточенні на території металургійного комбінату.

​​Російські терористи звинуватили військовополонених у «найманстві та діях, спрямованих на захоплення влади та повалення конституційного ладу».

Однак ці троє є не найманцями, а законними військовослужбовцями, які проходили службу в лавах ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зазначає представник пресслужби Іноземного легіону оборони України Антон Миронович. Відповідно до Женевських конвенцій, через службу в ЗСУ їх мають вважати військовополоненими. Крім того, всі троє іноземців отримували таку ж зарплатню, як всі інші бійці ЗСУ такого ж рангу, тоді як найманці зазвичай отримують більше.

«Те, що Росія присудила їм найвищу міру покарання, створює певний прецендент для всіх решти. Для втілення своїх ворожих планів росіяни нехтують всіма законами та звичаями війни, Женевськими конвенціями, всіх іноземців вони під одну гребінку намагаються назвати найманцями. Але це абсолютна неправда і є надзвичайно грубим порушенням. Ми сподіваємося, що міжнародна спільнота, відповідні організації зроблять висновки і вжиють всіх необхідних заходів, щоб зупинити це свавілля».

За кілька днів після суду батько Брагіма Тахар Саадун повідомив журналістам, що його син здався у полон «добровільно», тож з ним мають поводитися, як з військовополоненим. Також він заявив, що Брагім отримав українське громадянство ще у 2020 році, після року служби в армії, що було умовою для вивчення аерокосмічних технологій в київському університеті.

Однак друзі Брагіма кажуть, що Брагім не має українського громадянства, лише посвідку на тимчасове проживання, а його батько поширює фейки і взагалі дуже проросійськи налаштований. Російська пропагандистка Маргарита Симоньян публікувала лист, у якому нібито Саадун старший просить Путіна помилувати сина.

Ще до суду друзі Брагіма об’єдналися у команду з його порятунку. Разом з його сестрою, яка теж живе у Європі, вони подали заяву до Європейського суду з прав людини (формально Росія все ще вважається його членом). 16 червня Європейський суд з прав людини закликав Росію не виконувати смертний вирок Брагіму Саадуну.

«Прогнозов ніяких немає, бо ми розмовляємо з Росією», — каже Муіз.

«Іноземці (які захищають Україну в лавах ЗСУ — ред.) розуміють, що довіряти росіянам, розраховувати на якусь порядність не варто, не треба себе обманювати. Це жорстока війна, росіяни не гребують нічим для досягнення своїх цілей, — говорить Антон Миронович. — І ми говоримо про це: “Хлопці, якщо ви потрапите до полону, є варіант, що вони будуть вважати вас найманцями”. І люди це розуміють, і роблять все можливе, щоб не потрапити в полон в критичній ситуації. Але вони себе так само заздалегідь вже готують до того, що в разі кризової ситуації треба готуватися до найгіршого».

«Не хвилюйтеся за мене. Я зробив, що люблю. Просто мені не пощастило», — сказав Брагім у зверненні до рідних та друзів, яке записали пропагандисти видання Russia Today.

Ніхто не береться спрогнозувати, чи вдаться оскаржити рішення про розстріл захисників України.

Іноземний легіон

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Збройних силах України за ініціативою президента Володимира Зеленського з’явився Інтернаціональний легіон — окремий підрозділ, до якого можуть вступати іноземці. З 1 березня на період дії воєнного стану для них запрацював безвізовий режим в’їзду в Україну. Не поширюється він лише на громадян держави-агресора.

Скільки саме іноземців воює в лавах Збройних сил України зараз, представники Збройних сил України не розголошують. Говорять лише, що їх тисячі. Переважна більшість іноземців, що воюють в Україні, роблять це саме в складі Іноземного легіону.  Більшості його представників — від 25 до 40 років.

Загалом звернень за чотири місяці було близько сотні тисяч, говорить Антон Миронович з прес-служби Легіону. Процедура для всіх охочих однакова. Спершу треба звернутися до посольства України в своїй країні. Там військові аташе визначать, чи людина придатна до проходження служби. Головний критерій наразі — це наявність реального бойового досвіду. Важливо вміти надавати невідкладну медичну допомогу на полі бою та бути психологічно стійким до критичних ситуацій.

«Ця війна в Україні дуже жорстока, мабуть, найжорстокіша з часів Другої світової війни. Інтенсивність бойових дій дуже висока і непідготовлена людина без досвіду має небагато шансів досягти успіху та вижити. Люди, які туди йдуть, мають мати шанс ефективно діяти на полі бою, перемагати та виживати», — пояснює Антон Миронович.

Далі у посольстві мають переконатися, що ці люди розуміють свою роль і місію: що вони мають робити, проти кого і за що вони воюватимуть — за інтереси України, за український народ, за демократичні цінності.

Наостанок Служба безпеки має перевірити й підтвердити, що заявник не має негативного бекграунду, не належить до будь-яких екстремістських організацій або політичних сил, які суперечать інтересам України та європейського суспільства. Після цього бійців починають інтегрувати до іноземного легіону.

«У декого очікування розбігаються з реаліями. Це не комп’ютерна гра, не голівудський фільм, це реальна війна. Гинуть люди, є певні обмеження по ресурсах час від часу, є логістичні труднощі, як під час будь-якої війни. Треба розуміти, що армада з повітря в екстремальній ситуації прикривати не буде», — попереджує Антон Миронович.

Окрім участі у бойових діях, наступальних та оборонних місіях, легіонери можуть виконувати гуманітарні місії: евакуювати або підтримувати місцеве населення, працювати у пунктах цивільно-військового співробітництва.

Легіонери підписують контракти з терміном дії до кінця воєнного стану, проте зараз є можливість розірвати контракт достроково. Зокрема за особистим бажанням — якщо легіонери втомлюються або змінюють свої наміри.

«Для того, щоб людина ефективно виконувала свої завдання на полі бою, вона має бути мотивована, має бути до цього готова. Якщо людину змушувати це робити, від неї може бути більше проблем, ніж користі», — пояснює це рішення Миронович.

Умови контракту для всіх легіонерів такі ж, як і для українців. Ті самі переваги, ті самі права й обов’язки, те саме грошове та речове забезпечення. Легіонери мають дотримуватися того ж законодавства, тих самих звичаїв та правил війни.

«Вони мають відчувати себе повноцінною одиницею українських сил оборони, це додаткова мотивація. Були представники, які думали, що тут можна заробити великих грошей. Але ні, це не найманство», — повторює Миронович.

Він також наголошує: законодавство України передбачає, що іноземні громадяни можуть проходити службу винятково на посадах не вище сержантського складу. Командувати вони можуть лише відділеннями до 10 осіб.

«Їхні безпосередні командири, офіцери — українці. Навіть якщо він має офіцерське звання в своїй країні, тут він все одно буде виконувати функції солдата, сержанта. Ми їм це пояснюємо на моменті відбору. Якщо він полковник в своїй армії, це не значить, що він одразу буде керувати своїм штабом», — каже Миронович.

Права справа Кена Рі

Географія Іноземного легіону на сьогодні — це 55 країн. Найбільше людей — зі східної Європи, країн Балтії, Скандинавії, Великобританії. Дуже багато представників США та Канади. Також є бійці з далеких Австралії чи Південної Америки.

38-річний Кен Рі приїхав до України з Сеулу, Південної Кореї. У минулому Кен був офіцером морських котиків, брав участь у бойових діях у Сомалі та Іраку. Зараз він генеральний директор військової консалтингової фірми ROKSEAL. Як військовий консультант він навчає представників військових і правоохоронних органів.

Цьогоріч Кен планував подорожувати світом, брати участь в екстремальних спортивних подіях і спробувати встановити рекорд Гіннесса з польотів у вінгсьюті (спеціальний костюм для скайдайвінгу, що імітує крила — ред.). Але коли побачив виступ президента України Володимира Зеленського, у якому той просив допомоги у міжнародної спільноти, Кен зрозумів, що мусить скасувати свої плани і допомогти українцям захищатися від російського вторгнення.

Вже 6 березня він вперше приїхав до України.

«Моя сім’я та друзі були дуже стурбовані і були проти того, щоб я їхав в Україну, через високі ризики, притаманні бойовим діям. Але вони розуміли, що я прийняв рішення з моральних міркувань, і знали, чому я повинен був їхати в Україну», — говорить Кен.

Кен Рі був командиром багатонаціонального підрозділу спеціальних операцій. Його підрозділ виконував місії прямої дії (нетривалі рейди для захоплення або знищення сил противника — ред.). В інстаграмі Кена є фото з Ірпіня, Київська область.

Фото Кена Рі

«Збройні сили України мають велике серце і сильний бойовий дух, тоді як збройним силам Росії, здається, не вистачає морального духу. Я вражений українцями, і я твердо вірю, що вони переможуть у цій війні», — ділиться враженнями Кен.

У травні під час дальньої розвідки Кен отримав травму. Це сталося під час фази інфільтрації (тактика відокремлення ворожих сил — ред.), він впав у колодязь і розірвав хрящі в обох колінах. Зараз він у Південній Кореї на реабілітації. Каже, вже одужує і повернеться до ідеального стану за кілька місяців.

Для громадян Південної Кореї брати участь у війні, до якої не залучена їхня країна, — протизаконно. Зараз Кена перевіряє поліція та прокуратура. Покарання, яке може йому загрожувати, — від дуже великого штрафу до ув’язнення.

Боєць має усвідомити, що після повернення додому його можуть притягнути до відповідальності, попереджає Антон Миронович. І водночас заспокоє: за його словами, на сьогодні немає випадків, щоб у тих країнах, де участь у збройних формуваннях заборонена, когось притягнули до серйозної відповідальності за допомогу Україні.

«Законодавство законодавством, але є якесь спільне розуміння урядами тих країн, люди з яких їдуть воювати на боці України, що це права справа», — каже Миронович.

Кен Рі запевняє, що жодного разу не пошкодував про своє рішення поїхати в Україну.

Кен Рі

«Це був правильний вибір, і я продовжую відстоювати своє рішення. Війна — це завжди важко, але я солдат на все життя і буду робити все, що можу, щоб захищати невинних. Це те, чого мене навчали і що я завжди мав робити. Я планую продовжувати працювати задля доброї сторони людства, де б це не було у світі», — каже Кен.

Mockingjay Збройних сил України

Легіонерці з позивним Mockingjay в травні виповнилося 30. Вона народилася в Трансильванії у Румунії, але останні 9 років жила за кордоном. Її бекграунд — повендінкові науки (вивчення людської поведінки на базі антропології, соціології, психології, біології, політології, економіки — ред.). Тривалий час вона працювала у міжурядовій організації, бувала у кількох конфліктних зонах.

«Я знала, як виглядає зона бойових дій, і знала, чого чекати від Росії», — каже Mockingjay.

24 лютого вона була в Лісабоні у Португалії. Якраз зробила паузу у кар’єрі, планувала закінчити курс інструкторки з дайвінгу та все літо займатися підводним плаванням, а також готувалася вступати на юридичний факультет в 2023 році. Але 12 березня вона прибула до України, пройшла співбесіду та підписала контракт — все в один день.

«Я відчувала, що ця війна — не тільки війна України. На карту поставлено набагато більше, ніж суверенітет чи територіальна цілісність України. Це також про те, як міжнародне товариство справляється з тиранією та вторгненням до суверенної країни. Я бачила, що з першого дня ціллю Росії були цивільні. Їхня мета — не «демілітаризувати» чи «денацифікувати». Їхня мета — тероризувати мирне населення, порушити нормальне життя та змусити Україну капітулювати. Я не могла сидіти вдома і дивитися здалеку. Я бачила опір і силу, яку демонстрували українці з самого початку повномасштабного вторгнення, і я відчувала, що Україна та українці заслуговують на всю допомогу, яку вони можуть отримати», — каже Mockingjay.

Легіонерка взяла з собою лише ті речі, за якими не сумуватиме, якщо загубить або буде змушена залишити. Знала, що всім необхідним забезпечать в Україні, а чого не вистачить, можна буде отримати з-за кордону через друзів.

«Усі, хто мене знають, казали, що знали, що я опинюся в Україні, і не були здивовані. Думаю, вони були б більше здивовані, якби мене тут не було. Звісно, вони хвилюються. На щастя, я можу регулярно спілкуватися з людьми і можу запевнити всіх, що я в порядку. Я думаю, що на даний момент моя сім’я та друзі визнали, що я тут з вагомих причин і поки ми не виграємо війну», — розповідає Mockingjay .

У Легіоні вона займається комунікаціями та PR, а також адміністративною роботою, входить до невеликої команди, яка цілодобово допомагає легіонерам на передовій. Каже, найскладніше — прийняти той факт, що, незважаючи на привілейоване становище, у якому вона перебуває, вона не може допомогти всім. А найбільше фруструє усвідомлення того, що все це переростає в тривалий конфлікт, бо українська армія не може отримати все озброєння та боєприпаси, потрібні для оборони та більш ефективного контрнаступу.

Попри це, Mockingjay говорить, що в світі немає жодної армії, де б усі були задоволені і де б не було проблем. І запевняє: всі тут борються заради одної мети.

«Я не думаю, що є щось важливіше, чим я могла би займатися зараз. Я не думаю, що я могла би озирнутися на своє життя через 10 років і подумати, що вчинила правильно, якби не приїхала сюди. Навіть коли все стає дуже важким, навіть у дні, коли я прокидаюся з думкою, що не хочу носити форму або не хочу мати справу з чимось, я не шкодую, що приїхала сюди та приєдналася до Легіону».

Mockingjay

Сила українців, згуртованість та рішучість захищати свою свободу — те, що вразило Mockingjay.

«Збройні сили України є крихітними порівняно з армією Росії. Армія, проти якої ми воюємо, була нібито другою за потужністю армією у світі. І Україна протистоїть загарбникам вже понад чотири місяці. З початку повномасштабного вторгнення українська армія збільшилася більш ніж утричі. Іноді я порівнюю це зі стартапом під час економічної кризи, — говорить Mockingjay. — Відтоді, як я опинилася тут, українці та українська армія заслужили ще більше моєї поваги та захоплення».

Залишатися в Україні легіонерка хоче принаймні до тих пір, поки Україна не почне помітно оговтуватися після перемоги. Вона дедалі більше почувається тут як вдома і серйозно розгладає варіант залишитися тут жити. Тим більше, що країна, громадянкою якої вона є, «перебуває на неправильній стороні історії». Попри спільний кордон, уряд Румунії не підтримує Україну активно, і не пускає зброю через їхній кордон.

Після перемоги Mockingjay хоче поїхати у відпустку до океану на кілька тижнів, а також виконати попередній план і таки вступити на юридичний факультет.

«Вивчення міжнародного та/або гуманітарного права стало для мене ще більш важливим під час цього конфлікту та спостережень за тим, як Росія порушує міжнародне право, що регулює ведення війни», — говорить Mockingjay.

Авторка: Ліза Сівєц

Ілюстраторка: Дар’я Клочко

Перекладачка: Оксана Білявська

Джерело: warstoriesukraine.com

Проєкт реалізується за підтримки ГО «Львівський медіафорум» та Європейського Союзу за програмою Дім Європи.