Тюрми Каліфорнії: як живуть в’язні, політика закладів, безпека та інші спостереження

Тюрми Каліфорнії: як живуть в’язні, політика закладів, безпека та інші спостереження

Перший тиждень я провів у Департаменті виправних установ та реабілітації, який розташований у місті Сакраменто, столиці Каліфорнії. Я вже встиг провести понад десяток тематичних зустрічей з вищим керівництвом різних напрямів, починаючи з режиму та безпеки і закінчуючи науковим відділом та юридичним департаментом. Протягом наступних трьох тижнів вивчатиму практику: планується щонайменше сім візитів до тюремних установ усіх видів та рівнів безпеки. Тому поки що пишу тільки загальні враження нашвидкуруч.

ПОЛІТИКА ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ

Останніми роками каліфорнійська пенітенціарна система серйозно змінюється. Зміни можна описати українським слоганом: «Від карального до реабілітаційного підходу». Іншими словами, система стає більш м’якою та схильною до роботи з в’язнями для повернення в суспільство, тоді як раніше вона переважно фокусувалася на карі, безпеці та режимі.

За останні 10 років кількість в’язнів зменшилася на близько 40 тисяч осіб, і зараз вона досягнула історичного мінімуму – 126 тис. Це не все тюремне населення, адже є ще jails (на кшталт наших СІЗО), де утримують понад 70 тисяч в’язнів. Утім, вони не підпорядковуються тюремному відомству і керуються шерифами.

Каліфорнія має близько 40 млн населення, тобто приблизно стільки ж, як і Україна. Виходить, що кількість тюремного населення в Каліфорнії приблизно вчетверо вища, ніж у нас.

Утримання одного в’язня в США обходиться у майже 70 тисяч доларів на рік. Бюджет тюремної системи є разючим навіть для американців: департамент отримує 12 мільярдів доларів щорічно, що становить приблизно третину держбюджету України. Каліфорнійська тюремна система є третім за величиною правоохоронним органом у США, після Департаменту поліції Нью-Йорка та Митно-прикордонної служби США.

Майже всі, з ким я спілкувався, згадували про проблему перенаселення в’язниць. Департамент виправних установ має величезну кількість людей, які намагаються щось вдіяти. Наприклад, у ньому є науковий відділ, у якому працює 78 осіб, які фокусуються на відслідковуванні тенденцій та прогнозах щодо майбутньої кількості в’язнів на кілька років уперед.

Наважуся сформулювати кілька власних здогадок про корені цієї проблеми.

Перший – це кримінальний кодекс. Каліфорнійський кримінальний кодекс – це перший кодекс у моєму житті, який я зміряв не кількістю сторінок, а вагою. Незважаючи на дрібний шрифт, кодекс важить зо 3 кілограми. У ньому величезна кількість складів злочинів. Однак головною проблемою є те, що кодекс залишає небагато дискреції щодо тяжких злочинів: часто покарання є обов’язковими. Наприклад, за вбивство першого рівня (умисне, заздалегідь заплановане) призначається покарання від 25 років до довічного. Але на практиці чи буде це 25 років, чи довічне – вирішує в’язнична адміністрація.

Другий – виборні шерифи, судді та прокурори. Часто у своїй роботі вони думають: «А що скаже мій виборець». Сьогодні я спілкувався із суддею, який спочатку заперечив мені, що судді в США керуються виборчими міркуваннями. Однак потім він погодився зі мною, коли я навів йому приклад, що часто округи штату Каліфорнія (а їх 58) мають дуже різні підходи до призначення покарань. Цим твердженням зі мною поділилися люди, які стверджують, що залежно від вибраного шерифа/прокурора/судді тривалість покарань і кількість засуджень може сильно змінюватися в одному й тому ж окрузі.

Третій – політика «запасного виходу». Внаслідок суворіших покарань в’язниці Каліфорнії перенаповнені. Нещодавно суд ухвалив рішення, що тюрми не можуть бути переповнені більш, ніж на 137,5% від їхньої наповнюваності. Так само існує політичне бачення на рівні штату (насамперед губернатора), що населення в’язниць має зменшуватися. В результаті Департамент установ регулярно розробляє різні програми, аби випускати на волю побільше в’язнів достроково. Наприклад, тут пишаються новою ідеєю «кредитів», коли за роботу, навчання або участь у різних виправних програмах засудженим зменшують строк.

Крім того, дедалі більше застосовується умовно-дострокове звільнення (parole).

Тобто замість політики “парадного входу», яка передбачає, що треба «поменше садити», розквітає політика «запасного виходу», яка передбачає, що треба «побільше випускати». Звідси – висока «кримінальна зараженість» населення, адже в’язниці – найкращі школи для злочинців.

БЕЗПЕКА УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

На відміну від українських тюрем, де майже в кожній установі є чітка ієрархія та один «смотрящий», відмінною рисою пенітенціарної системи Каліфорнії є існування в’язничних банд.

Здебільшого ці банди діляться за національною ознакою. У Каліфорнії – 28,7% темношкірих, 43,6% «латиноамериканців» (англ. hispanic: мексиканці, кубинці тощо), 21,1% білих та 6,6% інших (сюди входять, зокрема, корінні американці та мешканці з азійським корінням).

Кожна етнічна група здебільшого має свої банди, і привести їх усіх до «спільного знаменника» у в’язницях дуже складно. Засуджені регулярно “підрізають” один одного, а також персонал, якому доводиться носити спеціальні бронежилети. Безконфліктне розміщення в житлових корпусах є непідйомним завданням, адже расова сегрегація категорично неприпустима.

Питання банд ускладнюється і наповнюваністю каліфорнійських в’язниць. Зазначені 136 тисяч в’язнів тримаються в усього 35 установах (в Україні, приміром, на 55 тисяч в’язнів функціонує понад 130 установ). У середньому в Каліфорнії виходить близько 3,5 тисячі осіб у кожній установі, але є установи, в яких тримається понад 5 тисяч в’язнів!

На додаток тюремна система досі оговтується від наслідків «експерименту» з «опущеними» в’язнями. Раніше таких в’язнів, а також усіх тих, хто з власної волі хотів «мирного» відбування покарання «без понятій», спробували поміщати в спеціальні безпечні дільниці. Однак з часом у таких дільницях уже сиділо близько 40% усіх в’язнів, насильство в них зашкалювало, а контролювати створену в них субкультуру стало особливо важко.

Тепер запустили зворотний механізм: таких в’язнів потроху «змішують» із загальною масою інших засуджених. Як наслідок, перші місяці їхнього спільного проживання регулярно супроводжуються насильством. Річ у тому, що в’язнів, які захотіли мирного життя і були поміщені до спеціальних дільниць, вважають «зашквареними». («Зашкварені» – засуджені, які вступили у зв’язок з «нижчою кастою» в’язнів – засудженими за зґвалтування, особливо неповнолітніх, геями тощо. Спілкування вважається зв’язком.)

За таких передумов не дивно, що режимні вимоги доволі жорсткі. Наприклад, засудженим забороняється кип’ятити воду та мати відповідну апаратуру. Проте зазвичай жорсткі заборони компенсуються низкою дозволених предметів. Наприклад, дозволяються пароварки. Засуджені мають величезні каталоги, через які можна купити майже все, що є в супермаркетах, за винятком алкоголю та продуктів, які швидко псуються або містять дріжджі і багато цукру. Засуджені замовляють усе: від кросівок, ковбаси, хліба і консервів до чоловічих еротичних журналів (тільки без оголених геніталій), телевізорів, плеєрів та фенів. Вони можуть навіть замовляти пісні, які будуть записані на їхніх MP3-плеєрах, – усе за додаткові гроші. Вся техніка в каталогах має прозорі корпуси, щоб у ній не можна було ховати заборонених предметів. Тут я вперше побачив телевізор із повністю прозорим корпусом.

Немає жодних магазинних монополій. У кожній в’язниці є декілька каталогів різних компаній, у кожному – сотні найменувань продуктів та інших предметів. Діють жорсткі правила конфлікту інтересів. Тюремні співробітники не можуть отримувати жодних «подарунків» від цих компаній. Максимальна націнка компаній, порівнюючи з ринком, – 25%. З кожної купівлі 10% іде на спецфонд засуджених, яким вони можуть користуватися для покращення побуту. Родичі можуть купувати з цих усіх каталогів в онлайні. Передачі від родичів як такі заборонені. Водночас годують у в’язницях дуже добре, а ціни в каталогах продукції доступні.

Подібно до України, в Каліфорнії є список дозволених предметів і список заборонених. Однак є принципова відмінність – їхні списки «гнучкі». Кожна установа може обґрунтувати необхідність заборони певних предметів, так само як і засуджені можуть просити про дозвіл якихось окремих речей. Наприклад, в установі «Пелікан Бей», яка відома жорстокістю, були заборонені певні типи зубних щіток, оскільки з них робили зброю, та годинники з металевим корпусом: за їхньою допомогою виготовляли «заточки».

ВПЛИВ СУДОВОЇ СИСТЕМИ

Судова система є реальною владою. З ким би я не спілкувався в департаменті, всі посилаються на рішення судів, які накладають обмеження на тюремну систему. Юридичні фірми непогано заробляють на тюремному праві. Наприклад, знаходять проблему з доступом осіб з інвалідністю до якихось приміщень в одній установі і починають подавати аналогічні позови щодо кожної.

Нещодавно суд ухвалив рішення, що в’язниці не можуть бути переповнені більш, ніж на 137,5 % від їхньої стандартної місткості. Іншим цікавим прикладом є деякі тюрми, де темношкірі в’язні подали позови з вимогою переселити їх звідти, оскільки місцевий клімат призводив до алергії. І їх переселили.

Здивувало, що нещодавно перші засуджені домоглися через суд, щоб їм змінили стать.

Однією з причин такого впливу судової системи є те, що тюремний департамент розплачується за позови з власного, а не загальнодержавного бюджету. Водночас суми позовів космічні. Деякі «групові справи» тривають понад 30 років, а суди регулярно контролюють, щоб тюремна система виконувала рішення в межах цих справ.

ОРІЄНТАЦІЯ ТЮРЕМНОЇ СЛУЖБИ НА «КЛІЄНТА»

Система звертає особливу увагу на засуджених, їхні сім’ї та потерпілих.

Так, засуджені, окрім зазначених каталогів продукції та обладнання, мають регулярний доступ до навчання та різних виправних програм. Дуже популярним є навчання засуджених професії пожежника, адже в Каліфорнії часто бувають пожежі. В кожній установі є по декілька десятків програм. Серед найбільш «екзотичних» – підводне зварювання, радіосправа (у засуджених є своя радіохвиля), програмування, фотографування. За участь у програмах засуджені отримують «кредити», які дозволяють їм скорочувати свій строк.

Сім’ї засуджених мають свої ради. Минулого тижня я був за засіданні ради сімей засуджених усього штату. Водночас кожна в’язниця має свою раду сімей. Найбільш активні члени родин засуджених мають можливість висловлювати свою позицію керівництву установ та всієї системи. Це сприяє владнанню конфліктів на етапі зародження. Є розуміння, що члени сімей вважаються “послами” тюремної системи, адже суспільство часто формує свою картинку тюремної системи зі слів цих людей.

На засіданні, в якому я брав участь, сім’ї і тюремна адміністрація обговорювали, як зробити побачення більш комфортними, як легше пересилати кошти в’язням, питання ізоляції окремих засуджених тощо.

У департаменті є окремий офіс, який відповідає за допомогу потерпілим. Серед іншого їх інформують та залучають до процесу умовно-дострокового звільнення, повідомляють про наближення дати звільнення засудженого, допомагають з компенсацією тощо. Інформація про допомогу потерпілим так само, як і про допомогу засудженим і їхнім сім’ям, міститься на перших сторінках веб-сайту тюремної системи: https://www.cdcr.ca.gov.

ТРАНСҐЕНДЕРНІСТЬ, СЕКС, РЕЛІГІЯ ТА ІНШІ ЦІКАВИНКИ

Вище вже згадував операції зі зміни статі, проведення яких ув’язнений може домогтися через суд. Узагалі наразі в тюремній системі перебуває близько 1200 осіб, які «невпевнені» у свої статі. Цікаво, як розвиватиметься ситуація.

У тюремній системі є 46 таборів для засуджених-пожежників. У кожному таборі тримається близько 100 засуджених, які працюють пліч-о-пліч зі звичайними пожежниками.

Відслідковується чітка тенденція збільшення насильства серед в’язнів та інцидентів, коли підвищується температура повітря, особливо влітку.

Засудженим заборонено курити. Ця заборона з’явилася внаслідок скарги профспілки тюремних співробітників, які не хотіли працювати в оточенні сигаретного диму.

Засудженим заборонено мати секс з іншими засудженими. Логіка за цією забороною: у в’язниці існують відносини влади, а тому завжди є багато можливостей для зловживань та експлуатації.

У кожній тюрмі на повну ставку працюють щонайменше чотири капелани основних конфесій: християни, мусульмани, євреї, католики та ін. Вони отримують заробітну плату. Логіка така: оскільки Конституція США передбачає право на релігію, а в’язниця обмежує це право, держава зобов’язана забезпечити його. Ця ж логіка змусила тюремну владу забезпечувати засудженим різних конфесій спеціальну дієту.

Загалом, українській тюремній системі є над чим задуматися та чому повчитися.

Програма професійних стажувань підтримується Державним департаментом США, яка фінансується урядом США та адмініструється Американськими радами з міжнародної освіти.

Автор:  Вадим Човган; Центр інформації про права людини

Читайте также: