Справа «Галицьких інвестицій»

Компанія ЗАТ ІК „Галицькі інвестиції” створена 20 червня 1995 року. Вона була однією з перших інвестиційних компаній в Україні, яка отримала ліцензію на здійснення операцій з цінними паперами. Лобіювали її Тарас Стецьків — радник Кучми у 1992-1993 роках, та Віктор Пинзеник — тоді віце-прем’єр України. Ходять чутки, що саме Пинзеник був „великим комбінатором” схеми створення ЗАТ ІК „Галицькі інвестиції” та її сателітів у 90-х роках минулого століття. До наглядової ради компанії „Галицькі інвестиції” увійшли відомі та шановані люди — Олександр Ємець, Андрій Садовий. Приватизаційні майнові сертифікати громадян обмінювалися на інвестиційні сертифікати компанії „Галицькі інвестиції” в еквіваленті один до одного. За приватизаційний майновий сер¬тифікат номінальною вартістю 1 млн. 50 тисяч карбованців отримували інвестиційний сертифікат компанії такої ж вартості. Загалом керівництво компанії „Галицькі інвестиції” тоді залучило більше 200 тисяч майнових сертифікатів (ваучерів) на загальну суму 210 млрд. карбованців (у перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ від 1 вересня 1996 року це 21 мільйонів гривень).

Миколаївський цементний завод, Миколаївський глиноземний завод, Дрогобицький нафтопере¬робний завод (нині НПК „Галичина”), Івано-Франківський „Хлорвініл” та інші продали свої акції „Галицьким інвестиціям”.

Наприкінці 1990 років у власності та управлінні ЗАТ ІК „Галицькі інвестиції” перебували пакети акцій приблизно ста підприємств. Однак вкладники ЗАТ ІК „Галицькі інвестиції” могли обміняти свої інвестиційні сертифікати на акції цих компаній до 1998 року. Словом, „хто не встиг, той…”. Наразі активи компанії становлять 6,5 мільйонів гривень.

Та не завжди „Галицьким інвестиціям” таланило. Неприємності почалися зі зазіхання на акції НПК „Галичина”. Кабмін, очолюваний тоді Валерієм Пустовойтенком (тодішнім партійним босом Тараса Стецьківа й Андрія Садового), розпорядженням № 1033-р від 15 грудня 1998 року визнав повноважним керуючим держпакетом акцій АТ „НПК — Галичина” (25% статутного фонду + одна акція) „Галицькі інвестиції”. Тоді „Галичина” використовувала свої потужності на 25-30%, а за часів керування „Галицьких інвестицій” потужності й прибутковість на підприємстві різко впали. Виявляється так „вміло господарювали” від імені держави „Галицькі інвестиції” навчили… англійці, точніше експерти Британської експертно-сервісної служби (БЕСС). І за назвою, й за регаліями фахівців-експертів ця служба нагадує англійську спецслужбу „Сікрет-сервіс”.

БЕСС була створена в 1972 році (саме у розпал „холодної війни”). З 1993 року вона розпочала свою роботу й в Україні. За ці роки понад 400 радників з Великої Британії працювали в 70 українських містах — від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Сімферополя.

Найважливішим напрямом допомога служба декларує розвиток української економіки в нових умовах. Радники БЕСС спільно зі своїми українськими колегами вирішували питання конверсії підприємств, освоєння нових видів продукції, поліпшення керування і фінансової діяльності, готували бізнес-плани розвитку фірм і представляли їх у європейські та британські банки і фонди для одержання інвестицій.

Отримали інвестиції й „Галицькі інвестиції”. Хто конкретно й у якому званні Британських королівських спецслужб долучився до припинення обміну майнових сертифікатів на акції у „Галицьких інвестиціях”, невідомо. Та саме в часи „британських консультацій”, у 1998 році цей обмін припинився. Однак не важко здогадатися чому.

Наведемо приклад: капітан І рангу Королівського Військово-Морського флоту у відставці Тоні Волстенхолм разом зі своїми українськими колегами, відставними морськими офіцерами, підготував комплексну програму розвитку підприємництва в західній частині Криму. Колишній начальник управління картографії міністерства оборони Великобританії генерал-майор у відставці Рій Вуд провів консультації на Вінницькій картографічній фабриці. Серйозні програми, за інформацією компетентного джерела, були виконані консультантами БЕСС у нових фінансових структурах України — у пошто¬вому банку „Аваль” (1993), „Прикарпатінвестбанку” (1994), „Укрінбанку”, донецькому банку „Капітал” (1997), львівській компанії „Галицькі інвестиції” (1998).

Той, хто бодай трохи розуміється на військовому шпіонажі (що включає в себе й фінансово-економічне завоювання країн), розуміє, що „колишніх” генералів просто не буває…

Щодо „щирості” намірів Британської експертно-сервісної служби, яка декларує, що є незалежною благодійною організацією і яка декларує, що є незалежною благодійною організацією і яка працює за підтримки уряду Великої Британії – його Департаменту з міжнародного розвитку, можна було б не сумніватися, якби не одне „але”.

Фінансову допомогу в діяльності БЕСС забезпечують британські компанії, серед них і BritishPetrolium. Чи не дивний збіг обставин? BritishPetrolium — великий гравець на світовому нафтовому ринку!

Користуючись підтримкою керівництва „Галицьких інвестицій” (звісно, не задарма!), британська транснаціональна нафтова компанія хотіла контролювати через наш НПК постачання нафти в Європу. Почалося все з випуску машинного мастила „Шелл” на НПК „Галичина”. Відтак бажання „поставити на коліна Європу” виявилося для британської компанії всеохоплюючим. Однак не забуваймо: 1998 — рік виборів! Можливо, саме ця перспектива і зіграла проти вищеописаної ідеї. Тим паче, що не лише „львівські достойники”, але й „київські мужі” вирішили з Європою вигідно поторгуватися.

Вони вели нафтові переговори з Польщею, з тодішнім колегою з нацбезпеки й оборони Польщі Мареком Сівєцом, який тепер обіймає чималий пост в ЄС. Гонорові поляки вчасно зрозуміли плани англійців й… вплинули на українську політику. Членами наглядової ради „Галицьких інвестицій”, нагадаємо, у той час був і Тарас Стецьків. Тоді він також керував Львівською обласною організацією НДП. Можливо, це збіг, але буквально наступного дня після скандально відомого з’їзду НДП (на якому з партії вийшла частина керівництва, включно з Тарасом Стецьківим) рішенням Кабміну „Галицькі інвестиції” були позбавлені права керувати держпакетом акцій НПК „Галичина”.

У результаті цього рішення „Галицькі інвестиції” понесли чималі збитки. Вони заплатили державі 240 тис. грн. за право керування держпакетом. І важко ж було розлучатися з НПК „Галичина”, адже це — найбільше підприємство Львівської області. За результатами 1998 року його частка в промисловому виробництві області становила 11%. А пакет акцій НПК» „Галичина” був переданий у керування Львівській ОДА на чолі з Михайлом Гладієм.

Невдовзі про банкрутство оголосив і Львівський завод газової апаратури, власником пакета акцій (14,29%) якого також були „Галицькі інвестиції”. Андрію Садовому, який „пролетів” над нафтою й газом, забракло грошей, і він, як депутат, зміг пробитися лише в міськраду.

Та історія повертається… Знову вибори, боротьба за вигідний продаж акцій НПК „Галичина”. Той, хто заплатить за контроль над підприємством, — той керуватиме й політикою регіону.

“Обсерватор”

Читайте также: