«Квадратне — котити, а кругле — нести», як армійське командування реагує на критику знизу
«Квадратне — котити, а кругле — нести». Відомий із радянських часів армійський жарт про сутність завдань, які часто ставлять перед солдатами в збройних силах, досі не втратив актуальності. Особливо добре це видно за межами зони АТО, де рано чи пізно на певний період опиняється кожен підрозділ…
Адже українська армія, оновлена чудовими бойовими кадрами знизу, за своєю суттю так і лишилася радянською «завдяки» вихованому в цій системі керівництву, психологію якого змінити не так уже й просто.
Зелене, а не квадратне. Як армійське командування реагує на критику знизу
Розглянемо варіанти та особливості такої реакції, спираючись, певна річ, на власний досвід.
Автор невідомий
Першим специфічним моментом більшості армійських «відписок» є анонімність відповіді на зауваження. Можливо, саме вона дає змогу пізніше застосувати інший армійський принцип-анекдот: «…Покарати невинних, нагородити непричетних». Так, із п’яти епістолярних шедеврів, отриманих у відповідь на критику за останній час (деякі з них повідомляли про результати перевірок, а деякі були просто емоційною реакцією, хоча й опублікованою в офіційних спільнотах), підпису людини, яка могла б відповісти за озвучені слова, не було під жодним із текстів.
Невідомим був, наприклад, склад «робочої групи», нібито відправленої Генштабом у 93-тю ОМБр. Природно, що жодного прізвища відповідальної особи не було й під результатами її роботи — звітом про «відсутність» порушень, які вже за кілька годин після обіцянки все перевірити оприлюднив чомусь не Генштаб, а сама 93-тя ОМБр.
Відповідальні за перевірку, яку провели (імовірно, адже як тут скажеш напевно) представники оперативного командування «Схід», також побажали залишитися невідомими. Прізвище фігурувало тільки одне: «начальник прес-служби оперативного командування «Схід» старший лейтенант Романов Є. В.» направив до редакції Тижня лист із вимогою спростувати інформацію, яка нібито «не знайшла підтвердження».
Нормальною практикою, про що Тиждень раніше писав, є навіть відсутність конкретних підписів під результатами набагато важливіших внутрішніх розслідувань, наприклад щодо загибелі військовослужбовців. Чи анонімні свідчення, які військові посадовці просять взяти до уваги…
Утім, зрештою, як писав класик: «…Що значить ім’я? Троянда пахне трояндою, хоч трояндою назви її, хоч ні…»
Тому перейдемо до самої суті аргументів.
Усе добре
Як виявилося, дуже зручним способом заперечення будь-якої обставини є надання максимальної кількості інших фактів, які мають до головного дуже опосередкований стосунок. При цьому бажано використовувати якомога більше цифр і зробити вкрай несподіваний висновок: усе добре.
Такий метод застосовувався під час анонсованої Генштабом і проведеної, судячи з усього, 93-ю ОМБр перевірки обставин загибелі військовослужбовця Анатолія Гаркавенка та поранення військовослужбовця Андрія Котовенка. Як раніше писав Тиждень (№ 12, 2016), у ході внутрішнього розслідування в бригаді було «встановлено», що постраждали хлопці не на бойовому завданні, а «у вільний від виконання службових обов’язків час», вирішивши погуляти сірою зоною між нами та сепаратистами.
Відповідні документи зі згадкою про «самовільний» вихід за кілька місяців після загибелі хлопця отримала матір загиблого Анатолія Гаркавенка. Наслідок такого висновку — матір загиблого та родина пораненого не зможуть отримати компенсацію.
Армійські посадовці на зауваження щодо неможливості одержати компенсацію відреагували дивно. «Щодо неотримання родиною загиблого солдата Гаркавенка А. О. одноразової грошової допомоги. Військовою частиною з метою забезпечення оформлення родиною загиблого військовослужбовця комплекту документів, що дозволять їм отримати пенсію та інші виплати, були відпрацьовані наступні документи: грошовий атестат серії ЗУ № 266330 та довідка про доходи військовослужбовця за час його служби у військовій частині вих. № 628 від 14.04.2016 року, витяг із книги обліку військовослужбовців, що перебувають на грошовому забезпеченні, ф. 18 про видачу грошового атестата, витяг із книги реєстрації вихідних документів фінансово-економічної служби про видачу довідки про додаткові види грошового забезпечення. Весь пакет документів експрес-поштою «Нова Пошта» за накладною № 59000176264060 від 18.04.2016 року був відправлений до м. Луцька на отримувача Герича Андрія, який у подальшому передав цей пакет до Івано-Франківського обласного військового комісаріату», — підкреслили в результатах ініційованої Генштабом «перевірки».
Відповідь не тільки абсолютно не по суті справи, а й містить відверту брехню. Так, свого часу на запит журналістки «Слідство.інфо» Олени Козаченко, яка теж займалася цією справою, відповіли, що «станом на 29.03.2016 родина загиблого отримала всі довідки, крім довідки про смерть», хоча на той момент матір загиблого документів не отримала, що підтвердила в розмові з журналісткою. А вже відповідно до наступної «відписки» виявилося, що «весь пакет документів» був відправлений «Новою Поштою» наступного місяця — 18 квітня 2016 року.
Утім, це найдрібніше. Адже річ від самого початку була не в тому, що документи досі не прийшли, а в тому, що незалежно від їх наявності в матері були вже відомі результати сфальсифікованого розслідування, які права на грошову компенсацію де-факто не дають.
Не менш цинічною виявилася відповідь стосовно пораненого Андрія Котовенка та його пакета документів: «Щодо неотримання солдатом Котовенком А. С. грошового забезпечення та одноразової допомоги по пораненню. Солдат Котовенко А. С. щомісячно отримує грошове забезпечення шляхом зарахування грошових коштів на його картковий рахунок, відкритий в установі ПАТ «ПриватБанк». Грошове забезпечення за березень 2016-го на картковий рахунок Котовенка А. С. (3033100713) зараховано 26.04.2016 року в сумі 7003,74 грн, що підтверджується відомістю розподілу грошового забезпечення військової частини, польова пошта В2873 № 16046СТ637699, завіреною відтиском печатки ПАТ «ПриватБанк». Грошову допомогу за поранення не отримав з причини того, що до теперішнього часу проходить лікування в лікувальних закладах і, як наслідок, не має висновку ВЛК».
Як не раз підкреслював сам поранений, військово-лікарську комісію він пройти не може (і, як наслідок, не має її висновку) зовсім не через те, що перебуває в медичних закладах, у яких, власне, комісію зазвичай і проходять. Проблема в тому, що бригада не надіслала потрібної для проходження ВЛК довідки. «Довідки досі немає, шпиталь давав два офіційних запити — довідку про травму надіслати терміново. Без цієї довідки неможливо пройти нормально ВЛК, неможливо продовжити лікування, неможливо пройти реабілітацію тощо…» — зауважував Котовенко в коментарі «Слідство.інфо».
Ще один яскравий приклад «заперечення» через перекручування — спроба спростувати інформацію про те, як бійця 93-ї ОМБр, що перебував на лікуванні внаслідок травми, отриманої, за офіційними документами, під час бойових дій, просто вивели поза штат («у розпорядження командира частини у зв’язку з довгостроковим лікуванням»). І, як наслідок, позбавили зарплати на період «відсутності» в штаті. У процесі перевірки це заперечили, зауваживши, що грошове забезпечення було виплачено в повному обсязі… «з урахуванням виведення в розпорядження командира частини у зв’язку з довгостроковим лікуванням».
Тобто, поки за штат не вивели, зарплату платили. Вивели — «урахували». Після лікування на посаді поновили.
Водночас головне питання — правомірність виведення поза штат і, як наслідок, позбавлення грошового забезпечення під час лікування — вирішили просто проігнорувати. На щастя, «у зв’язку з довгостроковим лікуванням» поза штат поки що не вивели хоча б згаданого раніше Котовенка, який дивом вижив і лікується вже четвертий місяць…
Часткове підтвердження
В окремих випадках можна не викручуватися й просто зауважити, що «інформація знайшла часткове підтвердження».
Наприклад, під час обіцяної перевірки було зроблено висновки стосовно фактів перебування інфекційних хворих поруч у наметах разом із рештою особового складу.
Так, хворий на гепатит С військовослужбовець виявився цілком безпечним: «…Хворий на гепатит військовослужбовець дійсно страждає на зазначену хворобу з 2005 року, однак, за висновком лікарів, форма захворювання не становить загрози для оточуючих. Понад те, він не бажає залишати військову службу та обурений викривленою інформацією стосовно нього. Претензій до військових лікарів щодо контролю за станом його здоров’я не висуває».
Бажання закрити обличчя рукою викликає не тільки брак документального підтвердження того, що «форма захворювання» бійця «не становить загрози для оточуючих»… А ще й закон, чомусь не відомий представникам, знову анонімним, ЗСУ. Згідно зі ст. 4 «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» громадяни з хронічними вірусними гепатитами незалежно від тяжкості форми є непридатними для військової служби. Якщо захворювання не надто тяжке, такі люди можуть бути «обмежено придатні у воєнний час». Але ж… «воєнного часу» в країні немає — у нас особливий період. Мобілізувати бійця, який із 2005 року страждає на гепатит С, просто не мали.
Ще кращою виявилася відповідь щодо іншого хлопця, який на момент спілкування був хворий на кон’юнктивіт — інфекційне захворювання, що дуже легко передається. «Інформація щодо хворого на кон’юнктивіт знайшла часткове підтвердження: за останній місяць з 1-го МБ із діагнозом гострий кон’юнктивіт звертався один військовослужбовець, який був оглянутий, отримав необхідну медичну допомогу та був направлений на консультацію до лікарів військового госпіталю», — зауважили посадовці. Утім, те, у чому, власне, полягає проблема, вирішили жодним чином не коментувати. Спрощений до максимуму, цей діалог мав би такий вигляд.
— У наметі разом із десятками інших військових живе інфекційний хворий.
— Це справді так.
І на тому спасибі.
Аналогічно цінні висновки перевірки щодо бійця Володимира Сізова, який ще 29.02.2016 року на кілька годин запізнився в розташування, повертаючись із відпустки, внаслідок чого його запідозрили в самовільному залишенні частини. Те, що він повернувся того самого дня, ситуацію тоді не змінило. Не змінила її й «увага» робочої групи до цього питання навесні. «…Командиром військової частини призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом Сізовим В. А., виходячи з цього відповідно до вимог чинного законодавства нарахування та виплату грошового забезпечення солдату Сізову В. А., призупинено з 29.02.2016 року по теперішній час», — відзвітували «слідчі».
Це й так усі знають. Розслідування триває вже два з половиною місяці. Але ж справа неймовірно складна… І нічого, що батько двох дітей із зими не отримує ані копійки грошей.
Отримала й не з’явилася
Вимагають носити офіційну форму — «піксельку», хоча видана була тільки зимова, а на вулиці вже спекотно? Не видавалася літня форма?
Тут можна суперечити самим собі, але при цьому дуже бажано підкреслити, що стосується це лише однієї людини. У решти все добре.
Так, звернувши увагу на згадане питання, авторка цих рядків дізналася, що «костюм польовий літній» (!) ще восени отримала «під особистий підпис» безпосередньо на передовій разом із десятком інших ніколи не бачених речей. Але навіть за таких умов, переживши разом із «костюмом польовим літнім» лише осінь та половину весни, чомусь мала отримати ще один комплект одягу для спекотних днів, тільки от «…для видачі майна за літнім планом не з’явилася».
І нічого, що інші бійці підтверджують загальновідому в бригаді істину: на початку травня отримати на складі можна було лише літні труси.
Дуже молоді ялинки
Прохання спростувати інформацію, оприлюднену Тижнем у матеріалі «Навчити воювати…» (див. Тиждень, № 20, 2016), виявилося ще краще обґрунтованим. «Твердження солдата Бурлакової не знайшли підтвердження», — повідомив начальник прес-служби ОК «Схід». І надіслав результати перевірки, які це доводять.
Це має приблизно такий вигляд.
Твердження: «…Та й зброю шкода дарма добивати — старші за багатьох із нас автомати, які давно мали б списати і які часто клинило просто на позиції…»
Заперечення, згідно з яким твердження «підтвердження не знайшло»: «…Враховуючи тривалий час перебування підрозділу в зоні виконання бойових завдань та активність бойових дій, які проводила 1-ша мр, наразі вживаються заходи з переведення зношеної стрілецької зброї в 5-ту категорію. Після її здачі на заміну буде отримана відповідна кількість стрілецької зброї згідно зі штатом…»
Твердження: заняття із саперної підготовки проводилися неналежним чином.
Заперечення: «…Командир інженерно-саперного взводу внаслідок браку часу та намагання командира роти пришвидшити висування підпорядкованого особового складу на заняття з вогневої підготовки матеріальну базу не отримував. За рішенням командира роти особовий склад 1-ї мр на обладнане навчальне місце з інженерної підготовки не висувався…», «…командир інженерно-саперного взводу характеризується як фахівець своєї справи з наявним бойовим практичним досвідом…»
І байдуже навіть, що безпосередньо згадану в тексті лекцію проводив не зазначений командир взводу, а один із його підлеглих. Ось що про «внутрішню» реакцію в бригаді розповідають бійці роти: «…Мучать головного сапера. Прибігав, просив двох добровольців написати, що на навчаннях все було нормально. Другий прибігав із папірцями писати спростування. Його позбавили наступної зарплати, на нього злий весь штаб. Але ж проблеми не в штабних. Проблеми в нього».
Винним виявився мобілізований, якого поставили читати лекцію, хоча він не має для того відповідних вмінь і знань. Водночас в оприлюдненій картині світу немає й того: все пройшло класно.
Твердження: «Подейкують, наш новий «товариш» комбат ніколи не воював» (далі йдеться про відпрацювання батальйоном маневрів, які ніколи не використовувалися в АТО. Війна в Україні триває третій рік).
Заперечення: «…Проходив службу в миротворчому підрозділі в колишній Югославії та республіці Ірак».
Твердження: «…Матюкається з приводу шапок і цивільних бейсболок на головах бійців (будьте ласкаві, вдягніть камуфльовані, хоча ми їх вам і не видавали ніколи)».
Заперечення: «Відповідно до вимог абзацу 12 статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ постійно вимагає від підпорядкованого особового складу дотримувати правил поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно…»
Яка різниця, що видавали?
Твердження: відсутність можливості помитися.
Заперечення: у таборі нібито була польова лазня. І взагалі «за дозволом командира 1-ї мр солдат Бурлакова В. І. на її прохання виїжджала до с. Орлівщина в лазню».
Доводити те, що польової лазні в таборі не було, — справа марна, адже на папері вона, ймовірно, існувала… Трохи дивно тільки те, що за її наявності бійців справді періодично відпускали прийняти душ до… сусіднього населеного пункту, про що повідомляють самі.
Твердження: для маскування вирубувалися молоді ялинки — тільки тому, що особовий склад не попередили про виїзд і ніхто не взяв маскувальних сіток.
Заперечення: вирубувалася «молода паросль».
Спростування в цьому випадку, ймовірно має звучати так: «Вирубувалися не молоді, а виключно дуже молоді ялинки».
І так далі…
З олівцем у руках
Нерідко скарги бійців, людей до закінчення служби повністю підконтрольних та залежних, потім спростовують самі солдати. Таке життя, адже дуже важко зберегти бажання лізти на рожен в армії, коли розумієш, що від твоїх слів не зміниться нічого, крім ставлення командування до тебе…
Неабиякого розголосу свого часу набув пост одного з медиків 93-ї ОМБр. За кілька тижнів після виведення бригади з передової у Facebook боєць під псевдонімом Білий Писюлькін написав про урочисте нагородження особового складу. Про те, що нагороджували штабних працівників, а не бійців, які пройшли пекло.
«Один хлопець мовчки зняв із себе всі нагороди та сховав їх у кишеню, а ще хвилин за 15 просто розвернувся й пішов. Думаю, він більше ніколи не вдягне їх. Я розумію його…»
«…Соромно перед братиками, які пройшли вогонь та воду, яких (якщо не помиляюся) вісім разів подавали на нагородження, а у відповідь: «недостатньо героїзму»…
«…Нагороди отримали навіть швачки…»
За три дні, протягом яких допис не припиняли поширювати, автор посту зненацька написав спростування, хоч і зовсім не переконливе. Ну, наприклад, нагороди отримали штабні? І справді…
Але «…кожен з нас воював так, як того вимагали події: хтось з автоматом у руках, а хтось із папером та олівцем у руках».
…Поки хтось проводить перевірку за перевіркою, прес-служба 93-ї ОМБр просто пише есе про «проросійських псевдопатріотів», які наважуються скаржитися на ті чи інші моменти, та старанно приховує — «просто приховує, а не видаляє» — коментарі військовослужбовців, які наважуються заперечити. Сказати, що не в проросійській позиції справа… Справа в конкретних проблемах та помилках, які іноді варто просто визнати й спробувати виправити, що викличе значно більше поваги, ніж дещо абсурдна позиція цілковитого заперечення.
Утім, до цього українській армії, схоже, ще рости й рости. Лишається сподіватися як на те, що змінити її на краще допоможе безліч нових людей, яких піти в ЗСУ спонукала війна, так і на те, що шлях до змін проляже загальновідомими сходинками до прийняття невідворотного: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття…
Автор: Валерія Бурлакова, ТИЖДЕНЬ
Tweet
