Покушение на «криминального бизнесмена» на Львовщине – что это было?

Все эксперты сходятся во мнении, что взрывы и выстрелы, прозвучавшие на прошлой неделе на дороге к Старому Селу – это не просто обычные бандитские «разборки» или спонтанное применение оружия, а хорошо продуманная и тщательно выверенная диверсионная работа, которую могли сделать люди, которые хорошо знают основы минно-подрывного дела, маскировки, тактики и логистику проведения подобных мероприятий.

Диверсанти проти Богдана Копитка

Усі  фахівці сходяться на думці, що вибухи і постріли, які пролунали цього тижня на дорозі до Старого Села, — це не просто звичайні бандитські «розбірки» чи спонтанне застосування зброї, а добре продумана і ретельно вивірена диверсійна робота, яку могли зробити люди, котрі добре знають основи мінно-підривної справи, маскування,тактики і логістику проведення подібних заходів.

Ці хлопці — це не ті, хто стріляє в голову водієві на світлофорі, чи кидає вночі гранату на подвір’я боржника. Члени бойової групи нюхнули пороху на війні і, можливо, не на одній.  Уявіть: із більше ста опитаних свідків ЖОДЕН не помітив за півкілометра від села нікого і нічого підозрілого. Хоча не виключено, що мінування, завезення зброї та стеження група добре підготовлених диверсантів виконувала у кілька етапів. 

Навіть поліція, яка, за звичкою, завжди полюбляє списувати подібні речі на «розподіл сфер впливу між бандитськими угрупованнями», цього разу вельми обережна в оцінках.

Щоправда, директор Департаменту комунікації МВС України Артем Шевченко усе ж назвав Копитка «особою, доволі відомою у вузьких кримінальних колах Львівщини», чим, звичайно, погрішив проти істини. По-перше, не лише у «вузьких», і по-друге, не лише в «кримінальних». Є ще і бізнесові, і політичні, і дипломатичні, пане Артеме… 

Нагадаємо, 29 серпня по дорозі на Старе Село Пустомитівського району Львівської області (мала батьківщина бізнесмена Богдана Копитка) приблизно о 10.30 було підірвано автомобіль «Мерседес». Міну заклали ПІД АСФАЛЬТ (найімовірніше, ще в червні 2016 року, під час планової заміни покриття одеською фірмою “Автомагістраль-Південь”).

Вона була НЕ радіокерована (знайдено залишки дроту). Пояснення просте: вбивці завбачливо страхувались від глушилок радіохвиль!  На місці вибуху утворилась вирва циліндричної форми розмірами приблизно 3,5 на 1, 7 метра і завглибшки півтора метра, а сам «кубик» скинуло на узбіччя. Після підриву «Мерседес-Бенц GL» обстріляли з двох чи трьох автоматів АК (два автоматні «ріжки» і купи гільз калібру 7,62 мм поліція згодом знайшла у кущах).

Оперативники, які згодом почали працювати на місці нападу, біля «лежки», з якої велося спостереження, знайшли споряджений, але  чомусь так і не використаний для остаточної крапки протитанковий ракетний гранатомет РПГ-26. Журналістів, до речі, ближче не підпускали, бо боялись, що десь у гущавині встановлено «розтяжки»… Між іншим, цілком ймовірно, що вздовж дороги і зараз зроблено ще кілька “закладок”.

Схема нападу, ймовірно, мала бути така: спершу озброєна диверсійна група (бо назвати підготовлених стрільців «криміналітетом» не повертається язик) пропустила, не зачепивши, квадроцикл, на якому їхав спостерігач, потім — «Ниву» зі ще однією групою охорони, і, врешті, запустила «пекельну машину» біля позашляховика з другою групою охорони. Нападники розраховували, що «джип», який їхав позаду і в якому перебував Богдан Копитко, загальмує або й вріжеться у підірваного «близнюка» (навіть їхні номери відрізнялись лише на одну літеру), і його доб’ють із гранатомета й автоматів. Але водій другого «мерса» різко вивернув, проскочив місце засідки фактично по  рову і зник. «Нива» з охоронцями повернулась, але, окрім пораненого охоронця, біля вирви вже нікого з живих не було. 

У салоні знищеного позашляховика перебували три бодігарди-стажери і водій «Львівського холодокомбінату», яких, звичайно, шкода найбільше. Роман С-а, 1984 р. н., мешканець Зимної Води, Андрій С-шин, 1993 р.н, львів’янин із вулиці Гребінки, Віталій С-тняк, 1993 р.н., львів’янин із вул. Володимира Великого поклали свої життя у засідці біля Старого Села. Ще один охоронець, волинянин Сергій М-люк, 1992 р.н., вижив, бо заліг за підірване авто під час обстрілу. В нього контузія і легкі травми — тепер він під охороною перебуває в одному з лікувальних закладів Львова. До обов’язків саме цього чоловіка належало навчання неофітів азів охоронного мистецтва. До речі, він єдиний, хто мав зі собою травматичний пістолет на гумові кулі — дуже сумнівна зброя в разі серйозного нападу. 

Довідка 

Богдан Копытко / Фото: Гал-Инфо

   Богдан Йосипович Копитко в кримінальних колах відомий на прізвисько «Копито». Народився у 1964 році. Колишній десантник. Судимість дістав під час служби в армії за участь у груповій бійці. Після відсидки потрапив у львівську кримінальну «бригаду» Ореста Завінського, «Завіні». Останнього вбили  21 червня 1994 року, і Копитко створив власну групу, в яку увійшли його найближчі товариші. Спостерігачі вважають, що саме завдяки ставці на тих, кого знав з дитинства, і дотриманні певних норм поводження у злодійському світі, харизматичному лідерові і вдалося пережити бурхливі 90-ті. Десь у 1997 році Богдан Копитко почав декларувати свою прихильність до чистого бізнесу, хоча шлейф старих кримінальних зв’язків, очевидно, переслідуватиме його все життя. Його ім’я засвітилось у 2001-му, коли бійці його «бригади» почали в грубій формі «впливати» на наркоділків, які торгували зіллям і «синтетикою» біля львівських шкіл, коледжів та інститутів.

Кажуть, їх навіть били. Аналогічну акцію саме в цей час в Києві проводила бригада «Кисіля». Широка громадськість такі дії схвалила, що, загалом, нікого й не дивує — діти є у всіх. У 2004-му Копитко щиро прийняв Помаранчеву революцію, подейкують, саме в Старому Селі ховались від можливих репресій члени родини Віктора Ющенка. Пізніше у лідерах цієї революції Богдан Йосипович розчарувався. На початку 2000-х преса звинувачувала людей з оточення бізнесмена у причетності до нафтових «врізок» на території Івано-Франківської області. Копитко був засновником багатьох фірм і підприємств, перебував у приятельських стосунках із низкою бізнесменів, політиків, олігархів, почесних консулів і «злодіїв у законі» загальноукраїнського рівня. Невдовзі Богдан Копитко отримав громадянство Чехії й перевіз туди сім’ю. 

   …Нині міліція намагається зв’язатися  з головою спостережної ради ПАТ «Львівського холодокомбінату» Богданом Копитком, але на телефонні дзвінки той не відповідає. Його адвокат запевняє, що зустрітися з правоохоронцями клієнт «просто зараз не має змоги». На додаток до працівників СБУ, військової контррозвідки, з Києва прилетіла спеціальна оперативна група на чолі з Начальником департаменту карного розшуку Головіним, яка теж долучилася до розслідування. Зрозуміло, що задіяння у такій операції щонайменше трьох-чотирьох бійців, двох-трьох АКМів, гранатомета, незвичне і сміливе мінування — свідчить про те, що всі ці ресурси було підвезено на автотранспорті, який не міг десь не «засвітитися» (хоча вогонь може знищити все).

Охорона бізнесмена переслідувала якийсь білий бус, але так і не наздогнала. Відкритим залишається і питання, яким саме шляхом відходили нападники і чому були впевнені, що їх ніхто не помітить. Опери вважають, що диверсанти мали в оточенні підприємця Богдана Копитка і свого інформатора, який повідомив час і маршрут руху колони, але не просигналізував, що бізнесмен перебуває в іншій машині. Підривники прекрасно знали, що до батьків син їздить саме цією машиною і саме цією трасою (яку, до речі, за його кошт недавно і відремонтували), але інформацію про його приліт із Чехії (у Львові Богдан Йосипович перебував тільки другу добу) і про те, коли саме він планує відвідати рідних, зловмисники дістали, найімовірніше, одразу з кількох джерел.

Спроби декого з правоохоронців підв’язати до цієї історії львівського кримінального авторитета Вову-«Морду» і небіжчика-кілера міжнародного рівня “Бібу” видаються вельми штучними, адже їхні серйозні конфлікти — в минулому.   Звичайно, так простіше, сказав: «Морда», і всі відразу: «А… «Морда»? Та той може… Бачите, вже й бурштином тепер на Рівненщині займається…». 

   «Ратуші» вдалося телефоном взяти ексклюзивний коментар з цього приводу у самого Володимира Степановича Дідуха, знаного в кримінальних колах як Вова-«Морда»: «Знаєте, щиро дякую, бо це вперше на моїй пам’яті, коли у такій ситуації в мене друковане видання бере коментар. А то переважно як у тій приказці про невістку, яка у всьому чомусь винна. Тепер по суті.

Богдана Копитка я не знаю і не хочу знати. Він мені не друг, але, я це підкреслюю, — І НЕ ВОРОГ. Бо де він, а де я? Ми живемо в різних містах, і навіть в різних країнах, у сфері бізнесу ніде не перетинаємось, то чому я маю йому за щось мститись? Мені відверто прикро, що моєї ім’я знову згадують всує. Хоча я не святий, але і не монстр, як дехто намагається подати. А про міліцію, чи то вже поліцію, я взагалі говорити не хочу. Їх звинувачення часто голослівні, методи роботи загальновідомі й встановлення істини — не завжди є їх головним завданням. На жаль…»

   Розслідуючи цю справу, міліція про всяк випадок згадала і події далекого 2010 року. Тоді, 21 лютого, у місті Надвірна серед білого дня пострілами з пістолета було вбито 45-річного місцевого підприємця Володимира Олійника. Провадячи підприємницьку діяльність, Володимир Олійник двічі наймав особисту охорону (в тому числі «Титан») через реальну загрозу для свого життя. Співзасновник ТзОВ «Глобус», генеральний директор ТзОВ «Укрзахід — ЦДУ ПЕК» Володимир Олійник упродовж двох десятків років працював у торгівлі сирою нафтою та нафтопродуктами. Спільно з відомим львівським бізнесменом Богданом Копитком він був власником Надвірнянської нафтобази, а також разом із ним володів контрольним пакетом акцій ВАТ «Львівський холодокомбінат».

Невдовзі у головного конкурента     Олійника Ігоря Халаменди в центрі Івано-Франківська хтось випустив вісім куль (дві з яких не вдалося витягти навіть хірургам ізраїльської клініки, в якій Халаменда проходив лікування). Тих, що стріляли, дотепер не знайшли. «Свого часу Володимир Олійник не приховував, що прорив у його підприємницькій діяльності стався завдяки дружнім та діловим стосункам із 45-річним львівським підприємцем Богданом Копитком.

Олійник стверджував, що у розвиток «Львівського холодокомбінату» спільно з цим партнером він інвестував 32 мільйони гривень. Надвірнянський бізнесмен стежив за успіхами Богдана Копитка в туристичному бізнесі (львів’янину належать декілька підйомників у Славському та відпочинково-розважальні комплекси на Київській трасі) і сам потроху цікавився цією індустрією. Свого бізнес-партнера Володимир Олійник називав «бізнесменом державного рівня» і багато в чому покладався саме на нього.

Як видається, саме Копитко виконував у цьому діловому тандемі роль «старшого брата», якому належить як левова частка прибутку, так і відповідальність за «розрулювання» проблем, що виникають. Очевидно, що куля найманого вбивці, випущена в Олійника, рикошетом в такому випадку вдарила і по авторитету львівського бізнесмена. Чи буде постріл у відповідь?» — риторично запитував журналіст «Галицького кореспондента».

Інформація про те, що “ймовірною причиною замаху на Богдана Копитка став конфлікт навколо скандального будівництва багатоповерхівки на вул. Варшавська-Соснова, яка з’явилась на “Захід.  нет”, настільки несерйозна, що навіть не потребує спростувань. Як прокоментував її “Ратуші” один із “оперів”, безпосередньо причетних до розслідування нападу, “вартість ТАКОГО замаху приблизно дорівнює прибутку від продажу квартир у такому будинку”. Цей же співрозмовник зазначив, що вони перевіряли всі матеріали давнього конфлікту між Богданом Копитком і власниками готелю “Львів”, але наразі ця робота теж не дала жодних результатів.

Нині розглядають такі версії замаху. Перша. Львівський холодокомбінат. Найменш імовірна. Копитко має 56 відсотків акцій і ні з ким у жодному конфлікті чи суперечці не перебуває. Друга. Політична. Ще неймовірніша, ніж перша. Комерсант вже багато років перебуває за кордоном і цікавиться політичними пертурбаціями на теренах України суто споглядально, хоча платив і в “общак”,і дає великі кошти на АТО. Третя. Старі бізнесово-кримінальні конфлікти 90-х.

Малоймовірно, адже багатьох із «мастодонтів» уже нема на світі, та й вендета у наших краях якось не прижилась. Четверта версія — залякування. Важко повірити, зважаючи на велику кількість людських жертв. Хоча тут уже, знаєте, про яку суму йдеться… Версія п’ята.  Якісь нові незрозумілі слідству ГРАНДІОЗНІ бізнес-конфлікти чи розподіл воістину СПРАВЖНІХ СФЕР ІНТЕРЕСІВ, де задіяні інтереси великих транснаціональних фінансово-промислових груп.  

Основна версія, яку розробляє слідство, – це поява тиждень тому біля повороту до села Шоломия білого “Сітроена Берлінго”. Людині, якій два хлопці, пасажир і водій, чомусь не сподобались, впало в очі, що в підозрілих осіб, років 30-ти, короткі солдатські стрижки, камуфльовані штани і майки.

В одного на руці татуювання – свастика, а на шиї – Тризуб. В іншого на грудях – витатуюваний дракон (людський сосок був стилізований у вигляді ока дракона). Свідок мав короткий діалог з чоловіками. Вони відрекомендувались мешканцями Івано-Франківська, розповіли, що служили у 25-й десантній бригаді, воювали в АТО, чекають товариша. Поліція “пробила” номер, який записав пильний громадянин,  він виявився “лівим”. Розмовляли “франківці” без жодного акценту. Поліція вважає, що саме цей дует на “Сітроені” підвіз зброю і виконував функції спостерігачів. 

   Зараз силовикам потрібна щира співпраця з головним об’єктом нападу ліквідаторів — Богданом Копитком. Але він стовідсотково не піде на цей контакт і буде триматися в тіні. Чому? Саме тому, що кілери наразі так і не виконали  завдання своїх босів…І бізнесмен це розуміє.

Автор: Микола САВЕЛЬЄВ, РАТУША