Видання Kyiv Post опублікувало статтю Ґлена Ґранта про загрозу російської агресії проти України і потребу реформи армії. Наводимо її повністю в перекладі
Стаття «Як Україна може побудувати армію та перемогти Путіна?»британського оборонного експерта Ґлена Ґранта вийшла англійською мовою у виданні Kyiv Post.
Громадське радіо розмістило повний переклад статті «Як Україна може побудувати армію та перемогти Путіна?» (цитати виділені Громадським радіо):
«Путін мусить зруйнувати Україну в тому вигляді, в якому вона зараз існує. Залишити її такою для нього — це знищити себе самого та власні амбіції. Йому потрібно виграти через свої воєнні злочини: масові вбивства, катування на Донбасі та в Криму та збиття Боїнга МН17. Це все приведе його прямо до Гааги [Міжнародного кримінального суду — ред.], як воєнного злочинця. Він мусить виграти, бо Україна процвітає, як нація, а для нього це поразка. Він мусить виграти, тому що правда зруйнує і його, і Росію».
Путін мусить вторгнутися в Україну, або підпорядкувати її. Він ще не готовий, але свідчення його підготовки є чіткими. Він продовжує надавати підкріплення, воювати і вбивати на Донбасі. Він продовжує війну і випробовування нової зброї, людей і методів в Сирії. Він посилює угруповання [військ і сил] в Криму. Він посилює Калінінград для блокування західного підкріплення. Він нагромаджує [військове] обладнання в Білорусі. Він продовжує переоснащувати армію, особливо танками та сучасними технологічними системами. Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені національні ресурси на військових, замість задоволення потреб в інших місцях. Він продовжує готуватися у передбаченні стратегічної війни на заході, а це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане головною ціллю. Російське Міністерство Оборони відкрито каже в засобах масової інформації, що вони потребують ще три роки для переозброєння армії на заході, зокрема танками, та завершення навчання. Україна зобов’язана не згаяти цей час.
«Що стратегічно Путін робить з Україною зараз? По-перше, він зв’язав українську армію і знекровлює її як морально, так і відносно боєприпасів. Він хоче випестувати почуття безпомічності. Він грається в політичні ігри з Заходом навколо Мінську та миротворців, що позбавляє інших країн видимості справжньої гри».
Інші країни, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише Сполучені Штати, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що все це вгамується. Навіть НАТО працює лише впівсили, тому що, наприклад, не може надати рішення проблемі військової слабкості таких країн, як Болгарія.
На жаль, сподівання не є дієвою військовою доктриною. Путін також намагається розділити Захід як політичну групу, зменшуючи шанси політичної підтримки та підкріплення, коли він вирішить діяти. В цьому у нього є успіхи.
Нинішня думка, котру демонструє національне керівництво держави словом та ділом, про те, що «війна йде на Донбасі і вона буде іти тільки на Донбасі». Це є найнебезпечнішою політичною та військовою проблемою для України. Путін хоче і потребує, щоб це було так. Європа та США хочуть і потребують цього ж. Путін із задоволенням витрачає український людський капітал на Донбасі з обох сторін, поки він готує свою армію для великої гри. Нещодавні російські навчання, під час яких літаки ВКС РФ сідали на магістральних шляхах показують серйозність намірів РФ, з якою може зрівнятися серйозність лише деяких країн НАТО.
Сепаратисти — це просто гарматне м’ясо. Їхнє завдання «купувати час», поки Росія готується. Вони — також частина російської стратагеми. Вище військове командування України діє так, ніби вони вірять, що перемагають, тому що вони зафіксувалися на своєму успіху у дуже обмеженій тактичній війні. Вони разом з Міністерством оборони пропускають головне, тому що недостатньо швидко готуються до стратегічної та оперативної війни, яка, ймовірно, буде за межами Донбасу, і яка не дасть часу на мобілізацію великих резервних сил. Через це країна програ́є в більшій грі, і поки вона стає тактично сильнішою в статичній війні, Росія загалом рухається швидше і набуває стратегічних переваг.
Фіксація військ в одній оборонній позиції, як вимагають Мінські домовленості, є невірною, тому що це надає противнику стратегічну перевагу. Росія щодня користується цим фактом. Втрата стратегічної переваги — це найбільша поразка будь-якого національного чи військового керівництва (можна читати будь-яких військових стратегів, всі вони говорять про те ж саме, що фіксована оборона йде проти військових правил).
Росія може визначити, де війська є слабкими і пройти наскрізь або навколо. Військова позиція України на Донбасі перебуває під критичним ризиком оточення, яке є типовим стратегічним маневром Росії. Російські війська практикують цю тактику регулярно під час навчань. Окопна війна також породжує окопний менталітет серед солдатів і штабів, що суперечить усім правилам війни, якщо ви хочете перемогти. Можливо в політичному плані альтернативи Мінську немає, але він повинен бути прийнятий як те, чим він є насправді — стратагемою, спрямованою на фіксації армії України на одному місці. Росії це вдається занадто добре.
Українська армія стає кращою кожного дня, але загалом вона не є серед найкращих в Європі через деякі критичні організаційні недоліки. Надання армії протитанкових ракет Javelin не змінить цих недоліків, а можливо навіть погіршить їх. Люди плутають дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи з оперативними та стратегічними здатностями.
Оперативна здатність — це спроможність доставляти сили будь-куди та вигравати битви. Україна досі не має такої можливості. Стратегічна здатність означає наявність чіткої національної мети, а потім заради досягнення цієї мети — створення засобів провадження операцій там, де вони необхідні. Український уряд не має цієї логіки мислення ані на національному рівні, ані на рівні Міністерства оборони та генштабу. Військові не можуть проводити активні операції на оперативному рівні, тому що вони не мають відповідної структури, і вони, звісно, не практикують подібного. У українського уряду поки що немає такої логіки мислення, як на національному рівні, так і в рамках Міністерства Оборони України та у військового персоналу. Військові не можуть робити активних дій на оперативному рівні, оскільки вони не структуровані для цього, і вони, звичайно, не практикують це.
Однак Росія сьогодні ретельно проводить навчання щодо операцій мобільних батальйонних груп. Якщо Збройні Сили України залишатимуться фактично і розумово в поточній військовій позиції, то це є гарантією певної поразки, в разі, коли війна стане мобільною, якою вона, вочевидь, і стане. Вони повинні набути стратегічних, оперативних та структурних змін.
Що це означає? Армія дуже добре робить те, що вона робить зараз, але вона не має можливості перейти на інший стиль війни, тому що відсутні доктрини, оснащення та підготовка до цього. Бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних Сил України. Армія є слабкою з точки зору якості старших командирів та штабів, а також критично слабкою в галузі зв’язку, логістики та медичних послуг. Вони буде ледь зводити кінці з кінцями, якщо виникне потреба підтримки двох або більше фронтів. Прикладом може служити забезпечення продовольством, яке постачається на поточну фронтову лінію за контрактом і ця система не зможе витримати таку операцію, як Іловайськ або Дебальцеве, якщо вона триватиме два-три тижні. Війська будуть голодувати.
Що робити?
По-перше, необхідно наказати військам стати активними, тому що пасивність знищує бойовий дух. Необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який буде спонукати підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними. Заохочуйте їх знищувати будь-яке заборонене Мінськом озброєння, яке не знаходиться в зонах зберігання, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Вони повинні домінувати вночі, переробити системи управління, зв’язок та артилерію, щоб стати супершвидкими, відповідаючи точно, коли ворог атакує.
Самооборона є найвищим юридичним правом, доступним для будь-якої країни, тому активна оборона є юридичним правом кожного солдата. Дайте загальні накази про те, що після кожного російського нападу має бути сильна контратака у місці нападу чи в іншому місці на фронті. Ворог скрізь один і той самий, тому закон не може обмежити захист географічно. Мають бути захоплені нові плацдарми і створені нові передові позиції. Переконайтеся, що військові інженери готові до таких дій. Просувайтесь невеликими кроками і карайте будь-яку російську агресію. Наразі від поточної ситуації вигоду отримує тільки Росія.
Надайте наказ на підготовку ВМС України до затоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських нафтовидобувних платформ в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими гібридними засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання необхідні для підтримання моралі. Підготуйте морську піхоту, щоб захистити від вторгнення з моря Одесу та Маріуполь.
Їм потрібні чіткі військові задачі з підготовки, щоб підтримати їхню мораль до того часу, як буде вирішене питання з розквартируванням. ВМС України потребують тренування інтелектуальної спроможності — через залучення та підготовку.
ВПС повинні регулярно тренуватися разом з [сухопутними] бригадами. Кожна бригада повинна мати засоби зв’язку з літаками ВПС та персонал для співпраці з ВПС.
Бригади мають отримати вишкіл, як швидко рухатись до нових місць дислокації. Бригади мають готують плани оборони у разі відступу та ведення бою у різних районах бойових дій. Бригади повинні навчитися робити це як єдиний підрозділ і не потребуючи детальних наказів з сектору. Але нові райони бойових дій та плани повинні бути розроблені і бригади повинні регулярно тренуватися за ними, включно командирів секторів та штаби. Всі командири повинні знати, що робити в надзвичайних ситуаціях, якщо вони повинні наступати, відступити або перейти до абсолютно нового місця за надзвичайних обставин . Плани логістики повинні бути підготовлені, щоб підтримувати динамічний бій, а не просто стабільну окопну війну.
Структурні зміни
Мобільне поле бою потребує мобільних штабів. Сектори та штаби АТО статичні і, отже, є цілями високого пріоритету для російського удару. Штаби секторів повинні вийти з своїх поточних місць розташування «в полі» і стати мобільними штабами на колесах. Вони повинні змінювати позиції кожен тиждень. Організації на повинні залежати від електропостачання від елекричних мереж, але повинні мати свої власні генератори. Начальниками сектора повинні бути лише ті офіцери, які успішно командували бригадою. Їх слід залишити на командуванні до перемоги або поки вони не будуть просунуті по службі. Персонал штабів секторів повинен бути змінений на молодих офіцерів (капітанів і майорів) з досвідом бойових дій та командирів з батальйонного рівня. Реорганізуйте сектори як дивізії.
Штаб АТО також повинен стати повністю мобільним і повинен переміщуватись кожні 2-3 тижні на нове місце. Командиром АТО повинен завжди бути той, хто успішно командував бригадою та сектором. Його слід залишити командувати до тих пір, поки він не досягне успіху або не виявиться непридатним. Командири будь-якого рівня не повинні призначатися, якщо вони не командували військами в бою. Персонал штабу АТО повинен бути змінений на молодих активних офіцерів (майорів та підполковників) з бойовим досвідом та найкращих офіцерів, які зараз перебувають у штаті тилових штабів або навіть тих, хто звільнився раніше. Зробіть штаб АТО дійсно об’єднаним штабом Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, флоту, СБУ та Національної Гвардії. Штаб АТО слід назвати штабом Корпусу.
Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію Донбасу та штабну армію тилів. Вони не поділяють однакових етичних або ціннісних засад. Радники чують це від військових щодня. Це небезпечно для країни, оскільки цю ситуацію використає Путін і її потрібно терміново змінити.
Поточна система бойової логістики не була належним чином полагоджена. Існуюча система територіальної оборони є у такому стані, що велика частина бригадної підтримки була знята та ще не була замінена на щось інше. Особливо це стосується таких речей, як продовольча система, паливо та боєприпаси, медичне обслуговування на передовій. Поточна система не може жодним способом підтримувати мобільну битву. Ви не можете належним чином матеріально підтримувати бій зі штабу за 400 км. Це так не працює.
Оперативне, матеріально-технічне забезпечення та планування повинні бути близькими до поля бою та під управлінням командира, який відповідає за бойові дії. Це один із військовий принципів. Повинна бути належна посада заступника командувача АТО з логістики, з належним логістичним штабом і персоналом, створеним у Дніпрі для підтримки зони бойових дій. Командир, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення повинен мати управління над усіма боєприпасами, логістичним транспортом та запасними частинами, медичними, ремонтними підрозділами та підрозділами військової поліції Корпусу та усіх запасів в зоні бойових дій або поблизу неї. Він повинен мати чіткі розпорядження та повноваження постачати і підтримувати військові сили та мати право вимагати негайної купівлі та постачання критичних запасів, не проходячи через ГШ та МОУ. Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід попросити США створити курси логістичного офіцера в Україні та забезпечити, щоб усі батальйони та бригади мали когось, хто їх пройшов.
Об’єднана штаб-квартира Міністерства оборони якомога скоріше повинна бути перетворена у належний військовий штаб з найкращим Стратегічним Командиром. Це є в новому, але досі не підписаному, законі про оборону. І це не повинно чекати підписання, аби починати втілюватися. Оперативний командир мусить мати письмовий президентський дозвіл на ведення війни. Ця людина не має звітувати генштабу, він мусить звітувати лише національному керівництву. Він повинен вести війну — постійно, а не начальник штабу (НГШ) — коли має змогу.
НГШ, у свою чергу, повинен консультувати та забезпечувати загальний нагляд, а не воювати. Об’єднаний штаб повинен стати центром планування та ведення бойових дій 24/7, і ця роль повинна бути повністю відібрана у генштабу. Об’єднаний штаб повинен бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також таких, що отримали поранення або вийшли на пенсію, і які розуміють бойові дії. Цей штаб має бути належним чином об’єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки Сухопутними військами, і повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій.
Залучення Генерального Штабу до операцій на Донбасі не залишає їм часу для виконання їх належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні. Генеральний Штаб повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє. Його слід змусити правильно використовувати бюджет та оптимізувати видатки, особливо непотрібний персонал. Він повинен мати суворі бюджетні обмеження, і його плани мають розглядатися щороку Президентом і обговорюватися в Парламенті. Простіше кажучи, його завдання повинно бути у вдосконаленні системи до наступної битви, а не втручання в нинішню.
Необхідно створити та навчити мобільний танковий резерв командувача корпусу щонайменше у розмірі бригади, розміщеної у Дніпрі.
Слід розглянути можливість створення аеромобільного піхотного батальйону швидкого реагування з протитанковим резервом на основі наявних гелікоптерів як національного стратегічного резерву. Це потрібно для виграшу часу у разі раптової атаки або несподіваного прориву. Це було би ідеальним місцем для розгортання і навчання [як використовувати] Джавеліни. Це було би відповіддю на вимоги СШАщодо безпеки [Джавелінів], але в той самий час дасть змогу доправити сили на лінію фронту швидко й коли б це не було потрібно.
Добровільні резервні підрозділи повинні бути створені, обладнані та навчені як єдині підрозділи, а не на основі індивідуального резерву, як це є сьогодні. Цей індивідуальний метод був дискредитований багато років тому на уроках воєн у багатьох країнах. Це так не працює. Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1-2 років. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3-4 роки тренування, щоби бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які в великій кількості приєднуються до підрозділу, роблять його слабкішим, а не сильнішим, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб допомогти їм освоїти особливості методів управління та культури підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла. «Те, до чого ти готуєшся під час миру, не спрацює під час війни».
Підрозділи в районі бойових дій повинні бути реформовані таким чином, щоб всі бригади були збалансовані з власним штабом, запасним штабом та підрозділом зв’язку, включно зв’язок з ВПС, три-чотири бойові батальйони з 350-550 людей, інженерну службу, артилерію (включно БПЛА), ППО, власну логістичну підтримку та військову поліцію. Переконайтеся, що бригади є повністю укомплектованими на передовій та залишаються такими, а потім тільки здійснюйте ротацію цілої бригади в зону бойових дій та з неї.
Необхідно розмістити національний резерв у розмірі двох бригад біля Києва.
Всі частини в Збройних Силах України, які сьогодні не використовуються на передовій, повинні бути перетворені на бойові підрозділи або підрозділи бойової підтримки. Всі підрозділи, які не є життєво важливими, мають бути переформатовані переважно за рахунок резервів та строковиків, а контрактники перепідготовлені для служби в бойових підрозділах.
Всі батальйонні та бригадні підрозділи повинні мати підготовлений штат розвідки та правильний командну організацію J2, від штабів підрозділів до Міністерства оброни включно. Проходження розвідувальних даних має бути двостороннім, а не одностороннім процесом.
Системні зміни
Система підтримки Збройних Сил України, яка забезпечує персонал та навчання, не змінилася настільки, наскільки це необхідно. Питання «чому це так» є політичним питанням і темою іншого документу. Але поки мислення в штабах залишається радянським, необхідних фундаментальних змін не буде ніколи.
Ключова необхідна системна зміна — в керівництві. Радянський менталітет передбачає контроль і покарання. Це має бути заміщено дорученням, мотивацією та винагородою. Система, заснована на силі, — це похмілля, залишене «совєтами», і воно не пасує новій сучасній Україні. Це вбиває Армію. Офіцерів, які покладаються на владу та контроль, потрібно усунути, тому що вони ніколи не матимуть духовної спритності та мудрості, аби тренувати війська для швидкої мобільної битви або, щоб вести її.
Після трирічної підтримки Сполучених Штатів та Великої Британії для розвитку боєздатності, все ще залишається серйозна проблема стандартизації процедур, тренувань і тактики персоналу. Це особливо важливо для будь-яких майбутніх мобільних боїв, тому що всі батальйонні та молодші командири повинні мати спільну основу мислення для успішних операцій. Ця система ще відсутня, і, мабуть, було небагато спроб її насправді створити. Радників просто не просили допомогти його створити. У військових навчальних закладах викладаються радянські бойові практики.
На сьогодні, армія має дефіцит офіцерів. Молоді хлопці без досвіду та з сумнівною освітою беруть командування ротами або навіть вище (стають заступниками командирів батальйонів, начальниками штабів батальйонів, тощо). Система набору, просування та навчання, що мала би задовольнити реальну потребу у лідерах, не змінилася. У той же час, високоякісним офіцерам дозволяють залишати службу, не заохочуючи їх залишитися. Один радник навіть згадав приклад, коли офіцер став командиром батальйону на другий рік після випуску [з училища], без бойового досвіду. Це кримінальний злочин і хтось повинен потрапити до в’язниці за цей вчинок.
Всі курси професійних військових офіцерів повинні бути скорочені до восьми місяців бойової підготовки на місцях, щоб як можна швидше набрати молодих офіцерів в бойові підрозділи, використовуючи модель JROTC / ROTC. Академії повинні бути закриті, а кошти перенаправлені. Навчальні команди США та Великобританії повинні бути використані для підготовки всіх молодих офіцерів та командирів рот. Деякі найкращі офіцери повинні бути повернуті з фронту на нетривалі періоди, щоб приєднатися до тренувальних груп, а також для лекцій курсантам.
Мобілізація має бути переосмислена. Потрібно щоб вона стала набагато більш узгодженим процесом. Поточна радянська система не працює. Набір повинен вестись до бригад та батальйонів, а не просто в армію. Керівництво бригад повинно залишатися незмінним, але кожна ротація повинна приносити свіжих молодих солдат та молодших офіцерів. Бригади повинні здійснювати ротацію всередині Корпусу та національного резерву, щоб вони могли тренуватися для мобільних операцій та згідно до вищих стандартів. Бригади повинні зберігатися як цілісні бойові одиниці.
Не повинно бути різниці між військовими підрозділами Збройних Сил, добровольців, поліції та Національної Гвардії з точки зору підготовки та бойових стандартів. Гнучкість потрібна з точки зору використання персоналу. Поки війна не виграна, усі повинні доктринально просто мати один стандарт. Командири з різних сил оборони повинні регулярно переміщуватись до інших підрозділів, щоб отримати найкращий досвід. Більшу частину Національної Гвардії слід віднести до бойових підрозділів. (Занадто багато простоюють цілий день, не роблячи нічого корисного).
Для керування військами потрібно набирати найкращих командирів, ким би вони не були. Приберіть командирів бригад та батальйонів, які не мають бойового духу, або були причетні до неетичної чи кримінальної поведінки.
Проведіть перевірку особового складу і приберіть, або різко зменшіть кількість будь-яких штабів, підрозділів та військовослужбовців, які не беруть участі в бойових діях, готуються до бою чи відпочивають після бою. Особовий склад, що не використовується, з’їдає кошти. Витрачайте гроші деінде. Вам потрібна кожна копійка. Будьте безжалісними, коли скорочуєте сміття.
Переконайтеся, що всі сфери роботи керуються командуючими, а не штабами. Змініть номенклатуру згідно до західних позначень. Називайте когось не «Начальником ВМС», а «Командувачем флотом» і дайте йому/їй бюджет та повноваження діяти – командири не повинні покладатися на вказівки Генерального штабу.
Така сама логіка стосується і Командувача Збройними Силами, який повинен мати повноваження та завдання вести армію в бій. Якщо він не в змозі це зробити, зніміть його. Дайте їм бюджет та відповідальність за залучення, підготовку і підтримку війська на місцях під час війни.
«Генштаб вбиває організацію української армії та, можливо, майбутнє нації. Вони досі не змінилися та не покращилися настільки кардинально, наскільки повинні були від початку війни — замініть їх молодими офіцерами та активнішою цивільною молоддю. Вони мали свій шанс і втратили. Будьте безжалісними у цих речах, адже виживання української нації залежить від них».
Якнайшвидше розділіть посаду Начальника Генштабу на три окремі посади — Начальника сил оборони, начальник Генерального штабу та Начальника операцій (в об’єднаному штабі). Жодна людина не може одночасно виконувати всі три завдання належним чином, і перед нинішнім Начальником Генштабу це завдання не повинне стояти. Це занадто багато для одного мозку і стратегічно небезпечно для нації.
Підсумок
Час витрачається даремно, а час — це найважливіший національний ресурс у цій чи будь-якій іншій війні. Причина того, що багато змін не відбулися, в тому, що генштаб контролює усе, досі не впровадивши західного військового досвіду, і має недостатньо навичок того, як планувати та здійснювати зміни. Дії, які повинні займати три-чотири дні, забирають місяці, якщо вони взагалі відбуваються. Але, більше того, політичне бажання відзначити та похвалити військових за їхні видатні результати закриває очі на ті величезні і життєво необхідні кроки, які все ще потрібні».
Коментарі військових експертів
Військовий інструктор-волонтер Цві Аріелі назвав цей матеріал найбільш точним та найповнішим описом стану справ Збройних сил України.
Він зазначив, що Ґлен Ґрант — британський полковник, який впродовж трьох років брав участь в роботі комітету реформ Міністерства оборони.
«Передісторія цієї події така: півтора місяці тому Ґлен написав цей текст в якості записки вищому військовому керівництву країни. Передав її через пана Бірюкова. Але, судячи з усього, вона не дійшла. Або на неї не відреагували. Військовий комітет запропонував свої послуги з перекладу та публікації», — написав Цві Аріелі на своїй сторінці у Facebook.
В ефірі Громадського радіо матеріал прокоментував і український експерт Сергій Згурець. На його думку, текст полковника Ґранта може пришвидшити зміни в армії.
