Як крадуть Дніпро (фото)

Українці навіть не здогадуються, що їхня гордість та чи не єдине багатство, яке до недавнього часу ще залишалося в нашому розпорядженні, безсоромно вкрадено. До того ж зухвало, під прикриттям популістської політичної демагогії. Це розкрадання розпочалося ще за часів старого «злочинного» режиму та продовжилося й остаточно завершилося за часів нинішнього, який виявився не менш злочинним… 

Журналісти видання «Антена» більше ніж два роки тому, в травні 2007-го намагалися привернути увагу громадськості та влади до ситуації, що склалася з розкраданням унікальних земель навколо Черкас на березі Дніпра. Але попри численні скарги до правоохоронців, депутатські звернення, публікації в центральній пресі справа не зрушилася з місця. Навпаки, навколо Черкас вже практично немає місця, де до дніпровської води залишився вільний доступ пересічним громадянам.

Намиви, численні котеджні містечка вщент зруйнували дніпровську екосистему, знищили нерестовища риби, до невпізнанності змінили історичний ландшафт унікальних дніпровських плавнів. Що й говорити про грубі порушення статей Конституції та безлічі законів України. Для тих, хто сьогодні відчуває себе господарем на черкаській землі, цих законів не існує. Можна вільно роздерибанити ліси, луки і навіть водні простори та побудувати там що заманеться. Собі на радість, іншим — на заздрість.

Те, що за останні роки сталося із сивим Дніпром, неможливо повністю відчути, якщо просто проїхатися автівкою уздовж прибережної смуги. З берега ви побачите лише паркани та гори сміття. Інша справа, коли проїхати вздовж узбережжя човном. Картина відкриється просто жахлива. Важко навіть уявити, що ви знаходитеся в злиденній країні, яку накрила економічна криза. Масштабні будівельні майданчики, на яких кипить робота, працює важка будівельна техніка, зведені справжні палаци, до стін яких причалюють катери та яхти, височать ангари для кораблів власників, біля будинків — басейни… Дніпро змінився. Там, де раніше були мальовничі пляжі, затоки та острови, нині красуються піщані пустелі, підняті над рівнем води на кілька метрів.

Достатньо проїхатися уздовж правого берега вище за течією від Черкас. Перший намив — колишня територія риб¬інспекції, яку, як подейкують, спритники фактично оманою відібрали у державної установи та привласнили. Намив вже фактично завершено, розпочате масштабне будівництво. Зовсім поруч у протоці, де колись був невеличкий причал для приватних човнів, розбудоване справжнє венеціанське містечко на воді. За скромними дерев’яними рибальськими будиночками в глибині проглядають кілька котеджів. Подейкують, що їх власники мають відношення до міської влади.

Один з них — голова муні¬ципальної інспекції черкаського міськвиконкому Олександр Рибченко. Ще кажуть, що десь поруч причаїлася дуже нескромна «халупка» і «знакового» заступника Одарича Сергія Гури. Щодо наявності тут будинку самого міського голови чутки дуже різняться. Дехто приписує саме його сім’ї величезний дім з басейном, розташований на самому урізі води.

Ще трохи вище за течією працює земснаряд, замиваючи протоку між двома намивами. Навколо бази Клубу юних моряків та колишнього дитячого табору «Дзержинець» взагалі неможливо впізнати берег — куди не кинь оком, ті самі намиви…

Саме тут, скоріш за все, і закінчується територія Черкас. Далі — землі нещодавно були передані Свіді¬воцькій сільраді. Тільки-но це відбулося, на березі з’явилися бульдозери та земснаряди. Про цю оборудку писали і ми, і більш впливові українські медіа.

Близько року тому газета «Україна молода» повідомила про земельний скандал на Черкащині — неподалік обласного центру розбазарюється мальовнича прибережна смуга Дніпра біля села Сокирне. Методи відомі: намивання піску, звуження русла, металеві паркани, які перекривають селянам доступ до води, і… стахановські темпи будівництва палаців для черкаської еліти. Товста тека документів, яка тоді опинилася у розпорядженні журналістів, однозначно за¬свідчує: Свидівоцька сільрада пішла всупереч Земельному та Водному кодексам, а між селами Сокирне та Свидівок відбулася незаконна приватизація земель водного фонду. Фактично сільрада продала дно Дніпра, а обласна рада, звісно, підтримала цю оборудку. Чи не тому, що в одному з перших котеджних містечок отримали ділянки, крім чиновників обл¬адміністрації, ще й депутати з різних фракцій облради, місцеві чиновники — знані міліцейські, єсбеушні та прокурорські чини?..

Як їм побачити незаконність, якщо очі засліпила надія мати власний будиночок в черговому «царському селі»? Ще 13 квітня 2005 року Черкаська обласна рада прийняла рішення про зміну меж населених пунктів — сіл Сокирно і Свідівок та приєднання до земель Свідівоцької сільської ради 310,78 га землі. Невідомо, якими нормами законодавства керувалася облрада, змінюючи межі населених пунктів, адже це, згідно з Конституцією країни, може робити лише Верховна Рада. Саме це рішення і відкрило дорогу для подальших земельних оборудок та широкомасштабного дерибану серед зацікавлених осіб.

За даними народних депутатів, оборудку «кришували» місцеві силовики. Діяльність останніх після численних публікацій в пресі та звернень народних депутатів мали б перевірити МВС та Ген¬прокуратура. Спочатку в Міні¬стерстві внутрішніх справ побачили в діях посадовців Черкащини ознаки тяжких корупційних злочинів, в Генеральній же прокуратурі навпаки! Доручивши перевірку обласній прокуратурі, керівництво якої теж покривало дерибан, Генпрокуратура врешті-решт погодилася з її результатами. Заступник Генпрокурора Віктор Пшонка у відповідь на депутатський запит торік розписався в тому, що в діях службовців Свидівоцької сільради та кооперативу «Агро–Каскад» відсутній склад злочину. Пройшов рік, а винні у знищенні прибережної смуги та природних нерестилищ не те що не покарані, а весело святкують новосілля в новозбудованих палацах.

Спостерігаючи безкар¬ність зграї високопоставлених чиновників у нахабному захопленні дна річки та перетворенні його на будівельні майданчики, за рік після згаданого скандалу активність земснарядів та забудовників зросла на порядок. Навіть попри те, що криза зупинила майже всю будівельну галузь країни. Замовникам-можновладцям, чиновникам-корупціонерам різного гатунку, що будують тут собі заміські оселі, до кризи байдуже. Хабарі, що є головним джерелом їх існування, ймовірно, несуть їм як і раніше, а бюджетні кошти перетікають в їхні бездонні кишені.

Державна екологічна інспекція в Черкаській області ще рік тому встановила факт завдання рибному господарству збитків на суму близько 50 мільйонів гривень (!) внаслідок незаконного намиву піску лише кооперативом «Агро–Каскад». Дозволимо собі піддати сумніву сам факт сплати цієї суми винуватцями. Тим паче, за рік, що пройшов з часу перевірки, майданчик у 3 га кооперативу «Агро–Каскад» вже виглядає прямо таки по-сирітськи серед десятка піщаних намивів із шлагбаумами на входах у затоки. Неозброєним оком видно, що жодні норми жодного кодексу тут дотримані не були. Та й навіщо? Адже закони і Конституція у нашій країні існують лише для того, щоб стягувати заборгованість по комунальним платежам з пенсіонерів та захищати права зграї чиновників і народних обранців, які чомусь вирішили, що Царство Боже для них вже настало.

Схема оборудки відома і відпрацьована: за документами, земельні ділянки виділяються на підставних осіб пенсійного віку, які не те що не були членами кооперативів, а навіть іноді не знають про їх існування. Тоді вступає в дію важка артилерія в іпостасі чиновників Держ¬комзему та Держводгоспу. Перші швиденько видають державні акти на водні плеса, а другі, використовуючи державні бюджетні кошти на поглиблення русла Дніпра та укріплення берегової смуги, намивають величезні території на місцях колишніх нерестилищ. А суди тихою сапою потроху легалізують споруди нібито пересічних пенсіонерів, розміщені у цих так званих «царських селах».

А насправді землю лише у кооперативі «Агро–Каскад» за інформацією, оприлюдненою газетою «Україна молода», отримали: генерал-лейтенант Військового трибуналу Верховного Суду Валентин Шевченко, заступник «губернатора» Черкащини Володимир Бєлий та члени його родини, теща голови Апеляційного суду Черкащини пана Подороги Катерина Скорик, мати судді цього ж суду Наталія Федотова, дружина начальника Головного управління земельних ресурсів області Людмила Білик, директор Черкаського науково-дослідного інституту землеустрою Валентин Кілочко та члени його родини, донька та син начальника Черкаського райвідділу земресурсів Юлія та Іван Харченки, інші високопосадовці та члени їхніх родин. Керівник обласної служби боротьби з економічною злочинністю Ігор Супрун та його заступник Володислав Мамчур власноруч оформили документи на земельку від імені своїх дружин. Джерела «України молодої» засвідчують, що земельну ділянку в цьому мальовничому місці на підставну особу отримав і голова облради Володимир Гресь.

Як вам ця дружна компанія бомжуючих слуг народу, які бажають злитися в єдиному пориві з такою рідною українською природою?! Навіть те, що оборудки визнав незаконними після перевірок Держкомзем, не дало належного результату — віз і нині там. За останній рік і міська влада, а точніше кажучи її най¬кращі представники вже встигли набудувати «хатинок» на території Держрибнагляду, бази вчителів та фактично приватизувати «Орлятко» і базу Клубу юних моряків. Очевидно, будівництво там почнеться наступного року.

Сьогодні між санаторієм «Світанок» та Черкасами вже існують з десяток готових під забудову намивів. Землі, розташовані вище славнозвісного розважального комплексу «Селена», який належить народному депутату від БЮТ Павлу Костенко, подейкують, передані під контроль Костенко та Губського, які планували розпочати тут широкомасштабну побудову розважальних закладів та котеджних містечок для заможних киян. Здійснення цих планів чомусь призупинилося. Сьогодні активно розбудовуються лише котеджні містечка.

До речі, редакція «Антени» отримала інформацію, що переважна кількість обсягів робіт з намиву виконана за державний кошт. Бюджетом, попри кризу та хронічну нестачу грошей, передбачені кошти на так зване поглиблення русла Дніпра. Саме цим коштом, ймовірно, і виконується левова частка робіт. Потім замулені державним коштом території продаються приватникам. Насправді, як правило, земснаряди беруть пісок не в руслі Дніпра на фарватері, де це треба робити, а де поближче та попростіше — майже біля самого берега, тим самим впливаючи на течію ріки, що призводить до руйнівних процесів уздовж узбережжя та замулення самого русла. Але кого це цікавить? Залишається тільки з’ясувати, хто персонально розподіляє державні кошти…

Якщо хтось думає, що описане стосується лише 20-кілометрової смуги дніпровського берега біля Черкас, то це, напевне, наївна помилка. Вище за Сокирне, там, де колись були мальовничі плавні та дельта річки Рось, сьогодні також докорінно змінено ландшафт. Замість затишних луків там тепер красуються обнесені кількаметровими парканами піщані пустелі, які очікують своєї черги бути забудованими. Але це вже справи більш масштабні та непідвладні місцевим «царькам». Київська еліта, яка поклала око на ці береги, має значно більші апетити від своїх місцевих колег. Ділянки тут роздаються не по десять соток, а гектарами.

Конституція України гарантує, що природні багатства країни повинні належати народу. Але з кожним роком нас нахабно позбавляють цього надбання. На протязі кількох сотень кілометрів від Черкас до Києва вже майже не залишилося вільного узбережжя, куди б міг причалити човном або підійти пішки «маленький українець». Він ризикує наштовхнутися на величезний паркан або отримати кулю від охоронців. Страждають і селяни, які досі наївно вважають, що землі сільрад належать саме їм. Багато з них навіть не здогадуються, що селищні голови разом з депутатами сільрад вже давно все попродали.

Колись цей безлад буде припинено. А що станеться з палацами уздовж берегів? Чи можливо врятувати екологію Дніпра та повернути його всьому народові України? Принаймні це зможе статися вже в іншій країні та не при цій владі. Відсутність політичної волі дає змогу прокурорам і надалі покривати беззаконня.

Навіть попри значне падіння цін на ділянки, які тільки за останній рік знецінилися в десятки разів, від них не поспішають відмовлятися та повертати природу до первісного вигляду. Тисячі ділянок розділені між сотнею-іншою бариг від влади та політики. І брали вони ділянки з надією їх дорого перепродати, аби ще збагатитися. Нині це зробити дуже важко. А було б краще, якби взагалі стало неможливим.

Наприклад, в Іспанії після падіння уряду соціалістів, за часів якого було забудоване все узбережжя, нова влада на початку нового тисячоліття за¬пропонувала мешканцям елітних поселень добровільно звільнити та розібрати свої будинки, які були збудовані, як і у нас, прямо на березі всупереч законодавству країни. А ще через кілька тижнів до «царських осель» під’їхала важка будівельна та військова техніка і зрівняла їх із землею. Тепер іспанське узбережжя належить всьому народу країни та численним туристам, а не окремим родинам аристократів і багатіїв.

Подібне сталося кілька років тому і в Туреччині, Греції. Справедливо? Можливо. Законодавство багатьох країн забороняє забудовувати та огороджувати береги річок, озер та морів. Забороняє також це робити і українське. Але чомусь ця норма у нас вперто ігнорується. Лише в Криму місцеві мешканці збунтувалися і знищили паркани, що не пускали людей до моря. Міліція та прокуратура порушила проти них кримінальну справу за псування приватної власності. Тому не баріться протестувати і у нас. Інакше можна отримати кулю від охорони та ще й справу вам швиденько пришиють. Посмертно. Бо прокурори живуть тут, поруч.

Валерій ВОРОТНИК, Володимир МАМАЛИГА, «Антенна»