“Кручу-верчу…”: купити можна, скористатися – ні. Як страхові компанії наживаються на людях з інвалідністю

Іван (ім’я змінено. – Авт.) – спортсмен. Успішний спортсмен: він здобуває призові місця в Україні, гідно представляє нашу країну і на міжнародному рівні. Під час підготовки до спортивних змагань він отримує травму і звертається, бувши застрахованим від нещасних випадків, до страхової компанії по виплату. До речі, Іван уже кілька років користувався послугами цієї компанії, справно сплачуючи кошти. Яким же було його здивування, коли страхова відмовилася від виплат на тій підставі, що він має… інвалідність І групи. 

Журналістка Ірина Виртосу розповідає, як страхові компанії в Україні, попри те що люди дотримуються умов договору, відмовляють у виплатах через інвалідність I та II груп.

Цинізм ситуації

Історію Івана розповів його адвокат Дмитро Жарий, який наголошує, що гостро відчуває весь “цинізм ситуації”, оскільки сам має інвалідність.

“Кілька років компанія успішно продавала цю страховку. І вона не гребувала брати його гроші. Натомість, як настав страховий випадок, почалися відмовки”, – додає Жарий.

Спочатку страхова відмовляла з формальних причин: мовляв, клієнт не надав повного пакета документів. Коли ж Іван переконався, що зі свого боку виконав усе і вчасно, у компанії відповіли: “згідно з правилами страхування”, вони не страхують людей з інвалідністю І та ІІ групи.

Жарий зауважує, що це доволі велика компанія, лідер на страховому ринку України. І ця дискримінаційна обставина записана, власне, не в договорі клієнта, який читав і підписував спортсмен, а… в правилах самої страхової компанії.

Наразі Жарий, захищаючи свого клієнта, подав позов до суду першої інстанції щодо визнання згаданих правил страхування дискримінаційними, а також вимагатиме виплату за страховим полісом на реабілітацію і компенсацію моральної шкоди.

Адвокат невипадково взявся за цю справу. Він сам у 2013 році опинився в схожій ситуації, коли компанія “АХА Страхування”, яка входить до AXA Group, відмовляла йому в наданні послуг через його інвалідність.

Чоловік користується кріслом колісним. І він щодня стикається з численними архітектурними перешкодами. Одним таким бар’єром були неподолані самостійно сходи до аптек і загалом їхня недоступність. У 2013 році він виграв суд у мережі аптек щодо дискримінації. Ця справа мала резонанс – і всю мережу ледь не позбавили ліцензії, а тодішній прем’єр-міністр доручив Міністерству охорони здоров’я разом з Мінрегіоном розробити зміни до умов ліцензування аптек, а також медичних закладів, які б гарантували вільний доступ до приміщень людям з інвалідністю.

Після цього Жарого запросили до навчальної поїздки в Страсбург, відвідати Європейський суд з прав людини. Потрібно було оформлювати візу для виїзду за кордон, і в переліку документів обов’язковим значилося страхування від нещасних випадків.

“Я спробував купити страховий поліс у компанії АХА. Я зумисне вибирав надійну компанію – звернувся до третьої страхової компанії у світі, першої у Європі. І мені відмовили через те, що я – людина з інвалідністю. Пояснювали, зокрема, що страхування – це добровільна справа і вони можуть обирати, з ким їм працювати. І якщо вони як компанія обирають не працювати з особами з інвалідністю, їх ніхто не може змусити”, – пояснив Жарий.

Дмитро Жарий

На аргумент адвоката про дискримінацію представники компанії послалися на внутрішні правила страхування, в яких орган, що ліцензує, не побачив дискримінації, тож вони ладні діяти на свій розсуд.

Однак Жарого це не зупинило, і в суді він обстоював, щоб саме ці дискримінаційні вимоги були вилучені з правил страхової компанії.

“І я до вас не з простягнутою рукою…”

Пригадуючи свою справу, адвокат Жарий каже, що найбільша проблема полягала в тому, що страхова компанія вирішила: для них “закони не писані”.

“По суті, щоб їм отримати ліцензію, потрібно було виконати умовно п’ять вимог, і все: решта законодавства України їх… не стосується. Зокрема, і дотримання прав людини. Коли я з ними розмовляв про те, що люди з інвалідністю мають ті самі права, мені дуже цинічно відповіли: мовляв, “друзі, у нас інвалідами займаються спеціальні державні органи”, – розповідає адвокат і продовжує:

“Ми поважна компанія, ми працюємо з платоспроможними людьми”. Чекайте, але ж і я до вас не з простягнутою рукою. Я прийшов сплатити конкурентну вартість, таку саму, яку ви називаєте так званим заможним клієнтам. Я у вас купую те, що ви продаєте, а ви мені не продаєте. Це дискримінація.

Жарий виграв справу в суді першої інстанції.

Так, за рішенням суду від 14 жовтня 2017 року Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська (нині Дніпра. – Авт.), щоб отримати ліцензію, страховій компанії справді слід дотриматися низки вимог, передбачених Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності.

У тих же Ліцензійних умовах, п. 2.13, значиться і про виконання статті 17 закону про страхування, де вказано, що правила страхування розробляє страховик.

“Оскільки в Україні проголошена і діє загальна заборона дискримінації, а п. 2.25 Ліцензійних умов ще й наголошує на необхідній відповідності внутрішніх правил страховика вимогам законів України, наявність дискримінаційного положення в правилах страхування відповідача свідчить про порушення прав інвалідів”, – йдеться в судовому рішенні.

Суд також наголосив, що стаття 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю визначає основоположні права на доступність, а це значить, що люди з інвалідністю “мають право на доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв’язку і до інших об’єктів і послуг, що надаються населенню”, – зазначається в рішенні.

Суд дійшов висновку, що вказані пункти правил страхування та договору порушують права позивача та інших осіб з інвалідністю на доступ до страхування.

Страхова АХА натомість подала апеляцію. Апеляційний суд став на її бік, аргументуючи, що Жарий “передчасно звернувся по захист своїх прав як споживач”.

“Апеляційний суд вважав, що я мав би ще полистуватися зі страховою. Але це нонсенс. Я маю право захищати себе в суді на будь-якому етапі”, – обурюється адвокат.

Останню крапку в цій шестирічній тяганині поставив Верховний Суд: розглядаючи касаційну скаргу Жарого, він визнав за адвокатом справедливість його вимог.

Зокрема, у своїй постанові від 31 жовтня 2019 року Верховний Суд спирається на низку міжнародних документів, які Україна зобов’язалася дотримуватися, зокрема рішення Європейського суду, а також Конституційного Суду України, Конституцію України, Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та інші.

І в кожному з таких документів ідеться, що відмінність у ставленні за “ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками” неприпустима.

За ті шість років, поки Жарий судився, AXA Group продала свої активи страховій компанії ARX, яка нині й розв’язує це питання.

“Бренд новий, а люди ті ж”, – іронічно зауважує адвокат. За його словами, виконання рішення суду в його справі всіляко намагаються відтермінувати, відшукуючи різні процесуальні лазівки.

Страхування як данина

Перемога в суді Жарого щодо компанії AXA – це більше, ніж особиста перемога “захисту прав споживача”, вважає адвокат. Вона стосується зміни всієї практики роботи компанії.

“Вони готові платити великі кошти адвокатам у боротьбі зі мною, але будь-що зберегти статус-кво”, – каже Жарий.

Важливий момент його судової справи полягав у тому, що без цього “добровільного страхування” Дмитро не міг залишити територію України (і це щонайменше). Так само як і його клієнт Іван – займатися спортом.

За усталеною практикою до змагань будь-якого рівня спортсмени не можуть бути допущені без медичного страхування від нещасного випадку. І це чи не перше, що в них перевіряють. Якщо в спортсмена немає страхового поліса – його відправляють додому.

На таких великих змаганнях, як Паралімпіада, держава оплачує страхування за спортсменів. Ті, хто ж тільки прагне дійти до цього рівня, платять самі. Але і в першому випадку, і в другому працюють одні й ті самі обмеження: спортсмен з інвалідністю хоч і може придбати страховий поліс, але скористатися, якщо такий страховий випадок настає, – ні.

“Отже, страхування – це лише комусь данина? – наголошує адвокат. – Страхові компанії не відкидають категорії клієнтів з інвалідністю. Але цими правилами створено такі умови, що люди вимушені в них купувати фінансові продукти, за якими компанії не несуть жодних зобов’язань Жодних!” 

Жарий додає, що такі обмеження стосуються не тільки осіб з інвалідністю. До прикладу, подорожні пенсіонери, яким понад 65 років, можуть зіткнутися з відмовою в страхуванні:

Те, що в нас безвізовий режим із країнами ЄС, не знімає з нас зобов’язання страхувати себе на час подорожі. Будь-який прикордонник може затребувати страховий поліс і має всі підстави завернути вас назад, якщо його немає.

“Більше ризиків сегрегації людей, аніж втрат для бізнесу”

Директор Офісу з прав людей з інвалідністю в Білорусі Сергій Дроздовський розповідає, що принцип страхування у всьому світі однаковий: визначається оцінка ризиків.

Іншими словами, береться, до прикладу, група потенційних клієнтів, міжнародні стандарти з імовірності настання тих чи інших випадків страхування і в такий спосіб визначається вартість того чи іншого фінансового продукту. Якщо ймовірність настання такого страхового випадку нижча, отже, цей продукт коштує дешевше, якщо вища – то дорожче.

Адвокат Жарий каже, що страхові компанії начебто спираються на те, що в людини з інвалідністю або в особи літнього віку ймовірність настання страхової ситуації, як нещасний випадок, вища.

Однак чоловік стверджує, що немає жодних досліджень із цього приводу: “Якщо говорити про страхування від нещасного випадку, чи можна сказати, що в людини, яка бігає, ймовірність зламати ногу нижча, ніж у людини, що пересувається на інвалідному візку?” 

Про це каже і Дроздовський:

“Як і у Білорусі, так і в Україні, очевидно, послуговуються міфом: якщо людина має інвалідність І групи, то на ній уже хрест. Але доказів цьому немає. Ось тому в більшості країн системи визначення інвалідності зав’язані на страхуванні. І саме страхові компанії зацікавлені в якісній експертизі: у відповідальних компаніях це робиться на підставі об’єктивних даних і враховуються як показники самої особи, так і інфраструктури, де вона живе”.

Чимало залежить і від регулятора – держави. Який обсяг гарантій мають громадяни й на які обов’язкові виплати вони можуть очікувати, продовжує експерт.

“А ще в нормальних країнах діє антидискримінаційне законодавство. І якщо компанія надаватиме необґрунтовані обмеження – її засудять до банкрутства, – зазначає Дроздовський і доповнює: – З розмов із нашими страховими компаніями знаю, що більшість із них вилучають категорію клієнтів з інвалідністю I групи з полісів на виїзд, бо є великий ризик, що, виїхавши за кордон, людина одразу гайне на дороговартісне лікування. Хоча на наше питання, скільки таких було прецедентів, відповіли, що один, і то ця людина не мала інвалідності…” 

У випадках, над якими працює Жарий, не йдеться про медичне страхування, яке перекривало б довготривале і вартісне лікування.

Інвалідність – це не діагноз. Це стан, який констатує обмеження якихось функцій організму, що людина не така мобільна, – зауважує адвокат.

Жарий з посмішкою додає, що мав не одну розмову з посадовцями, які йому “компетентно” розказували про необхідність таких обмежень:

“Чекайте, але ж вам самим уже майже 60 років. І ви скоро не зможете скористатися страховкою. Можливо, завдяки вашому статусу вам виплатять компенсацію. Але решті – ні. Тобто для компанії такі групи клієнтів – чистий профіт: жодних ризиків”.

Ускладнює ситуацію й той факт, що страхові компанії отримують ліцензію лише раз. Після отримання вона не переглядається.

Та в будь-якому разі страховики зобов’язані погодити з вимогами законодавства України свої внутрішні документи, переконаний Жарий.

До речі, адвокат спочатку намагався розв’язати це питання на державному рівні, щоб дискримінаційні норми щодо осіб з інвалідністю скасували. Це б вирішило проблему одразу для всіх. Народний депутат Сергій Гривко обіцяв скерувати відповідний законопроєкт для внесення змін до законодавства. Утім, ситуація поки не змінилася.

“Найправильнішим рішенням було б, якби страхова компанія визнала свою помилку, сплатила суму матеріальної та моральної шкоди й, найголовніше, відійшла б від негативної практики шукати виправдання, адже вони працюють в інтересах клієнта. І щоб так чинили інші страхові компанії. Бо від цього залежить їхня репутація!” – наголошує адвокат Жарий.

Президентка Харківської обласної фундації “Громадська альтернатива”, співкоординаторка Коаліції з протидії дискримінації Марія Ясеновська зауважує, що страхові компанії мають враховувати індивідуальні обставини щодо людей з інвалідністю, а не ставити загальну заборону на всіх. Бо з таким самим успіхом можна заборонити будь-яким соціальним групам давати страхування.

“Навіть не йдеться зараз про заборону страхувати задля виїзду за кордон. Просто не може бути такого, що всім, хто має інвалідність, забороняється страхувати себе. Адже страхові випадки, як і стан здоров’я, бувають різними. Тож мають бути гнучкіші підходи”, – наголошує Ясеновська.

Інакше це серйозний ризик для суспільства сегрегувати окрему категорію людей.

Вона також акцентує, що наразі людей з інвалідністю страховики розглядають як неплатоспроможних:

“Типу яка може бути від них вигода – жодної, а ризиків начебто більше! Але більше ризиків сегрегації людей, аніж втрат для бізнесу, коли осіб з інвалідністю не вважають повноцінними учасниками суспільства. Можливо, страховому бізнесу час переглянути умови надання своїх послуг і в такий спосіб зробити свій внесок у зменшення рівня дискримінації?” – підсумовує експертка.

Автор: Ірина Виртосу;  Центр прав людини ZMINA

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Зміцнення захисту прав людей з інвалідністю”, який виконується за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні.