Навіть діти «вождєй» плюють на Закон!

Навіть діти «вождєй» плюють на Закон! 23 березня 2006 року мою доньку – Стьопіну Світлану Леонідівну було збито автомобілем на пішохідному переході на Контрактовій площі навпроти Києво-Могилянської Академії, у Києві. Наїзд був скоєний автомобілем BMW-318, 2004р., номерний знак 005-54 НН. За кермом був власник автомобіля гр.Довганчин Андрій Георгійович, 1982 р.н., який проживає за адресою: м.Київ, вул.Автозаводська, 7, кв.91.

Не буду розповідати, що за цей рік нам з донькою прийшлося пережити. 19.05.06. було проведене закрите засідання Подільського районного суду м.Києва – без свідчень моєї дочки і без її присутності на суді. Дочка отримала по пошті копію Постанови Подільського районного суду від 19.05.06. по адміністративній справі відносно гр.Довганчина А.Г.(суддя Гудзь М.М.), в якій „Іменем України” суд постановив „в притягненні до адміністративної (вже не кажучі про кримінальну!) відповідальності Довганчина А.Г. за ст.124 Куп Ап України – відмовити!„

30.05.06. за скаргою моєї дочки, прокуратурою Подільського району м.Києва за даним фактом ДТП було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

За висновками судово-медичної експертизи від 25.07.06. № 1210/Е моїй дочці спричинено тілісні ушкодження середньої тяжкості.

Нарешті 25 січня 2007 року відбулося засідання суду, яке нагадувало „відкритий урок для розумово-відсталих дітей”, – так, по крайній мірі, вів себе підсудний – гр.Довганчин Андрій Георгійович, з якого суддя Одинець В.М. буквально „витягував” показання. А взагалі підсудний навіть не обтяжував себе наданням показань; він сказав судді : „А що говорити, читайте справу, там все написано!” Головне, що він тричі підтвердив, що потерпіла протягом години „істікала кров’ю”, а вони зі своїм братом, який теж був у машині, не надали їй допомогу і не визвали „швидку допомогу”. Суддя декілька раз підкреслив, що людина, яка має права водія, вищу юридичну освіту, працює оперуповноваженним слідчим (?) не може себе так вести у подібній ситуації. Потім суддя поцікавився у підсудного, чому він прийшов один на засідання суду: що, в нього немає близьких, і хто його батько? На що гр.Довганчин А.Г. відповів, що в нього є рідні, але батько його дуже занята людина – він політик, радник Голови Верховної Ради України – Довганчин Георгій Миронович!

Наступного ранку, 26 січня 2007 року, коли було призначено винесення вироку по цій справі, Довганчин Георгій Миронович з’явився до Подільського районного суду о 9-й годині особисто до голови суду Гудзя М.М., і цілу годину (незважаючи на свою перевантаженість політичними справами) „уламував” суддю, через що оголошення вироку було затримано на 45 хвилин. І тільки після того, як поважний пан Довганчин Г.М. покинув Подільський районний суд, було винесено вирок його сину. Котрий, доречі, цього дня вже не з’явився на засідання суду: а навіщо, коли є такий „непростий батько” – він сам все вирішить!

Суд виніс вирок по цій справі: 1 рік 6 місяців обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік; крім цього вироком суду на 75 % задоволено цивільний позов потерпілої.

Але ставити крапку в цій справі зарано, не такі „прості” люди Довганчини. Це тільки в суді Андрій Георгійович Довганчин визнав повністю свою вину (мабуть, щоб йому пом’якшили відповідальність у зв’язку із „щирим каяттям”) і сказав, що буде відшкодовувати матеріальні і моральні збитки потерпілої. А потім, порадившись з ким треба, він подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Подільського районного суду м.Києва від 26.01.07., як незаконний!

Незважаючи на те, що вирок може бути оскарженим до апеляційного суду протягом 15 днів з моменту оголошення, Довганчин Георгій Миронович ще досі «опрацьовує» матеріали суду «жовтим маркером» (засуджений сам не здатний це робити, судячи по тому, як він вів себе на засіданні суду 25.01.07). Остання апеляційна скарга від Довганчина А.Г датована 27.02.07. (вже через місяць після оголошення вироку), в якій він посилається, що потерпіла, крім ліків і харчових продуктів, купувала собі прокладки Always Ultra Light (кожна упаковка на суму 11,52 грн.). Дивно, що вони не помітили туалетний папір і т.і. І посиленне харчування дуже раздратувало Георгія Мироновича: вони ж звикли у Верховній Раді все отримувати задарма! Мабуть мені треба було брати в нього дозвіл на те, чим годувати доньку, і в той важкий час бігати по різним магазинам, щоб отримувати цільові чеки, а я користувалась універсамом «Сільпо». Вони, мабуть, вже забули, як вивозили мою доньку з міста події, запхнувши її на заднє сидіння автомобіля, а потім не викликали «швидку» і «ДАІ», не надали їй першу допомогу! А 24-го березня 2006р., тобто на другий день після ДТП, за допомогою лікарів (зав.відділенням політравми Мясніков В.Д., палатний лікар Чернявський В.М.) вигнали її із лікарні № 17 (Лабораторний пр., 14).

Я на їх допомогу не розраховувала і не розраховую, їм і так довелося понести непередбачені витрати на ремонт такої дорогої машини, це ж стільки грошей!

А тепер засуджений А.Г. Довганчин, незважаючи на те, що він не має права керування транспортними засобами 1 рік, а його автомобіль знаходиться під арештом, із злочинною самовпевненністю катається дорогами міста Києва на своєму відремонтованому автомобілі, ніби нічого і не сталося! Не далі, як 12.03.07. об 11-45 год. ця машина була припаркована на вул.Сагайдачного, № 10. А моя дочка відчуває себе ворсинкою, яку розтоптали, принизили, нанесли їй велику психологічну і фізичну травму!

Біль і відчай за долю моєї дочки переповнює моє материнське серце: в мене ж, крім неї, немає нікого. І як може боротися вдова, інвалід з такими мужновладцями, як Довганчин Георгій Миронович!?

Дуже прикро, що такі люди знаходяться в оточенні Голови Верховної Ради України, і бравуючи своїми посвідченнями і безмежними можливостями, ламають людські долі! Вони ж скоюють злочин перед державою!

Ну нічого, з Божію допомогою, я буду боротися за свою доньку, скільки вистачить сил! Історія нашої держави має і не такі приклади, коли людей просто знищували, і винних немає! А тут засуджений сам признав свою вину, але нести відповідальність за скоєне не збирається! (Мабуть батько не дозволяє!).

Тетяна Андріївна Стьопіна, Київ, читач «УК»