Чому путінська армія стрімко деградує

Росія оцінює свої втрати в Україні такими цифрами: 23-42% боєздатного танкового парку, 8-19% парку бойових броньованих машин, до 16% артпарку, витрачено близько 2 тисяч ракет «Іскандер», «Калібр», «Онікс», Х-101, Х-555, що становить дві третини їхніх запасів, включаючи радянську спадщину. На відновлення всього цього потрібно до 10 років і без жодних санкцій.

Довідково. Міністр оборони України 22.11.22 навів наступні цифри про залишки та витрачання ракет ЗС РФ у війні проти України: 119 ракет «Іскандер» (13%). На початку війни їх було 900, з 24 лютого було виготовлено 48 і 829 витрачено; 347 ракет 3м55 «Онікс» (74%), витрачено 123; 6980 ракет С-300 (87%), витрачено 1020; 229 ракет морського базування «Калібр» (37%), витрачено 391, виготовлено 120; 132 ракети повітряного базування Х-101 (50%), витрачено 132, виготовлено 120; 150 ракет повітряного базування Х-555 (50%), витрачено 150; 120 ракет повітряного базування Х-22/32 (32%), витрачено 250; 356 ракет повітряного базування Х-35 (41%), витрачено 504, виготовлено 360; 43 ракети повітряного базування Х-47М2 «Кинджал» (73%), витрачено 16, виготовлено 16.

Воєнний бюджет-2022 в РФ – $58 млрд, у 2023-му він може зрости і сягнути $82,68 млрд. Тобто є на що гуляти. Але чи спроможний російський ОПК перетравити такі кошти?

Спостерігаємо по складових.

Сухопутні війська: концерн «Калашников» 70-80% комплектуючих закуповував за кордоном, з чого зараз збирати стрілецьку – незрозуміло, але тут принаймні величезні запаси, що створювалися під багатомільйонну армію ще за СРСР.

Танки: через нестачу комплектуючих зупинився єдиний виробник танків у РФ “Уралвагонзавод”. Французи більше не постачають систему управління вогнем “Thales”, зокрема нічний приціл. Танки Т-90 і різні там «Армати» – «Стій! Раз-два!».

Водночас Арбітражний суд Москви своїм рішенням зобов’язав Уралвагонзавод повернути одній приватній компанії 13,4 мільйона рублів боргу за постачання 222 бракованих вагонів власного виробництва. Там, здається, хтось із наших судить. А вагони вони вирішили робити, щоб поховати Азовмаш, їх провідного ще в СРСР виробника. Виявилося, що вагони росіяни виробляють такі самі неякісні, як і танки, котрими так і не змогли взяти Азовсталь.

Челябінський тракторний також простоює через відсутність імпортних комплектуючих і не здатний ремонтувати танки. Танковагонобудівники у відпустках на 2/3 зарплати.

Ще у травні була інформація, що МО РФ отримало з заводу ешелон танків Т-90 «Прорив». Вочевидь, це машини, виготовлення котрих було розпочате ще у 2021 році. Уважно дивимося на Нижній Тагіл, чи йде дим з труб.

Арта: виробництво РСЗВ «Торнадо» у 2019-му становило 20 одиниць на рік. Щорічний випуск реактивних снарядів 9м544 і 9м549 (аналог нашої «Вільхи», дальність стрільби – до 120 км) – 220-230 штук у 2017 році, уже 140-150 – у 2018 році. Відомостей про нарощування їхнього виробництва не знайдено.

ЗРК: у квітні зупинився Ульяновський механічний завод, провідний російський виробник радіолокаційних систем і ЗРК ближньої та середньої дальності («Бук» і «Тунгуска»). Основний постачальник комплектуючих – ФРН, котра згорнула співпрацю, і збирати ППО не стало з чого. А робітникам запропонували… піти до військ операторами ЗРК «Бук», бо альтернатива – відпустка за власний рахунок.

Армійська авіація: на 2022 – 2023 передбачалася закупівля 30 ударних вертольотів Ка-52, тобто по 15 на рік. Критична залежність від українських двигунів «Мотор Січі» – і ніхто нікуди вже не летить. Повідомляли, що фактичний власник «Мотор-Січі» Богуслаєв, котрий зараз перебуває в СІЗО СБУ, особисто виїжджав до РФ і намагався налагодити виробництво вертолітних двигунів безпосередньо в РФ (завод ОДК «Климов» у Санкт-Петербурзі), але не зміг зробити це, настільки деградувала російська оборонка.

Авіація: виробництво винищувачів-бомбардувальників Су-34 – 8-12 одиниць з 2011-го по 2020 рік. Контракт виробника, Новосибірського авіабудівного заводу, з МО РФ передбачає постачання у 2021 – 2024 роках лише 20 Су-34, тобто аж по сім літаків на рік.

Традиційна проблема – двигуни: наприклад, випуск двигунів НК-32-02 (для Ту-160, Ту-22М3 і Ту-95МС, котрі обстрілюють Україну крилатими ракетами) не перевищує чотирьох одиниць на рік, навіть подвоєння виробництва заводом «ОДК-Кузнєцов» проблеми не вирішує. Але ж треба обслуговувати ще двигуни НК-25 (для Ту-22М3) і НК-12 (для Ту-95МС). План розгорнути серійне виробництво двигунів для наступного покоління реактивного стратегічного бомбардувальника виглядає взагалі утопією.

Виїзні бригади працівників 558 авіаційного ремонтного заводу (Барановичі, Білорусь) відновлюють російські винищувачі МіГ-29 на 121 авіаційному ремонтному заводі (авіабаза Кубинка, РФ), тобто власних фахівців не вистачає.

У період з 2014-го по 2018 рік французька “Thales” (Донбас – це ж дуже далеко!) оснастила російські Су-30 навігаційними системами TACAN-60, розгорнула ці роботи і на МіГ-29, постачала високотехнологічні шоломи для пілотів. Французька компанія “Safran” у цей самий час постачала навігаційні системи “Sigma-95N”, котрі забезпечують навігацію в умовах відсутності супутникового сигналу.

Для вертольотів Ка-52 були поставлені системи виявлення цілей Ка-52. Ось хто готував ПКС РФ до війни проти нас. Але 24 лютого все змінилося і російські літаки лишилися без цих постачань, а раніше поставлене обладнання – без запчастин і сервісу.

Флот: і як і з літаками – двигуни. Для всього. Від катерів до фрегатів. Був свого часу план купити у ФРН дизелі, але – санкції. Довелося терміново розробити свій двигун на заводі в Коломенському. Вийшов неякісний, хоча й аналоговнєтний судовий дизель. У підсумку з 12 багатоцільових корветів проєкту 20380 з керованою ракетною зброєю три поки що добудувати не вдається, ще один добудовується просто на плаву (для ЧФ). Для інших восьми, котрі були спущені на воду з 2008-го по 2020-й, немає запчастин і якісного сервісу.

Друга не менш традиційна проблема – якість електроніки. Зокрема, Індія вийшла зі спільного з РФ проєкту гіперзвукової крилатої ракети морського базування «Брамос-2» (прототип – ракета «Онікс», котрою стріляють по Очакову, Миколаєву та інших приморських містах України) через низьку якість системи наведення, основа якої – та сама електроніка.

Ракети і боєприпаси: СБУ запросила компанію «Conflict Armament Research» дослідити російські крилаті ракети, що впали в Україні. У конструкції ракети 9м727 «Іскандер» виявлено 31 компонент неросійського походження, у ракеті Х-101 – також 31 зарубіжний компонент, виготовлений, зокрема, американською корпорацією «Intel» і компанією «Xilinx».

Серед пособників агресора – компанії з таких країн, як Японія, Південна Корея, Велика Британія, Німеччина, Швейцарія та Нідерланди. За даними Європейської ради з експорту конвенційної зброї, упродовж 2015–2020 років десять країн ЄС, усупереч ембарго, експортували до РФ озброєння на 346 млн євро.

Тактичні системи зв’язку, балістичні ракети оснащувалися американською мікроелектронікою, ППО – британськими осциляторами, безпілотники – швейцарськими GPS, бронетехніка – французькими системами управління вогнем і нічними прицілами.

Оці всі хлопчики персонально винні у виникненні «аналоговнєтного» міфу. Обмеження доступу до їхньої продукції змушує МО РФ діставати з арсеналів ще радянську спадщину.

Високоточна зброя – величезний споживач сучасної мікроелектроніки. РФ розуміла це і почала розробляти власні процесори «Байкал» і «Ельбрус», які мали б замінити «Intel» і AMD, але імпортозаміщення мало відбуватися чомусь не в якомусь Сиктивкарі, а на Тайвані на підприємстві TSMC. Тут теж щось пішло як треба нам, тому робити розумну зброю на болотах немає з чого.

Неодноразово ми читали про покинуті боєприпаси 2022 року випуску на відвойованих у мокшан позиціях. Цей факт може свідчити про дві речі: а) боєприпаси давніших років випуску вже використані; б) боєприпаси давніших років випуску зберігаються настільки далеко, що простіше постачати війська напряму з заводів. Ще ми бачили мінометні міни північнокорейського виробництва та певні продукти з Ірану.

Про патрони: Барнаульський патронний завод скоротив штат на 20% і пішов на простій.

Це так, картина широкими мазками.

А ще наша розвідка інформує, що директори російських оборонних заводів відмовляються від ремонту військової техніки, яку доставляють після боїв в Україні. А чому? Тому що російські військові тупо розбирають її, демонтуючи все, що можна продати чи обміняти на бухло, а на заводи прибувають лише обгорілі корпуси.

Російське командування СВО в Україні вирішило відновлювати побите озброєння просто тут, у нас, але прорахувалося. Ремонтники теж пиячать по-чорному. А ще можна пиляти ремонтний бюджет. Тому ідея померла, щойно народившись.

Чому так сталося і чому це не вирішити швидко?

– у РФ відсутнє обладнання для виробництва сучасної мікроелектроніки, і це відставання неможливо компенсувати взагалі. Воно вже незворотне;

– розвал науки, відсутність перспективних досліджень. Наче РФ і вкладає 40 млрд доларів у це щорічно, але виробники сучасної зброї інвестують у дослідно-конструкторські розробки в середньому в 30 разів більше;

– внутрішній фінансовий дисбаланс. Загальні збитки російського ОПК у 2016–2020 роках – $28,11 млрд.;

– обмеження виробничих потужностей, гостра нестача сучасного обладнання, комплектуючих і технологій;

– брак кадрів. В ОПК РФ (десь 2,5 млн працівників) вакансій – під 400 тисяч (16% по галузі), з котрих 120 тисяч – фахівці з вищою освітою. Сюди додаємо мобілізацію і втечу від мобілізації, а людей до 35 років віком у російському ОПК – десь 30%. Ситуація одразу стала ще більш невтішною для нашого ворога.

Отже, стає зрозуміло, що РФ стрімко втрачає спроможності виробництва і ремонту озброєння і військової техніки, позбавлене доступу до технологій, комплектуючих і сучасного обладнання, намагається шукати шпарини для отримання всього цього напівлегальними шляхами, але виходить поганенько, навіть Китай відмовляє, та й працювати в ОПК усе менше охочих.

Тож переможемо. За нас – ми самі і весь цивілізований світ.

Автор: Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій; LB.ua