Військовополонені гібридного конфлікту. Як захищати українських моряків, які потрапили до російського полону
На п’ятий рік війни в тюрмах Росії та окупованого Криму опинилися близько 70 українців, яких РФ звинувачує в злочинах, яких ті не скоювали. Частина цих людей навіть устигла отримати свої «вироки» судів: хтось потрапив за ґрати на два десятиліття, хтось за «менш тяжкі злочини» отримав кілька років тюрми і вже встиг повернутися до України.
Набір обвинувачень різноманітний: від незаконного перетину кордону до шпигунства та підготовки терористичних актів. Проте півтора тижня тому сталася безпрецедентна подія: у нейтральних водах неподалік Керченської протоки росіяни відкрито, під власними прапорами спочатку обстріляли, а потім захопили три українських судна, які прямували з Одеси до Маріуполя. А разом із ними 24 українських моряків, троє з яких дістали поранення.
Напруженість на Азовському морі спостерігається ще від окупації Криму. В активну фазу вона переросла з відкриттям Керченського мосту навесні цього року. Врешті РФ почала блокувати цивільні кораблі, які рухалися до українських портів на Азові. У вересні Рада нацбезпеки і оборони вирішила посилити військово-морську присутність на Азові. Приблизно тоді ж до порту Бердянська перекинули два малі броньовані катери сушею, а наприкінці вересня через Керченську протоку в супроводі росіян пройшли ще два судна. Того разу минулося без збройного протистояння. Однак 25 листопада Росія вирішила вчинити інакше.
Пастка договору
«Блокуючи цивільні кораблі, Росія прямо порушує угоду з Україною від 2003 року (Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. — Ред.) і міжнародне морське право. І якщо суднам дозволено мирний прохід через Керченську протоку й Азовське море, хай навіть Росія називає його внутрішнім, вони проходять.
Так, є певні обмеження. Наприклад, ти не можеш зупинятися без підстав, не можеш радарами обстежувати дно, тралити рибу тощо. Але якщо треба пройти через море в порт, ти проходиш. І якби хтось міг обмежити таке право на прохід, судноплавство не було б таким ефективним, яким воно є», — пояснює Денис Рабомізо, адвокат, експерт із морського права.
І додає: Договір про спільне використання Азовського моря гарантує цивільним та військовим кораблям України (і Росії) право на вільний прохід через Керченську протоку. Коли ж РФ намагається блокувати наші кораблі, то фактично порушує цей договір. Водночас вона агресор, який п’ятий рік веде проти України гібридну війну, що почалася з анексії Криму. А отже, ми маємо міжнародний збройний конфлікт, нехай Москва того й не визнає. За таких умов виникає питання: чи можна застосовувати договори та законодавство мирного часу в ситуації з полоненими українськими моряками.
«Міжнародний збройний конфлікт із Росією визнаний. І це не залежить від того, погоджуються з тим його учасники чи ні. Це записано в ст. 3 Женевської конвенції. До того ж цей факт визнано на міжнародному рівні: у листопаді 2017 року прокурор Міжнародного кримінального суду констатував його у своїх висновках.
Офіс прокурора зазначив: міжнародний збройний конфлікт почався в Криму не пізніше ніж 28 лютого 2014-го. Крім того, коли українське Міністерство закордонних справ заявляє, що захоплені моряки — військовополонені, Україна констатує, що такий конфлікт є. Ми його визнаємо», — пояснює Максим Тимочко, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ).
І додає: якщо Україна визнає існування збройного конфлікту, то має бути готова до того, що Росія відкриє вогонь по її військових. Оскільки вона це може зробити згідно з міжнародними нормами, які діють під час конфліктів. Тож, на його думку, апелювати до угод мирного часу в цьому випадку не зовсім правильно.
Проблема статусу
«Між Україною та РФ є Договір про спільне користування Азовським морем та Керченською протокою. Цей документ гарантує право вільного проходу суден. І Росія вже пропускала українські кораблі (у вересні 2018-го. — Ред.). Коли ж 25 листопада екіпажі суден захопили, Україна каже, що це військовополонені. Вона визнає збройний конфлікт і називає РФ агресором. І водночас ми чомусь говоримо, що в умовах конфлікту потрібно застосовувати норми мирного часу. Так, Росія порушила Договір про Азовське море.
Але у випадку бойового зіткнення, як на мене, треба розглядати ситуацію через режим міжнародного збройного конфлікту», — продовжує Тимочко. Власне, визнання українських моряків військовополоненими в теорії накладає на Росію низку додаткових вимог. Зокрема, щодо поводження з українцями. Тут і обов’язкова присутність адвокатів, яких або повинні обрати самі полонені, або має надати Україна. І право на справедливий суд. І право на повагу до честі й гідності військового. І, що важливо, заборона катувань.
Утім, попри заборони та вимоги, на сьогодні є підстави припускати, що на частину українських полонених моряків змогли натиснути. Доказ цього — відеозаписи, на яких чоловіки розповідають про «внутрішнє море» Росії.
«На відео, які опублікували наступного дня після захоплення, можна побачити, як один із моряків читає фактично написаний текст. А один із їхніх адвокатів заявив, що його клієнта під час затримання побили. А це вже зона відповідальності Верховного комісара ООН із прав людини, оскільки він опікується порушенням прав військовополонених», — каже Тимочко. Разом із тим міжнародне право забороняє судити військовополонених просто за участь у конфлікті. І хоча українські моряки не використовували зброї, правники наголошують: інцидент і справді можна розглядати як збройне протистояння.
Проте РФ заявила, що українці нелегально перетинали кордон. Власне, це «порушення» їм уже встигли інкримінувати, а всіх 24 взяли під варту за згаданим обвинуваченням. Утім, на думку представників УГСПЛ, такий суд є звичайним покаранням за участь у конфлікті. Простіше кажучи, українських моряків судять за те, що вони перебували на військових суднах поблизу Керченської протоки. Натомість згідно із законодавством судити військовополонених можна лише за воєнні злочини. Окрема історія з пораненими моряками. Як наголошують правники Гельсінської спілки, відповідно до Женевських конвенцій держава має звільнити тяжкопоранених військовополонених.
«Це робиться з гуманітарних причин. І це імперативна норма (прямо вказує на правила поведінки. — Ред.). Бо держава, до якої належить військовополонений, може краще його лікувати. До того ж мета полону не покарання. Мова про усунення військового від участі в конфлікті. І очевидно, що тяжкопоранений військовий не здатен далі вести бойові дії. Тож Україна має стежити за станом здоров’я поранених і вимагати того самого від Росії», — зауважує Тимочко.
Для цього українське Міністерство юстиції звернулося до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), щоб той фактично дав Росії судовий наказ інформувати про військовополонених моряків і за потреби лікувати. Суд попервах обмежився лише інформаційним запитом. Від РФ вимагали таку інформацію: на яких підставах затримали українців, чи надають пораненим допомогу і яку саме. Відповідь РФ мала дати до 3 грудня. Проте цього не сталося. Вже 4 грудня урядовий уповноважений зі справ ЄСПЛ Іван Ліщина повідомив: Євросуд з прав людини зобов’язав Росію надати пораненим морякам всю необхідну медичну допомогу та лікування. Крім того, у силі лишається вимога надати детальну інформацію про українців.
На невизначений термін
Тим часом військовополонених моряків перевезли з Криму до Москви, у СІЗО «Лефортово». Поранених відправили до лазарету СІЗО «Матросская тишина». Адвокати українців уже заявили про складнощі. Наприклад, на момент підготовки цього матеріалу вони так і не з’ясували прізвища слідчого, який веде справу моряків. Окрім того, слідче управління ФСБ не приймало заяви адвокатів на вступ у справу й щодо доступу до СІЗО. Разом із тим, за словами Ніколая Полозова, одного із захисників моряків, бажання захищати українців висловило близько півсотні адвокатів.
«Остаточно формується список адвокатів, які виявили бажання працювати в цій справі. Кандидатури пропонували і родичі військовополонених моряків, і громадські організації. Частина адвокатів уже брала участь у судових засіданнях щодо запобіжного заходу, частина звернулася самостійно. З огляду на складність справи, кількість людей, яких необхідно захищати, і «токсичність» української тематики в РФ, усі кандидатури вносилися до списку тільки на підставі добровільної участі. Проте кількість охочих уже перевищила півсотні людей», — написав Полозов на своїй сторінці у Facebook.
Разом із тим з допомогою активістів, зокрема з Криму та Росії, морякам змогли передати всі зібрані гроші (як відомо, за добу українці встигли зібрати кілька сотень тисяч гривень на допомогу військовополоненим). Усі без винятку моряки заарештовані до січня 2019-го. І перед Україною постає питання, яким чином захищати своїх громадян. Зважаючи на досвід боротьби за політичних в’язнів, перспективи доволі сумні: за чотири роки так і не вдалося знайти механізм, який примусив би Росію відпустити українців. Немає готового рецепту і в історії з військовополоненими моряками. Понад те, навряд чи такі інциденти траплялися в міжнародній практиці раніше.
«Я не знаю жодної подібної справи в міжнародних судах. Бо міжнародний збройний конфлікт нібито є, а нібито й немає. Бо він повноцінно не визнаний державами-учасницями. І якщо говорити про міжнародне право прав людини, то воно застосовується завжди, окрім випадків збройного конфлікту. У такому разі починає діяти міжнародне гуманітарне право. Як виняток із правил», — каже Денис Рабомізо.
Водночас він зазначає: для захисту українських моряків можна шукати «гібридну» відповідь. «На мою думку, міжнародне морське право Україна в цій ситуації має використовувати в загальних питаннях, а в конкретному випадку з моряками — гуманітарне. Саме завдяки йому їх можна визнати військовополоненими. Але для звільнення ми маємо використати міжнародне морське право», — пояснює Рабомізо.
Представники УГСПЛ доповнюють: Україна повинна активно використовувати норми Женевських конвенцій та працювати на міжнародній арені. Зокрема, в Організації Об’єднаних Націй.
«Треба активно документувати те, що відбувається з моряками в полоні. Вимагати від РФ дотримувати статусу військовополоненого. А це вже рівень ООН і майбутнє голосування кримської резолюції. Бо тільки міжнародний тиск, санкції й активні дії України здатні звільнити людей. Поки що немає рецепта, який гарантовано звільнить українських моряків. Це питання політичної доцільності. І тут треба використати максимальну кількість можливостей», — каже Тимочко.
А поки що Україні треба усвідомити: Росія як учасник збройного конфлікту може утримувати українців аж до завершення війни. І це теоретично не суперечить уже згаданим Женевським конвенціям. Тож питання звільнення українців традиційно стає виключно політичним рішенням, перемовини про яке можуть тривати невизначений час, як показав досвід Донбасу.
Автор: Станіслав Козлюк; «ТИЖДЕНЬ»
Tweet
