Як запобігти зростанню домашнього насильства в умовах війни

Екстремальна ситуація, в якій доводиться жити українцям, провокує збільшення випадків насильства в родинах. І держава, і громадські організації вживають заходів для допомоги тим, хто зазнав насильства. А які рішення будуть найбільш дієвими для запобігання таких випадків?

У виданні “Рубрика” шукали відповіді разом з експертками — юристкою, правозахисницями та психологинею. Також ми отримали свіжі дані від Міністерства внутрішніх справ.

Упродовж дев’яти місяців 2023-го року до Національної поліції України надійшло 216,2 тис. (2022 рік — 177,5 тис., 2021 рік — 239,8 тис.) заяв, повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством, з яких підтверджено насильство щодо жінок — 76,7%, щодо чоловіків — 20,2%, щодо дітей — 3,2 %. Таку статистику “Рубриці” надали в Управлінні моніторингу дотримання прав людини МВС України.

На профілактичному обліку в Національній поліції України перебуває 100,3 тис. (2022 рік — 90,8 тис., 2021 рік — 88,3 тис.) дорослих осіб, схильних до вчинення домашнього насильства (кривдників).

Згідно зі статистикою, незмінною залишається тенденція, що жінки є найвразливішою категорією населення, яка страждає від домашнього насильства, йдеться у відповіді на наш запит за підписом начальниці Управління Ірини Зеленої.

• Домашнє насильство – це лише кримінально каране діяння, передбачене ст. 126-1 КК чи ширше коло кримінальних правопорушень?

“Станом на 2023-ий рік Україна у статистиці звернень по домашньому насильству повернулася до рівня, який був до повномасштабного вторгнення”, — каже юристка-аналітикиня Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем” Дар’я Росохата.

“Станом на сьогодні великих кількісних змін уже не відчувається. За 9 місяців 2022-го року ми отримали майже 28 тисяч звернень на Національну гарячу лінію з запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. За дев’ять місяців 23-го року — 28 з половиною тисяч. 500 звернень — це не велика різниця, тобто кількість дзвінків більш-менш стала”, — розповідає віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” Катерина Бороздіна.

“Велика війна, як будь-яка екстремальна ситуація, загострила все. Це стосується і насильства в сім’ях. Після повномасштабного вторгнення ми чітко простежуємо такі тенденції”, — каже правозахисниця громадської приймальні УГСПЛ в м.Суми Наталія Єсіна.

Юристка-аналітикиня Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем” Дар’я Росохата додає, що і їхня організація, й інші ГО та органи влади бачать ризик, що насильства може стати більше:

“Наші люди звикають до насильства і вже просто губляться, де ця межа, що є насильством, а що ні”. 

Ще один ризик Наталія Єсіна вбачає у запровадженні пробаційного нагляду над кривдниками. Його передбачає новий закон про пробаційний нагляд, що набуде чинності наприкінці березня наступного року.

“Його вже називають міною сповільненої дії. Тобто ми йшли до того, щоб покарати за скоєне домашнє насильство, що з’явилась якась відповідальність, і тут цей закон, який за певні проступки передбачає не суворе покарання, де не буде особливої ізоляції кривдника. Це може надати почуття безкарності кривдникам і відчуття незахищеності постраждалим”, — застерігає правозахисниця.

На її погляд, відповідальність за таке насильство треба тільки посилювати, а не послаблювати. Тільки тоді суспільство зможе виявити нульову толерантність до домашнього насильства.

• Поради юристів: що робити, якщо ви стали свідком домашнього насильства

Нині можна говорити про додавання нових категорій громадян, які є в зоні ризику або щодо яких вже скоєне домашнє насильство.

Про це розповідає віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна” Катерина Бороздіна: 

“Насамперед це внутрішньо переміщені родини, особливо ті, які переміщені з зон, де тривають дуже активні бойові дії. Родини, які певний час перебували в складному і страшному становищі. Як певний наслідок — це агресія, страх. Дуже часто він відбивається саме на найближчих людях”. 

Проте це в жодному разі не виправдовує насильство. За завдану кривду будь-яка людина має понести відповідне покарання, яке зафіксовано в національному законодавстві, наголошує експертка.

Подібної думки Наталія Єсіна: “У багатьох родинах загострилися стосунки через вимушене переміщення, втрату звичної картини існування. Багато людей втратили роботу, змінили галузь діяльності, поміняли житло, і це негативно вплинуло на стосунки”. 

І якщо на старому місці можна було піти від кривдника до близьких, колег чи батьків, то на новому місці людина, яка зазнала насилля, не має таких близьких людей, пояснює Наталія.

Експертки також фіксують насильство між батьками та дітьми.

“Нещодавно на нараді в Сумській громаді озвучили статистику з початку року: більше 740 випадків домашнього насильства, з них 84% — це жінки. Але не тільки дружини, а ще й матері, тобто ще погіршуються стосунки між дорослими дітьми і їхніми батьками, які з ними проживають”, — розповідає Наталія Єсіна.

Велика кількість внутрішньо переміщених осіб рятувалися від війни з дітьми. Психологічне навантаження, нерозуміння і незнання про можливості роботи з психологами, щоб подолати власний внутрішній дисбаланс, призводять до жорстокого поводження з дітьми, каже Катерина Бороздіна.

Вона пригадує, як минулого року судді західного регіону України, де знайшла нове житло найбільша кількість ВПО, в інтерв’ю зазначали, що фіксують певне збільшення звернень і справ, які стосуються саме жорстокого поводження і насильства відносно дітей. Понад 90% з цього збільшення стосувалося внутрішньо переміщених родин.

Дар’я Росохата говорить, що повномасштабне вторгнення може вплинути на те, яка кількість чоловіків (і також жінок) може стати кривдниками:

“Враховуючи, що велика частина з них перебувала або перебувають на фронті, це певною мірою змінює парадигму, коли насильство стає нормою. І людина може навіть не усвідомлювати, що вона вже вчиняє насильство щодо членів своєї сім’ї, наприклад, психологічне щодо дружини”. 

Коли людина тривалий час перебувала в складних психологічних умовах і не отримала належної психологічної допомоги після повернення, це насильство, яке було пережите, але не пропрацьоване, надалі переживають інші члени сім’ї. Це стосується і чоловіків, і жінок, які повертаються з передової.

“Наприклад, наші колеги з іншої громадської організації вказували на те, що жінки превентивно звертаються на гарячі лінії й питають про те, як поводитися, коли чоловік повернеться з фронту. Вони вже очікують, що насильство може статися або продовжитися”, — розповідає Дар’я Росохата.

Катерина Бороздіна підсумовує: “Ризик зростання насильства є. Необхідно звертати велику увагу на категорії, які потрапили в зону ризику: внутрішньо переміщені родини, родини військовослужбовців і військовослужбовиць, які повертаються і будуть повертатися з точок, де ведуться бойові дії”.

• «Каждый насильник имеет высокие шансы стать убийцей»

Начальниця Управління моніторингу дотримання прав людини МВС Ірина Зелена зазначає, що протидія правопорушенням у сфері домашнього насильства та реагування на них — є одним із пріоритетних завдань Національної поліції України:

“З цією метою впроваджуються механізми, спрямовані на невідворотність покарання для кривдників, підвищується рівень професійної обізнаності поліцейських, удосконалюється законодавча та нормативно-права база для посилення захисту постраждалих осіб та адаптуються всі проєкти з урахуванням викликів війни”.

Вона наводить статистику, що свідчить про збільшення покарань за домашнє насильство.

Упродовж 9 місяців 2023 року поліціянти склали понад 120,8 тис. (2022 рік — 85,5 тис., 2021 рік — 112,9 тис.) протоколів про адміністративні правопорушення за фактами вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, а також встановлено 85,5 тис. (2022 рік — 62,2 тис., 2021 рік — 81,5 тис.) осіб, які їх учинили.

Під час реагування на факти домашнього насильства стосовно кривдників винесено 50,7 тис. (2022 рік — 24,8 тис., 2021 рік — 34 тис.) термінових заборонних приписів з метою негайного припинення домашнього насильства.

З метою цілеспрямованої організації роботи із запобігання та протидії домашньому насильству в Національній поліції функціонує 54 підрозділи протидії домашньому насильству, в яких функціонують 62 мобільні групи, інформує Ірина Зелена. На її думку, це дозволяє досягти того, щоб постраждала особа отримала комплексний захист від насильства: оперативне реагування після звернення на лінію 102, конфіденційність, професійність поліціянтів, супровід у безпечне місце, а також надання потрібної медичної, психологічної та правової допомоги.

“Особливу увагу поліцейських мобільних груп акцентовано на проведенні профілактичної роботи з учасниками бойових дій та внутрішньо переміщеними особами, кривдниками-військовослужбовцями та їхніми родинами, комунікації з постраждалими особами”, — повідомляє Ірина Зелена.

Також МВС за підтримки Фонду ООН в галузі народонаселення, як додатковий інструмент для захисту жінок, які постраждали від домашнього, гендерно зумовленого насильства або перебувають у групі ризику, створило та запустило мобільний застосунок з прихованим інтерфейсом.

В Управлінні моніторингу дотримання прав людини МВС України також інформують про

• інформаційну кампанію “Посилення та розширення каналів комунікації з постраждалими від домашнього насильства”;
• чат-бот МВС #ДійПротиНасильства та “Залишайся в безпеці” у месенджерах (Telegram, Viber);
• вкладку на офіційному вебсайті МВС “Протидія та запобігання домашньому насильству”.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами) у червні 2022 року, за словами Дар’ї Росохатої, дала загальний поштовх у декількох напрямках:

1. це знак міжнародній спільноті, яка долучається до допомоги Україні;
2. громадські організації почали займати більш активну позицію вже в напрямку конкретних заходів щодо протидії домашньому насильству;
3. це знак суспільству про те, що держава готова приймати виклики, які можуть бути пов’язані з ратифікацією конвенції.

“Стамбульська конвенція неоднозначно сприймається частиною населення України. Певна частина вважає, що йдеться про легалізацію одностатевих шлюбів. Та особи, які страждають від насильства, дуже добре розуміють, що Стамбульська конвенція про те, щоб потерпіла особа була в центрі, і її права і потреби мають бути задоволені”, — зазначає юристка-аналітикиня Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем” Дар’я Росохата.

Асоціація “ЮрФем” співпрацює з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко, є спеціальні робочі, експертні групи, де обговорюються внесення змін до профільних законів тощо. Наприклад, щодо закріплення на рівні законодавства притягнення до відповідальності за сексуальні домагання.

Позитивом є і те, що попри велику війну держава за підтримки міжнародних партнерів відкриває нові центри для надання допомоги постраждалим, як-от Центри допомоги врятованим. Громадські організації налагодили роботу різних хабів і просторів, де людина, яка зазнала насильства, може отримати необхідну допомогу (“Рубрика” писала про чимало з них, наприклад, тут, тут і тут).

• Розмова про домашнє насильство: «Жінка має знати, що їй є куди піти»

“Суспільство стало більш відкритим до реагування на насильство”, — ділиться спостереженням Дар’я Росохата.

Цьому посприяв, на жаль, жахливий досвід насильства від російських окупантів.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, розбиває дуже потужні табу щодо порушення цієї теми. Наразі суспільство буде більш активно реагувати, наприклад, на прояви сексуальних домагань, вважає експертка. Тому що люди вже розуміють: це порушення прав особи, навіть якщо покарання за це ще не передбачено законодавством.

“Очікуємо на позитивні зміни вже найближчим часом. Зміни до законодавства потребують часу, підготовка і розбудова необхідних сервісів потребує часу. Але найголовніше — щоб до цього було готове суспільство. Робота в цьому напрямку триває, події в державі теж тому сприяють”, — підсумовує Дар’я.

Катерина Бороздіна наголошує на потребі постійного всеосяжного інформування про те, що таке насильство (психологічне, економічне, фізичне), куди можна звернутися тим, хто його зазнав, і яке передбачено покарання за вчинення таких порушень прав людини.

Інформаційні кампанії, на її думку, мають бути на всіх доступних каналах: у соціальних мережах, у друкованих медіа, у відеоформатах тощо.

Переважна частина жінок, які зазнали домашнього насильства, просто не знають, як себе захистити: не знають, куди звернутися, не володіють правовими знаннями щодо саме випадків домашнього насильства, каже експертка.

“Наприклад, ми, як громадська організація «Ла Страда-Україна», постійно ведемо таку превентивну роз’яснювальну роботу. На фейсбуку, інстаграм-сторінці маленькими частинами доступною мовою розповідається про кожний можливий вид насильства. І, звичайно, потім там можна входити в комунікацію, щоб насамперед збільшити правосвідомість кожного громадянина і кожної громадянки України”, — зазначає Катерина Бороздіна.

Також необхідно більше інформувати, і в тому числі мешканців віддалених сільських місцевостей, що є програми психологічної підтримки, є психологи, які можуть працювати індивідуально і допоможуть впоратися з емоціями та переживаннями.

“Для превенції насильства дуже важливо, щоб у людини було розуміння, що навколо є підтримка”, — акцентує віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна”.

Правозахисниця громадської приймальні УГСПЛ в місті Суми Наталія Єсіна говорить про необхідність системної роботи в громадах, а не заходів заради заходів.

Має бути певна програма протидії домашньому насильству у громаді, відповідний план заходів і виділені на ці заходи кошти.

“Як експертка з дотримання прав на місцевому рівні я дуже часто працюю з аналізом місцевих програм. Дуже шкода, коли ми бачимо, наприклад, велику громаду, в якій немає шелтера, немає підтримки постраждалих від насильства. Десь в окремих місцевих цільових програмах згадується протидія домашньому насильству, але взагалі не виділяються кошти. Це дуже засмучує”, — ділиться Наталія Єсіна.

Водночас, додає вона, є громади, де є підтримка міжнародних донорів, включаються громадські організації. І невеличка селищна громада має і програму протидії насильству, і програму роботи з кривдниками, і шелтер, і психологи, навчені працювати не тільки з постраждалими, а й з кривдниками.

З власного досвіду пані Наталія бачить потребу також у роботі з поліцією, можливо, проведенні додаткових навчань чи роз’яснювальної роботи.

“У моїй практиці були випадки, коли поліція реагувала доволі упереджено на такі виклики і звинувачувала постраждалу. У нас навіть була абсурдна ситуація, коли на одному виклику було два кривдника і двоє постраждалих. Невміння чи небажання більш детально працювати з такими викликами створює відчуття безкарності для кривдника і відчуття незахищеності для того, хто зазнав насильства”, — каже Наталія Єсіна.

На її думку, потрібні окремі програми протидії домашньому насильству, які включатимуть усі вразливі категорії: і ветеранів, і людей з інвалідністю, і внутрішньо переміщених осіб. 

Також, за її спостереженнями, такий великий запит на психологічні послуги часом погіршує якість психологічної роботи.

• Как полиция пытается противодействовать домашнему насилию (спецрепортаж)

У жовтні виповнився рік роботи лінії психологічної підтримки для чоловіків, яка працює за номером 2345. А віднедавна запрацював й онлайн-чат психологічної підтримки для чоловіків: допомогу можна отримати у Telegram, Viber або на сайті Лінії підтримки.

Психологиня, координаторка лінії психологічної підтримки для чоловіків Уляна Мирошниченко розповідає, що запуску лінії передувало дослідження.

Воно показало, що:

• 68% чоловіків перебувають на стадії переживання стресу. Тобто кожен третій чоловік потребує психологічної допомоги та підтримки.
• 80% чоловіків говорили про те, що вони повинні з цим впоратися самостійно.
• А 90% — що взагалі не мали досвіду взаємодії з психологами і отримання психологічної консультації та підтримки.

“Ми побачили, що потреба для українських чоловіків в отриманні психологічної допомоги та підтримки існує. Але через гендерні стереотипи, нав’язані суспільством, чоловіки не ідентифікують для себе таку проблематику”, — каже Уляна Мирошниченко.

Лінія працює як екстрена психологічна допомога. Мета — стабілізувати стан клієнта, допомогти йому сформувати запит і знайти ресурси, щоб боротися з тією ситуацією, з якою він звернувся. Якщо під час консультування фахівці виявляють потребу у тривалій психотерапевтичній роботі або в іншій профільній допомозі, клієнта скеровують до відповідного сервісу.

Лінія психологічної підтримки 2345 реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення, за підтримки уряду Великої Британії у співпраці з громадською організацією “Інноваційні соціальні рішення”.

За рік на лінії кваліфіковані психологи анонімно та конфіденційно надали чоловікам понад 10 тисяч консультацій. Серед запитів є і пов’язані з гендерно зумовленим або домашнім насильством.

“Взагалі запити максимально різні. У нас є клієнти, які є кривдниками, які є потенційними кривдниками, які перебувають у розрізі постраждалих. Є клієнти, які можуть стати постраждалими від домашнього насильства”, — уточнює координаторка лінії.

Втрата доходу, роботи, інші моменти, які виникають в умовах сьогодення, безпосередньо впливають на психоемоційний стан людини. Клієнти звертаються з розладами сну, харчової поведінки, з тривожними й депресивними станами.

“Якщо в чоловіка незадоволені базові потреби, він не може спати, або він заїдає стрес, або вживає алкоголь, щоб хоч якось себе стабілізувати, то, звісно, це провокуватиме появу конфліктів. Рідні тоді можуть стати першою ланкою, куди чоловік виражає накопичену агресію”, — зазначає Уляна Мирошниченко.

Зателефонувавши на лінію 2345, отримавши підтримку і допомогу, він може вирішити і зрозуміти, що йому треба змінювати.

На сьогодні 58% чоловіків, які звернулись на лінію, вже після однієї консультації засвідчили покращення свого психоемоційного стану.

Психологиня пояснює: “Тобто те, що накопичував і тримав собі, він екологічно виразив протягом роботи з психологом або з психологинею. Він не пішов вживати алкоголь, не почав конфліктувати з рідними й близькими, а усвідомив, що з ним відбувається і вже за час роботи покращив свій стан”.

Уляна Мирошниченко також бачить три необхідні рішення для покращення ситуації в Україні:

• Збільшити комунікаційні компанії зі зміни соціальних норм, щоб люди розуміли, що будь-яка форма насильства неприйнятна і що соромитися насильства не варто, в ньому винен лише кривдник чи кривдниця.

Так само важливо змінювати уявлення в соціумі, що “чоловік сильний, незалежний і він не повинен жалітися”.

“Це повинно стати новою нормою в нашому суспільстві, що звертатися за психологічною підтримкою чоловік має так само як і жінка, як і діти, тому що це є основа ментального здоров’я”, — переконана Уляна Мирошниченко.

• Збільшувати кількість заходів, спрямованих на запобігання домашньому насильству, а не протидію.
• Додати в шкільну програму блоки інформації, присвячені здоровим стосункам.

“Що таке стосунки, які вони мають бути і що є неприйнятним у стосунках між батьком і дитиною, між батьком і мамою, між друзями, між татом і його друзями, між мамою і її друзями тощо”, — пояснює психологиня.

Бо дитина дивиться на сімейну модель, у якій живе, і сприймає, що це норма. Виростаючи, вона переносить на своє життя модель, яку взяла від батьків. “І просто, на жаль, інколи не розуміє, що може бути якось інакше”, — додає Уляна Мирошниченко.

Автор: Ольга Стукало

Джерело: “Рубрика”

Tweet