Потужніші за Barrett: чи є майбутнє у антиматеріальних гвинтівок
Антиматеріальні гвинтівки – зброя, яка призначена для знищення бронетехніки та укриттів противника. Розбираємось у тому, чи дійсно вона потрібна
Великокаліберні антиматеріальні гвинтівки, які доволі активно почали розробляти в Україні та вже прийняті на озброєння ЗСУ, на перший погляд, здаються відповіддю на виклики виключно війни на Донбасі, яка має вкрай специфічний позиційний характер, зазначає Defense Express.
В цих умовах цілком логічною виглядає необхідність мати просту та надійну зброю, що здатна знищувати захищені об’єкти й мати мінімальну вартість пострілу. Defense Express вирішив розібратися, чи є майбутнє у гвинтівок у калібрі понад 12,7 мм. Тобто потужніших за відомий Barrett та призначених для знищення не живої сили противника, а легкої бронетехніки та укриттів.
На перший погляд здається, що всі антиматеріальні гвинтівки – це просто реінкарнація протитанкових рушниць часів Другої світової війни. І згадали про них лише у 2014 році.
Проте насправді перша спроба створити таку зброю з використанням сучасних технологій датується 80-ми роками. Саме тоді відома австрійська Steyr-Mannlicher AG продемонструвала Steyr IWS 2000, головною задачею якої якраз і було знищення легкої бронетехніки противника.
Головною особливістю цієї зброї став спеціально розроблений боєприпас 15,2×169 мм з підкаліберною оперенною кулею, через що ствол Steyr IWS 2000 був гладкоствольним. Але якраз специфічність боєприпасу і поставила хрест на інтересі військових – напрочуд незвично це виглядало.
Нову спробу, більш вдалу, зробила Хорватія. У 1994 році воююча армія цієї країни отримала на озброєння RT-20 під надпотужний патрон 20×110 мм Hispano від авіаційно автоматичної гармати HS.404 часів Другої світової війни. Для компенсації віддачі в ній навіть використана “реактивна” система, схожа з системою безвідкатної віддачі протитанкових гранатометів, коли порохові гази виходять у протилежному напрямі через трубку.
Ця зброя, яку кваліфікують, як “ручну гармату”, доволі швидко довела свою ефективність під час війни у Хорватії, завдяки здатності пробити 25 мм гомогенної сталі під кутом 60 градусів на відстані 200 метрів. І окрім знищення легкої бронетехніки та “осліплення танків” з її допомогою почали “давити” вогневі точки противника.
Менш екзотичним шляхом пішли у Південній Африці, де у 90-х з’явилась Mechem NTW-20 під вже згадані 20×110 мм Hispano та 20×83.5 мм від німецького кулемета 40-х років MG151, а також під радянський 14.5×114 мм.
Контракт на її продаж армії Індії завершився тим, що індійська Ordnance Factory Tiruchirappalli на основі цієї гвинтівки (існує твердження, що шляхом прямого копіювання) випустила свою – Vidhwansak та поставила її прикордонникам.
А перша напівавтоматична “серійна” антиматеріальна гвинтівка з’явилась в Азербайджані – IST-14,5 Istiglal у 2008 році та доволі швидко вийшла на світовий ринок озброєння, до того ж отримавши полегшену версію Mubariz під набій 12.7×108 мм. Окрім армії Азербайджану Istiglal використовують у Пакистані, Йорданії та Туреччині.
Звісно, окрім збільшення калібру, постає питання забезпечення ефективності пострілу на дальність 1,5-2 км. Бо, наприклад, у того ж ПТРС 40-х років цей параметр становив лише до 800 метрів.
Проте бойовий досвід доводить, що дальність високоточного вогню з ручного озброєння стрімко збільшується з 2000-х років. Якщо говорити про снайперські гвинтівки, то у XX сторіччі мова йшла про поодинокі постріли на відстань понад 1000 метрів. Але за останні 20 років ця дальність стала цілком “робочою”, а “зона рекордів” перемістилась за відмітку 2000 метрів.
Наприклад, у 2009 році в Афганістані британський снайпер Крейг Гаррісон зробив результативний постріл на 2475 метрів з L115A3 Long Range Rifle під .338 Lapua Magnum (8,6×70 мм).
У 2012 на тій же війні – австралійський снайпер з 2nd Commando Regiment на 2815 метрів з Barrett M82A1 під .50 BMG (12.7×99 мм).
А у 2017 в Іраку канадський снайпер з Joint Task Force 2 поставив абсолютний рекорд та знищив ціль вже на 3540 метрах використавши McMillan Tac-50 у тому ж калібрі.
І за цими цифрами стоїть не доволі ефемерний параметр, як вдача, а цілком логічний розвиток збройових технологій: точність обробки деталей, нові снайперські приціли, лазерні далекоміри, набої. А також, звісно, рівень підготовки снайпера, який отримав досконалий інструмент.
Таким чином, з використанням сучасної спеціалізованої зброї, дальність стрільби на 1,5 км у ціль типу БТР чи БМП вже не виглядає чимось фантастичний та неможливим.
Проте існує думка, що велика вага антиматеріальних гвинтівок, яка становить 20-25 кг, може легко нівелювати їх бойову ефективність. Мовляв, це унеможливлює її пересування навіть при бойових діях низької інтенсивності.
Проте великокаліберні гвинтівки насправді важать не більше за ПТРК. Наприклад, FGM-148 Javelin – 22,3 кг без додаткових ракет, кожна з яких важить 16 кг, український “Корсар” зі станком – 36 кг, кожна додаткова ракета – ще 13,5 кг.
Також не варто забувати про вартість пострілу, яка у ПТРК становить понад 70 тисяч доларів для Javelin та близько 15-20 тисяч доларів у українських комплексах. Все це зумовлює формування доволі економного підходу їх використання не тільки під час навчання, але й у бойових діях.
Проте ще одним фактором на користь антиматеріальних гвинтівок може стати розповсюдження засобів активного захисту на кшталт Iron Fist, який призначений для знищення ракет ПТРК на підльоті, та може встановлюватись на легкій бронетехніці.
З одного боку це неодмінно призведе до зниження ефективності існуючих зараз ПТРК. А з іншого – неодмінно стане поштовхом до появи нових ракетних комплексів, здатних “обманути” системи активного захисту, що, звісно, вплине на збільшення їхньої ціни.
Таким чином, розвиток збройових технологій та нові виклики поля бою дають антиматеріальним гвинтівкам значний шанс зайняти своє місце у строю. Проте це потребує виваженого підходу у відпрацюванні тактики використання, грамотного навчання бійців та вирішення організаційно-штатних питань.
Автор: Олег Катков: Defense Express
