Псевдолiкар Слюсарчук («професор Пi») поховав свою маму… живою
У справi шахрая, який упродовж 20 рокiв, видаючи себе за «великого лiкаря», доводив до калiцтва та смертей людей, дурив громадськiсть, двох Президентiв України та використовував у своїх цiлях вiдомих людей, з’являються все новi i новi факти. Цi факти цинiчнi. Там – бруд. За ними – смерть, людське горе i байдужiсть, жадоба грошей, нетрадицiйнi сексуальнi оргiї, замiшанi на синтетичних наркотиках зi знущанням. I все це два десятки рокiв покривали працiвники мiлiцiї, прокурорськi та чиновники рiзних рiвнiв i рангiв.
П’ять тижнiв тому, пiд час iнтерв’ю, яке я намагалася зробити зi Слюсарчуком, не знаючи, що вiн зовсiм не той, за кого себе видає, Слюсарчук сказав менi: жоден журналiст нiколи не написав i не напише про нього правди, бо вiн усе знищив.
Це не так, пане Слюсарчуку. Правду не можливо знищити. Бо правда завжди є правдою. Хоча вона нинi – гiрка i жорстока.
Тодi Слюсарчук розповiдав менi, що батьки: тато — професор-кардiолог, а мама – професор-педiатр, загинули на Вiнничинi в автокатастрофi. Я запитувала його: де могила батькiв? Казав: на Вiнничинi. Стареньким Карпiнським зi села Дашава, яким вiн ставив смертельнi неiснуючi дiагнози, пседолiкар жалiсливо розповiдав, що поставив дорогий пам’ятник на могилi батькiв.
Не гоже, пане Слюсарчуку, дурити старих людей. I живими батькiв своїх хоронити не можна. Не було автокатастрофи пiд Вiнницею. I батькiв-професорiв не було. Ми знайшли вашу маму. Вона жива…
Отож, пiд час розслiдування встановлено: Слюсарчук Андрiй Тихонович народився 10 травня 1971 року у мiстi Житомир. Мама, Наталiя Тихонiвна Слюсарчук, на той час 21-рiчна мiсцева жителька, жiнка без освiти, покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку. Вiдмовилася вiд нього. Батька дитини молода жiнка не знала. Тож по батьковi у свiдоцтвi про народження записали – Тихонович. Тихон – саме так звали батька Наталiї Слюсарчук i дiдуся незаконнонародженого хлопчика.
Покинутого матiр’ю малюка лiкарi передали у будинок дитини. Там хлопчик рiс до трьохрiчного вiку. Перш, нiж потрапити до Бердичiвської спецiалiзованої школи-iнтернату для неповноцiнних дiтей, Андрiй Слюсарчук змiнить ще два дитбудинки. Тож Гришкiвцi – його четвертий iнтернат. Пiсля нього – Козятинське ПТУ.
Ми знайшли матiр Андрiя Слюсарчука. Поки що, в iнтересах слiдства, не будемо повiдомляти про неї подробиць. Про це – пiзнiше.
Нинi ми вже знаємо, чому дирекцiя школи-iнтернату та дирекцiя Козятинського ПТУ давала неправдивi свiдчення правоохоронцям i стерджувала, що Слюсарчук А.Т. у них «не навчався». Достеменно вiдомо, що хтось таки справдi намагався у цих закладах «знищити все». З особової справи Слюсарчука А.Т., вихованця iнтернату, вирвано сторiнки. Затерто i виправлено прiзвище Слюсарчука у книгах наказiв та iнших документах.
Але поступово правда вiдкривається.
Мене за останнi тижнi часто запитували: а де були медики? Невже не бачили й не знали, що Слюсарчук – не лiкар, а шахрай? Знали. I говорили про це.
1993 рiк. У Новояворiвську та Яворовi задзвонять церковнi дзвони. Померла молода дiвчина, померла дитина, помер чоловiк. Усiх померлих «лiкував» псевдолiкар, який ходив з халатом медика у дипломатi. На стiл правоохоронцiв ляжуть заяви потерпiлих.
«Слюсарчук прийшов до мене й почав просити дати кабiнет та влаштувати його на роботу. Казав, що вiн лiкар-нейрохiрург. Я знала, що вiн проводить якiсь пiдозрiлi «зiбрання» у палацi культури, де виголошує себе якимось великим лiкарем. То ж попросила його показати диплом. Вiн показав менi копiю диплома Вiнницького медiнституту. Ця копiя мене абсолютно не задовольнила, бо це ж не оригiнал, i я показала йому на дверi», – Ольга Гудзь, психiатр, на той час головний лiкар Новояворiвської лiкарнi, згадує, як через тиждень до її кабiнету прийшли «прохачi», якi вимагали надати кабiнет у лiкарнi їх «гуру». Ця група була схожа на секту.
А Слюсарчук ввiйшов у раж: бiгав до всiх заввiдiлiв лiкарнi i вимагав кабiнет. До медикiв почали телефонувати й рiзнi чиновники. Ольга Гудзь звернулася iз заявою до прокуратури, де просила перевiрити «диплом» Слюсарчука. Ця заява у редакцiї.
«Хайнацький Войтех Мар’янович, заступник прокурора Яворiвського району, надав менi копiю вiдповiдi, яка надiйшла на їх запит: Слюсарчук А.Т. у Вiнницькому медичному iнститутi iменi Пирогова нiколи не навчався, – розповiдає Ольга Гудзь. I додає: Слюсарчук пiсля того поїхав десь, зник з їх життя, як поганий сон».
I Войтех Хайнацький не забув того факту. Шкодує, що, отримавши вiдповiдь з Вiнницького медiнституту, не зупинив Слюсарчука. Не встиг забрати у шахрая копiю диплома з якою вiн бiгав лiкарнею. Слюсарчук зник. I, як ми пам’ятаємо, «випливе» псевдолiкар у 1996-му. У Жидачевi, коли слiдчi мiлiцiї порушать проти нього справу за статтею «шахрайство». На цей час шахрай почне манiпулювати вже росiйськими дипломами. З Росiї слiдчi отримають вiдповiдь: Слюсарчук А.Т. медичнi вишi їх країни не закiнчував.
Тодi справу «прикриватиме» прокурор Андрiй Панчишин, на сьогоднi вже «колишнiй» i скандально вiдомий. Ми свого часу писали про те, як вiн оголеним бiгав прокуратурою, влаштовуючи бучнi оргiї.
…До редакцiї продовжують надходити дзвiнки потерпiлих. У них одна тематика: калiцтво, наркотики, оргiї, i смерть — шлях псевдолiкаря до п’єдесталу – указiв президентiв про iнститут мозку та державної премiї.
Знайдеться йому мiсце, як це вже встановлено, i в Київськiй медичнiй академiї пiслядипломної освiти iм. Щупика. Кримiнальне минуле шахрая академiї не завадило. Афериста приймуть туди на роботу у 2008-му. На посаду професора. На 0,25 ставки. Прийматиме екс-мiнiстр Мiнiстерства охорони здоров’я Микола Єфремович Полiщук, на той час завкафедри нейрохiрургiї.
Я запитала екс-мiнiстра, як же трапилося так, що псевдолiкар опинився на такiй поважнiй кафедрi? I ось що вiн менi вiдповiв.
С.М.: Слюсарчук – настiльки великий професор, що пiвтора року плiч-о-плiч працював з вами в iнститутi?
М.П.: Я знаю Слюсарчука як людину, але як професора я його не знаю. Я не бачив жодної його роботи. Жодної дисертацiї. Вiн нiколи не оперував i не вiв iсторiю хвороби жодного хворого.
С.М.: Тим не менше ви особисто взяли його на кафедру.
М.П.: Я б його нiколи не взяв. Його менi рекомендувала вiдома i дуже високопосадова особа. Слюсарчук надав копiї дипломiв, завiрених нотарiусами. Ми його «помили» i ввели в операцiйну. Хiрурги вийшли й сказали: вiн нiчого не тямить у нейрохiрургiї взагалi. До операцiйної його ми бiльше не пiдпускали.
С.М.: Знаєте, що наша газета довела: Слюсарчук – бездипломник?
М.П.: Золотко, я знав про це ранiше вiд вас!
С.М.: Знали i мовчали?
М.П.: Я опiсля дiзнався. Особисто ходив у бiблiотеку й побачив, що автореферат та дисертацiя, яку вiн нам надав, – плагiат. Вiн їх украв у справжнього вченого. То ж сказав йому: «до побачення». I я говорив лiкарям усiх областей та Криму, аби Слюсарчука не допускали до хворих та до операцiйної, бо то – не лiкар.
С.М. Коли дiзналися, що Слюсарчук – не лiкар, чи зверталися у правоохороннi органи?
М.П. Ви дуже багато хочете знати. Я працював на дуже серйозних посадах.
С.М.: Пане Миколо, посади й рекомендацiї – це добре, але Україну нинi цiкавить iнше: як трапилося так, що людина без жодного диплома, видаючи себе за лiкаря, впродовж 20 рокiв працювала у державних вишах, навчала студентiв i калiчила та вбивала людей?
М.П.: Але ж мiнiстерство його перевiряло. Ми робили запити у Москву i нам надходили вiдповiдi: такий студент у них був.
С.М.: Це неправда, пане Миколо. Я особисто привезла документ з Московського медунiверситету про те, що Слюсарчук там не навчався.
М.П. Навiщо ж мене… менi працiвники мiнiстерства говорили: вiдповiдi з Москви є?
Екс-мiнiстр Мiнiстерства охорони здоров’я, видатний учений, на останнiй фразi замовк. Мовчить i пан Табачник, нинiшнiй мiнiстр Мiнiстерства освiти України, який особисто поставив пiдпис пiд атестатом «професора нейрохiрургiї Слюсарчука Андрiя Тихоновича».
А тим часом на редакцiйному столi з’являються все новi i новi документи. Група львiвських медикiв в експертнiй оцiнцi медичних препаратiв, якi виписав власноручно Слюсарчук пiд пiдписом важкохворiй десятирiчнiй дитинi, довела: препарати, виписанi псевдолiкарем, несумiснi. Вони могли спричинити смерть.
«Слюсарчук приходив до мене, розмахував дипломами й вимагав, аби я надав йому кабiнет для приватного лiкування. Я порозмовляв з ним години двi, побачив, що не розумiється на елементарних медичних термiнах, що то не лiкар, а звичайний шахрай, й попросив його залишити примiщення. Оскiльки вiн не бажав зрозумiти цього й почав лякати мене своїми зв’язками, то менi довелося йому допомогти спуститися сходами», – згадує Василь Дончак, головний лiкар 10-ої мiської «студентської» лiкарнi Львова.
«До мене звернулися батьки двох дiточок-близнят, яких лiкував Слюсарчук. Вiн там ще не встиг наробити бiди, батьки вчасно спохопилися. Але я знаю, що за тим фактом порушили кримiнальну справу, здається за статтею «шахрайство», – згадує Володимир Шевага, професор-нейрохiрург. Цьому сивочолому науковцевi, коли вiн попросив «колегу» показати дипломи, Слюсарчук кричав в обличчя, що «вiн – другий професор, а перший – вiн, Слюсарчук».
Покинути примiщення лiкарень «просили» шахрая, який з роками помiняв дешевий дипломат на професорський портфель з дорогої шкiри, впродовж 20 рокiв багато медикiв.
«Слюсарчук кричав, що вiн – професор, а ми – нiхто, придурки. Вiн розмахував дипломом професора, що вiн є «головним нейрохiрургом Кабiнету Мiнiстрiв». Ми бачили його неадекватнiсть. Бачили, що вiн,пориваючись робити хворiй пункцiю спинного мозку, навiть не розбирався у дiаметрi голки», – лiкарi Iршавської лiкарнi, що на Закарпаттi, де Слюсарчук хотiв «оперувати» важкохвору жiнку, дверi до операцiйної заступили собою.
«Я сказав йому: ще раз зловлю у вiддiленнi – бавитися не буду, а поб’ю», – так заявив Слюсарчуковi завiдувач вiддiлення нейрохiрургiї лiкарнi швидкої допомоги м. Львова, головний нейрохiрург областi Андрiй Токарський.
А тим часом журналiсти «Експресу» продовжують вислуховувати все нових i нових жертв певдолiкаря.
До редакцiї також надiйшли листи з Генеральної прокуратури України та з Адмiнiстрацiї Президента України майже однотипного змiсту. У них йдеться про те, що правоохоронi органи розпочали перевiряти пiдстави для нагородження псевдолiкаря-бездипломника Державною премiєю вiдповiдно до Указу Президента.
Вiддiл розслiдувань газети «Експрес», редактор вiддiлу Свiтлана МАРТИНЕЦЬ
Tweet