Переконати людину фактами неможливо. Чому обивателі не вірять науці? Наука знає відповідь

Всі ми однаково підпадаємо під дію потужного психічного механізму, який змушує нас дивитися на ситуацію не об’єктивно, а крізь «чорні» або «рожеві» окуляри. Така людська природа, і проти неї, як кажуть, не попреш.

Автор: Кріс МУНІ,MotherJones. Переклад: Сергій Лук’янчук, ТЕКСТЫ

Присвячується та наполегливо рекомендується до прочитання шановному блогеру Олексію Мазуру з Дніпропетровська, а також його не менш шановним опонентам.

«Людина, яка в чомусь твердо переконана, важко змінює свої переконання. Скажи йому, що ти з ним незгодний – він відвернеться. Покажи йому факти чи цифри, і він поставить під сумнів джерело, звідки вони взяті. Апелюй до логіки – він не зрозуміє, про що ви».

Так написав визначний психолог із Стенфордського університету Леон Фестінгер. Наведена вище цитата могла б стосуватися заперечення глобального потепління чи польотів американців на Місяць, однак насправді вона була написана ще в 1950 році, коли Фестінгер досліджував психологію групи фріків, людей, які вірили в кінець світу та прильот інопланетян.

Фестінгер і кілька його колег проникли до групи т.зв. «Шукачів», невеликого культу в регіоні Чикаго. Його члени вірили в те, що спілкуються з інопланетянами, зокрема з таким собі «Санандою», якого вони вважали астральною інкарнацією Ісуса Христа. Лідером групи була Дороті Мартін, фанатична сповідниця психокульту «діанетики», яка перекладала міжзоряні повідомлення шляхом автоматичного письма.

Через неї інопланетяни назвали їй точну дату кінця світу: 21 грудня 1954 року.

Деякі з послідовників Мартін покинули роботу й продали свою власність, розраховуючи, що їх врятує літаюча тарілка, коли континент развалиться на шматки і нове море поглине більшість території Сполучених Штатів. Сповідники культу зайшли навіть далі: вони знімали металеві застіжки ліфчиків та блискавки з ширіньок, бо вважали, що цей метал є небезпечним для космічного корабля.

Фестінгер та його команда були в складі культу, коли пророцтво зазнало краху. Спочатку «хлопці згори» (так культисти називали інопланетян) не з’явилися і не врятували «Шукачів». Потім 21 грудня пройшло без жодних катаклізмів. Саме на цей момент і очікував Фестінгер: як люди, що були настільки емоційно залучені в систему своїх вірувань, відреагують на її гучний провал?

Спочатку група «Шукачів» в муках гадала – чому так сталося. Але потім вони знайшли версію, яка все пояснила. Надішло нове повідомлення від інопланетян, що оголосило: всіх порятували в останню хвилину! Фестінгер так виклав це позаземне твердження: «Маленька група, яка сиділа всю ніч, поширила від себе стільки світла, що Бог врятував Землю від руйнування». Їхня віра в пророцтво врятувала Землю від цього пророцтва!

З цього дня «Шукачі», які перед цим соромилися преси і не займалися поширенням свого вчення, почали активно його проповідувати. «Їхня нав’язливість була неймовірною», – написав Фестінгер. Руйнування всіх їхніх вірувань зробило їх ще більш впевненими в цих віруваннях.

Більше того, з часів Фестінгера низка нових досліджень в психології та нейробіології показала, як наші попередньо існуючі вірування – а не нові факти – створюють перекос у наших думках і навіть впливають на те, що ми вважаємо максимально безпристрастними та логічними висновками.

Схильність до так званої «мотивованого міркування» пояснює, чому існують групи з таким полярним підходом до явищ, щодо яких існують неспростовні докази: зміна клімату, вакцинація, місце народження та релігійні переконання президента США, отруєння Ющенка тощо. Ви сподіваєтеся, що людей переконають факти, а насправді вони діють за принципом «факти проти моїх переконань? тим гірше для фактів».

Теорія мотивованих міркувань є ключовим способом аналізу в сучасній нейропсихології.

Міркування та умовисновки зазвичай «заряджені» емоціями (дослідники називають це «афектом»). Ці два явища не тільки не можна розмежувати: наше позитивне чи негативне ставлення до людей, речей та ідей виникає значно швидше, ніж раціональні думки – протягом мілісекунд. Достатньо швидко, щоб виявитися на електроенцефалограмі, але не бути сприйнятим свідомістю.

Нічого дивного: еволюція вимагала від нас дуже швидких реакцій на подразники зі сторони довкілля. Це «головний інструмент виживання людей», пояснює політолог Артур Лупіа із університету Мічигану. Ми відторгаємо «ворожу» інформацію і приближуємо до себе «дружню». Ми застосовуємо рефлекси «бити чи не бити» не лише щодо хижаків, але й до самих даних.

Зрозуміло, що ми керуємося не самими тільки емоціями – ми також міркуємо, робимо логічні висновки. Але раціональне мислення відбувається пізніше, працює повільніше – і навіть в цьому випадку воно не перебуває в емоційному вакуумі. Натомість наші швидкі емоційні враження можуть встановити такий курс мислення, що є вкрай упередженим, особливо в питаннях, які ми вважаємо важливими для себе.

Уявіть людину, яка почула про наукове відкриття, що потужно спростовує її віру в божественне сотворіння світу – наприклад, виявлення нової людиноподібної істоти, яке підтверджує еволюційну теорію. Що станеться далі – пояснює політолог Чарльз Табер із університету Стоуні Брук: це підсвідома негативна реакція на нву інформацію. І ця реакція, в свою чергу, формує тип спогадів та асоціацій для свідомого раціонального мислення. «Люди «породжують» думки, що відповідають їх попереднім переконанням», – каже Табер, «і це призводить до того, що вони оскаржують та спростовують те, про що дізналися».

Інакше кажучи, коли ми думаємо, що міркуємо логічно, насправді ми просто підганяємо факти під ту версію, яка не суперечить нашим переконанням (цей спосіб міркування називається раціоналізацією – прим.) Можна скористатися аналогією, яку запропонував психолог з Вірджинського університету Джонатан Хейдт: «Ми думаємо, що міркуємо як учені, а насправді ми міркуємо як адвокати». Наші «міркування» – це спосіб отримати заздалегідь визначений результат – тобто, довести, що ми праві, а вони ні. І цей підхід буквально просякнутий упередженям. Наприклад, «доказове упередження» – ми вважаємо правдивими ті факти, які підтримують нашу версію ситуації. І навпаки, ми з непропорційною енергією спростовуємо ті точки зору, які не відповідають нашій точці зору.

У цій статті багато наукового сленгу, але ці механізми зрозумілі всім, коли мова йде про стосунки між особами. Якщо ви не хочете вірити, що ваша дружина вам зраджує, чи що ваш син хуліган, ви можете далеко зайти в створенні альтернативних пояснень тим речам, які очевидні для будь-кого зі сторони – особливо для тих, хто не має «емоційних упереджень» до цих фактів.

Це не означає, що ми не схильні сприймати світ об’єктивно.

Просто перед цією об’єктивністю в нас виникають інші завдання – включно з захистом власної точки зору та власної особистості – і вони часто змушують нас чинити сильний опір змінам своїх переконань. Попри те, що факти кажуть – треба зробити саме так.

Сучасна наука виникла з бажання викорінити ці суб’єктивні вади, ті, які видатний теоретик науки 17 століття Френсіс Бекон назвав «ідолами свідомості». Навіть якщо окремі дослідники схильні закохуватися в свої теорії, більш широкомасштабні процеси оцінки цих теорій колегами та загальноприйнятий скептичний підхід забезпечують т, що зрештою, залишаються тільки найкращі ідеї.

А от наше особисте реагування на наукові висновки – зовсім інша річ. Іронія в тому, що через намаганння дослідників розкрити стільки нюансів та роз’яснити стільки невизначених моментів, наукові докази вкрай вразливі до вибіркового прочитання та неправильної інтерпретації. Наукові дані, сприйняті упереджено та вибірково, служать «пальним» для мотивованих міркувань.

Багато психологічних досліджень довели, що люди реагують на наукові чи технічні факти в той спосіб, який підтверджує їхні попередньо сформовані уявлення. В класичному експерименті 1979 року групи людей, що підтримували або виступали проти смертної кари, отримали два фіктивні наукові дослідження: одне на користь того, що смертна кара зменшує кількість жорстоких злочинів та вбивств, а інше – проти. Вони також отримали детальну критику обох досліджень – і з наукової точки зору, жодне з них не було переконливішим за інше.Але в кожному випадку прихильники смертної кари піддавали потужнй критиці те дослідженння, чиї висновки не збігалися з їхніми переконаннями. Натомість те, що з ними співпадало, описувалося як «більш переконливе».

З тих часів подібні результати були отримані щодо того, як люди реагують на заходи проти расової дискримінації, питання права на володіння зброєю, стереотипи щодо статевих меншин тощо. Навіть коли учасників дослідження явно інструктували бути якомога неупередженішими і оцінювати докази рівноцінно, вони все одно не могли з цим впоратися.

І люди не лише застосовують вибірковий підхід до наукових доказів, «відбираючи» лише те, що підтримує їх позицію. Дослідження професора Дена Кахана з юридичної школи Йєля показує, що глибоко вкорінені переконання людей щодо того, що є моральним, і який лад має бути в суспільстві, дають змогу чітко передбачити, кого вони вважатимуть легітимним науковим експертом із тих чи інших питань. Інакше кажучи, люди НЕ вважали наукове джерело достовірним, якщо його висновки суперечили їхнім глибинним уявленням – а отже, створювали для них ризик.

Все це підриває наше стандартне уявлення про те, що фактами та доказами можна переконати людей. Насправді «лобові» спроби змінити чиїсь переконання породжують зворотній ефект – люди не просто не міняють точку зору, вони починають триматися своїх неправильних уявлень ще впертіше, ніж раніше.

Ще одне дослідження дає уявлення про те, що відбувається в свідомості людей, коли ті відкидають спробу їх переконати в чомусь.

Соціолог з Північно-західного університету Моніка Прасад та її колеги вирішили перевірити, чи зможуть вони спростувати уявлення про те, що Саддам Хусейн і Аль Кайда таємно співпрацювали. Це увлення властиве прихильникам республіканської партії – особливо тим, що проживають у регіонах, де більшість населення підтримує її на виборах.

Як виявилося, навіть власні слова Буша не змогли змінити переконань тих, хто за Буша голосував – лише 1 з 49 учасників, який перед тим вірив у змову Саддама та Аль Кайди, став думати інакше. Абсолютна більшість відмовлялася це робити, мотивуючи це в різний спосіб: або висувала контраргументи, або просто не хотіла це робити.

Питання: Комісія по розслідуванню теракту 11 вересня не знайшла зв’язку між цією подією та Саддамом, і про це з заявив президент Буш. Які у вас є коментарі з цих приводів?

Відповідь: Я знаю, що Комісія не отримала доказів цьому, але гадаю, що ми все одно маємо свою точку зору, що б там вони не говорили.

Ключове питання – і на нього справді складно відповісти – чи справді ця поведінка є «ірраціональною». З одного боку, немає сенсу відкинути всю свою попередню систему уявлень, створену протягом життя, лише на основі якогось нового шматочка інформації. «Цілком можливо сказати: Я підтримую смертну кару на основі тієї інформацію, яку отримав протягом свого життя», – пояснює соціопсихолог Джон Кроснік. Крім того, є варіант, коли «відторгнення науки» є вкрай раціональним. У певних консервативних спільнотах, пояснює Кехен, люди, які говорять, що проблема глобального потепління дійсно існує, отримають своєрідну «чорну мітку», після чого їхнє життя погіршиться.

Поясненням цьому є цікавий зрразок поведінки, який виявили дослідники, коли перевіряли хибне уявлення про те, що президент Обама – мусульманин. Коли запитання про це ставив чорношкірий дослідник, опитувані, які в це вірили, були більш схильні міняти свою точку зору про релігійну належність Обами. Але коли їх питали виключно білі дослідники, люди, особливо прихильники республіканців, сильніше підтримували цей міф. Тобто, вони намагалися узгодити свою точку зору із «соціальною бажаністю» з боку того, хто ї вислуховував.

Гаразд – люди тяжіють до інформації, яка підтримує їхні вірування, і вибирають такі джерела, які цю інформацію їм надають.

Так було завжди, еге ж? Не зовсім так. Проблема загострюється через те, що люди стали отримувати більше інформації через Фейсбук, повідомлення в твіттері (які позбавлені деталей чи контексту), та від інших порівняно малих спільнот людей, що мислять однаково. В цій ситуації наші фундаментальні навички виживання виявляються не адаптовані до інформаційної ери.

Цікаво, що кращий рівень освіти аж ніяк не міняє ситуації. Навпаки, лише 19% республіканців, що закінчили коледж, погодилися, що планета нагрівається внаслідок дій людини. Серед людей без вищої освіти частка була значно вищою – 31%. Інакше кажучи, вища освіта корелює з тим, що людина починає активніше відкидати «чужу» інформацію.

Як це відбувається, пояснюють Чарльз Табер та Мілтон Лодж: «Малоосвічені люди, яким не подобається якесь явище – наприклад, аборти, – будуть його просто заперечувати. Натомість освічені ідуть на крок далі й починають висувати контраргументи». Ці люди такі ж упереджені та емоційно «заряджені», як і решта, але вони можуть генерувати все нові й нові пояснення того, чому вони мають рацію. Відповідно, добитися від них зміни переконань стає ще важче.

А чи є випадки, коли «відторгнення науки» властиве політичним лівим? Так, це уявлення про те, що дитяча вакцинація породжує епідемі аутизму. Попри те, що протягом останнього десятиліття з’вилися численні епідеміологічні дослідження, які спростовують цю версію, вона вочевидь належить до тих вірувань, які не піддаються спростуванню. «Правовірні» наполегливо критикують будь-яку нову публікацію, що кидає виклик їхнім уявленням, і навіть збирають мітинги на підтримку автора версії про «аутизм від вакинації» Ендрю Вейкфілда – попри те, що його скандальна стаття в авторитетному медичному журналі «Ланцет» була відкликана, а сам він втратив ліцензію на право займатися медичною діяльністю.

Але хіба цьому варто дивуватися?

Підведемо підсумки: всі ми однаково підпадаємо під дію того механізму, коли в певних ситуаціях дивимося на них крізь «чорні» або «рожеві» окуляри. Звідси питання – чи можемо ми опиратися людській природі як такій?

Виходячи з того, з якою силою наші попередні уявлення впливають на те, як ми відповідаємо на нову інформацію, стає зрозумілим одне: якщо ви хочете, щоб хтось визнав якийсь новий факт, подбайте про те, щоб він отримав його в такому контексті, який не викликав би в слухача захисної емоційної реакції.