Битва за Донбас. Фортеця Покровськ

З 1 жовтня 2023 року по 5 жовтня 2024 року російські загарбники захопили трохи більше ніж 2000 км², переважно в полях і невеликих населених пунктах. Щоб досягнути мету так званої СВО держава «найкращих у світі балету й ракет» має окупувати ще 9322 км², зокрема й кілька великих міських агломерацій.

У цьому розрізі Покровськ — 29,7 км². Ворог відчайдушно буксує на Краматорському, Торецькому, Курахівському та Времівському напрямках, де, на жаль, здобуває чергові квадратні кілометри, але також втрачає людей, техніку, ресурси, розтринькує стратегічні резерви, які зібрав упродовж року, боєздатність угруповань противника «Юг», «Восток» і «Центр» викликають великі питання. Проводити декілька одночасних наступальних операцій на окремих напрямках нереально.

Окупанти вийшли на рубіж Воздвиженка — Гродівка — Красний Яр — Лисівка — Даченське — Шевченко. Противник намагається сформувати південний фланг оточення Покровська і проривається на захід, на Солоне через Жовте й Новотроїцьке, які вже захопив.

Тобто вкотре проглядається Авдіївський варіант — потужні ударні тактичні групи (як правило — дивізія) обходять вузол спротиву на флангах, одночасно одна-дві тактичні групи діють на сковування — атакують з фронту (кожна така група — дві-три бригади чи три-чотири полки мобрезерву). Коли темп просування флангів знижується, противник просто розширює фронт охоплення і продовжує атакувати.

Нагадаємо: повну окупацію Луганської та Донецької областей можна оголосити головною задачею СВО. Усі інші цілі, як-от денацифікацію, довелося скасувати, щоб і самим не сміятися, і на цілий світ вкотре не ганьбитися. Термін виконання задачі — до кінця 2024 року.

За чотири неповні тижні до визначеного терміну бачимо, що в Сіверську, Часовому Яру, Торецьку, Покровську, Кураховому й Великій Новосілці ворог зосередив усі наявні зусилля, щоб захопити решту Донецької області. Успіх на будь-якому напрямку дозволить вивільнити ресурси й посилити натиск там, де прозирає хоча б примарний успіх. Поки що пріоритетними видаються Торецький, Покровський і Курахівський напрямки, які забезпечують російським військам найкоротші прямі шляхи до оперативно значущих українських об’єктів.

Рашисти почали операцію із захоплення Покровська навесні 2024 року, скориставшись зупинкою постачання військової допомоги партнерами, і вже вісім місяців не можуть реалізувати свій задум. Загалом вони активізувались на цьому напрямку в жовтні 2023 року, коли взявся захоплювати Авдіївку, і зберігали стабільний темп бойових дій до 17 лютого 2024 року, після чого тимчасово зупинився.

Розвивати авдіївський успіх доручили колишнім донецьким проксі, зібрані в 51-шу армію, вони просувалися на захід від населеного пункту. УВ противника «Центр» розпочало наступальну операцію із захоплення Покровська фронтальним штурмом наприкінці лютого – на початку березня 2024 року. Росіяни створили перевагу не лише в живій силі, але й в артилерії, підтримували її, а на окремих напрямках нарощували.

Усерйоз захопити Покровськ росіяни вирішили влітку 2024 року. Залізнична лінія Авдіївка — Очеретине — Желанне — Новогродівка — Покровськ виявилася зручною для наступу, оскільки населені пункти вздовж залізниці були критичними опорними пунктами оборони ОСУВ «Хортиця». У березні й квітні 2024 року противник пройшов на північний захід від Авдіївки до головного рубежу Сил оборони Бердичі — Орлівка — Водяне, скористався невдалою ротацією українських підрозділів, і вклинився в оборону в районі Очеретиного наприкінці квітня.

Головного удару завдавали війська УВ «Центр» і сили 51-ї армії, які просунулися на захід від Очеретиного у травні та червні, змусили Сили оборони відступити з рубежу Бердичі — Орлівка — Тоненьке на більш вигідні для оборони позиції по рубежу Прогрес — Скучне — Карлівка на східному березі р. Вовча. У травні та червні 2024 року противник досягнув найбільшої ресурсної переваги (20 до 1 на окремих напрямках і 6-8 до 1 у всій смузі), ефективно використовував свою першість у повітрі та вогневих засобах.

У той самий період підрозділи БпЛА Сил оборони дуже успішно знищували бойові машини ворога, і росіяни мусили пересісти на квадроцикли й мотоцикли, адже дістатися переднього краю нашої оборони чи рубежів спішування стало практично неможливо. Іноді ворожим штурмовим групам доводилося долати пішки по 12–15 км. На початку літа ворожа піхота атакувала практично без підтримки бойових машин.

Просування ворога на схід від Покровська поблизу Прогреса, а згодом і Желанного впродовж липня та серпня відкинуло Сили оборони від східного берега р. Вовча до рубежу Гродівка — Новогродівка — Селидове. Росіяни далі робили це вздовж залізниці й лише на окремих напрямках полями, загарбували невеликі поселення на захід і на південний захід від Авдіївки.

Наприкінці серпня російські війська виконали два успішні маневри навколо Гродівки й Новогродівки і значною мірою змусили підрозділи Сил оборони відступити від населених пунктів, не атакуючи їх «у лоб». 29 серпня російські ДРГ вийшли на південно-східну околицю Мирнограда і зав’язали бої. Слід зазначити, що і спецпризначенці, і розвідка противника своїм головним завданням вважають знайти шпарину в українській обороні й просочитися туди.

Але згодом Сили оборони витіснили диверсантів з міста і з кінця серпня стійко утримують позиції поблизу Мирнограда. У вересні противник мусив зупинитися на рубежі Новогродівка — Гродівка — Мирноград — Покровськ. Причин дві: УВ «Центр» видихлося, водночас російське військове командування зосередилося на наступі на рубежі Селидове — Гірник і на Курахівському й Вугледарському напрямках.

У червні 2024 року російське командування на ТВД згадало про Торецьк і почало наступати там, перекинувши з-під Покровська 27-му дивізію, тобто всілося на два стільці. Ось тут знову здивувала «колективна академія Фрунзе»: відстань між Покровськом і Торецьком — 51 км. Командувачу УВ «Центр» врізали ширшу операційну зону під час наступальної операції, котра начебто успішно розвивалася, і забрали цілу дивізію, що, поки їде, воювати не може. Як показали наступні місяці, швидко ліквідувати Торецький плацдарм не вдалося, захопити Торецьк також.

Донбас — високоурбанізована територія, воювати на машинах там не надто добре, тому — бої піхоти, підтриманої артилерією. Що треба робити при цьому? «Колективна академія Фрунзе» відправила 27-му дивізію назад під Покровськ. Тут годі шукати логіки чи здорового глузду.

Улітку 2024 року план ворожої кампанії змінили. Хтось тверезий у штабі переконав решту, що російські війська навряд чи захоплять Покровськ фронтальною атакою, тому слід повернутися до того, що росіяни добре вміють — охопити Покровськ з півдня через Селидове й посилити наступ поблизу Вугледара, щоб ліквідувати український плацдарм по рубежу Гірник — Курахове — Вугледар. Основні виконавці — УВ «Центр» і 90-та танкова дивізія 41-ї армії противника.

Російські війська почали все активніше зосереджувати зусилля на Курахівському напрямку, послідовно проводити штурми взводами й ротами, а вже наприкінці липня атакували батальйонами, що є подією для цієї війни. Агресор поновив просування лише в липні-серпні й має успіх до сьогодні. Він удосконалився — використовує лісосмуги для маскування від українських БпЛА. Просувається до вразливих ділянок нашої оборони, що стало критичним аспектом його здатності рухатися на Покровськ.

Бойові дії, розгорнуті окупантами на Курахівському та Вугледарському напрямках, помітно успішніші, ніж на Покровському чи інших ділянках фронту, просування ворога пришвидшилося. Окремі його ривки вже вимірюють кілометрами. Зокрема, у вересні противник пройшов на кілька кілометрів до околиць села Гостре.

Усі ці успіхи не є свідченням того, що ворог суттєво покращив свою здатність швидко маневрувати. Найуспішніші його штурми все ще призводять до значних втрат бронетехніки в обмін на кілька кілометрів здобутків, але зростання ефективності ворожих дій слід визнати. Аналогічні за змістом дії на Куп’янському напрямку підтверджують, що хтось у штабі противника зробив домашнє завдання.

Противник захопив Селидове й Вугледар, що змусило Сили оборони відійти на зручніші для оборони позиції на заході Донецької області. Ворог не повернув на північ, у бік Покровська, коли захопив Селидове, а далі пішов у загальному напрямку на південь, атакував рубіж Цукурине — Гірник — Курахівка, почав ліквідацію українського плацдарму на північ від Курахівського водосховища. Російські війська також успішно скористалися захопленням Вугледара й мають відчутні тактичні здобутки на південь від Курахового.

Маємо на увазі, що просування ворога на Покровському й Курахівському напрямках не зруйнує лінії фронту й не наблизить його суттєво до окупації Донецької області.

Українські оператори БпЛА виявилися надпотужним фактором стримування агресії, фактично унеможливили маневри противника в тактичному тилу й поблизу передової. Додамо, що так ці героїчні хлопці суттєво компенсують брак персоналу в підрозділах Сил оборони. Спільні дії підрозділів БпЛА, артилерії та піхоти залишаються важливими для оборони всієї лінії фронту.

Загалом Сили оборони зупинили фронтальне просування росіян на Покровськ і примусили їх шукати удачі на менш значущих оперативних напрямках.

Розвиток подій підказує послідовність кроків противника для захоплення Покровська: спочатку 90-та танкова дивізія 41-ї армії та 27-ма дивізія 2-ї армії прорвуться в район на південь від Покровська, після чого головні сили 2-ї та 41-ї армій розпочнуть наступ з боку Миколаївки в бік Мирнограда (через Промінь). Можливий варіант дій — наступ від Гродівки до Новоекономічного і спроба прорватися вздовж залізниці просто на Покровськ з боку Новогродівки.

Замість висновків:

• захоплення Покровська залишається важливою оперативною та інформаційною метою для Кремля, але досягти її можливо щонайшвидше взимку 2024–2025-го. Щоб такий наступ був успішним, слід захопити рубіж Селидове — Ясна Поляна в найближчі тижні й утримати його, хоча російським військам, що вже очевидно, доведеться взяти оперативну паузу. Військове командування противника не відмовиться від захоплення Покровська, адже лише контроль цього міста забезпечить стійкі оборонні рубежі в разі повної окупації Донбасу та зупинки війни по адміністративному кордону Донецької та Дніпропетровської областей;
• захоплення Покровська відмінно вкладається в російський наратив про «непереможність Мордору». З іншого боку, складається враження, що російський ГШ примирився з реаліями позиційної війни й уповільненням темпів експансії на Покровському, Кураховому та Времівському напрямках. Це припущення може ґрунтуватися на впевненості Кремля у підтримці своїх поплічників з Ірану, Китаю та КНДР. Але статистика показує, що за втрат противником протягом вересня й жовтня 2024 року 80 тисяч військовослужбовців його система комплектування подала лише 60–70 тисяч, внутрішні темпи виробництва танків, бронетехніки й артилерійських систем значно нижчі за розрахункові показники втрат. У російському суспільстві в міру затягування війни зростає апатія, наростають соціальні й економічні труднощі, що штовхатиме Кремль завершити війну до потенційного внутрішнього вибуху;
• асиметричні можливості України зростають щодня. Сили оборони неодноразово демонстрували свою відданість і здатність розвивати й використовувати альтернативні й асиметричні засоби, зокрема безпілотні системи, завдавати ударів на велику глибину, поступово нівелювати вогневу перевагу противника, досягаючи значного ефекту застосуванням недорогих систем. Поразка Росії та майбутній успіх України залежать від здатності останньої надалі використовувати ці асиметричні можливості для успішних операцій і захоплення стратегічної ініціативи;
• Сили оборони зупинили основні наступальні зусилля Росії під час літньо-осінньої кампанії 2024 року, змусили російське військове командування витратити значні ресурси та дорогоцінний час на наступ, який не наблизив агресора географічно до його головної оперативної мети. Здатність Сил оборони обмінювати простір на час підриває кремлівську теорію перемоги й наратив про неминучий успіх РФ. Вирівнювання лінії фронту на заході Донецької області суттєво не наближає окупантів до захоплення Покровська. Втрати, яких зазнає ворог, повинні повністю зупинити його експансію в західній частині Донецької області, інакше в середньостроковій і довгостроковій перспективі існує ризик зриву просування російських військ до важливіших районів Донецької області;
• здатність Сил оборони захищатися від наступу оперативного розмаху значною мірою залежить від своєчасної доставки західної допомоги й потенціалу української системи комплектування подолати дефіцит персоналу. Україна зможе захопити ініціативу після кульмінації російського наступу на заході Донецької області, якщо отримає достатню й активну військову допомогу Заходу. Її затримки ще більше переконують Путіна в тому, що його стратегія перемоги правильна, і надихають до подальшої ескалації агресивної війни й підготовки до майбутньої війни проти НАТО. Захід має виконати свої поточні зобов’язання, активніше озброювати Україну для підготовки до наступальних операцій у 2025 році й надалі, інакше він зіткнеться з ризиком заохочення агресивних й експансіоністських прагнень Москви.