Битва за небо: Західні «зенітки» проти літаків російських загарбників
Рік тому повномасштабна війна росії проти України починалася великою мірою як війна повітряна. Придушення українських ВПС і ППО були першочерговим завданням агресора. І це не дивно, адже, наприклад, важливим елементом наступального замислу була висадка повітряного десанту на військових аеродромах Василькова та Гостомеля (цьому десанту відводилася ключова роль у планах «блискавичного» захоплення Києва).
Уже 28 лютого минулого року російський генштаб стверджував, що авіація агресора «панує в небі над усією Україною». Тоді ж виникла ініціатива «Закрити небо» — заклик до країн НАТО силою своєї авіації припинити дії російських бойових літаків, нагадує hromadske.
Проте союзники України цілком передбачувано не стали надсилати в українське небо свої крилаті машини, що означало б безпосереднє втручання у війну. З іншого боку, «панування» російських ВПС виявилося вкрай нетривалим.
Так, 9 березня речник російського генштабу Ігор Конашенков оголосив про знищення в цілому 137 українських ЗРК, запевнивши: «Це понад 90% наявних у бойовому складі зенітно-ракетних комплексів великої та середньої дальності». Знищення цих ЗРК та понад 80 РЛС спричинили «втрату бойового управління авіацією та ППО України», нахвалявся російський генерал-лейтенант.
Що ж: на сьогодні, за запевненнями того ж таки Конашенкова, кількість нібито знищених українських ЗРК перевалила за 400 — але російські пілоти все одно вже багато місяців не ризикують заглиблюватися на утримувану українськими оборонцями територію.
Понад те. Якщо вірити бравим щоденним реляціям Конашенкова, до 400 вже наближається і кількість нібито збитих українських літаків. Але ця цифра — абсолютно фантастична: на початку повномасштабної війни весь парк бойових машин українських ВПС ледь-ледь перевищував сотню. Водночас постачань літаків із Заходу не відбувалося, і це офіційно визнають навіть росіяни.
Навіщо російська пропаганда наводить цифри, які «за сукупністю» суперечать навіть її ж власним твердженням, лишається загадкою. Мимоволі складається враження, що той самий Конашенков просто має наказ заявляти про стільки-то «збитих» українських літаків, припустімо, на тиждень — цілком безвідносно до реальності.
Справедливості ради треба зазначити, що вітчизняні оборонці, схоже, теж передають куті меду зі свого боку. Станом на ранок 20 лютого, коли писалися ці рядки, офіційна цифра уражених російських літаків становила 299. Але Інститут вивчення війни (ISW) у Вашингтоні — структура, аж ніяк не зацікавлена применшувати чи дискредитувати здобутки українського війська, — обліковує кількість знищених російських машин на рівні приблизно 120.
AP Photo / Evgeniy Maloletka
Можливим поясненням тут є той факт, що не кожне влучання в бойовий літак призводить до його повного знищення. Авжеж, зараз не часи Другої світової, і сучасний швидкісний реактивний винищувач або штурмовик в разі пошкодження аварійно в полі майже не посадиш. Проте випадки «дотягування» до свого аеродрому трапляються, і непоодинокі.
Цифри є важливими, тому що співвідношення сил у повітрі й сьогодні залишається радикально не на користь України. За оцінками того ж ISW, росія все ще має в строю близько 1200 бойових крилатих машин.
Понад те, певна частина з них (моделі багатоцільових Су-35 та інші) є технічно досконалішими за те, що має у своєму розпорядженні Україна (штурмовики Су-24 і Су-25 та легкі винищувачі МіГ-29 і МіГ-31). Загарбники також мають змогу користуватися ракетами «повітря — повітря» більшого радіуса дії, ніж українські аналоги, й можуть випускати ці ракети за принципом «вистрілив і забув».
У цих умовах як українські пілоти, так і інженери демонструють чудеса винахідливості: досить згадати прилаштування на Су і МіГи протирадіолокаційних ракет HARM, початково призначених для чітко визначених моделей американських бойових машин, що вразило західних фахівців. Але кількість є кількість.
Подібно до того, як на землі окупанти намагаються завалити українську армію трупами так званих «чмобіків» і завербованих «Вагнером» ув’язнених, так і в повітрі суто кількісна перевага ворога може стати серйозною проблемою, особливо враховуючи згадане вище співвідношення технічних параметрів.
За цих умов офіційний Київ не стомлюється говорити про необхідність отримати передові західні платформи повітряного бою — нехай не суперсучасний американський F-35, але хоч би надзвичайно популярні у світі F-15 та F-16, шведські Gripen, німецькі або французькі машини.
«Ми були б особливо зацікавлені у винищувачах зі США, Великої Британії, Франції та Німеччини… Ці країни мають найвищі виробничі потужності та найбільші авіапарки», — пояснив європейським журналістам міністр закордонних справа Дмитро Кулеба.
Ті ж таки американці вже погодили навчання групи українських пілотів роботі на моделях F, а польський президент Анджей Дуда днями заявив про намір своєї країни «розглянути» питання передання Україні наявних у Польщі МіГ-29.
Проте навіть президент Дуда в цій самій заяві визнав труднощі щодо постачання тих-таки F-16. А міністр оборони Великої Британії Бен Воллес 18 лютого прямо сказав, що постачання сучасних західних винищувачів Києву можливі тільки після завершення війни і що такою є спільна позиція всіх західних партнерів. Причинами цього британський посадовець назвав, зокрема, тривалість підготовки як пілотів, так і техніків наземного обслуговування.
Словом, найближчим часом поява західних машин в українському небі видається вкрай малоймовірною. Натомість західні союзники акцентують на необхідності створення надійної системи ППО.
Така система повинна не лише забезпечити те, що в англомовній військовій термінології називається A2/AD (Anti-access/area denial, тобто неможливість доступу до певної території) для російської авіації. Вона повинна також захистити українські міста, стратегічні об’єкти та війська від ракетних обстрілів і дії дронів-камікадзе на кшталт сумнозвісних іранських «Шахедів».
AP Photo / Evgeniy Maloletka
Це, своєю чергою, означає, що система має бути а) інтегрованою, б) глибоко ешелонованою на всіх рівнях, від комплексів середньої дальності на кшталт NASAMS (вже стоять на озброєнні ЗСУ), Patriot (зараз українські бійці проходять прискорений курс роботи з цими ЗРК) та їм подібних — і до мобільних кулеметних систем, покликаних протидіяти вже згаданим «Шахедам» (такі системи Україні готуються поставити спільно Чехія та Нідерланди).
Потрійне питання полягає в тому, чи вдасться досить швидко забезпечити і достатню кількість засобів ППО, і достатню кількість боєприпасів для них, й інтеграцію управління всіма цими засобами, які, нагадаємо, надходять до України від різних виробників з різних країн.
Західні спецслужби та українська розвідка сходяться в тому, що розвиток російського наступу на Сході, ймовірно, буде супроводжуватися дедалі ширшим використанням авіації з боку ворога: американці, зокрема, ще наприкінці січня зафіксували посилене перекидання бойових літаків росії ближче до українських кордонів.
Нещодавня зустріч у форматі так званого «Рамштайну», міжнародної ініціативи з військової допомоги Україні у відбитті російської агресії, продемонструвала, що західні союзники цілком розуміють ці обставини. Отже, тепер все залежить від кількості, помноженої на швидкість.
Джерело: hromadske
Tweet
