Командир екіпажу німецького танку з позивним Захар: «Leopard додав мені 3 дні народження»
На війні в Україні використовуються найновіші армійські технології й озброєння, а самі українці вже довели, що є видатними воїнами. Але як зсередини виглядає робота найкращих військових професіоналів світу?
Видання Platfor.ma розповідає те, що не увійшло у відео. До війни боєць з позивним Захар був збагачувальником корисних копалин — розбивав каміння на пил. Тепер він перетворює на пил ворогів. Командир одного з найсучасніших танків на озброєнні України Leopard 2A6 розповів про те, в чому головна різниця між західною та радянською технікою та про те, як Leopard додав йому три дні народження.
Коли я пішов на строкову службу, то попав в танкісти. Навчався на Т-64, був навідником. Далі почалася війна, перевчили на Т-72. А вже потім відправили в Німеччину тренуватися на Leopard — і так я став командиром танка.
У Німеччині ми в основному навчалися на тренажерах. Там вони дуже якісні й дійсно наближені до реальних умов. Колись на Т-72 і Т-64 нам пояснювали ази та вчили стріляти — головна задача була влучити. А на Leopard уже навчали й тактики, і як взаємодіяти з взводами, ротами. То в плані підготовки екіпажів все було ґрунтовніше.
У Німеччині ми вчилися 4-5 тижнів. У цей проміжок часу фактично упакували курс тривалістю три роки, і навчалися ми цілими днями. На тиждень було лише пів дня вихідних, а так нічні навчання переходили в денні, тому було велике навантаження. Але насправді тяжко не вчитися, а уже коли ти на полі бою, коли розумієш, що на тебе йде ворог і це не якісь там макети.
Тим паче, що наші бої дещо відрізняються від тактики НАТО. У них перед штурмом спочатку всі позиції ворога зачищає авіація, а після цього ще й працює артилерія. Тож коли виїжджає танк, то вже все, всіх перемогли, залишаються лише деякі цілі, які треба добити. А в нашому випадку танк робить майже всю основну роботу. Коли ми виїжджаємо, є ще дуже багато цілей, які по нас стріляють на повну.
Ті, хто в танку
Коли я став командиром екіпажу, то думав, що тепер мені буде найлегше. Ну, водій веде, навідник стріляє, заряджаючий заряджає — все робить екіпаж, а я буду лише відпочивати та командувати. Але я помилявся. Тепер мені здається, що командиру найтяжче, бо він повинен приймати рішення, і його помилки можуть призвести до втрати всього екіпажу. Морально це дуже важка робота.
Екіпаж Leopard 2A6 складається з чотирьох людей: командир, механік-водій, заряджаючий і навідник.
Мехвод у мене взагалі не має прав, він навіть не вміє водити машину. А тут він їздить на танку так, що в Німеччині його навіть прозвали Камікадзе. Ми їздили так і в таких місцях, що німці лякалися. Ганяє те що треба.
З навідником у мене був випадок. Одного разу снаряди лягали так поруч, що у мене потухла вся система. Але навідник сам впорався: знайшов цілі, командував заряджаючому, які потрібні снаряди, відпрацював. Я там майже не брав участь. Це гарно, що кожен член екіпажа відповідає за свою роботу. Хіба що водій повинен слухати лише командира, тому що я просто вище сиджу і більше бачу. Були випадки, що ми під’їжджали прямо до мінного поля буквально за метр, така позиція була. І він казав: «Я вже не бачу міни, зараз наїдемо», а я заспокоював: «Зате я бачу, давай ще вперед».
Ну а заряджаючий — головне, щоб він був сильний, бо на нього йде велике навантаження. Він повинен з цими снарядами по 30 кг працювати. У мене заряджаючий худий, але жилистий і сильний. Молодець.
А командир — як ланка, яка це все об’єднує. Якщо командир гарний, якщо знайде підхід до кожного, тоді екіпаж буде цілий і буде гарно працювати.
Західні танки VS радянські танки
Що мені одразу дуже сподобалося у Leopard — на відміну від радянських танків там є місце. Дуже зручно. І всі там екранчики, всякі джойстики — все так просто, все для людини зроблено. У Т-72, по-перше, дуже незручно, місця мінімально, а по-друге, там стільки всяких цих транзисторів, автоматів, воно все випадає, все тарахкотить, все таке ненадійне. А от Leopard — все чітко.
Кондиціонеру, звісно, немає. Але зате є обігрівач, взимку тепло. Минулого року я якраз в цю пору року працював на 72-ці, то ми ледь це пережили, такий дубар був — це кошмар. А завестись і прогріти не можна було, тому що танк дуже голосний, його одразу ворог почув би.
Оптика у Leopard дозволяє далеко бачити, ми працюємо з максимальною дальністю, у нас траплялися постріли й на 3,6 км. Це дуже гарно. Для радянської техніки кілометр — це вже було добре, а тут понад у 3 рази далі.
У нас 2 основні типи снарядів — бронебійний і осколково-фугасний. Перший — проти важкої техніки, другий — легкоброньовані цілі та піхота. На навчаннях заряджали за 5 секунд, у бою ніхто час не рахує, але, думаю, швидше. Є ще кулемет калібром 7,62, прицільна дальність 1,5 км, теж працює добре. Гарна машинка. Щоправда, зараз дефіцит снарядів, осколково-фугасні доводиться економити. Україні точно треба більше снарядів.
Я не дуже цікавився іншими моделями — Abrams, Challenger. Кажуть, теж дуже хороші. Але все одно ворог боїться нас, і скрізь в новинах у них Leopard. Вони нас шукають, намагаються нас знищити. Росіяни говорять лише про Leopard, то я думаю, що нас вони бояться більше, ніж інші танки.
Що я можу сказати про російських танкістів? Смертники. Ну, чесно, я боюсь в радянські танки залазити, вони ненадійні. Західна техніка ставить безпеку екіпажу в пріоритет. У заряджаючого є спеціальні дверцята, які під час роботи закриваються. Тоді навіть після влучання в башту спеціальна система відводить все полум’я вверх і в башту воно не попадає.
Leopard вже додав мені три дні народження.
Перший — ми наступали на позиції ворога, і під час обстрілу перебило силовий кабель. У мене відмовила вся електроніка. Дякувати Leopard, він не заглухнув. Але довелося з’їжджати на мінне поле і керувати візуально — я просто виліз з люка і коли були спалахи або світло від ракет, то кричав мехводу, куди їхати. Ось так задом від’їхали від ворога подалі.
Другий випадок — у нас прилетів Ланцет (російський баражуючий боєприпас. — Platfor.ma), підірвав нам бак, гусеницю порвав. Танк горів, вже не могли далі вести бій. Те ж саме — майже по мінному полю проїхали, сховалися в посадці й евакуювались.
А третій раз — була задача вночі підібратися до ворога. Виявилося, що там була куча мін — і ми підірвалися. 60-тонний танк просто підкинуло, гусеницю розірвало. Але теж спокійно по своїх слідах повернулись. Ні контузій не було, нічого.
Іншим разом теж брали позиції ворога, наступали. Ми працювали з Бредліками (американська бойова машина піхоти M2 Bradley. — Platfor.ma) і вийшло, що один із них підірвали. Він перекрив дорогу, так що ми ніяк не могли добратись до хлопців. А ті вже були на позиціях ворога, вели бій, у них закінчувалися боєприпаси. Тоді ми майже 3 години прикривали піхоту, поки вони там билися, безперервно лупили всім, що у нас було.
Потім виявилось, що противників там засіло просто безліч, але ми не давали їм голови висунути, а тим часом до піхоти пробилися вже з БК. Коли пізніше ми зустрілися з цими хлопцями, вони сказали, що у них було лише два 300-х: «Але якби не ви, ми б тут не стояли, вони нас задавили б. А так вони тільки на нас сунуться — танк бабах і їх нема». Це гарний випадок, хлопці залишились живими.
Можливо, остання війна танків
У сучасній війні танки б’ються один проти одного, просто не часто. Одного разу ми вже повернулися із завдання, а нам розповіли, що поки ми працювали, до нас на перехват поїхали три російські танки. Але, кажуть, коли вони почули, що працює саме Leopard, то розвернулися і втекли.
Хоча загалом я думаю, що це остання велика війна, де беруть участь сотні танків з обох боків. Навіщо, якщо можна запустити FPV і знищити той самий бліндаж або якусь техніку. Або десь встановити ПТУР, який буде чекати на ворожий танк. Гадаю, танки стануть просто економічно невигідними, тому що на них треба багато металу, обладнання. Буде щось маленьке і компактне, що буде управлятися десь здалеку з тилу. Тобто розвиток танків — це, ймовірно, наземні броньовані безпілотники.
Хто такий хороший танкіст? Кожен танкіст, який виїжджає на поле бою — вже хороший, бо він вже переборов себе, він їде воювати. Кожен танкіст зрозуміє, що цей виїзд може бути для нього останнім. На полі бою всі, навіть найслабший піхотинець з автоматом, хоче в нас хоч чим-небудь стрільнути. Взагалі дуже цікаво, що всі на полі бою бояться танка. Але танкісту теж страшно, бо всі нас настільки бояться, що дуже хочуть знищити.
У мене є сім’я, яку я на дуже довгий час позбавив своєї присутності. Тому після перемоги я буду максимально проводити час із ними. І буду працювати на будь-якій роботі. Неважливо ким — головне, щоб це була моя мирна професія, щоб не було пов’язано з війною.
Seek.studio, United24 Media. Фото: Віталій Юрасов
Автор: Юрій Марченко
Джерело: Platfor.ma
