Як зараз воюють ЗСУ і чому все частіше лунають заклики переходити на дивізії та корпуси?

Заклики провести реформи в українській армії та перейти на дивізійну систему лунають уже не перший місяць, причому з кожним разом вони стають дедалі гучнішими.

У виданні hromadske спробували розібратися, що таке дивізії та корпуси, у чому їхня перевага над нинішньою структурою української армії та чи стане перехід на нову систему управління панацеєю в теперішній ситуації.

Як зараз воює армія?

Українська армія переважно воює бригадами — тактичним військовим з’єднанням чисельністю 3-7 тисяч людей, яке своєю чергою складається з полків, батальйонів, рот та взводів.

Ті об’єднуються в оперативно-тактичні угруповання (ОТУ), а вони — в оперативно-стратегічні угруповання військ (ОСУВ), які виникли на початку повномасштабного вторгнення. Останніх лише два — «Хортиця», яка відповідає за фронт від півночі Харківщини аж до півдня Донеччини, і «Таврія», яка керує обороною південних регіонів України.

Над цими структурами існують оперативні командування (ОК), які почали створювати ще з 2015 року. Таких лише чотири — «Північ», «Південь», «Захід», «Схід». Кожне з них має у своєму підпорядкуванні бригади, які дислоковані у цих регіонах, та займається їхнім забезпеченням, комплектацією та навчанням.

Усе це складається в Сухопутні війська — найбільш численний рід військ в українській армії, над яким стоїть Генеральний штаб Збройних сил України.

Резюмуючи, нинішня вертикаль управління української армії має такий вигляд: командування бригади — командування ОТУ — командування ОСУВ — командування ОК — командування Сухопутних військ — Генеральний штаб.

Що не так із чинною системою?

Низка українських військових та експертів уже не перший місяць закликають до структурних змін в українській армії, насамперед — до переходу на дивізійно-корпусну систему управління військами, оскільки чинна система управління, на їхню думку, вкрай неефективна, що призвело до багатьох провалів в управлінні військами на фронті.

Один із найбільш показових випадків був у квітні 2024 року під Очеретиним, що неподалік від Авдіївки, коли через дезорганізацію в управлінні обороною на цьому напрямку українські військові зазнали важких втрат, а частина була змушена відступати. Це породило безупинний наступ на Покровськ, який триває досі.

«Кого звинуватити у втраті Очеретиного? Екскомбрига 115 бригади, яка залишила позиції через небоєздатність? Чи командувача ОТУ, який вчасно не організував ротацію? Чи командувача ОСУВ, який все це не проконтролював? Чи командувача ОК, до складу якого входить вищезазначена бригада? Є відразу чотири людини, які повинні ухвалювати рішення на оперативно-тактичному рівні. З кого спитати — невідомо», — коментував квітневі події військовий оглядач та волонтер Богдан Мірошников.

Подібні проблеми згодом повторилися в Новогродівці, коли місто з населенням у 15 тисяч захопили фактично за три дні, та в Селидовому.

Зрештою, наявні ОТУ та ОСУВ, на відміну від дивізій та корпусів, є тимчасовими структурними організмами. І якщо деякі оперативно-тактичні угруповання існували ще з часів АТО (наприклад, ОТУ «Донецьк»), то ОСУВ з’явилися лише на початку повномасштабного вторгнення.

Чим дивізії та корпуси кращі за бригади та ОТУ?

Дивізія вважається основним тактичним з’єднанням у різних видах військ більшості армій світу. Вона налічує до 25 тисяч особового складу та складається з бригад або полків.

Корпус — ще більше військове з’єднання. Він складається приблизно з 2-4 дивізій та може налічувати до 50 тисяч військовослужбовців. У Силах оборони станом на зараз існує 5 корпусів: 9, 10 та 11 армійські корпуси, Корпус морської піхоти, створений у 2023-му, та 7 десантно-штурмовий корпус. Тож подекуди до згаданої раніше чинної ланки управління армією додається ще й командування корпусів.

Дивізійно-корпусна система і справді має чимало переваг, які нещодавно озвучив командир 12 бригади спеціального призначення «Азов» Денис Прокопенко:

• єдність командування (командири дивізій чи корпусів можуть організовувати бойову та спеціальну підготовку в штатних підрозділах, особисто відповідати за процес та якість підготовки, тверезо оцінювати бойові спроможності та відповідно ставити завдання за призначенням кожній бригаді чи полку);
• ініціатива (командування зможе керувати безпосередньо штатними підрозділами без приданих сил, маючи все своє, крім авіації);
• простота (процес управління дивізіями та корпусами легший, що дає змогу вибудувати стійку оборону);
• економія зусиль (таке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони);
• безпека (за такого управління стане непотрібним «затикання дір», «гасіння пожеж» приданими підрозділами, що ускладнює взаємодію із вже наявними частинами);
• зменшення ручного управління на тактичному рівні (це дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування та більш пріоритетними завданнями, як-от стратегічна оборона).

Інший боєць «Азову», заступник командира бригади Богдан Кротевич, вказує, що наявність дивізій та корпусів дасть вищому військовому керівництву змогу притягувати командирів до відповідальності за провали на фронті чи неправильні рішення.

«Це те, чого можна повчитися в росіян. Вони воюють армійськими корпусами. Там приходять до командувача корпусу і питають: “Ти чого не наступаєш?” І він не може сказати, що не ставив того чи іншого командира полку. Бо саме він його ставив і готував. З нього спитають. А коли в нього ще буде кримінальна відповідальність, а не як у нас, то взагалі ідеально. Бо в нас тільки солдат винен», — каже військовий.

Вчитися у ворога

російське командування прийшло до дивізій та корпусів після того, як Сили оборони витіснили ворога з Харківщини, а згодом і з правобережжя Херсонщини.

Як у 2014-му, так і 2022 році росія почала свій напад на Україну, використовуючи батальйонні тактичні групи (БТГ). На початку повномасштабного вторгнення рф використала трохи більше ніж 200 таких БТГ.

Така структура мала свої переваги та недоліки. З хорошого для росіян — такі структурні одиниці можуть певний час діяти автономно, позаяк у їхньому складі зосереджені і піхота, і артилерія, і розвідка, і підрозділи забезпечення. А ще БТГ є доволі маневровими, насамперед через свою незначну чисельність.

А втім, кожна така група не здатна проводити якісь масштабні наступальні операції якраз таки через свою незначну чисельність. А найголовніше — через скупчення в одній групі різних сил БТГ є надто вразливими до втрат. Найяскравішим прикладом цього є спроба росіян форсувати річку Сіверський Донець поблизу Білогорівки на Луганщині у травні 2022-го.

Тоді окупанти близько тижня намагалися звести переправу через річку для подальшого наступу на Лисичанськ, однак завдяки ефективній роботі Сил оборони майже вся російська БТГ, яка намагалася форсувати річку, була знищена.

Важкі втрати російської армії та низка поразок на полі бою змусили російське керівництво спершу оголосити «часткову мобілізацію», а згодом — створити два додаткових військових округи та декілька дивізій.

Нині російська армія розгорнула на території України кілька великих військових з’єднань — це угруповання військ «Північ», «Південь», «Захід», «Схід», «Центр» та «Дніпро». Над ними — згадані військові округи, які у своєму розпорядженні мають загальновійськові армії, корпуси та дивізії, а згадки про БТГ майже зникли зі зведень російського міноборони.

Утім, ідеалізувати структуру управління ворога теж не варто, позаяк наявність згаданих загальновійськових армій, округів, а також дрібних окремих військових з’єднань на полі бою створює свої проблеми для росіян.

Дивізії та корпуси врятують українську армію від хаосу?

Наприкінці листопада 2024-го «Суспільне» та «Укрінформ», покликаючись на власні джерела, писали, що Збройні сили України до кінця минулого місяця планували перевести на систему «корпус — бригада».

Співрозмовники журналістів пояснювали, що така система дасть змогу суттєво зекономити людський та матеріальний ресурси. Тоді як перехід на систему «корпус — дивізія», як стверджується, потребував би в рази більших людських, фінансових та матеріальних ресурсів, чого зараз Україна не може собі дозволити.

А втім, на заваді такого задуму може стати низка факторів. Так, директор фонду «Повернись живим» та військовий аналітик Тарас Чмут вказував, що перехід на таку систему управління в нинішніх умовах можливий, але він повинен бути не одномоментним, бо за теперішньої інтенсивності бойових дій це зробити просто неможливо. На його думку, починати варто було б з найбільш «спокійних» ділянок фронту, що дало б можливість організувати ротацію всередині корпусу.

Іншою проблемою може стати брак досвіду управління дивізіями та корпусами. У коментарі hromadske офіцер Армії оборони Ізраїлю та військовий оглядач Ігаль Левін пояснює, що штаб дивізії — це сотні людей, тому через відсутність досвіду управління такою структурою можуть виникнути додаткові, ще більші проблеми в управлінні.

Ще однією проблемою може виявитися взаємодія між дивізіями на полі бою, що може стати такою собі ахіллесовою п’ятою.

«Дивізія займає окрему ділянку фронту та межує з іншими дивізіями. На такій великій війні, коли немає досвідчених офіцерів для управління корпусами та складно налагодити взаємодію між бригадами та батальйонами, що вже казати про дивізії?» — каже військовий.

Хоча таких труднощів неможливо буде уникнути, Ігаль Левін вважає, що командування перших дивізій ЗСУ можна було б організувати в Європі, аби українським військовим «показали, як ними керувати».

Автор: Роман Мельник

Джерело: hromadske