Чотири роки неволі. Як повернути українських політв’язнів

17 травня український політв’язень Олег Сенцов оголосив голодування з вимогою до російської влади відпустити всіх утримуваних допоки Росія не відпустить всіх утримуваних українських політичних в’язнів. За 5 років російської військової агресії крім захоплення територій ще витворила міф про українських "злочинців", які їдять малят і зазіхають мирне життя їхньої країни. Але довгий час всі ці історії були в тіні однієї – Надії Савченко.

Як розкручувався маховик російської пропаганди, що цьому намагалася протиставити Україна і коли звільнять українців з-за російських ґрат – розбирався Insider.

"Терористи", "каратєлі", "екстремісти" й "шпигуни"

"Я, Сенцов Олег, громадянин України, незаконно засуджений російським судом, перебуваючи в колонії міста Лабитнангі, оголосив безстрокове голодування з 14 травня 2018 р. Єдиною умовою її припинення є звільнення всіх українських політв’язнів, які знаходяться на території РФ. Разом та до кінця! Слава Україні". Ці рядки 16 травня цитували всі українські медіа.

Сенцов, певно, після Надії Савченко, є чи не найбільш відомим політичним в’язнем, якого утримує Росія. Чоловік потрапив до "першої хвилі" затриманих українців. Разом із ним у травні 2014-го в Криму затримали антифашиста Олександра Кольченка, активіста спротиву російській окупації Геннадія Афанасьєва та викладача Сімферопольського інституту культури Олексія Чірнія. Це були перші "політичні" українці, за яких взялася російська правоохоронна система. Їх звинуватили у створенні організованої злочинної групи і підготовці терактів на 9 травня.

За рік "терористи" отримали вироки із термінами ув’язнення від 7 до 20 років. І якщо Геннадія Афанасьєва Україні вдалося повернути, то з Сенцовим справи значно складніші. На його підтримку, свого часу, виступали відомі світові режисери й актори, його прізвище неодноразово звучало на міжнародних форумах. Врешті, вже близько півроку у правозахисних колах ходять чутки, що українського режисера мають обміняти й повернути на Батьківщину. Але далі розмов справа поки не йде.

Не краща історія й у фігурантів ще однієї групи справ – "Кавказької" та "військової". Приблизно в той же час, коли на анексованому півострові затримують "терористів", російська пропаганда починає створювати образ "каратєлєй". У березні затримують одного з лідерів УНА – УНСО Миколу Карпюка. У червні в полон потрапляє Надія Савченко, але доволі швидко її передають росіянам.

У серпні за ґрати потрапляють Станіслав Клих та Сергій Литвинов. Російські слідчі органи формують дві абсурдні справи. За однією із них звинувачують Карпюка і Клиха в участі у Чеченській війні 1994-1995 рр, вбивстві і пораненні російських військових (хоча фізично ані перший, ані другий не були в ті роки у Чечні). Також фігурантами "кавказької" справи стали Дмитро Ярош і Арсеній Яценюк. Російські слідчі переконували, що ці люди також нібито брали участь у бойових діях.

Микола Карпюк. Фото газети "День"

Правозахисники зазначають, що під час "розслідування" українців катували, а здоров’я Станіслава було сильно підірване. Врешті, бранці отримали 22,5 та 20 років ув’язнення.

Друга справа, яку створили російські слідчі – військові злочини "каратєлєй" і застосування заборонених методів ведення війни. І якщо "злочини" Савченко виглядали сумнівними, то звинувачення проти Литвинова виглядають не інакше, як фарс. Коротка передісторія – чоловік жив в одному із сіл Луганської області, мав неповну освіту, працював різноробочим і, за словами односельчан, мав проблеми із розвитком. Під час активної фази війни на Донбасі він поїхав до найближчого стоматолога лікувати зуби. Найближчим виявилося російське прикордоння. Де його схопили ФСБшники. Через певний час замість селянина з Луганщини російська пропагандистська машина створює кровожерливого "каратєля". У протоколах допитів, які підписував Литвинов, йшлося про понад десяток зґвалтувань, масові розстріли російськомовного населення, вбивство дитини тощо.

Головним підозрюваним у справі став олігарх Ігор Коломойський. Слідчі переконували, що він нібито особисто розвозив гроші по полігонах добровольчих батальйонів. Очікувано, справа почала розсипатися (не в останню чергу завдяки роботі адвокатів, консулів та української правоохоронної системи), але російське слідство викрутилося і звинуватило Литвинова у розбійному нападі та викраденні двох автомобілів. Щоправда, як вдалося з’ясувати адвокату Віктору Паршуткіну, ані викрадених автомобілів, ані потерпілого не було в Україні у день злочину. Що не завадило російському суду відправити Литвинова на 8,5 років до колонії.

Трохи пізніше на території РФ затримують ще кількох українців, зокрема Віктора Шура та Юрія Солошенка, яких звинуватили у шпигунстві. За цим же обвинуваченням вже у 2016-му в Москві затримують журналіста Укрінформу Романа Сущенка.

З 2015-го починає працювати каральна машина на території анексованого Криму. Під прицілом опиняються кримські татари. Для їх переслідування активно використовується російське антитерористичне законодавство. Так, нібито за приналежність до забороненої в Росії організації Хізб ут-Тахрір до СІЗО і тюрем потрапляє понад 20 людей. Разом із тим, з’являється так звана справа "диверсантів" – 8 українців, які нібито планували низку вибухів на території півострова. Не забули і про учасників мітингу під парламентом Криму 26 лютого 2014-го – по ній зараз проходять двоє людей.

Останнім часом, щоправда, у переслідуванні українських громадян намітилися нові тенденції. Як от звинувачення в "онлайн-екстремізмі".

"Останнім часом більшість нових справ – це справи, де задіяне антитерористичне законодавство. Якщо в попередні роки мова йшла про організацію Хізб ут-Тахрір, то зараз це – Правий сектор. Хоч його Росія і заборонила ще 2014-го, проте минулого року проти українських і російських громадян почали з’являтися справи за участь у ПС. Плюс почали з’являтися онлайн-справи. Тобто використання антитерористичного законодавства для притягнення людини до відповідальності за дописи в соцмережах", – пояснює координатор Медійної ініціативи за права людини Марія Томак.

Вона додає – людину можуть притягнути до відповідальності не лише за дописи у соцмережах, але й за приватні переписки. Тут доволі показовою є історія підлітка Павла Гриба, затриманого минулого року на території Білорусі. Хлопець вів активне онлайн-життя. Познайомився з дівчиною із РФ і планував із нею зустрітися Гомелі. Дівчина, правда, нібито діяла під керівництвом ФСБ. В результаті, через особисті переписки Росія звинуватила підлітка в тероризмі. І попри інвалідність – порушення роботи серцево-судинної системи – російська влада продовжує утримувати його за ґратами.

Тим часом в Україні

За чотири роки до України повернулися вісім ув’язнених. Першим українцем, який вийшов з російського полону стала не Надія Савченко, як прийнято вважати, а студент Юрій Яценко. У 2014-му його разом із другом Богданом Яричевським затримало ФСБ, вимагало зізнатися у шпигунстві й диверсійній діяльності. І якщо Яричевскього за кілька місяців відпустили до України, то Яценку довелося відсидіти термін за зберігання пороху. Власне, хлопець повернувся до України на початку травня 2015-го.

Також у травні, але уже 2016-го вдалося виміняти Савченко. Пізніше звільнених побільшало – відбувся обмін Афанасьєва та Солошенка. Того ж року, у червні, з-під домашнього арешту в Криму до материкової України втік Юрій Ільченко. Восени 2016-го, після відбування покарання до України повернули Хейсера Джемілєва. Приблизно за рік, восени 2017-го, до України повернули Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Потім, як вже згадувалося вище, почали ходити чутки про повернення Сенцова, однак жодних обмінів не відбувалося. А процес повернення українців вчергове застопорився.

"На жаль, жодних просувань із звільненням українських в’язнів Кремля немає. Cитуація погіршується, а кількість ув’язнених зростає (у червні 2014-го в’язнів Кремля було 11, станом на травень 2018 – майже 70 – авт.).

У березні ФСБ арештувала громадського журналіста Нарімана Мемедемінова. Близько тижня тому окупаційний суд засудив до двох років ув’язнення Ігоря Мовенка. Засуджений за український прапор Володимир Балух вже два місяці тримає голодування, хоча і розуміє, що це "балансування на нульовий позначці". А для того, щоб адміністрація СІЗО звернула увагу на критичний стан хворого Узеіра Абдулаєва та почала надавати хоч якусь медичну допомогу, нам довелося проводити цілу адвокаційну кампанію", – розповідає координатор кампанії #Let my people go Олександра Матвійчук.

Разом із тим, родини "політичних" скаржаться, що попри наявну проблему, досі немає однієї людини, яка б відповідала за комунікацію з родичами і в’язнями, була б уповноважена представляти Україну на міжнародних зустрічах і переговорах щодо цієї проблеми тощо. Оскільки зараз ці функції розпорошені між кількома відомствами. Так, до певного моменту в’язнями Кремля нібито опікувалася Служба безпеки України. Згодом ці повноваження перейшли до Міністерства закордонних справ. Пізніше за справу взявся Кабмін. Однак і родичі, і правозахисники кажуть: ситуація не поліпшилася. Вони хотіли донести свою позицію до президента, проте Петро Порошенко, попри неодноразові прохання, так і не знайшов час для зустрічі з родинами політв’язнів.

Також вони наголошують – нині немає майданчика, на якому б бодай обговорювалося питання в’язнів Кремля. Мінський формат, як пояснюють правозахисники, передбачає перемовини лише щодо військовополонених і в’язнів на Донбасі. За неофіційною інформацією, в Мінську також намагалися обговорювати і питання політв’язнів Кремля. Однак щойно російські представники про це чули – відмовлялися від подальшого діалогу. Після повернення Умерова та Чийгоза великі сподівання покладали на Анкару, як на можливу альтернативу Мінську, але поки без особливих результатів.

"Це питання має підіймати український уряд і має бути звернення до турецького уряду, президента Ердогана. Адже громадські організації таке звернення не можуть ініціювати. Так, ми цю ідею озвучували, але, я так розумію, від нашого уряду жодних звернень до Анкари не було. Я не знаю ,які у Кабміна ініціативи. Принаймні, Ірина Герашщенко казала, що вони шукають перемовників для звільнення політв’язнів. Але деталей ми не знаємо", – говорить Томак.

Вона додає – родини в’язнів Кремля цього тижня змогли зустрітися із спеціальним представником Держдепу США з питань України Куртом Волкером. Однак зустріч вийшла доволі швидкою і обговорити деталі проблеми ув’язнених із політичних мотивів не вийшло.

"Зустріч тривала хвилин 10. Але проблему озвучили. Зважаючи на ситуацію з Сенцовим, думаю, можна було б спробувати через Волкера підняти питання ув’язнених Кремля. Адже він має переговорний формат із помічником Путіна Владиславом Сурковим. Треба підіймати питання про обмін чи звільнення осіб, щодо яких ситуація критична: це Сенцов, Балух, Клих, Гриб – люди, яким є загроза життю і здоров’ю. Вважаю, що це єдиний можливий варіант. І що це питання можна зрушити. Приклад Ільмі Умерова це доводить", – говорить Томак.

Нині ж Україна у більшості випадків реагує нотами протесту. Але Росія, здається, на них не зважає. Як і на міжнародні резолюції.

"Україна реагує нотами, Захід заявами та резолюціями, але у Кремля вже, здається, виробився на це свого роду імунітет. Бракує реальних кроків та інституційних рішень. Минулого року правозахисні організації звернулися до Європейського Союзу із пропозицією призначити спеціального представника з питань окупованого Криму та Донбасу. Це в рази легше, ніж створити міжнародний формат для перемовин за участю Росії. Але це питання серйозно так і було не розглянуто. На цьому фоні оголошення Олегом Сенцовим безстрокового голодування до звільнення усіх українських політв’язнів виглядає рішенням "на надриві". Сподіваюся, що цей відчайдушний крок стане поштовхом для великої сімки, яка збирається у червні в Канаді, обговорити не тільки права жінок та гендерну рівність. Але й ухвалити реальні кроки для тиску на Путіна напередодні чемпіонату світу з футболу в Росії", – переконана Матвійчук.

Щоправда, шанси нагадати російському президенту про необхідність звільнення українських громадян будуть раніше – наступного тижня Путін має зустрічатися з президентом Франції Еммануелем Макроном. І за наявною інформацією, родини в’язнів Кремля вже передали звернення до Адміністрації президента Франції. До всього, вони збираються напередодні візиту російського президента до Парижа.

"У нас має відбутися зустріч в Адміністрації президента Франції, будуть зустрічі з депутатами і журналістами. Це інформаційна поїздка і, сподіваюся, вона буде корисною перед перемовинами Нормандської четвірки, які заплановані на 20 числа травня. Плюс це можливість для нас донести інформацію про те, що відбувається в Україні. Ми маємо дані про порушення прав на захист, катування тощо. І у нас великий запит і до Четвірки, і до французького президента, аби питання політв’язнів увійшло до переговорів Нормандського формату на ряду з питанням військовополонених", – пояснює координатор родин політв’язнів Кремля Ігор Котелянець (брат Євгена Панова – одного із т.зв. кримських диверсантів).

Він додає – навіть якщо помітних результатів не буде, російському президенту треба постійно нагадувати про проблему і тиснути на нього.

"Ми розуміємо, що міждержавні комунікації зарегульовані. І якщо з Нормандським форматом не вийде, ми сподіваємося, що Макрон хоча б в особистих контактах з Путіним говоритиме про звільнення політв’язнів. Скажімо, минулого року ми направляли листа до Макрона з аналогічним проханням. І він на переговорах з Путіним озвучував наші прохання. Так, нічого конкретного не вдалося домогтися. Але ми розуміємо, що це складне питання. Ми розуміємо, що необхідно чинити постійний тиск на Росію з усіх боків. Якщо РФ чутиме з уст більшості авторитетних світових лідерів ці вимоги звільнити політв’язнів, якщо на неї чинитимуть тиск, якщо вона зрозуміє, що ця проблема дорого коштує – можливо тоді вони підуть на поступки", – сподівається Котелянець.

Нині ж лишається сподіватися, що голодування українського режисера Олега Сенцова принесе бодай часткові результати і вкотре приверне увагу до проблеми майже 70-ти українців, яких Росія переслідує з політичних мотивів. А українські та міжнародні чиновники вчергове згадають про українсько-російську гібридну війну і заручників Кремля.

Автор: Єгор Федорів; Insider 

You may also like...