Як я через 25 років після злочину «змусила» поліцію знайти вбивцю подруги

Шейла Висоцькі та Енджі Самота зустрілися в 1982 році у перший день навчання в університеті в Далласі, штат Техас. Вони жили в одній кімнаті та стали близькими подругами, але через два роки, у віці 20 років, Енджі жорстоко вбили. Пройшли десятиліття, вбивцю так і не знайшли, поки видіння не спонукало Шейлу домогтися поновлення слідства.

Коли задзвонив телефон, я побігла у свою кімнату. Я підняла слухавку, а на іншій лінії була Барбара – наша спільна з Енджі подруга. Вона плакала. Крізь ридання вона сказала, що трапилося горе.

Барбара продовжувала плакати – це була істерика – і через кілька хвилин, я, сама не знаю чому, просто запитала: "Вона мертва?"

Енджі знайшли в її спальні перед світанком – її зґвалтували та вбили. Це був дуже жорстокий удар, це було жахливо. Я пам’ятаю, що кричала, тому що на цей зойк прибігла моя мати, і коли я поклала слухавку, крізь сльози я розповіла їй, що сталося.

ELIZABETH HUNTER / Енджі була універсальною людиною – великою особистістю, симпатичною дівчиною з чудовою посмішкою та розумницею

В Енджі була чудова посмішка, найбільша, яку я коли-небудь бачила. Ця посмішка ніби освітлювала все її обличчя. Вона була дуже життєрадісною та дружньою, і однією з небагатьох дівчат на відділенні комп’ютерних наук та електротехніки. Вона була універсальною людиною – великою особистістю, симпатичною дівчиною та розумницею.

Перший семестр ми не уживалися через те, що в неї був хлопець, який мені не подобався, але після того як вони розсталися, ми зблизилися. Ми обидві виросли без батька, і це нас зближувало.

Енджі була старанною студенткою, вона навчалася до пізньої ночі, я ж була дислексиком, нездатною навчитися читати, та сподівалася хоча б закінчити коледж. Ми були різними, як небо і земля. Я була більше спостерігачем – дружньою, але без бажання привертати увагу.

SOUTHERN METHODIST UNIVERSITY / Енджі була старанною студенткою, вона навчалася до пізної ночі

Коли після вбивства я нарешті поїхала до поліцейської дільниці, в мене була розмова з детективами. Вони дістали документи, ставили питання: "Чи знаю я ту або іншу людину? Чи знала я, де вона купувала продукти? Чи знала я її розклад?"

І в них були фотографії. На одній з них Енджі була в ліжку – скрізь була кров, а її очі були розплющені. Я досі ще пам’ятаю, як це було жахливо. Це було досить травматично.

Я зрозуміла із розмови з поліцейськими, що вони вважали Рассела Бьюкенена тим, хто це зробив. Він був, напевно, на чотири чи п’ять років старший за нас, не так вже й багато, але вже мав досвід роботи у своїй професії. Він був архітектором, і Енджі зрозуміла, що Рассел буде гарною парою – Енджі була чудовою у спілкуванні. Рассел був сором’язливим хлопцем, тому вона запропонувала йому піти з нею та ще одним другом потанцювати в ту ніч.

Одного разу я зателефонувала до поліції, і я сказала, що не знаю, чи має Рассел відношення до цього, але він викликав у мене почуття незручності. Те, чого я не розуміла на той момент – те, що всі викликали в мене почуття незручності у той час. Я була налякана, пройшов, мабуть, рік, перш ніж я дійсно почала заспокоюватися.

Я робила все можливе, аби допомогти. Із заохоченням від поліції я почала розмовляти з Расселом, просила його розповісти про цю ніч, аби подивитися, чи розкаже він мені щось інше, ніж те, що він розказав поліцейським.

І потім ми вирішили поснідати – я пам’ятаю, моя мати дуже розгнівалася через це – але прийшов Рассел і забрав мене. Ми пішли до закладу із назвою "Серпневий місяць". Я нервувала і не поводилася природно, думала: "Я сиджу поряд із вбивцею". В мене були такі думки, тому що в поліції мені їх втовкмачили.

Пізніше, коли я розмовляла з детективом, я сказала: "Його історія та сама, це те, що він сказав мені раніше". Вони змусили його пройти детектор брехні та все-таки ходити на допити.

Потім мені сказали, що Рассел припинив співпрацювати зі слідством і попросив надати йому адвоката. Згадую Техас 80-х років, коли працював відомий прокурор Річард Хейнс на прізвисько "Верховий кінь". Якщо він займався вашою справою, клянусь Богом, ви були винні. Мені сказали, що Расселом займався саме Хейнс – але не було жодних фізичних доказів, які вони могли висунути проти нього, і йому не висунули звинувачення.

Я була дуже допитливою людиною і тому постійно розмірковувала: "Хто зробив це? Як вони це зробили? Ми повинні знайти цю людину, і вона має заплатити".

Вбивство Енджі було найбільш травматичною подією в моєму житті і я не знала, що мені робити. Я досить довго спала на підлозі в кімнаті моєї матері. Того дня, коли стався злочин, я змінилася, моя наївність зникла. Я більше не повернулася до коледжу.

Я продовжувала зустрічатися з детективом – ми їздили до барів Snuffers та Cardinal Puffs і розмовляли про справу – і навіть коли я виходила заміж 1988 року, я досі спілкувалася з ним і покликала його на весілля, так добре я знала цього чоловіка.

SHEILA WYSOCKI / У 2004 році Шейла Висоцькі жила у штаті Теннессі з чоловіком та двома синами, коли вона вирішила самостійно взятися за пошук вбивці Енджі

До 2004 року, коли була 20-а річниця вбивства Енджі, ми переїхали в штат Теннессі, в мене було двоє синів. Одного вечора я виконувала домашнє завдання з вивчення Біблії. Я боялася це робити. Хто б це не придумав, він явно не думав про дислексиків – в книжці дуже дрібні літери, близькі одна до одної – це була справжня тортура.

І коли я читала, я добре пам’ятаю, я подивилася праворуч, а там була Енджі. Я подумала: "Я марю? Чи я сплю? Що це?"

Не було ніякої розмови, просто вона та її велика посмішка.

Я не знаю, чи вірю я в привидів, проте в мене глибока віра, і я вірю, що існують послання, і в той момент я подумала: "Прийшов час". Я нахилилася до своєї тумбочки, підняла слухавку і зателефонувала до поліції Далласа.

Я запитала: "Чи можу я поговорити з підрозділом нерозкритих справ?". Вони відповіли: "Ні, ти маєш поговорити з відділом вбивств, не існує відділу нерозкритих справ". Тому я запитала про детектива, якого я знала, і залишила йому повідомлення.

Він ніколи не передзвонював на жоден з моїх телефонних дзвінків – цей чоловік знав мене досить добре, аби я покликала його на весілля, але він ніколи мені не передзвонював. Протягом певного часу я телефонувала йому разів 700, але він мене відшивав – і я була досить зла через це.

Проте, мабуть, найбільш розбили мені серце його слова про те, що ніхто за 20 років, окрім мене, не телефонував, аби поцікавитися цією справою. Просто подумайте – жодна людина! Як хтось може загинути через таке страшне насильство, а ніхто навіть не телефонує та не цікавиться, як це трапилося і хто це міг бути? Це досі викликає в мене сльози.

Думаю, вони вважали, що я зрештою складу руки та залишу цю справу. Більшість звичайних людей могли кинути це і займатися своїм життям. Але не я. Я думала, що залишається те, що змушує мене почуватися незручно, я не сприймала відсутність відповіді як відповідь. Я продовжувала телефонувати.

Я провела дослідження і надрукувала всі доповіді про зґвалтування, що сталися у той період, місця злочинів, арештованих людей, аби зрозуміти, що саме сталося.

Ми жили в закритому кварталі з охороною, і одного разу я поскаржилася керівнику служби безпеки, що мене постійно відшивають у поліції. Він сказав: "Знаєте, ви могли б стати великим приватним детективом".

Я не вагалася ані хвилини. Це був 2004 рік, мені вже було понад 40 років і я сказала чоловіку, що планую стати приватним детективом.

SHEILA WYSOCKI / Шейла сказала чоловіку, що стане приватним детективом, аби розкрити вбивство Енджі

Аби стати приватним детективом в штаті Теннессі, у вас має бути компанія-спонсор. Мені пощастило – хлопці з нашої служби безпеки погодилися бути моїми спонсорами та тренували мене. Вони були чудові.

Після вечері мій син читав мені всі закони штату, які я мусила знати і я мала йому їх повторювати. Я поводилася так, ніби намагалася вступити до Гарварду чи Єльського університету.

Я дізналася про залякування в інтернеті, закони про інтелектуальну власність, і членів подружжя, які зраджували. І як тільки я склала іспит, я перестала відвідувати вечірки.

Тепер, коли в мене з’явилася ліцензія приватного детектива, я думала, поліція буде розмовляти та співпрацювати зі мною. Як я могла бути такою дурною? Вони анітрохи не змінилися.

Проте я їм настільки допекла, що вони знову відкрили справу про вбивство Енджі. Вони віддали її жінці-детективу, яка не стала відшивати мене. Коли вона зателефонувала, в неї на руках були документи, вона була ознайомлена зі справою і знала, що Рассел Бьюкенен був підозрюваним №1. Але найбільше вразили мене її слова про наявність доказів.

Я знала, що вони взяли біологічні докази зґвалтування Енджі, але мені ж тоді сказали, що докази втратили, а тепер – скільки років пройшло – в них є докази. Ви жартуєте? Я просто опустилася на підлогу від цієї звістки.

В них були нігті Енджі – вона чинила спротив ґвалтівнику – це означало наявність ДНК. Ба більше, в них була сперма – це теж означало ДНК.

Я була дуже схвильована, адже це був ключ до розгадки. 1984 року, коли стався злочин, аналіз ДНК лише перебував на стадії зародження, але 20 років потому це був потужний судово-медичний інструмент. Проте треба було пройти складний процес, а поліція в ті часи мала зробити запит. Це сталося 2008 року, а 2009 року ми отримали результати аналізу ДНК.

Того дня я підняла слухавку. Це була та сама жінка-детектив. Вона просто сказала: "Ми знайшли його".

Я очікувала, що вона скаже: "Ми зловили Рассела Бьюкенена", того самого, кого я вважала винним, тому що в поліції в мене втокмачили таку впевненість. Але коли детектив назвала прізвище, я перебрала в голові всіх знайомих і промовила: "Чекайте, я не знаю це прізвище".

Я назвала його "Звіром". Він був серійним ґвалтівником, якого достроково випустили з в’язниці під особисте зобов’язання, саме тоді, коли Енджі зґвалтували та вбили.

Справа звелася до збору фізичних доказів, ДНК. Аналізи збіглися з ДНК "Звіра". Прогрес науки, який відбувся з моменту вбивства Енджі, дозволив відправити під суд її вбивцю.

Я вирушила за 650 км в Даллас, аби побачити, як відновлять справедливість щодо Енджі. "Звіра" засудили. Думаю, зараз він гниє у в’язниці і вважаю, що це добре, хоча Енджі це мені не поверне.

SHEILA WYSOCKI / Після розкриття справи Шейла відвідала могилу Енджі разом з Расселом Бьюкененом, якого 25 років вважала винним в її вбивстві

Коли справу Енджі вдалося розкрити, я думала залишити роботу приватного детектива і повернути ліцензію, проте стала отримувати листи. Перші з них мене здивували. Я телефонувала людям і розповідала, що їм треба робити, а зрештою вирішила: "Я не поверну свою ліцензію, принаймні зараз".

Після суду я зателефонувала Расселу Бьюкенену і сказала йому: "Я хочу зустрітися з тобою і поговорити з тобою про минуле".

Після усіх цих років злоби – а я дійсно ненавиділа його, бо вважала його вбивцею, в той час як всі ці роки він жив насиченим життям і добре почувався – я попросила в нього пробачення. Разом ми прийшли до могили Енджі.

Він чудовий чоловік, неймовірна людина, і він подякував мені за наполегливість у пошуку правди, адже нарешті тінь підозри щодо нього зникла назавжди.

У 2010 році серійного злочинця Дональда Бесса засудили до смертної кари за зґвалтування та вбивство Енджі Самота. Він досі перебуває у камері смертників.

Поліція Далласа не відповідала на запит ВВС про коментарі щодо висловлювань Шейли Висоцькі про їхнє розслідування.

Записано Сарою МакДермотт; BBC