Коли гроші смердять: як вбивають Карпати

Хаотична розбудова відпочинкової інфраструктури в Карпатах перетворює гірські ріки на каналізаційні колектори. Всупереч поширеній думці, воно таки тоне. Не те щоб завжди і всюди, але в чарівному краю Черемоша й Прута тоне неодмінно і в яких завгодно об’ємах. Більше того — без видимих для ока наслідків, ніби й не було його. Хіба трохи додає романтичної пінистості нашим брендовим річкам. Але від того інвестиційна привабливість області лише зростає. Рецепт прикарпатського економічного дива нарешті визначено: чим пінистіші наші річки, тим більше туристів завітає на Прикарпаття, а що більше приїде туристів, то пінистішими стануть наші річки. І так далі до нескінченності… Словом, процвітання неминуче, як унітаз. Навіть за найоптимістичнішими підрахунками екологів, щороку в річки області потрапляє 30 млн. кубометрів неочищених стоків. Зі 118 очисних споруд на Прикарпатті працюють тільки 18. Решта — в жалюгідному стані. При цьому з обласного екологічного фонду протягом 2004-2007 років на будівництво і реконструкцію очисних споруд витрачено понад 20,3 млн. грн. І жодних помітних змін: за результатами екологічного моніторингу Івано-Франківщина зайняла 22 місце в Україні. Як таке можливо

Від перехнябленої, з проваленим дахом і темними порожніми віконницями руїни при в’їзді до курортної Ворохти мимоволі відводиш погляд: щоб не псувати собі приємне передчуття від першої або й чергової зустрічі з мальовничим містечком через якусь недоречну архітектурну каліку. Насправді, ця хатина приховує чимало секретів із поганим запахом. Це — колишні очисні споруди селища, передбачені генпланом саме в цьому місці. Оснащені потужностями для знезараження й очищення 200 кубометрів побутових стоків на добу, вони так не працювали жодного дня. З часом дорогі мотори й редуктори розікрали на металобрухт, споруда без догляду занепала. Тому роками розмов на делікатні теми біологічних потреб тут сором’язливо уникали. Ясна річ, до віходку від того не перестали ходити ні самі гуцули, ні численні гості нашого краю.

Лише цьогоріч Ворохта обзавелася власними очисними спорудами. Втім, ця начебто вкрай важлива для одного з туристичних центрів Прикарпаття подія особливого ентузіазму ні в екологів, ні в селищних чиновників не викликала.

Неподалік від центру містечка, майже під ворохтянською «фішкою» — найбільшим в Україні кам’яним мостом — в невеликий потічок вже кілька тижнів тече з труби каламутна піниста рідина. За яких двадцять метрів потічок впадає в Прут. Стічна труба прокладена під мостом до каналізаційної насосної станції, у приміщенні якої розмістили очисне обладнання.

На станції працює один робітник. Він додає у резервуари реагенти з великих пластикових пляшок — «Аква-табс», «Аква-тон», «Епарсил» і розмішує вапно. Час від часу отримує телефонні інструкції з Рівного — від фахівців підприємства «Аква-Ук», що збудувало ці очисні й тепер постачає сюди коагулянти. Чоловік каже, що досі не оформлений роботу і не знає, яка в нього буде зарплата, бо селищна рада ніяк не визначиться, передавати станцію в експлуатацію «Аква-Уку», чи ні. «Ще почекаю з тиждень, а як нічого не зміниться, піду геть», — зітхає він. На стіні біля входу висить таблиця визначення вартості очищення та знезараження стоків. Згідно з цим документом, у собівартість очистки закладено оплату праці 6 штатних працівників. «Як буде далі, не знаю. Вони або знову все законсервують, або селищна рада візьме», — припускає чоловік.

Минуле ворохтянських очисних викликає не менше запитань, ніж майбутнє. На їхнє облаштування з екологічного фонду протягом 2004-2007 років витрачено понад 1,2 млн. грн. Доцільність і ефективність цих витрат сьогодні викликають сумніви.

Вже саме розташування очисних споруд майже в центрі містечка не може не дивувати. Як розповідає еколог Володимир Красноштанов, що на момент початку будівництва працював в ОДА, коли чотири роки тому почалися суперечки про місце для очисних у Ворохті, виділилися дві позиції. Одні пропонували відновити старі споруди за межами містечка. Місцева влада також підтримувала цю ідею. Друга сторона нагадувала про 120-метровий розрив у ворохтянському колекторі і наполягала на будівництві очисних на базі каналізаційно-насосної станції зовсім недалеко від селищної ради. Це єдина з трьох таких станцій, що залишилася придатною до експлуатації з часу зведення згаданих очисних на околиці селища і колектора. Незважаючи на категоричну незгоду ворохтянської влади і аргументи опонентів, перемогли саме другі.

Нинішній селищний голова Юрій Павлюк і зараз шкодує, що до думки його попередників тоді не прислухалися. «Ми були категорично проти будівництва очисних у центрі — і тоді, і тепер. Проект реконструкції очисних за межами Ворохти був і дешевшим, і не було проблем з викидом стоків», — говорить пан Юрій. Володимир Красноштанов розповідає, що проектна вартість відновлення старих очисних не перевищувала 700 тис. грн. Розробка проектно-кошторисної документації — 90 тис. грн. Всього — до 800 тис. грн. При цьому потужність очисних склала б 300 кубометрів за добу. Зазначимо, що вони були збудовані на замовлення спортбази «Україна» і розраховані на 200 кубометрів. І не запрацювали лише через невдачу з колектором.

Саме відсутність труби на відрізку 120 метрів стала вирішальним аргументом на користь прихильників очисних у центрі Ворохти. Головний лобіст цього проекту начальник головного управління будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства ОДА Василь Сенів переконаний, що це було єдине правильне рішення. «З пропозицією відновити старі очисні зверталися сеищна рада і яремчанський «Водоканал». Але м виявили, що колектор місцями замулений, місцями взагалі відсутній, а дві КНС недобудовані. Тим часом саме транспортування — найдорожча складова процесу. Ми вирішили мінімізувати ці витрати, — пояснює Василь Сенів. — Проект спорудження очисних у самому містечку пройшов державну експертизу, очисні будувалися відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, дотримано норми ДБН, перевірки якості підтвердили належний рівень послуг». Однак, незрозумілим залишається тільки, чому очисні потужністю 100 кубометрів обійшлися бюджету в 1,2 млн. грн., а у випадку доведення до 300 кубометрів витягнуть з кишень платників податків ще з мільйон.

У Володимира Красноштанова є проста відповідь на це питання. Він жартома нагадує про правило «бритви Оккама» і пропонує не множити даремно складних пояснень. Владу відлякали не труднощі з колектором, ввважає еколог, не потяг до новаторських технологій, владу відлякала… дешевизна проекту. Мовляв, справа втому, що у варіанті відновлення старих очисних не були закладені відкати. В кожному разі сторони й до нині не порозумілися і звинувачують одна одну в упередженості.

З початком будівництва, яке в документах чомусь називається «реконструкцією каналізаційної насосної станції з влаштуванням блоку очисних споруд» (щоб не хвилювати зайвий раз громаду?), проблеми не те що не закінчилися, а навіть набули особливої гостроти. Щороку на очисні виділялися сотні тисяч гривень. Нарешті, згідно з угодою, наприкінці 2006 року вибіг термін здачі споруди в експлуатацію. У грудні до управління екобезпеки надійшов лист від ГУБА ЖКГ ОДА з проханням відібрати проби води на аналіз у зв’язку із закінченням будівництва і пусконалагоджувальних робіт. Що й було зроблено. Аналізи шокували екологів. Володимир Красноштанов розповідає, що показник по БПК (біологічній потребі кисню для окислення органіки) перевищував норму в десятки разів. Акт тоді не підписали, уклали додаткову угоду, виділили ще 30 тис. грн. на завршення робіт, а всю цю затримку пояснили поганими погодними умовами.

Однак вже 19 липня 2007 у службовій записці до тодішнього першого заступника голови ОДА Андрія Романчука заступник начальника управління Василь Головчак пояснював, чому він таки не підписав акт робочої комісії щодо введення в експлуатацію КНС і блоку очисних. «Досі не визначений власник споруд, випуск зворотних вод передбачений в межах с. Ворохта. Крім того, результати аналізів не в повній мірі підвтерджують ефективне функціонування очисних…За даними лабораторії Держекоінсекції в Івано-Франківській області (13.07.2007)від виходу з очисних споруд в каналізаційний колектор до скиду в безіменний потічок якість стоків погіршується: по БПК — в 4,8 рази, по азоту амонійному — а 20 разів, по хлоридах — у 17 разів, по фосфатах — у 23 рази, по ХСК — в 9 разів, по завислих речовинах — в 3 рази, по СПАР — в 21 раз». І висновок: «Узаконення випуску зворотних вод в межах смт. Ворохта із такими показниками після очистки неприпустиме». Цікаво, що майже одночасно (18.07.2007) до Андрія Романчука надходить і лист від Василя Сеніва. В ньому він запевняє, що «усі результати аналізів пітверджують ефективне функціонування Ворохтянських очисних споруд». І додаються протоколи.

Через кілька місяців після свого листа пан Головчак таки підписує акт державної комісії про прийняття в експлуатацію. Щоправда, як він повідомив «ГК» — із застереженнями про необхідність передачі споруд на баланс селищної ради. Від оцінки ефективності проекту пан Василь волів утриматися. Розповів тільки, що погодився поставити свій підпис на акті під час наради в заступника голови ОДА Василя Бруса. «Виникла аварійна ситуація, на станції почалося підтоплення насосів, ми вибирали, або її взагалі відключати і втратити, або запускати», — зазначив Василь Головчак.

Врешті-решт, акт прийомки підписали всі потрібні посадовці. Очисні передали на баланс селищної ради і… забули про них на кілька місяців. За цей час до колектора підключився аж один туберкульозний санаторій «Смерічка», який, за словами головного лікаря Михайла Косила, скидає не більше 25 кубометрів стоків. Кажуть, кілька мешканців врізалися в колектор самовільно. В «Аква-Ук» кажуть, що споживачів послуг біля 30, але погоджуються, що основний платник — таки санаторій.

Цей заклад, що фінансується з обласного бюджету, справно оплачує безпрецедентно високий тариф. Якщо вірити розрахункам в таблиці визначення вартості, то собівартість очистки кубометра при надходженні на очисні до 30 кубометрів на добу сягає майже 8 грн. Для порівняння — вартість очистки кубометра на франківських очисних — 1,03 грн. Ясна річ, слід зважити на мізерну кількість абонентів і умови високогір’я, чи, як зазначив директор «Аква-Ук» Микола Курилюк , необхідність поступово адаптувати очисні до роботи, так би мовити, розігнати їх. А крім того, погоджується сам Курилюк, їхні реагенти таки доволі недешеві…

Певно, не випадково селищний голова Ворохти не поспішає передавати очисні в експлуатацію «Аква-Ук», розуміючи, яку кругленьку суму доведеться платити за послуги з селищного бюджету.

Насамкінець: 4 лютого цього року в ОДА відбулася нарада під головуванням першого заступника губернатора Юрія Бодоряка, Василя Сеніва, директора «Аква-Ук» Миколи Курилюка, Юрія Павлюка. У протоколі очисні чомусь названо «діючими», селщного голову зобов’язано забезпечити регулярність їхньої роботи (цікаво, як саме?), а пана Сеніва — подати запит в держуправління екології на виділення коштів для доведення очисних до потужності 300 кубометрів на добу. Йдеться про цифру біля 700 тис грн, як «з пам’яті» зазначив пан Сенів. Чіткого бачення реалізації цих намірів немає в жодної із зацікавлених сторін… Рецепт процвітання не підведе?

Андрій Сова, Галицький Кореспондент