Що таке ІПСО (інформаційно-психологічні операції): форми і методи

З початком війни на слуху у військових і цивільних не зовсім нове, але надзвичайно актуальне поняття – ІПсО (інформаційно-психологічні операції).

Пояснення на пальцях… І одразу перепрошую за великий текст.

Якщо максимально просто – це комплекс заходів, які проводяться державними органами, органами військового управління з метою зміни свідомості об’єктів впливу у бажаному для тих, хто впливає, напрямку.

Як казав професор Преображенський у «Собачому серці»: «Розруха починається не в клозетах, а головах!»

І ми, і ворог, який напав на нас, здійснюють цей інформаційно-психологічний вплив на головні «аудиторії»:

• – на свої війська (мета – забезпечити психологічну готовність та емоційно-вольову стійкість солдата і офіцера до виконання бойових завдань);
• – на війська ворога (мета – сформувати у ворога неготовність до виконання бойових завдань);
• – на мирне населення своєї країни та країни ворога (мета – по можливості забезпечити підтримку, лояльність, у крайньому випадку – невтручання у дій військ);
• – на керівництво та населення іноземних країн (мета, по суті, аналогічна – по можливості забезпечити підтримку, прихильність, у крайньому випадку – нейтралітет по відношенню до військово-політичних дій твоєї країни.)

При цьому, в окремий напрямок ІПсО стратегічного та оперативно-тактичного рівня сьогодні можливо відокремити:

1. операції проти керівництва військ противника, військово-політичного керівництва держави противника, ключових представників влади, лідерів суспільної думки (так званих ЛОМ-ів);
2. інформаційно-психологічні операції на підтримку дій сил спеціальних операцій;
3. інформаційно-психологічні операції на підтримку дій сил супротиву та партизанських дій;
4. ІПсО тактичного та оперативного рівня щодо введення противника в оману та з метою маскування дій військ.

ІПсО має свої загальні закономірності, форми і методи

Але головне криється у висловлюванні того ж професора Преображенського (мовою оригіналу): «Никого драть нельзя…! На человека и на животное можно действовать только ВНУШЕНИЕМ!»

Отже – проміжні висновки щодо перемог, поразок та проблемних питань боротьби за розум людини зі зброєю.

Передусім – ворогу не вдалося сформувати ідеологічний слоган, який би був сприйнятий міжнародною спільнотою, тими хто коливається, більшістю мирного населення та навіть п’ятою колоною колаборантів в Україні.

Гасло «звільнимо радянську Україну від нацистів, наркоманів, гомосексуалістів та НАТОвських мілітаристів» діло на «іхтамнетів» та їх родичів переважно у перший тиждень війни і лопнуло як мильна бульбашка тоді, коли вони переконалися, що їх в Україні зустрічають не квітами та хлібом-сіллю, а ударами «Акацій», «Гвоздик», «Піонів» та пострілами «Васильків».

А древнє, як лайно старика Кабаєва (він же – дєдушка Пу) гасло «малою кров’ю, на чужій території, за три доби!» вже у самих орків викликає стійке бажання застрелитися з обох рук трьома пістолетами одразу вісім разів.

Тепер щодо можливих дій російського ворога у площині інформаційно-психологічного впливу на нас, українців у погонах і без та наших союзників.

1. Наполегливий вплив на особовий склад, особливо на тих, хто не був в АТО/ООС з формуванням основної ідеї «ти загинеш, чинячи супротив другій за могутністю і чисельністю армії світу». Ідея примарна, але має місто бути і в перспективі впливати на емоції та поведінку непідготовленого особового складу до його першої-другої перемоги.

2. Передбачається, що у цей нелегкий час ворогом плануються та здійснюються заходи щодо формування у українських військовослужбовців ненависті до тих, хто залишається у тилу («ми воюємо – вони чекають або тікають»), а у жителів західних регіонів України – ненависті до тих, хто вивозить свої родини за кордон («вони тікають, а нас заганяють Київ захищати») та ненависті конкретно до членів цих родин («понаїхали багатії та ще й вередують»).

3. Психологічні операції, які спрямовані проти командування силових структур. Мета – навіювання ідеї неминучості поразки, нанесення поразки його здатності до самовладання, і на цій підставі – спонукання до дій, шкідливих для наших військ і підлеглого. Прогнозується, що з урахуванням того, що українське офіцерство набуває досвіду і зростає з 2014 року, зазначений вплив матиме достатньо низьку ефективність, даючи ефект лише у середовищі тилових щурів та «військових туристів».

4. Психологічні операції щодо здійснення культурної експансії, розповсюдження ідеалів «русского мира» та консолідуючі операції по відношенню до населення нейтральних та дружніх країн. Ефект прогнозується також близький до незначного, враховуючи величезний обсяг реальної інформації щодо економіко-соціального життя рашки, та системних кроків у лайно його військово-політичного керівництва та державно-кримінального крадівництва. Згадайте телефонні перемовини росіян – «У них тут в каждом селе асфальт есть!».

5. Психологічні операції на підтримку ворожих ССО та ДРГ. Своєчасно розгадані та на сьогодні поки що нейтралізовані нашими силами. Згадайте закиди ворога «Україна виготовляє біологічну (хімічну, ядерну) зброю. І тому на Чорнобильській (Запорізькій) АЕС – неминуча техногенна катастрофа» (яку планувалося здійснити саме силами ворога). Ефективні дії України на зовнішній арені, відповідна інформаційно-роз’яснювальна кампанія з метою сформувати прихильність союзників України та нейтральних країн, світової спільноти насьогодні досягли необхідної мети. Разом з тим, ворог не полишає ідеї проведення «грязної ІПсО», так званої операції під чужим прапором (як приклад – обстріляти російське або білоруське місто (аеропорт, підприємство тощо) з наступним звинуваченням Збройних Сил України у варварстві та геноциді по відношенню до мирного населення (інформаційний привід). Привабливість для ворога зазначених акцій – достатньо вірогідна можливість спробувати залучити на свій бік частину населення, яка буде пронизана ненавистю до «клятих біндерівців» внаслідок вчинених руйнувань та можливої загибелі цивільного населення

Щодо прийомів ведення пропаганди – вони стисло відображені у американському польовому статуті FM 33-1 «Психологічні операції» ще аж у 1979 році і є актуальними насьогодні, Згадаймо основні:

• – звернення до авторитетів. Цитування відомих політиків, лідерів суспільної думки задля інформаційного підкріплення власних дій. Здогадуємося, що цитати можуть бути надуманими, сфальсифікованими. Згадайте своїх друзів у Фейсбук.
• – позитивні ствердження у якості «неспростовних» фактів. Як правило починаються зі слів «Тут и дураку понятно, что…», «Всем известно, что…»;
• – дискредитація дій посадових осіб або самої ідеї захисту України;
• – «сяючі істини» (glittering generalitier). Маніпулювання загальними фразами щодо любові до Батьківщини, загального прагнення до миру, припинення війни (супротиву) тощо («кожен з нас хоче припинення війни»);
• – туманні натяки (vagueness). Впровадження в свідомість противника загальновідомих завуальованих істин, які аудиторія інтерпретує на власний розсуд (наприклад – «війна не може продовжуватися роками»);
• – спрощення. Задля відповіді на найбільш актуальні питання («війна – це просто зіткнення протиборчих сторін»);
• – найменше зло. По типу – «укладання миру на умовах Росії – єдиний можливий на сьогодні варіант»;
• – переконання аудиторії в тому, що думку, яка транслюється, відображає увесь народ, усі військовослужбовці («мы, в россии все как один верим нашему лидеру…», «наши солдати – простые обычные добрые люди»);
• – чітка персоналізація ворога («мы боремся против нацистов и правосеков»);
• – свідоцтва (testimonials): живі «авторитетный военный эксперт категорически утверждает…» та неживі «Севастополь – город русской воинской славы!».

Тепер щодо технології маніпулювання свідомістю, яку намагається використовувати противник:

• – дозування інформації, приховування відомостей щодо реальних втрат ворога, та провалу раша-бліцкригу;
• – розповсюдження (запуск) ретельно підготовлених чуток (в умовах дефіциту інформації) спеціально підготовленим персоналом та агентами впливу, з метою створення інформаційного шуму, коли неможливо відрізнити реальність від вимислу;
• – затягування часу (ненадання значущої інформації щодо реальних подій з оцінкою цих подій ворожою стороною). Як приклад – реакція рашки на обстріл пологового будинку у Маріуполі, невійськової інфраструктури у Харкові та десятках інших обстрілів міст та селищ;
• – удар у відповідь (по суті – контрпропаганда). Формування уявної (брехливої версії подій). Мінус полягає у тому, що ворогу приходиться працювати «другим номером», відповідаючи на факти, які надає наша сторона;
• – своєчасна брехня – надання брехливої інформації щодо подій, при цьому інформація є для військ та населення надзвичайно очікуваною (ефективно за умов інформаційного замовчування подій нашою стороною);
• – загроза застосування санкцій та конкретних заходів. Загроза адресується конкретним органам влади, організаціям, посадовим особам;
• – формування враження, що протилежна сторона (тобто рашка) налаштована на діалог та співробітництво (ось вам і димова завіса у вигляді міждержавних переговорів або заходів щодо їх підготовки);
• – використання запланованих непростих поступок (згадайте перемовини РФії та України);
• – гра на почуттях безвиході, жадібності, жалю;
• – «навішування ярликів» – негативні висловлювання, епітети, які викликають завідомо негативне відношення як до конкретних людей так і до всієї держави («Ваш президент – наркоман та нацистський прихвостень!»);
• – напівправда, коли інша частина інформації не доводиться до аудиторії;
• – осміювання конкретних осіб, ідей, організацій для посилення впливу на цільову аудиторію: «СБУ (ДБР, МОУ, ЗСУ тощо) – натовп дилетантів та зрадників»;
• – пропаганда як примус «здавайся або загинеш!».

З всього вищевказаного прошу шановну аудиторію зробити два головних висновки:

1. Ворог використовуватиме УСІ МОЖЛИВІ інформаційні дії, які можуть сприяти його тактичній або стратегічній перемозі.
2. Ніколи не вір ворогу. Ніколи! Ні в чому!

Наприкінці – декілька абзаців щодо ефективності наших ІПсО та роздумів на майбутнє.

По-перше. Респект і повага Генеральному штабу. Суспільно необхідна інформація подається виважено, із необхідною затримкою (доба і більше), має ефективну дію на військовослужбовців, населення і противника. А гасло про “русский военный корабль” звучить не рідше ніж “Героям слава!”

По-друге. Єдиний інформаційний простір, який створено, працює на консолідацію України, на перемогу. Телеканали, які об’єдналися в єдиний інформаційний простір в цілому володіють інформацією і просувають головну ідею – перемога за нами. Ворог так і не здійснив недосяжної мети – не позбавив українців доступу до інформації. Як питання – уявіть, що з першого дня війни у вас не працює телевізор або інтернет. Як вам самопочуття?

Третє. Фейсбучний тандем – АТО-вці, волонтери, рідні і близькі захисників України сформували нездолану залізобетонну інформаційну платформу – платформу майбутньої перемоги.

Тепер про проблеми, роздуми та побажання

Країна потребує єдиного, ОДНОГО спікера, який озвучує офіційну інформацію щодо дій керівництва держави, її Збройних Сил та правоохоронних органів. З досвіду – це повинен бути офіційний представник РНБО, до якого надходили б вже узагальнена інформація від СБУ, ЗСУ, МВС. Інформацію щодо гуманітарних питань, досвід свідчить, доцільно залишити за міністеркою пані Верешук.

Можете критикувати мете як хочете, але на мою думку і при всій повазі до сьогоднішніх виважених (як фактично так і емоційно) виступів О.Арестовича мати у якості головного спікера країни РАДНИКА ГОЛОВИ ОФІСУ президента (тобто, простіше кажучи – радника завгоспа!!! Єрмака з відповідною зовсім не рожевою репутацією) – нераціонально. Дайте йому офіційну посаду в системі РНБО та відповідні можливості щодо інформаційної бази, трохи помічників – хай працює на перемогу ще більш ефективно та зухвало.

У цьому контексті яскраво видно, що бездарна діяльність заступника міністра оборони Ганни Маляр як анонсованого професіонального ІПсОшного діяча призвела до того, що спікерами та ЛОМами (лідерами суспільної думки) у масштабах всієї країни вже виступає людина з сумною репутацією Антоха Геращенко (згадайте його навіть самий маленький іміджевий скандал з облизуванням тарілки в ресторані японської кухні, кадрові прой@би в системі МВС (пригадаймо головного антинаркомана Іллюшку Ківу!). Разом зі своїми радниками.

У цьому напряму ситуація потребує незначних, але однозначних змін.

Далі. Кореспонденти ТВ не повинні задавати питання головам обласних, районних та місцевих адміністрацій на кшталт такого: «Як ви думаєте, що робитимуть наші війська, наші Збройні Сили у вашому районі?». Це не парафія мерів та голів рад! Це не їх парафія та зона відповідальності.

Як не є військовим експертом скандальний журналіст-блогер або пересічна людина у військовій формі. Перед тим, як задавати їм питання, з’ясуйте насамперед – чи здатні вони хоча б читати звичайну топографічну карту, хоча б «півмільйонку»! (Нагадую – експертом є людина, яка володіє СПЕЦІАЛЬНИМИ знаннями з зазначеного питання).

Далі. Якою б тривіальною не була ідея – пропаганда повинна бути, пропаганда потрібна працювати. Ми повинні знати про те, що солдат Петренко (вчорашній поштар, вчитель, менеджер) здійснив подвиг – збив літак, підбив танк, знищив ворога і представлений до нагороди. Така інформація потрібна щодня, кожні декілька годин. Поки що вона розповсюджується лише через Фейсбук та інколи озвучується в указах Президента.

Ще. Лідер країни повинен бути взірцем. Чистоплотності. Спокою. Виваженості. Незважаючи ні на що! Ні на що! А коли зморений, небритий, у несвіжому одязі лідер нації починає впадати в істерику типу «В НАТО ми ніколи не будемо!», «Нас в НАТО ніхто не чекає!», тоді у пересічного громадянина і іноземця виникає питання «Якщо він так недобре виглядає, що ж тоді відчувають бійці на передку, без клозету, джакузі та навіть теплого душу???»

І зростаюча кількість майже щоденних виступів Президента абсолютно не є ознакою ефективності його діяльності.

Останнє

Так, ми воюємо! Так воюємо з доблестю і честю! Але вже сьогодні влада, випереджуючи майбутні питання, саме вже сьогодні повинна на випередження давати ЗРОЗУМІЛІ, ПРОЗОРІ, ОДНОЗНАЧНІ відповіді на ті питання, які горять в кожному небайдужому серці:

• – якого хера зараз намагаються в свідомості українців впровадити нарратив Єрмака-Подоляка і C° «До останньої хвилини ми не знали – не вірили, що буде війна!!! Не знали!!!». Мабуть після таких стверджень хтось з ГУР, СЗР, СБУ, ДПС, ОПи повинен скуплятися сухарями?
• – чому броніками, паливом, тепляками, спальниками після майже трьох років “невпинної турботи про армію” з боку Верховного та зацілованого в дупу перед відставкою старпера Тарана у нас зараз займаються волонтери та небайдужі іноземці?
• – коли будуть здійснені рішучі заходи щодо позбавлення права колаборантів церкви Москальского патріархату здійснювати свою діяльність в Україні, користуватися національними святинями – Лаврами – Почаївською, Києво-Печерською, Святогірською. Вірю, навіть в умовах війни це питання важливе для українців-вірян;
• – які дії вживаються щодо п’ятої колони посадовців та депутатів-втікачів? Де ти, Коля-Котлета? Де зараз проросійські пани Бужанський, Дубінський, Шуфрич, інша купка проросійської сволоти? Чи плаче за ними стаття 111 Кримінального кодексу? Чи ще ні, ніяк?
• – як поживає кучерява бабушка Беня Каломойський? Чи арештували його майно в Україні по прикладу американців? І скільки пьйонз з його статків пішло в фонд оборони?
• – в якому окопі зараз сидить Юзік, Василько Вірастюк, уся 95-квартальна шобла, Потап з Монатіком і Сердючка. Чи навчилися вони поратись з Джавеліном? Дуже переживають за них…
• – яка мета перемовин з тим, хто прийшов тебе вбивати? І чому на цих перемовинах замість досвідчених професіоналів з МЗС одним з головних перемовників є ще один радник завгоспа Єрмака – журналіст та випускник Мінського медичного інституту Міша Подоляк? Освіта дозволяє? Як казав той же професор Ф.Ф. Преображенський: «Профессия – игра на балалайке по трактирам…»;
• – як ви змінюватимете країну після перемоги?

Ми переможемо. І тоді постане не питання, а гасло – все буде по іншому!

Пам’ятаємо правило трьох «Н» – НЕМАЄ! НІЧОГО! НЕМОЖЛИВОГО!

Автор: Литвиненко Едуард «Don»