«Мамо, ви нам треба живою». Ситуація з домашнім насильством на Волині і як карають кривдників
Упродовж 2017-2024 років на Волині зафіксували понад 55 тисяч звернень до правоохоронців щодо домашнього насильства. Найбільше таких випадків трапилося у 2021-ому, коли лютувала пандемія коронавірусу. Більшість звернень традиційно надходить не від самих постраждалих, а від свідків насильства. Причинами мовчання є фінансова залежність від кривдника, залякування з його сторони та байдужість оточення.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» з’ясував, як діяти постраждалим та яка відповідальність передбачена для кривдників.
«Одного ранку він прийшов з сокирою до мого ліжка і закричав: «Я тебе зарубаю!»
Уляна (ім’я змінено з міркувань безпеки, – авт.) втекла з дому без речей, але з дітьми. Чоловік погрожував зарубати її сокирою, бо вона була єдиною, хто працював у сімʼї, і не давала йому коштів на цигарки та алкоголь. Нині Уляна в тимчасовому притулку Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги. Каже, тут відчула, що таке насправді жити, а про те, що було ще кілька місяців тому, досі згадує як про страшний сон.
«Мій чоловік дуже пив. Я терпіла все. Думала, може пройде. Він приходив до мене в кімнату і казав: купи сигарети. Я не купляла. Він тягнув мене за волосся, бив. Діти малі плакали, заступитися не було кому. Був такий період, що не пив, по півроку, по року – було нормально. Потім знов запивав.
Дійшло до того, що одного ранку він прийшов з сокирою до мого ліжка: «Я тебе зарубаю! Мені держава буде гроші платити, мене на війну не заберуть». Це була шоста година ранку. А конфлікт був за те, що я йому не дала гроші на пиво і на цигарки. Я досі не пам’ятаю, як я вийшла з будинку. Я була боса. Я фактично втікала. Спонтанно. Знаєте, як заходиш, наприклад, в магазин і не плануєш щось купувати, а побачила і купила, так само в житті в мене вийшло. Я вийшла, в чому була і більше не повернулась. Документи тільки були зі мною і діти».
Уляна важко працювала, щоб прогодувати дітей, а ночувати інколи доводилося просто під відкритим небом.
«Ти відпрацьовуєш 12 годин, доходиш додому, і боїшся, заходити. А якщо вже бачиш п’яного, тебе трясе всю. Це дуже страшно. Останні чотири роки я то на вулиці ночувала, то в сусідів, то на полі… Я все чогось боялася. Мені здавалося, що мені треба бути в сім’ї. Боялася, що я не справлюся з дітьми сама, бо ж вони малі».
Жінка зверталася до дільничого поліцейського, аби владнати конфлікти у сімʼї, але ситуацію змінити не вдавалося.
«Він мені волосся жменями виривав, але ж я цього не докажу…
Поліцію я не викликала, тому що його батько сказав, що, мовляв, життя прожив і в мене поліції не було в дворі і не буде. Його батько й мати це все бачили і вони мене звинувачували… Вони казали, що я винна. Він ще коли в будинок не заходив, був на вулиці, а діти вже до мене туляться: «Мамо, тато йде. Мамо, ідем десь». Влітку ми йшли в поле. Хтось один залишався і телефонував мені, що «Тато вже спить, можна йти додому».
Тепер з Уляною та її дітьми працюють психологи Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги, аби допомогти реабілітуватися після пережитих труднощів.
«Я з ним прожила майже 20 років. Було важко все покинути, забрати, але мої діти сказали: «Мамо, ви нам треба жива». І ми прийшли сюди. Добрі люди підказали, що є такий центр. Мені тут надали абсолютно все. Найперше хочу сказати, що мені надали мрію повірити в себе і відкрити нове життя… Тут так добре, спокійно. З нами працюють психологи.
Діти бояться повертатися. Навіть, коли він дзвонить, вони ще думають, чи піднімати телефон, чи не піднімати, чи говорити, чи не говорити. А він починає погрожувати: «Я вас там знайду, я вашу маму закопаю». Я не повернуся, бо це дуже небезпечно для мене. Я досі виходжу на вулицю і оглядаюся, чи його ніде немає».
Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги надає соціальні послуги, психо-емоційну підтримку (в тому числі через цілодобову гарячу лінію) та тимчасовий притулок. Протягом 2024 року заклад надав допомогу близько 1300 постраждалим особам, з них цілодобово у тимчасовому притулку перебувало 34 людини, враховуючи дітей.
«Ми надаємо соціальні послуги особам, які постраждали від домашнього насильства та за ознакою статі, зокрема й сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, торгівлею людьми, а також реальної загрози в її вчиненні, які не можуть самостійно подолати складні життєві обставини. Також надаємо послуги учасникам АТО, ООС, захисникам і захисницям та членам їхніх родин. У закладі працюють практичні психологи та фахівці соціальної роботи.
Наші фахівчині намагаються налагодити психоемоційний стан постраждалих, також допомогти у вирішенні проблем з роботою, працевлаштуванням, також ми сприяємо в оформленні дітей в навчальні заклади, відновлюємо документи, співпрацюємо з безоплатною правничою допомогою», – пояснює заступниця директора закладу Мирослава Галан.
Волинь на тлі України
Упродовж 2020-2024 років в Україні зафіксували понад 1 мільйон 265 тисяч випадків домашнього насильства. З них особистих звернень від постраждалих – майже 615 тисяч.
У 2021 році лише чверть зафіксованих випадків насильства у сімʼї – особисті звернення постраждалих, у 2022 році – таких 30%, а у 2023 році постраждалі від насильства повідомили правоохоронців про це лише у 19% випадків від загальної кількості. А от у 2024 році більшість звернень надійшла саме від постраждалих. Ймовірно, справа у зростанні обізнаності населення щодо відповідальності за вчинення такого злочину.
Клінічна психологиня Олена Кузьмич пояснює, що часто постраждалі від сімейного насильства не звертаються за допомогою саме через страх, який їм навіює кривдник.
«Передовсім це страх, тому що вони бояться помсти з боку кривдника або, як ще кажуть, автора насильства. Також часто кривдники погрожують більшою агресією у разі звернення за допомогою. Є страх осуду з боку суспільства або знайомих, а також почуття провини за ситуацію. Бувають випадки, коли постраждала чи постраждалі від домашнього насильства, матеріально залежать від кривдника і немає іноді впевненості в тому, що правоохоронці зможуть реально допомогти або є досвід безрезультатних звернень у минулому. Також автор насильства може переконувати, що ніхто тобі не повірить, або все вдасться приховати», – розповідає спеціалістка.
За період з 2017 по 2024 рік на Волині зафіксували понад 55 тисяч звернень до правоохоронців щодо домашнього насильства. З 2017 по 2020 рік звернень від волинян надходило у межах 2-3 тисяч, а далі ж статистика «пішла на зліт» – у рік коронавірусної пандемії, – майже 16 тисяч звернень, а у рік початку повномасштабної війни проти України, – майже 13 тисяч постраждалих від насильства в сімʼї.
Найчастіше потерпілими є саме жінки, але чоловіки звертаються до поліції частіше, аніж діти. До прикладу, у 2022 році майже 10 тисяч жінок на Волині звернулися до правоохоронців через сімейне насильство, чоловіків у чотири рази менше – 2 401, а дітей – 358. Втім, варто зазначити, що саме того року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії проти України, відтак статистика може бути нерелевантною.
У 2023 році жінки, традиційно, зверталися за фактом насильства найбільше – 7123 рази, чоловіки – 2371, а діти — 408. Впродовж 2024 року дітей звернулося 269, жінок – 4296, а постраждалих чоловіків було 900.
Згідно зі статистикою Головного управління Національної поліції у Волинській області, найактивніше з приводу сімейного насильства до правоохоронців, за період 2022-2024 років, зверталися діти у Луцьку – 192 повідомлення, Ковелі – 134 постраждалих дітей та у Ківерцях – 90.
Як карали кривдників
Адвокатка Юлія Фурман пояснює, що відповідальність за систематичне вчинення психологічного, фізичного та економічного домашнього насильства передбачена статтею 126-1 Кримінального кодексу України. Йдеться про громадські роботи від 150 до 240 годин, або обмеження волі кривдника чи пробаційний термін строком до 5 років.
«Кримінальна відповідальність передбачена, якщо є систематичне вчинення домашнього насильства, тобто три і більше разів. У таких випадках призначається судове засідання, викликається кривдник і потерпіла особа, і суд по матеріалу справи визначає, чи є обтяжуючі або пом’якшуючі обставини, які також впливають на вирок для обвинуваченого. Цей вирок не звільняє особу від того, щоб вона відшкодувала повністю матеріальну та моральну шкоду», – розповідає адвокатка.
А от якщо домашнє насильство вчинялося менше, ніж три рази, і не завдало фізичної шкоди, – кривдник понесе адміністративну відповідальність.
«Адміністративна відповідальність – це якщо потерпілій особі не було завдано шкоди здоров’ю і ці дії правопорушника не є систематичними. Покарання в межах Кодексу України про адміністративні правопорушення – штраф від 170 до 340 гривень, громадські роботи, або арешт до 10 діб. Якщо особа вчинила повторне правопорушення, то штраф подвоюється», – пояснює Юлія Фурман.
Також дієвим механізмом протидії сімейному насильству є своєрідні наказові документи, так звані заборонний та обмежувальний приписи.
Заборонний припис – спеціальний захід протидії та негайного припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для постраждалих. Його виписують патрульні поліцейські, які виїжджають на виклик або за заявою потерпілої сторони. Заборонний припис не дозволяє контактувати будь-яким чином з постраждалою стороною: ані проживати разом, ані заходити до її помешкання, ані спілкуватися особисто чи через інших осіб. Втім, дія цього припису – лише 10 діб.
Інший документ – обмежувальний припис, виноситься судом на строк 6 місяців та може бути продовжений.
«Задля винесення обмежувального припису потерпіла особа звертається до суду з заявою про видачу обмежувального припису. І вона в прохальній частині вказує, що саме вона хоче, щоб було заборонено кривднику, це мають бути чіткі побажання потерпілої особи. Такі справи у суді є терміновими. Обмежувальний припис виноситься строком на 6 місяців, тобто це набагато більший термін і може бути ще продовжений.
Але суд може й відмовити у його винесенні. Наприклад, якщо потерпіла особа бажає, щоб кривдник не наближався ближче, ніж на 200 метрів, але суд встановить, що кривдник і потерпіла проживають за однією адресою і квартира є у власності кривдника, а більше йому жити немає де, то суд може відмовити виносити обмежувальний припис», – зазначає адвокатка Юлія Фурман.
За порушення припису також передбачена кримінальна відповідальність – 2 роки обмеження волі або ж пробаційний нагляд на той самий термін.
Адвокатка додає, що ані гендерна приналежність, ані вік кривдника чи постраждалої сторони не впливає на норму Кримінального права, а суд приймає рішення за власними переконаннями. Щодо алгоритму дій – він також для усіх один.
«Звертатися на 102 потрібно обовʼязково. Також зараз є офіційні гарячі лінії, де людина може отримати допомогу. В будь-якому випадку не потрібно терпіти», – резюмує адвокатка Юлія Фурман.
Упродовж 2020-2024 років волинські суди винесли 113 вироків щодо покарання за домашнє насильство.
Понад половина з них повʼязані із громадськими роботами від 100 до 240 годин. 18 разів кривдникам присудили обмеження волі від 1 до 5 років, а 16 зловмисників позбавили волі. Також серед покарань були арешти від 1 до 6 місяців, пробаційний нагляд терміном у один рік та проходження так званої «програми для кривдників».
Програма для кривдників – це корекційна програма, яку Міністерство соціальної політики України затвердило у 2018 році. Вона має на меті допомагати змінити насильницьку поведінку, зрозуміти основи взаємоповаги, дотримання прав усіх членів родини, норм законодавства щодо домашнього насильства, розвинути емоційний інтелект та самосвідомість. Програму при міських, районних, селищних радах реалізовують психологи, психотерапевти та психіатри.
«Спочатку аналізується особа за психологічними характеристиками, далі працюють з ним, а по завершенню він проходить певний екзамен, аби зрозуміти, чого він навчився. Ця програма для кривдників триває орієнтовно від трьох місяців до року. Суд направляє вирок до спеціальної установи, яка уповноважена проводити цю програму. Але кривдник, якщо знає, що в нього є такі проблеми, може звернутися самостійно за допомогою по цій програмі», – пояснює адвокатка Юлія Фурман.
Як вийти з «кола насильства». Пояснює психологиня
Клінічна психологиня Олена Кузьмич розповідає, що інколи розірвати так зване «коло насильства», коли постраждала особа повертається до кривдника, заважає травматичний звʼязок. Людина емоційно привʼязується до кривдника попри розуміння, що ці стосунки – шкідливі.
«У неї є надія на зміни, вони часто вірять в обіцянки кривдника більше так не робити. Є й занижена самооцінка, тому що внаслідок тривалого насильства люди, можуть втратити впевненість у своїй спроможності жити без кривдника. Також присутній такий квітково-цукерковий період, коли автор насильства вибачається за все вчинене, цим створює ілюзію безпеки і постраждалі повертаються назад. Але цей квітково-цукерковий період закінчується і вони знову страждають», – констатує Олена Кузьмич.
Як же розірвати це коло – це робота з психологом, який допоможе відновити самооцінку і навчить помічати маніпуляції. Це формування підтримуючого оточення з людей, які будуть моральною і практичною опорою. Це безпековий план, коли потрібен чіткий алгоритм на випадок загострення ситуації. Наприклад, номери відповідних служб підтримки, тимчасове житло.
«Формування підтримуючого оточення – людей, які будуть моральною і найголовніше практичною опорою на перший час. І без освітніх заходів цей план для розірвання кола насильства є дуже хитким. Потрібні знання про цикли насильства, методи маніпуляції, бо вони допоможуть зрозуміти, чому повернення до кривдника – це ілюзія», – пояснює психологиня.
З її слів, наслідки для психологічного здоровʼя – неминучі. У дорослих людей це може бути тривожність, депресія, посттравматичний стресовий розлад, порушення сну, хронічний стрес, труднощі в побудові «здорових стосунків» в майбутньому, певні психосоматичні прояви: агресія або замкнутість.
«Для дітей наслідки можуть полягати в емоційних розладах, зокрема, почутті провини, страху, гніву, поведінкових проблемах, агресії або ж навпаки замкнутості, проблемах з навчанням і соціалізацією. Є ризик наслідування моделей поведінки – вони можуть стати постраждалими від домашнього насильства або авторами насильства уже у своїх стосунках у майбутньому», – пояснює клінічна психологиня Олена Кузьмич.
Постраждала від домашнього насильства Уляна наголошує, що з таких стосунків потрібно тікати, а життя за межами гнітючих обставин – є, і воно наповнене мріями та планами.
«Хочу сказати всім, хто в такій ситуації: не сидіть, не терпіть. Не зміниться нічого. Вони не змінюються. Сім’я не збережеться. Це просто може бути, не дай Бог, якийсь нещасний випадок і буде біда. А тут дуже хороші працівники, дуже хороші психологи. Хоча раніше до цього часу я ніколи не зверталася до психологів, я не знала, що це таке. Але це дуже допомагає, розвіює всі думки, які були раніше. І на життя дивишся іншими поглядами. Хочеться жити. Плануєш щось. Бо раніше планів не було. Кожен день був сірий: приходиш, боїшся, тремтиш.
Зараз вже мрію про спокій, будинок і мир, про майбутнє дітей. Хочу, щоб у них воно було спокійне. Щоб вони не боялися йти додому, як я боялася», – підсумовує Уляна.
Раніше Центр журналістських розслідувань «Сила правди» аналізував ситуацію із домашнім насильством на Волині за 2017-2020 роки.
Якщо ви, або ваші рідні, близькі, знайомі постраждали від домашнього насильства – звертайтеся за телефоном гарячої цілодобової лінії Волинського обласного соціально-психологічного центру за номером: 0506709954, або ж пишіть на Viber/Telegram. Електронна пошта установи: [email protected]
Також в Україні діє загальнонаціональна безкоштовна гаряча лінія психологічної допомоги з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей – 15-47, або +38 (044) 284-19-43.
Джерело: Центр журналістських розслідувань «Сила правди»
Tweet
