Як українська Морська піхота поступово прориває оборону рашистів: «Перемагає найхитріший»
«Ми спланували наступ, увійшли, розгромили дві російські бригади, боротьба тривала, поки вони не підтягнули всі резерви», – розповів командир батальйону 37-ї бригади морської піхоти Анатолій про прорив на фронті на південь від Великої Новосілки, що в Донецькій області України, який відбувся на початку червня.
Просування на 10 кілометрів углиб колишньої російської оборони вздовж річки Мокрі Яли та звільнення семи населених пунктів на цьому шляху стало одним із найвидовищніших епізодів контрнаступу України. Бригади, навчені НАТО, оснащені Заходом, які брали участь у ньому, – 35-а, 36-а, 37-ма та 38-ма – є одними з найпотужніших наступальних сил країни.
Під час штурму батальйон Анатолія використовував швидкісні західні транспортери, такі, як французькі бойові броньовані машини AMX-10 RC та протимінні американські Oshkosh M-ATV. За його словами, вони стріляли на ходу, щоб оглушити російські війська, доки не вдалося розгорнути пішу морську піхоту. Під керівництвом безпілотників, які спостерігали за полем бою, морські піхотинці штурмували окопи противника та вступили в ризикований ближній бій.
Його прізвище та прізвища інших солдатів, які згадуються в цій статті, не розголошуються, відповідно до українських військових правил.
Провівши кілька років на війні й все доросле життя в армії, 34-річний командир сказав, що втратив «юнацький романтизм» і звик до «буденної справи – вбивати ворога».
«Якщо хтось чекає побачити щось на кшталт будьоннівської кавалерійської атаки чи танкового бою радянського зразка, то краще підіть у кіно», – сказав він.
У штабі та в окопах
Розповідаючи, Анатолій зайшов до штабу частини, закопаного глибоко в чорноземі донбаського степу. Впорядкована, простора, прохолодна землянка вміщує невелику групу людей, які визначають дії українських воїнів на цій ділянці фронту.
Під час нещодавнього візиту десятки моніторів показали карти поля бою, масштабовані до рівня, де видно кожне дерево, кущ і межі поля, де українські війська позначені зеленим, а російські – червоним. Обшиті деревом стіни були вкриті роздруківками аерофотознімків, зроблених дроном, і таблицями даних. Солдати, які сиділи біля своїх ноутбуків, робили нотатки в тиші, що зрідка переривалася.
«Усі бойові дії відбуваються в режимі реального часу, – сказав Анатолій, поклавши палець на маленький червоний квадрат, що позначає позицію Росії на карті. – Завтра я їх ліквідую».
Найближча зелена точка на карті – українська позиція, розташована за 194 метри від російських військ. Траншею, відвойовану раніше та щойно поглиблену, зайняло небагато солдатів, у тому числі Юрій, 23 роки, Віктор, 36 років, та Сергій, 42 роки, які всі нещодавно призвані та пройшли навчання.
Жодного дня не було без обстрілів з артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню, розповів Радіо Свобода Сергій, який перебував на позиції понад три тижні. Напередодні він повісив свою футболку на гілку, щоб вона висохла на сонці – і тепер вона дірява, як швейцарський сир.
За словами Віктора, який керує протидронною гвинтівкою, кожні пів години над головою пролітає безпілотник противника, виявляючи цілі для артилерії або намагається скинути вибухівку. Іноді чоловіків змушують слухати гімн Росії, який грають солдати по той бік лінії фронту. Вони сміються над цим і жартують, попри втому і нервове хвилювання.
Віктор викурює до двох пачок цигарок на день. Сергій вважає, що війна триватиме «невизначений термін». Юрій вважає, що це «скоро закінчиться нашою перемогою».
Поки що у своїй землянці поставили дерев’яні двері та поставили піч на дровах. «Тихенько облаштовуємося, комбате», – сказав Сергій Анатолію під час відвідування позиції.
Неухильно просуватися вперед
Це може зайняти деякий час: український контрнаступ, який триває вже четвертий місяць і повільно просувається вперед, не очікується, що він закінчиться найближчим часом – незалежно від його результату. Стратегічне просування в бік Азовського моря, спрямоване на розрізання «сухопутного мосту» – смуги окупованої території, що тягнеться від російського кордону до Кримського півострова, – здається, далеко на горизонті.
Наразі українські сили, розгорнуті на південному фронті – більш динамічному, ніж на східному – намагалися прорвати грізну російську оборону, відому як «Лінії Суровікіна», на честь російського генерала, який створив їх минулої зими та весни та був звільнений з посади командувача операції в Україні після заколоту групи найманців ПВК «Вагнер» наприкінці червня.
Анатолій сказав Радіо Свобода, що росіяни навчилися на помилках, які допомогли Україні повернути значну кількість окупованих територій протягом кількох місяців після того, як Москва розпочала своє повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Тепер, за його словами, вони збудували надійний та розумний захист і скопіювали деякі українські тактики.
«Є багато тонкощів у тому, як обидві сторони ведуть цю війну, і зрештою переможцем виявляється найспритніший», – сказав він.
З червня українські війська значно просунулися у двох точках: поблизу Великої Новосілки, міста Донецької області неподалік від адмінкордону із Запорізькою областю, та поблизу нещодавно звільненого Роботиного в західній частині Запорізької області.
В обох випадках просування від села до села відбувалося у швидкоплинних сутичках, що відбувалися від однієї лінії дерев до іншої. Між ними розташовані широкі, щільно заміновані поля, які наражають будь-який рухомий об’єкт на вогонь противника на додаток до ризику смертоносного вибуху під ногами.
Як наслідок, штурмовим операціям передують роботи з розмінування, які часто проводяться вночі, а також тривалі фази артилерійських обстрілів і ракетних ударів, спрямованих на розчищення шляху для зближення.
Ця стратегія, прийнята після перших спроб швидкого прориву оборони за допомогою механізованих і бронетанкових сил, допомогла обмежити втрати в людях і техніці. Але це означає, що прогрес також обмежений: захоплення кілометра території може зайняти тиждень боїв.
За словами Анатолія, бригади морської піхоти достатньо укомплектовані та оснащені для виконання завдань, поставлених командирами, і надалі будуть продовжувати наступальні дії.
«Ми будемо йти вперед, поки я не закурю, лежачи в гамаку на березі Азовського моря», – сказав він.
37-ма бригада морської піхоти складається майже виключно з військовозобов’язаних, які проходили навчання не лише в Україні, а й принаймні в одній із кількох країн НАТО: Польщі, Норвегії, Великобританії, Франції та Іспанії. Командири підрозділів перебувають на зв’язку з колегами з НАТО, бригада використовує західну бронетехніку, легкі танки, артилерію та інше озброєння.
У травні Україна сформувала окремі бригади морської піхоти за наказом президента Володимира Зеленського. «Вони є могутньою силою, яка знищує ворога, звільняє українські землі, виконує найскладніші завдання в найскладніших умовах, і цієї сили нам потрібно більше», – сказав тоді він.
«Боротьба триватиме»
Що саме чекає попереду для цих елітних підрозділів, незрозуміло, але це майже напевно передбачає додаткові бойові дії, принаймні протягом кількох тижнів.
Генерал Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, заявив 10 вересня BBC, що «ймовірно, залишилося близько 30-45 днів для бойових дій, тому українці ще не закінчили». А потім підуть дощі; буде багато багнюки, і в цьому місці буде дуже важко маневрувати, і тоді настане глибока зима».
Голова військової розвідки України генерал-майор Кирило Буданов заявив, що українські сили будуть пристосовуватися до погоди й що «бої так чи інакше триватимуть».
За словами бригадного генерала Олександра Тарнавського, який командує українським угрупованням «Таврія», яке діє на півдні, наступ під Великою Новосілкою, який потенційно міг призвести до просування на окупований порт Маріуполя, був просто відволікаючим. Військові експерти кажуть, що бої в околицях Токмака, що на заході Запорізької області, незабаром зіграють вирішальну роль, оскільки просування українців там відкриє шлях до Мелітополя, іншого окупованого південного міста, яке має вирішальне значення для «сухопутного мосту».
Прогрес в обох напрямках наближає українську артилерію до російських ліній постачання, даючи їй можливість порушити матеріально-технічне забезпечення противника.
«Я не знаю, що буде через місяць-два, і не знаю, що буде завтра», – сказав Радіо Свобода Анатолій і після паузи додав: «Якщо бути точним, я знаю, що буде завтра, але я вам не скажу».
Тижнем пізніше загальнодоступні джерела показали, що довга червона позиція, розташована за 194 метри від траншеї, на якій були Юрій, Віктор і Сергій, була позначена зеленим кольором – утримується Україною, тобто вже не Росією.
Автор: Олександр Палікот
Джерело: Радіо Свобода
