Як рятують життя в екстремальних умовах – історії лікарів

Це був один із найдивовижніших порятунків в історії медицини. У 1995 році Ангус Воллас сів на літак рейсу Гонконг-Лондон. Позаду був важкий тиждень, і він сподівався відпочити під час перельоту і трохи почитати. Але сталося інакше. Щойно літак почав виїжджати на злітну смугу, пролунало оголошення: "Якщо на борту є лікар, підійдіть, будь ласка, до членів екіпажу ".

Лікарям у різних частинах світу доводиться надавати допомогу пацієнтам, не маючи під рукою елементарного медичного обладнання. Як вони це роблять, дізнавалася оглядачка BBC Future Зарія Горветт.

EMMANULLE BAMONGO / Медикам в Центральноафриканській Республіці під час роботи часто доводиться присвічувати собі мобільними телефонами

ISTOCK

Це був один із найдивовижніших порятунків в історії медицини. У 1995 році Ангус Воллас сів на літак рейсу Гонконг-Лондон. Позаду був важкий тиждень, і він сподівався відпочити під час перельоту і трохи почитати. Але сталося інакше. Щойно літак почав виїжджати на злітну смугу, пролунало оголошення: "Якщо на борту є лікар, підійдіть, будь ласка, до членів екіпажу ".

Ангус Воллас, на щастя, був не звичайним пасажиром – він був дуже шанованим хірургом-ортопедом і до того ж винахідником так званої brace position – позиції тіла при аварійній посадці (пасажир має притулитися головою до найближчої поверхні, об яку він може вдаритися. – Ред.)   Його підвели до 39-річної жінки, яка сиділа в останньому ряду економ-класу.

Пола Діксон впала з мотоцикла на шляху до аеропорту і хвилювалася через свою праву руку, яка почала опухати. Професор Воллас діагностував перелом, наклав шину і повернувся на своє місце. Однак вже за годину стан жінки сильно погіршився. Виявилося, що вона не лише травмувала руку, але й зламала кілька ребер.

На висоті 10 кілометрів лікар зрозумів, що в пацієнтки стався колапс легені, одне з ребер проткнуло легеневу мембрану, спричинивши потрапляння повітря всередину. Без термінової медичної допомоги жінка могла померти за лічені хвилини.

PAT BENNETT GHANA / ALAMY STOCK PHOTO / Відсутність доріг в африканських країнах на південь від Сахари дуже ускладнює постачання необхідного медичного обладнання

В такому випадку треба негайно застосовувати спеціальний дренажний апарат, але все, що Воллас знайшов у бортовій аптечці, був скальпель, пластикова трубка та місцевий анестетик. Щоби провести операцію, хірургу довелося скористатися підручними предметами. Зробивши надріз грудини, він затиснув краї рани ножем і виделкою.

Щоби направити дренажну трубку в легені пацієнтки, скористався металевою вішалкою для одягу, яку простерилізував бренді. Інший кінець трубки він занурив у пляшку води Evian, і зафіксував усю конструкцію скотчем. Зайве повітря вийшло з легень, про що сповістили бульбашки на поверхні води.

За 10 хвилин операцію було завершено, і вже незабаром жінка насолоджувалася сніданком, а професор Воллас – рештками бренді. Коли літак приземлився, його геройський вчинок миттєво став сенсацією. Але в багатьох частинах світу, де відсутність коштів, доріг або просто віддалене розташування не дозволяють завезти навіть мінімальне медичне обладнання – життя пацієнтів рятує лікарська кмітливість.

У цих екстремальних умовах медикам доводиться створювати імпровізовані інструменти практично з будь-чого: від електродів для ЕКГ з пляшкових ковпачків до суперклею для з’єднання ран. Вони – справжні "індіани джонси" медичного світу, яким доводиться виживати на межі цивілізації і рятувати життя, часто ризикуючи своїм.

JORDISTOCK / В жорстких антарктичних умовах пластикові предмети стають крихкими і легко ламаються

Кеннет Айзерсон – саме такий лікар. Він працював реаніматологом на всіх семи континентах, зокрема в рамках благодійних організацій у Замбії, Бутані, Гані, Південному Судані, а також провів шість місяців в Антарктиді. "Головне, коли ви бачите, що у вас немає необхідного обладнання, – це не розгубитися", – каже він.

За свою багаторічну і успішну кар’єру Айзерсону доводилося використовувати замість хірургічних інструментів найнеймовірніші речі – навіть паперові скріпки. Одного разу його викликали до віддаленого району Арктики – кільком російським морякам треба було вирвати зуби.

Айзерсон посадив їх у капітанську рубку, застелив крісла пакетами для сміття і вирвав зуби кусачками для дроту та парою викруток, які він позичив у корабельного електрика. Ой! У 2010 році, коли Айзерсон працював у лікарні швидкої допомоги в сільському районі Гани, до них привезли трирічну дівчинку. Дитину збила машина, її знайшли без свідомості через кілька годин після інциденту.

Айзерсон підозрював, що у дівчинки травма голови, але томографа, за допомогою якого лікарі можуть оцінити пошкодження мозку, в лікарні не було. Єдине, що могли зробити лікарі, це надати дівчинці реанімаційну допомогу, і сподіватися, що вона не зазнала серйозних травм голови. Найважливішим апаратом в їхньому арсеналі був "ручний реаніматор", за допомогою якого відновлюють дихання пацієнта. Але виникла проблема. "Трубки, які входять до трахеї, повинні бути відповідного розміру ", – розповідає Айзерсон, і дитячої в них не було.

EMMANULLE BAMONGO / Медикам в Центральноафриканській Республіці під час роботи часто доводиться присвічувати собі мобільними телефонами

Зрештою їм вдалося знайти тоншу трубку з іншого медичного обладнання, але треба було якось приєднати її до реаніматора. Тоді Айзерсон згадав про пластикову дитячу пляшку. "Ми відрізали соску, зробили в ній маленький отвір і вивернули її. Вона чудово підходила до реаніматора", – згадує медик. За кілька днів дитина одужала достатньо, щоби повернутися додому.

Доводиться постійно шукати кращий варіант, каже Айзерсон. "Коли я працював у селах Мексики, ми щодня зазирали в крихітну картонну коробочку, щоби з’ясувати, що в нас залишилося з медикаментів", – згадує він. Коли закінчувалися якісь важливі препарати, наприклад, анестетики, їм доводилося переходити на звичайні засоби з домашньої аптечки (аспірин, ібупрофен, парацетамол).

Але коли й ці ліки закінчувалися, Айзерсон вводив пацієнтам медичний сольовий розчин, тому що бензиловий спирт в його складі також має знеболювальну дію. В останню чергу він застосовував гіпноз. В охоплених війною регіонах лікарі стикаються зі ще більшими труднощами. Еммануель Бамонго понад десять років працює акушеркою в Центральноафриканській Республіці.

Від 2012 року в країні точиться кривава громадянська війна між терористичним угрупуванням Селека та урядовими військами. Гуманітарна ситуація в регіоні є надзвичайно складною: лікарів не вистачає, найближчий медик може бути за десятки кілометрів, лікарні постійно грабують. Не кажучи вже про те, що медичне обладнання тут не оновлювалося десятиліттями, електрику часто вимикають, а більшість її пацієнток – жінки, у яких почалися пологи, – їдуть до лікарні розбитими дорогами на мопеді.

Багато пацієнтів потрапляють до лікарні на останній стадії хвороби, оскільки через відсутність доріг не наважуються відвідати лікаря раніше. Світло в лікарнях зазвичай таке тьмяне, що Бамонго часто доводиться присвічувати собі мобільним телефоном. "Іноді коли в мене зайняті обидві руки або я не можу торкатися чогось нестерильного, мені доводиться тримати телефон в зубах", – каже вона.

Наполегливість і готовність допомогти за будь-яких обставин є надзвичайно важливими якостями. Але потрібен також високий професіоналізм лікаря, тому що коли ви точно знаєте правила, ви розумієте, як їх можна порушити. Втім, існує одне місце, умови роботи в якому є абсолютно екстремальними навіть для найбільш професійних та винахідливих медиків.

Це – арктична база на льодовику Юніон, яка лежить за три тисячі кілометрів на південь від Чилі і на якій розташована найвіддаленіша лікарня в світі. Середня температура повітря тут становить -49 C.

KENNETH ISERSON / Будь-який медичний інструмент можна змайструвати з підручного предмету

"У такому холоді пластик стає крихким, перев’язувальні матеріали та пластир погано фіксуються, а найнеобхідніші медикаменти замерзають", – розповідає Бен Купер, який працює на базі лікарем. У 2005 році його викликали на місце нещасного випадку. Альпініст, який досліджував новий маршрут у сусідніх горах, впав у розколину.

Він розірвав м’яз на грудях і зламав ногу. Першочерговим завданням було доставити його на базу якнайшвидше, але спочатку Купер мав зафіксувати ногу за допомогою шини. "Я дістав шину, які ми щодня використовуємо у Великій Британії, але від холоду вона просто розкришилася на дрібні шматки", – розповідає він.

Йому було потрібно щось міцне, що могло витримати мороз. І зрештою він зупинився на теплостійкому килимку, який підкладають під пічку, на якій готують їжу. Він обгорнув ногу постраждалого килимком і зафіксував лижні палиці вздовж неї клейкою стрічкою. Коли вони повернулися до табору, він дав пацієнту знеболювальне і почав вправляти ногу.

"У лікарні ми зазвичай кладемо під коліно спеціальний блок, щоб допомогти кісткам стати на місце, але в нас не було такого, і ми підклали під ногу бляшанку з консервованими персиками", – розповідає він. Але проблеми з обладнанням виникають не лише у суворому арктичному кліматі. Західні благодійні організації постачають дороге медичне обладнання в лікарні країн, що розвиваються, які не можуть собі дозволити навіть одноразові рукавички.

Але апарати штучного дихання, наркозні апарати, дитячі інкубатори та лабораторне обладнання часто так і стоїть у коробках, тому що в лікарнях немає фахівців, які могли б їх зібрати, або запасних частин для них. Айзерсон упевнений, що в таких умовах підручні засоби часто приносять більше користі.

Такими засобами може стати гель для УЗД, зварений з кукурудзяного крохмалю. "Хлопці, яким я це показав, були ошелешені тим, як просто це зробити і як це дешево у порівнянні з фабричним препаратом", – сміється лікар. Або імпровізований інкубатор, який можна створити, повісивши велику лампу синього світла над дитячим ліжком.

KENNETH ISERSON / У Замбії Айзерсон почав використовувати звичайні лампи розжарювання для дитячих інкубаторів

В Антарктиці Купер вперше застосував згорнутий рулоном папір для лікування нападів астми. "Якщо упорснути інгалятор з одного кінця вісім разів, отримуєш дозу, еквівалентну використанню лікарняного небулайзера". А суперклей взагалі годиться практично для всього. Винайшли його цілком випадково 1942 року під час спроби створити новий тип прозорої пластмаси.

Коли Гаррі Кувер почав досліджувати властивості нової субстанції, вона намертво склеїла все його обладнання. Пластмасу так і не вдалося зробити, але клей "Істман 910" почали використовувати в медицині вже з 1966 року під час В’єтнамської війни. Сьогодні це – абсолютно безцінний засіб для виготовлення обладнання та лікування ран, насамперед в ситуаціях, коли немає часу або можливості накласти шви, приміром, у польових умовах.

"Я і сам його постійно використовую, коли поріжусь, він – цілком безпечний", – каже лікар Купер. Насправді багато лайфхаків, набутих в екстремальних умовах, можуть знадобитися й у самому центрі цивілізації. "Навіть у лондонській чи нью-йоркській лікарні можуть скінчитись якісь препарати", – каже Айзерсон.

Він згадує, як колись на початку кар’єри, в лікарні вимкнули електрику, і йому довелося працювати з ліхтариком на ключах.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.