Впізнай ворога: портрет українського чиновника в інтер’єрі — ікони, хімерні зачіски і уміння пити

Підняте догори у химерну геометричну конструкцію волосся( як правило фарбоване у білий колір) є символом влади і впливовості. Обовязкові агресивні тони у косметиці. Якщо ви зайшли до кабінету, де сидить кілька жінок – шукайте ту, що має найвищу зачіску, рішення тут ухвалює вона.

В той час коли у офісах українських комерційних компаній поступово перемагає західна корпоративна модель, то у державних установах панує цілком унікальна субкультура, яка плекається роками і живе за своїми неписаними законами.

Життєвий простір: розділяй і володарюй

Кожна держустанова, будь вона зведена хоч за давнини чи споруджена вже за новітніх часів, завжди розподілена на силу-силенну кабінетів і кабінетиків: з одним входом на кілька кімнат, перегородженими шафами закапелками, мінімалістичними комірчинами на один стіл – головне, щоб жодних новомодних open space, великого скупчення людей в одному місці.

Напевне, ця величезна кількість кабінетів покликана підкреслювати статус кожного окремого службовця і української бюрократії в цілому. Відвідини такої установи для громадянина – це завжди квест у пошуках потрібного чиновника, підпису, печатки. Це гра на нервах і модель для бодай мізерних корупційних можливостей.

Заходиш у якийсь там сьомий і восьмий кабінет за фінальним (здавалося б) підписом, а чиновник каже, що треба ще цей документ зареєструвати, поставити ще одну печатку або ще щось, а час вже до обіду чи до кінця робочого дня, та й ти просто втомився вже від цього марафону.

Тобі дають зрозуміти: від цього кола біганини тебе можуть звільнити… «Дєвочки занесуть», — каже зазвичай в таких випадках чиновник і натякає громадянинові — задарма ніхто ніц носити не буде. Далі – вже справа сумління відвідувача: бігти за цукерками-шоколадками чи заходити на черговий віраж.

Кабінетний «сепаратизм» — це також і можливість безкарно марнувати робочий час і регулювати кількість відвідувачів. В держустановах зазвичай не вирішують робочі справи аською чи скайпом – кожне дрібне питання треба обговорити особисто, отже завжди є можливість закрити кабінет на ключ і піти у справах(а то й просто побазікати) до колег, скажімо, на інший поверх.

У кабінеті: ікони і турбота спонсорів

Меблі, шпалери, канцелярське приладдя – все це залежить від рангу господаря кабінету, але є речі, які присутні на робочому місці хоч мера міста, хоч жеківської бухгалтерки. Обов’язково на столі чи на стіні присутні ікони, як правило їх кілька – від невеличких і недорогих до чималих, подарованих місцевим духовенством.

Чиновник – зазвичай це традиційно людина з більшості, яка говорить мовою більшості (в залежності від регіону), сповідує релігію більшості (в залежності від регіону), і симпатизує або ні (в залежності від регіону) до центральної влади.

Портрет Януковича сьогодні побачиш далеко не в кожному кабінеті, так само як і кілька років тому портрет Ющенка. Нині десь в центральних чи західних областях у держустановах можна побачити календарі із зображеннями опозиційних лідерів (якщо ці лідери є популярними на підконтрольній чиновнику території).

Серед інших деталей інтер’єру поруч з різного штибу грамотами від керівництва і партнерів нерідко зустрінеш і відомі торгові марки. Наші чиновники не гребують, скажімо, настінним годинником з логотипом косметичної компанії, календарем із символікою найбагатшого у місті підприємства, записником з рекламою фармацевтичних корпорацій.

Ця безкоштовна реклама породжена традиційною відомчою бідністю, котра плавно переродилася у відчуття, що усі щось мають дати, хоча б дрібничку: рідко в якому «казенному домі» канцтовари та інше офісне приладдя закуповується коштом установи (вистачає бюджетних грошей на дрібниці чи ні — не тема нашого есе, висновки можна зробити прочитавши спеціалізований сайт Наші Гроші), тож чиновники викручуються за рахунок таких собі спонсорів: ними може бути як велика компанія, що годує півміста, так і пересічний громадянин, що запізнився з якою-небудь реєстрацією – з такого дрібного порушника чиновники не правлять штраф, як цього вимагає чинне законодавство, а вимагають купити папір для принтера, картридж, стиплер тощо.

Чиновницька субкультура взагалі полюбляє натуральний обмін: про гроші рядовому відвідувачу не згадують. Зазвичай їх попросять у центральної влади, або коли вже йдеться про серйозні хабарницькі схеми. А так посадовець, навіть якщо він їздить на роботу на представницькому авті, ніколи не спуститься до того, аби купити власним коштом, скажімо, кілька поштових конвертів чи олівців – він шукатиме нагоди отримати їх ніби то у подарунок.

Все життя українського чиновника орієнтовано на «халяву»: до невисокої зарплатні треба завжди мати якийсь «приварок» — не обов’язково це хабарі у традиційному розумінні, але якісь подаруночки, якісь домовленості «по блату», якійсь знижки і преференції мусять бути – для чого інакше протирати штани у кабінетах? Та за великим рахунком, чим є пільги, які так любить наше чиновництво, як не легітимізованою державою «халявою»?

Мелкое чиновничество и госслужащие стран Третьего мира живут так, как в 1990-е призывали жить российские либералы. Именно тогда Ирина Хакамада, председатель Госкомитета по поддержке малого бизнеса в правительстве Черномырдина, советовала госслужащим, которым государство не платило зарплату, проявлять больше инициативы – собирать грибы и ягоды.

А Борис Березовский, создатель нынешней системы путинской вертикали, в своей книжке «Как заработать большие деньги» делился с чиновниками опытом: «Предположим, скромный служащий получает 8 тыс. рублей в месяц. Однажды он взял в руки вольпинистскую бумагу (вид плацебо) и написал па ней: «Со следующего года я буду получать 10 тыс. рублей в месяц, или 120 тыс. рублей в год». Нужно отдавать себе отчет, что Вселенная даст вам просимое и без всяких действий с Вашей стороны, если только вожделение не подаст предательскую заявку на «трудность получения». (Читайте — Кабинеты чиновников в странах Третьего мира — сравни с украинскими!)

Бліді кольори і жодних джинсів

Чиновницький дрес-код важко не помітити. Жінка, що має статус бодай керівника відділу(зазвичай такого рангу українки досягають після 40 років), повинна мати високу зачіску – ця мода не минає. Підняте догори у химерну геометричну конструкцію волосся( як правило фарбоване у білий колір) є символом влади і впливовості. І агресивні тони у косметиці: ця жінка постійно перебуває на передовій: б’ється за свою посаду, подальшу кар’єру, відбивається від нав’язливих відвідувачів.

Якщо ви зайшли до кабінету, де сидить кілька жінок – шукайте ту, що має найвищу зачіску, рішення тут ухвалює вона. Чоловіки –держслужбовці середнього і старшого віку досить часто вирізняються вусами – як правило це є символом патріотизму чиновника, то ж у розмові з ним незайве загадати щось про красу рідного краю і працьовитих людей – так буде легше порозумітися.

Чиновники рангом нижче вдягаються скромно, не вирізняються в одязі від інших своїх земляків. Єдине правило: не вдягати нічого яскравого і боронь Боже прийти на роботу у джинсах – в держустанові цього не пробачать. Ну й звісно, жодних шортів.

Якщо серед паспортисток чи секретарок суду трапляється пані вбрана у якісь строкаті тони – це або новенька, що протиставляє себе сірому безликому колективу, або фаворитка біг-боса, що демонструє власну вседозволеність.

Більш менш стильний чоловік – це хіба представник якого-небудь відділу культури – богемі такі витівки пробачать, заступнику мера з питань житлового сектору або підприємництва – ніколи.

Гнучка мовна політика

Мені не доводилося зустрічати чиновників, які зовсім не володіли б державною мовою. Навіть на Сході вони щонайменше володіють термінологією(судовою, податковою, медичною тощо), адже закони та інші нормативні акти у нас видаються українською – розуміти мусиш. У західних регіонах чиновники не відчувають потреби переходити на російську.

Найцікавіша картина у центрі та й у самому Києві. Коли до чиновника звертається грамотна і юридично підкована людина, він говоритиме чистою українською, часто густо цитуючи чинне законодавство. Коли відвідувач – людина проста, то держслужбовець поблажливо перейде на суржик, тим самим демонструючи, що він, мовляв, теж з народу вийшов. Ну а якщо до кабінету завітають круті російськомовні бізнесмени, то згадати «вєлікій і могучій» ноу проблем.

Але до фені і сленгу не опуститься – класичний український чиновник людина ввічлива, розмовляти обережно вона навчена з перших місяців своєї служби.

Залізна печінка — ознака професіоналізму

Мода на йогу, фітнес-клуби і здоровий спосіб життя, яким нині захоплюється «офісний планктон» чиновництво не зачіпає. В сенсі дозвілля – чиновники з народом. Пити часто і кожного разу мати вагомий привид – це стиль життя.

Недавно в держустанові одного райцентру спостерігав таку картину. Була саме обідня перерва, і всі поспішали до кабінету, де чекала щедра «поляна» і кілька пляшок алкоголю. Привід був поважний. «Вчора ж Миколая було, а у начальниця відділу Галина Миколаєвна», — простодушно пояснила причину гульні молоденька бухгалтерка. Якщо іменини батька начальниці відділу є причиною для такої гульні, то що ж тут робиться на день бухгалтера – важко уявити. Хоча… уявляю.

Зустрічаю якось приятеля, не останню людину у райвідділі міліції. Вигляд в нього кепський. Питаю, що сталося. «Та вчора день прокуратури «мочили», виходили з їхнього приміщення о третій ночі з піснями!»»

Вміти пити – ось важлива навичка для українського чиновника. Людина, схильна до алкоголізму, кар’єри не зробить. Правильний чиновник повинен гідно виглядати навіть в угарі, якогось «дня прокуратури», аби не бовкнути зайвого, домовитися з потрібними людьми і на другий день вийти на роботу.

Лікувати підірване на нервовій роботі і частих корпоративах здоров’ї чиновники нерідко беруться також в оригінальний спосіб. Знайомі лікарі і профільні санаторії – це зрозуміло. Йоги і аюрведи у людей з більшості не користуються популярністю. А от ворожки – це по-чиновницькі. Чоловік з портфелем у хаті ворожки – бажаний гість. «Ця бабка начальника податкової від радикуліту вилікувала, а голові суду камені з нирок вивела», — скажуть люди. Кращої реклами годі шукати!

Ретрогради-консерватори

Адмінресурс – це вони. Бунтарі обирають інші професії, а українські чиновники вміють голосувати, за кого треба, працювати на «суботниках», створювати масовку для поважних гостей, влаштовувати показуху.

Вони не раді реформам, бо це додає чиновництву роботи і породжує скорочення штатів, вони не в захваті від технічних інновацій – в їхніх кабінетах є комп’ютери, але більшість документів вони досі пишуть від руки, копирсаються в архаїчних картотеках, захаращують свої контори стосами паперів.

Вони звикли, що держава дурить їх, а вони державу, вони не вірять, що зарплатня може бути такою, що ризикувати заради дрібних хабарів не варто, не вірять, що законодавство колись стане логічним і прозорим. І саме на них тримається усі останні 20 років наскрізь корумпована, кострубата українська демократія.

Перший політик, який насправді захоче провести в нас реформи, повинен ліквідувати чиновництво як клас і набрати на держслужбу людей з новою мотивацією – Грузія і Східна Європа вже пройшли цей шлях.

Чиновників вивчав: Костянтин Возвдиженський, в рамках проекту "Естетика сучасної України", сайт TEXTY.org.ua

Читайте также: