Такий собі стрибунець

Тарас Стецьків (4-й номер виборчого блоку “Пора”-ПРП) – приклад справжнього політичного кон’юнктурника. Він завжди тримає “ніс за вітром”. Був і комсомолятком, і рухівцем, і заступником голови “партії Кучми”. Потім боровся проти того ж Кучми. Двічі “революціонер”… Чого не зробиш задля примноження власного добробуту? Яке сьогодні у Стецьківа складає близько 5 мільйонів гривень. “Не хочу працювати, хочу – патріотизувати”

Народився Тарас Степанович Стецьків у Львові, 7 червня 1964 року у сім’ї працівників Львівського ВО “Ювелірпром”. Після закінченню школи вступив до Львівського державного університету ім. Івана Франка на історичний факультет, який закінчив у 1986 році. Того ж року пішов працювати вчителем у школу-інтернат. Але протримався там недовго і вже за рік працював викладачем у Львівському медичному училищі.

Але викладацька праця очевидно не надто приваблювала Тараса Степановича і він подався у політику. Подався у тому розумінні, яке передбачали реалії того часу. Він стає членом політичного гуртка, до складу якого входили Олександр Кривенко, Ігор Марков та інші непересічні особистості того часу. А у віці 23 років стає членом громадської фундації “Товариство Лева” – на той час ядра, навколо якого збиралася патріотична львівська молодь.

Тарас Степанович у Товаристві був людиною не останньою. Займав посади секретаря та члена Ради, входив до редколегії вісника Товариства Лева – “Поступ”. У ньому, власне, і друкувався. Далекого 1990-го року легендарний Олександр Кривенко сказав про Стецьківа наступне: “Робота в “Поступі” багато дала Тарасу Стецьківу, кандидату у депутати до Верховної Ради УРСР. Як його товариш, а часто й редактор його статей, я трохи краще за інших знаю недоліки Стецьківа і все одно переконаний – це політик масштабу Михайла Гориня чи Сергія Конєва”. Одним словом, надії молодий Стецьків подавав великі.

Леонід Данилович стає ближчим…

Уперше до парламенту Стецьків балотувався у 1990 році, тобто у 26 років (Мостиський виборчий округ). І пройшов таки. Вигравав у політичній боротьбі й усі інші балотування. Таким чином, Стецьків провів у Верховній Раді не мало не багато 15 років. І змінив за цей час не одну політичну силу.

Отже, уперше Стецьків потрапив до Ради як член президії Львівської крайової ради Руху та як член Великої ради Руху. Але вже за рік перебував у президії свіжоствореної Партії демократичного відродження України. Як наслідок поряд з Леонідом Кучмою він став членом фракції “Нова Україна”. Напевно власне тоді у пана Стецьківа із паном Кучмою зав’язалися хороші стосунки. І останній, як прем’єр-міністр України, наприкінці 1992 року узяв Тараса Степановича до себе у радники.

У цей час Стецьків налагоджує стосунки з тоді ще маловідомим бізнесменом Андрієм Садовим та стає співзасновником радіо “Люкс”. У 1994-му році він знову стає народним депутатом (Городоцький виборчий округ). Тоді він йшов як висуванець трудового колективу. Основним його суперником була відомий громадський діяч Ірина Калинець. Однак, перемогти пощастило саме панові Стецьківу. Кажуть, що задля цієї перемоги Тарас Степанович не пошкодував бруду на голову пані Калинець.

У цей же ж час патрон пана Стецьківа Леонід Данилович стає Президентом України. Саме патронат самого Президента, колегування з Андрієм Садовим та головою Фонду держмайна на Львівщині Богданом Буцою дають можливість усім згаданим панам добряче підзаробити на небезвідомих “Галицьких інвестиціях”. Щодо власне Тараса Стецьківа, то завдяки вдалій афері він отримує частки у кількох підприємствах, приватизованих за рахунок ваучерів “Інвестицій”. Це, зокрема, Радехівський цукровий завод, а також Стрийський маслозавод та завод бетонних виробів.

Позаклановий демократ у партії Кучми

У лютому 1996 року, будучи народним депутатом (друга каденція) Стецьків стає членом новоствореної Народно-демократичної партії (партії, котра була створена “під Кучму”). Ба, більше – він стає заступником голови НДП з ідеологічних питань та головою львівського осередку партії.

Цікавий факт, у 1997-му році Валерій Пустовойтенко стає прем’єр-міністром України. Як розповідають джерела, саме тоді до рук пана Стецьківа та його команди потрапляють 25,1% акцій Дрогобицького нафтопереробного заводу. І саме тоді завод чомусь майже припиняє виробництво. Кредиторська заборгованість зростає до 22 мільйонів гривень. І саме у цей час уряд Пустовойтенка створює в державі дефіцит паливно-мастильних матеріалів… На цьому певні особи заробляють дуже грубі гроші…

Спільна діяльність поряд із Ігорем Діденком (“Хорда ЛТД” та екс-керівник “Нафтогазу”) та Віктором Жердицьким (“Градобанк”) на Миколаївському цементному заводі теж призвела до того, що завод майже призупинив своє існування. І лише з новим іноземним інвестором завод врешті почав справді працювати. Однак, коли зайшла мова про притягнення до відповідальності пана Жердицького за присвоєння 100 мільйонів німецьких марок, які мали бути виплачені остарбайтерам (через “Градобанк”), на трибуну Верховної Ради раптом виходить Тарас Степанович і як ніколи проявляє своє красномовство, захищаючи колегу. Однак, як відомо, це Віктору Жердицькому не допомогло…

Врятувати рядового Стецьківа…

У 1998-му році Тарас Степанович знову балотується до парламенту. Однак, цього разу він пролітає “як фанера” над рідним Городоцьким округом. Але таки стає народним обранцем – завдяки завчасно продуманому місцю (10) у списку НДП.

Як відомо, у цей час у партії почався період розколу. На той час дві групи (Матвієнка та Пустовойтенка) зіткнулися лобами щодо підтримки Президента Кучми. Тарас Степанович так довго думав, до якої ж з груп йому пристати, що його просто вигнали з партії. Рятунок він знаходить у обіймах голови ПРП Віктора Пинзеника і у червні 1999-го року стає членом фракції ПРП “Реформи-Конгрес”.

Пан Пинзеник на стільки симпатизував та вірив у перспективи молодого та талановитого політика, що робить його головою Львівської обласної організації ПРП. Для цього з цієї посади необхідно було “піти” нинішню “праву руку” Петра Димінського Юрія Шведу. Досі, пан Шведа не може того пробачити ані Тарасу Степановичу, ані панові Пинзенику.

Наш мер – Буняк!

Буремного 2001-го року Тарас Стецьків стає одним із керівників кампанії “Україна без Кучми”. У лютому – член спеціальної ради “Громадської ініціативи “Форум національного порятунку”, у березні – член президії Громадського комітету опору “За правду”. Саме у цей час він здобуває славу революціонера. Не позбувається її, як відомо, і досі.

У 2002-му році вчетверте стає народним депутатом. Цього разу – у Франківському виборчому окрузі Львова від блоку „Наша Україна”. У тому ж окрузі, нагадаємо, до парламенту балотувався нині керівник виборчого штабу БЮТ на Львівщині, а тоді – головний редактор газети “Високий Замок” Степан Курпіль. У той час газета рясніла матеріалами про життя та діяльність Тараса Степановича. Однак, він таки переміг. До речі, не слід думати, що на виборах міського голови пан Стецьків підтримував Андрія Садового. Ця підтримка була радше формальністю. Насправді, не дарма кажуть, що до Ратуші Любомира Буняка привів саме Тарас Стецьків. Він йому справді дуже допомагав, допомагав в усьому. Справа в тім, що Любомир Костянтинович багато років утримував легендарну “Криву Липу” і Тарас Степанович, як кажуть, був просто винен…

Чи не випадково люди пана Стецьківа посідають керівні посади у львівській мерії: Зеновій Сірик стає секретарем ради, а Олег Кузан – керуючим справами виконкому? До речі, один із основних технологів кампанії пана Буняка Андрій Скоп, який згодом очолив прес-службу мерії, чимало років буч членом саме ПРП…

Ефективність менеджера на грані “не тямлю”

Найяскравіших штрих біографії Тараса Степановича далі – це, звісно, “помаранчева” революція та його комендантування на Майдані, поряд із Володимиром Філенком. Зрештою, виглядало, що на Майдані він справді почував себе як риба у воді. Однак, зрозуміло з огляду на його біографію і те, як вільно він кидав одних і йшов до інших, що не з патріотичних мотивів Тарас Степанович днював і ночував на Майдані разом із тисячами українців. Він знав за що бореться. Він знав, що його не залишать поза корита. Так і сталося… Нагадаємо, що той таки пан Філенко жодної посади так і не отримав, хоча зробив для “перемоги демократії” неменше.

Отже, Тараса Стецьківа роблять керівником НТКУ. Як він любить говорити сам, його кинули в окроп – слід було за три місяці організувати ювілейний конкурс “Євробачення-2005”. З організацією конкурса якось таки не втрапили обличчям у багнюку (крім “Ґринджол”), але якщо взяти до уваги безпосереднє дітище пана Стецьківа – НТКУ, то його президентства в телерадіокомпанії справи не лише не покращилися, але й стало ще гірше. Однак на це у Тараса Степановича було пояснення. “Я нічого не тямлю в телебаченні”, – чесно казав він…

Наслідком діяльності на НТКУ “кризового менеджера” Тараса Стецьківа стало падіння рейтингу УТ-1 та протест журналістського колективу каналу. Ще один скандал вибухнув після того, як Тарас Степанович “пішли” з компанії. Залишаючи посаду президента НТКУ Стецьків говорив про те, що не може залишатися на цій посаді, бо не дають зробити Громадське телебачення… Насправді ж, все було зовсім не так. І навіть не зважаючи на обіцянку дану панові Стецькову про мовчанку, після згаданих його слів Президент Ющенко розповів, чому насправді Тарас Степанович пішов з НТКУ. Розповів вустами свого прес-секретаря Ірини Геращенко. Вона відверто сказала, що “Стецьків збирався йти у відставку з наміром балотуватися на мера Львова і мав з цього приводу розмову з Віктором Ющенком, під час якої просив Президента не розкривати його планів”. Однак, Тарас Степанович сам змусив Віктора Ющенка розказати про те, чому той лишив НТКУ так нічого там і не зробивши…

І знову “здрастє”

Нині Тарас Степанович знову фігурує у списках до трьох (!) рад. До Верховної – №4 у списку блоку “Пора-ПРП”, до львівських міської та обласної рад очолює список ПРП. Слід зауважити, що саме Тарас Стецьків став однією з причин не створення на рівні Львівщини блоку “Пора-ПРП”. “Пористи” не хотіли мати такого кандидата у міські голови Львова. Але, звісно, причиною осібного походу на вибори “Пори” і ПРП стали також і квоти у списках.

І насамкінець. Ще кілька штрихів до біографія Т. Стецьківа. Тарас Степанович – людина не бідна. Навпаки, дуже багата. Він володіє частками таких підприємств:

ВАТ “Запоріжжяобленерго”;

ВАТ “Львівська фармацевтична фабрика”;

ВАТ “Харківський тракторний завод”;

ВАТ “Тернопільнафтопродукт”;

ВАТ “Сядринський льонозавод”;

ВАТ “Дрогобицький м’ясокомбінат”;

ЗАТ “Інвестиційна компанія “Галицькі інвестиції”.

Андрій Ващенко, за матеріалами “Обсерватора”