ЗАРОБІТЧАНИ В МІЛІЦЕЙСЬКИХ МУНДИРАХ

Генерала Б.Керницького Прикарпаття зустріло без міцних обіймів і провело в Чернівці, не проронивши сльози. Він покинув крісло першого міліціонера області так тихо, як кілька років тому сів туди, замінивши моторного всюдисущого Анатолія Француза. Богдан Антонович прийшов з Рівного. Скромний, інтелігентний, професіонал – відгукувалися про нього наближені. Спочатку цьому повірили й зраділи ті, хто відчув на собі жорсткувату вдачу попередника. Сплило трохи часу. Підлеглі сповна наситилися принадами генеральської «інтелігентності», «скромністю» його заступників і вірних земляків.Звістка, що треба звільняти місце іншому, кажуть, застала Б.Керницького зненацька, нібито в черговому закордонному вояжі, куди відбув на матч міліцейської футбольної команди. «Тяга» до спорту й спонсори допомогли йому відвідати не одну європейську країну. Через поїздку навіть заплановане на Покрову врочисте відкриття конюшні біля Богородчан перенесли. Та, мабуть, Богданові Антоновичу не судилося презентувати своє дітище, на спорудження якого потратили стільки зусиль і коштів. Усі спроби захисників відстояти перед Києвом начальника прикарпатської міліції були марними. В Івано-Франківськ завітав сам міністр внутрішніх справ Микола Білоконь і представив нового керівника облуправління – сорокарічного генерала Василя Плавюка. Він родом з Буковини. Очолював Євпаторійський, Ялтинський міськвідділи, а з 2002 року – УМВС України в Чернівецькій області.

«Епоха Керницького» ввійде в історію правоохоронних органів краю як один з найкриміногенніших періодів. Особливо щедрим був цей час на вбивства. Кілери «замочили» кількох місцевих «братків», двох кандидатів у народні депутати країни. Очевидно, ці злочини назавжди залишаться “глухарями”, як і стрілянина в ресторані «Слован», де поранили трьох людей, у тому числі депутата Івано-Франківської міськради.

Поринувши в дріб”язковість, місцеві правоохоронці показали неспроможність ні попередити, ні розкрити «заказняки», гідно протистояти викликам злочинних угруповань. Вони перетворилися в статистів, похоронну команду. Безнадійно відстаючи від криміналітету, міліція лише фіксує і підбирає плоди його діяльності. А це поглиблює зневіру громадян у торжество справедливості. Люди не сліпі, добре бачать, як замість того, аби відчайдушне викорінювати зло, вміло зорієнтувати підлеглих на боротьбу з ним, окремі міліцейські чини погрузли в заробітчанстві. Шикарні особняки, квартири, іномарки, бізнес на підставних осіб, побори й хабарництво, закордонні турне на спонсорські кошти… Це лише кілька мазків до портрета сучасного представника правоохоронної системи, котрий використовує мундир і посаду суто в особистих інтересах…

На Івано-Франківщину генерал Б.Керницький прибув не сам. Він стягнув сюди з різних місць десятки «своїх». Найбільше, звісно, рівненських. Навіть підрозділ ДАІ обласного центру очолив заїжджий. Невже тут не можна було знайти достойну кандидатуру для цієї посади? Та, певно, настільки делікатна, що довірити її можна тільки перевіреному. Французових ставлеників безцеремонно виживали, замінюючи варягами, які слабо орієнтувалися в обстановці, не знали місцевих особливостей. Переселенці відразу приступили до вирішення житлових питань. З цим вони вклалися в найстисліші терміни. Один із когорти «нових» навіть дитячу кімнату міліції переобладнав у власне помешкання. За чотири роки рівненське земляцтво й ті, хто до нього прилип, отримали понад сотню квартир. І це при тому, що в кожного на батьківщині вже є по одній, а то й більше. Варто два-три рази поміняти область під маскою ротації – і ти заможна людина. Хтось роками горбатиться на чужині, щоб придбати власний куток. А іншим в Україні – манна небесна.

Б.Керницький поселився на вулиці Чорновола у віллу, яка за кордоном коштувала б не менше мільйона зелених. Але й цього йому замало. Поряд звів сауну з басейном на прихопленій території Прикарпатської філії Національної академії МВС. Щоб було красиво, надійно й дешево, біля новобудови встановили ковані ворота, знявши в автотранспортному господарстві міліції. Дрібничка, але красномовна. Генерал і його заступник О.Альяний навіть не посоромилися «розквартирувати» своїх милих песиків у кінологічному центрі УМВС.

Житло кочівні правоохоронці отримали якнайкраще – переважно в нових будинках. І площею – хоч футбол ганяй. Полковник Альяний умудрився в”їхати в шикарний особняк, який перед тим капітально відремонтували, «нафарширували» за всіма євростандартами.

Складається враження, що декого тільки для того й приманили сюди, аби отримав хату. Потім іди на всі чотири сторони. Так, автотранспортне господарство очолив майор Голубінка. Покрутився тут кілька місяців, хапанув трикімнатну квартиру – і помахав ручкою. Рівненчани постійно проводили перманентний ремонт приміщень, хоч А.Француз їх запущеними не залишив. Тут нічого дивного. Попри марафет службових споруд можна чимало урвати для облаштування власних покоїв. Робота на Івано-Франківщині декому не завадила звести в Рівному кількаповерхову віллу. Дармові будматеріали, вкладені в нерухомість, з часом повернуться сторицею для господаря. Спритні міліцейські заробітчани цей «секрет» сучасного «бізнесу» розкусили легко.

Під керівництвом генерала Керницького найчисельніший правоохоронний орган краю поступово перевтілився в підприємницьку структуру. Замість того, щоб викорінювати й попереджувати злочинність, міліціонерів усе частіше схиляли до непритаманних їм функцій. Займалися посівною, збиранням урожаю на полях фірми «Галичина-сервіс», котра діяла під «дахом» перших осіб УМВС. Головним «бригадиром» у ній був відставний слідчий із Тернопільщини І.Крушельницький, якого перекваліфікували на агронома, заготівельника, постачальника. Скільки намолочували зернових, куди збували продукцію – таємниця за сімома замками.

Таким самим туманом покрита діяльність іншого виробничого підрозділу при міліції – пилорами, розташованої біля незавершеної бази «Беркута», її свого часу заклав ще генерал М.Паньков. На все команді Керницького вистачало ресурсів, а ось довести до ладу навчальний центр не спромоглися. Пилорама під патронатом О. Альяного гуркотіла безперервно роками, переробляючи кругляк. Крім полковника, мабуть, ніхто не знає, яку гору деревини відвезли його КАМАЗи тільки в Миколаїв. Там він свого часу працював, поки вслід за Керницьким не переїхав до Івано-Франківська. Приватні вантажівки обслуговували в міліцейських гаражах. Ремонтували, «взували» за державний кошт. А почувши про зміну влади, з території автогосподарства поспіхом вивезли все «зайве».

Підлеглі звикли, що «верхи» періодично кидають клич про чергову новобудову. Спочатку вся область ударно трудиться над об”єктом. Потім його тишком-нишком комусь збувають не без обопільної вигоди. Так сталося зі ставками в селі Одаях Тисменицького району, мисливським господарством «Осмолода», коломийською нафтобазою. А згадка про кінно-спортивний клуб «Карпати» в Богородчанах працівників ДАІ області дотепер трусить. З усіх районів сюди звозили будматеріали, робочу силу, гроші, щоб начальство задовольнило свою примху. «Даішники» вставали й лягали не з думкою, як поліпшити ситуацію на дорогах, їх муляло інше: де «рекетнути» цеглу, шифер, цемент для генеральської конюшні, фураж породистим скакунам? Принижувалися, потрапляли в залежність, пресували водіїв, аби виконати замовлення. І таки створили для коней вартістю кожного в десятки тисяч доларів умови ліпші, ніж ті, в яких живе чимало співробітників міліції. Дорогі будівлі, двадцять золотих скакунів (принаймні їх було стільки ще 17 жовтня) належать спортклубу «Галичина». А хто стоїть за цією вивіскою, здогадатися легко. Правда, незрозуміло, яка користь від того міліції і чим тварини допомагають у боротьбі зі злочинністю? Можливо, за гроші, потрачені на них і обслугу, було б доцільніше придбати автомобілі, оргтехніку, житло для правоохоронців…

Коли команда Керницького бачила вигоду, то не зупинялася перед жодними перешкодами. Впала їм в око одноповерхова споруда колишнього міського ВВІРу й адресного бюро на вулиці Василіянок в Івано-Франківську. Прикинули і вирішили використати «раціональніше». Наприклад, розмістити офіс «Галичини-сервіс» чи щось інше. Отож обидва підрозділи відселили в інші приміщення. Особливо накладно обійшовся переїзд адресного, яке розмістили в апаратментах інформаційного центру. А його перенесли в господарський відділ. Довелося прокладати дорогий кабель, пристосовувати все під вимоги специфічної служби. У той же час вивільнений особняк капітально ремонтують. Укріпили фундамент, підмурували другий поверх, встановили євровікна. Правда, довести до ладу будівлю не встигли. Що її чекає тепер, сказати важко.

Ставленики Б. Керницького на Івано-Франківщині почувалися самовпевнено, безконтрольно. Чи тому, що він від них залежав, а, може, з інших причин. Приміром, службові автомобілі використовували, як заманеться. Гасали приватно за сотні кілометрів у Рівне, зовсім не жаліючи дорогих іномарок. Начальник ВДСБЕЗ В. Синьчук по дорозі на батьківщину розбив службове «ДЕУ». Таке ж трапилося з «Пасатом» керівника УБОЗу М.Щирука. Перед Рівним заступник начальника УМВС В. Іллін, порушивши правила дорожнього руху, виїхав службовим «ДЕУ» на зустрічну смугу. Зіткнення уникнути не вдалося. Міліцейську «Тойоту-кемрі» розтрощив О.Альяний у Чернівецькій області. Дивом залишився живим. Про те, що його туди занесло, точаться різні розмови. В усякому разі не службові справи. Ремонт таких машин коштує ого! Тому доводиться «доїти» спонсорів, використовувати державні кошти, аби поставити транспорт у стрій. Та всім відомо: автомобіль після аварії вартує мало…

Чи підсилить кволий організм прикарпатської міліції свіжа кров? Принаймні міністр М.Білоконь у це вірить. Василеві Плавюку доведеться не один день розчищати авгієві стайні, залишені попередником. А генерал Керницький віднедавна «обживає» Буковину.

Богдан ФЕДЬКІВ, „Прикарпатська правда”