«Спецоперация». Как полтавская милиция героически «спасала» ребенка

Нещодавно Кременчуцька дуже доблесна міліція відрапортувала через місцеві ЗМІ та з офіційного сайту Полтавського УМВС про чергову свою перемогу! Ще й роз\’яснення розлоге дали — шестирічний хлопчина, начебто, побачив, що мама пиячить з сусідою та й пішов собі жалітися людям, що вдома його не годують. Але звитяжна наша міліція, виявляючи, мовляв, чудеса дедукції, знайшла голодуючу дитину, яку мама ледве не пропила разом з сусідою. Зрозуміло, груди в усіх «колесом» — хоч «Залізного хреста» у кожну вкручуй.

Сподіваємось, читачам цікаво буде дізнатися правду про геройські дії міліції та добрих самаритянок, про маму та того сусіда, котрий насправді взагалі непитущий, бо тільки з кардіології виписався. Найперше, про голодуючу шестирічну дитину — то видумка, чи доброї тьоті з сусіднього будинку, котра, як вважають родичі дитини, викрала хлопця, чи фантазія оперів, щоб туману напустити — Тетяна, мама хлопчика, кулінар, яких пошукати.

Єгор завжди нагодований, акуратно вдягнений і чистенький, незважаючи на те, що мама роботу вже три місяці як втратила. Саме втратила, а не так як повідомляє прес-служба міліцейська — «ніде не працює». То видумка відверта й нахабна, націлена людську гідність принизити. «Не працює» українською мовою означає — лежить воронкою доверху й бульбашки в стелю пускає.

Отже — дитину мама відпустила погуляти на годинку о 14-й. Відпустила, як у всіх нормальних родинах заведено, а не сам пішов, як дезінформує людей міліція! Схоже, маніпулювати фактами та термінами вже стало поганою звичкою міліцейської пресслужби. «Викрали Єгора десь до 16-ї», — мовить Тетяна. Стурбувалась вона (а не схаменулась, як безграмотно пише прес-служба на своєму офіційному(!) сайті. Втім, чи не манкурти нашу мову не знають?) о 15-й, коли дитина не повернулася в призначений час. Мати оббігала усі двори, усіх друзів хлопця та знайомих. Ладна була повіситися від розпачу. Тоді й звернулася до міліції — о 19-30.

Прес-служба міліції «козиряє» (бо в масть ну ніяк не вкладається): «…був піднятий весь особовий склад». Ну і що з того? Для того ми їх і годуємо. І чому ж тільки вранці знайшли? Це рекорди оперативності такі? Дитина ж у сусідньому під\’їзді була. Натомість операм були запропоновані речі хлопця, бо запевняли, що й собаки шукатимуть. Тетяна каже: «Відмовились як від зайвого». Може тим собакам на словах передали, чим пахне дитина?

Маму допитували безліч разів. Однак, опитування мешканців сусідніх будинків, схоже, почалося тільки вранці. Це ж і без собак-пінкертонів очевидно — опитувати треба було найближчі будинки і якнайшвидше. Одного мегафону вистачило б — хлопця знайшли би за півгодини. Чи вони з Кобеляк почали? Замість того маму возили адресами мешкання знайомих, по медичним експертизам і погрожували позбавити батьківських прав.
 
Тетяна розповідає, що під час цих поневірянь опер, за присутності сусіда та начальниці Кременчуцької кримінальної міліції у справах дітей майора Юлії Лазоренко, погрожував їй: «Моя б воля, от чесно, я б тебе вбив би, причому вбивав би дуже повільно». Якби сусіда не зупинив того шквалу ненависті, нагадавши про честь міліцейського мундира, невідомо до якої бридоти ще б докотилося. При цьому мати на колінах умовляла оперативника знайти дитину. До речі, жодного патруля за дві години катання вони не зустріли. Чи був взагалі той батальйон міліції з собаками?

 

Після першої години ночі її покинули сам на сам із своїм горем. Покинули всі, крім сусіда, того самого, на якого звели наклеп на сайті Полтавського УМВС. Матері залишалось тільки волати — «За що, Господи!? Може мого сина зараз бьють чи ріжуть?!» та божеволіти, дивлячись на іграшки свого сина.

 

Вранці хлопця знайшли в сусідньому будинку та відвезли до напівприватного притулку «Промінь». Куратором цього закладу є дружина голови райради та голова комісії у справах дітей виконкому Автозаводської райради пані Ала Коваленко.

 

Єгор, наш герой, дитина свідома — знає власну адресу наче віршика. Як каже хлопчина, його привабили ноутбуком. Привели до квартири у сусідньому під\’їзді та дозволили гратися скільки душа забажає. Дитина захопилася до пізньої ночі. Про голодне дитинство, як з міліцейської пресслужби брудною качкою виповзло, та нетверезу маму, твердить Єгор, він нічого не казав.

Було б цікаво дізнатися, хто придумав ту байку. Складається враження, що ця інформація неперевірена, така що завдає моральної шкоди, або отримана від шестирічної дитини у незаконний спосіб за принципом «одна баба за рогом казала». Невже прес-офіцер міліції сам наважився на її оприлюднення через ЗМІ?

До речі, якби це й правдою було — оприлюднення конфіденційної інформації, «…втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність… забороняється…» усім. В тому числі невігласам, котрі Закону України «Про інформацію» та «Про друковані ЗМІ» не читали, і міліцейській пресслужбі, звісно. Чи може «проффесіоналізм» цих супержурналістів дозволяє їм паплюжити усе, що на трапку в нашому банановому раю натрапиться?

Єгор розповідає — тьотя Марина, в якої гостював хлопчина, весь час спала і вони самі, разом з її сином, Єгоровим однолітком, до холодильника навідувались. Сусіди подейкують, що вона дуже пишається своїм вчинком і пояснює у дворі, мовляв, намагалася віддати дитину, приводила додому, але там п\’яний батько спав і двері не відчинив. Бачте, яке Диво! Якщо вона крізь сталеві двері як телескоп бачить, то чому не прозріла, що Єгор батька й не знає? Той зник чи не від народження. Натомість Тетяна, коли побігла шукати сина, наче за соломину чіпляючись, навіть двері залишила навстіж відкритими, щоб малий міг увійти безперешкодно.

 

Будинок і досі гуде тією подією. Бо пригадують люди, що ця ж сама тьотя Марина вже зчиняла такий галас. Минулого літа зник інший хлопчина з Єгорового під\’їзду. Зрозуміло, стривожена мати підняла бучу не меншого масштабу. Перегорнули усі сусідні двори. І до Марини намагалися пробитися. Їй навіть телефонували у пошуках хлопця. Та вона зачинилася і не відповідала на дзвінки, бо дуже була зайнята — згодом, кажуть, пояснювала, що інтернетом захопилася. Та все ж виявилось, що той хлопець теж у тьоті Марини бавився. Спілкуватися з пресою вона відмовилась. Однак міліцейська пресслужба дещо повідомляє про неї — паталогічно сердобольній самаритянці вже цілих 19 років виповнилося. Це ж коли вона сина народила, у 12? Тоді не дивно, що в неї шестирічні парубки губляться рецидивно.

 

Де була голова цієї доброї тьоті, що майже добу утримувала чужу дитину, не повідомивши міліцію і не розпитавши хлопця про адресу проживання? Причому вона і не збиралася повідомляти — знайшли Єгора опери.

 

Тим часом, в надцятий раз маму та дідуся допитували вдома слідчі. Майор Лазоренко теж там була — обшукувала шафи. Тетяна каже, вона пояснила: «Може ти сама сина на шмаття порізала». Під час цього дійства міліціонерам телефоном повідомили, що Єгор знайшовся. Дід по розмові здогадався. І він, і мати кинулися розпитувати: «Знайшовся? Де він? Приведіть його! Віддайте! Чому ви мовчите?!» Але браві наші пінкертони, невтомно тримаючи мовчазну оборону, ретирувались наче кам\’яні пам\’ятники. Це зараз стало відомо — в ту хвилину під орудою пані Лазоренко шестирічного Єгора «трамбували» у «воронок» та вивозили з двору. Згодом вона пояснювала свої дії переляком — боялася за хлопчину, бо кілька днів тому вони знайшли мертву дитину в нетверезої матері. Але ж п\’ять хвилин тому, коли шафи потрошила, бачила майорша, що і мати, і дідусь тверезі.

 

Єгор розповідає, що просився і плакав, коли його вивели з чужої хати: «Я хочу до мами. Або до бабусі відведіть…» Уявіть собі, як воно хлопчику було бачити свій дім, свій під\’їзд та коритися мундирам, котрі тягли його до страшної машини. Це ж яке серце треба мати, щоб шестирічну дитину силою, як злодія, у «воронок» тягти?

 

Але й того замало: хлопця матері не віддали й на ранок. Тетяна каже, що притулок отримав команду тієї ж таки тьоті в міліцейському мундірі, славнозвісної пані Юлії Лазоренко, віддати хлопця тільки його бабусі та дідові. Та й їм не одразу, старих змусили йти у райраду, до пані Коваленко, за дозволом ясновельможним.

 

Завідуюча притулку, як і сама Лазоренко, заперечують, що була така команда. Зараз вони усі «кругову оборону» зайняли — за документами дитину віддавали як і має бути — матері. Та знову дедукція не складається — навіщо тоді було хлопчину з двору вивозити? Щоб психологічної травми завдати? Дитину ж достатньо було за руку відвести до матері в сусідній будинок. Чи то такі рудіменти від сталінських репресій нам дісталися?

 

Але то за документами, спини гнути в Автозаводську райраду відправили саме діда з бабою. Та й там ще з них знущалися: «Неприйомний день сьогодні». Тільки бабуся мало не силою до пані Коваленко прорвалася та й то, щоб почути: «Ну добре, після четвертої заберете хлопчика». Тим часом Єгор плакав у «Проміні» і просився до мами. Але вмолили якось старі — дозволила Коваленко. Вельми доброї душі жіночка, котрій доручено найзнедоленішими дітьми опікуватись. І все одно тим не закінчилося. Дідусь розповідає, що завідуюча притулком почала видзвонювати Юлію Лазоренко…

 

На запити про законність акту за яким хлопця відвезли до притулку кримінальна Начальниця у справах дітей пані Лазоренко відповідає у телефонній розмові набором фраз: «я вважаю», «я не давала ніяких розпоряджень»… Після хвилинного спілкування в зазначеній тональності з представником всеукраїнських ЗМІ та цілком логічних питань: «До чого тут судження якоїсь тьоті у мундирі? Де ж дотримання процедури? А навіщо дитину було травмувати?», дуже «ввічлива» та впоноважена Начальниця кинула трубку. Чи на знак поваги міліції до журналістів, чи в золотопогонників поголовно таке виховання та відповідна до нього етика поведінки?

 

Втомлений усіма тими знущаннями та обурений потоком ганьби з офіційного сайту Полтавського УМВС, Єгорів дідусь подав заяву з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у викраденні його онука і спростувати оту лиху славу. Думаєте його звернення наші правоохоронці прийняли і навперейми побігли виконувати свої посадові обов\’язки? Дідусь розповідає, що півгодини з ним сперечалися: «Дитину ж знайшли, чого ще треба?»

 

Повідомили про ці геройства і обласну міліцію, через форму зворотнього зв\’язку на тому ж таки офіційному сайті Полтавського УМВС. Та ніхто й не почухався. Деза так і «висить» на тому органі спілкування з громадськістю. Вже й всеукраїнські ЗМІ собі передрукували та людей ославили.

 

До цього часу з дідом Єгора, літньою людиною, майором-десантником у відставці, колишнім захисником Вітчизни ніхто навіть не зв\’язався. Звісно, час про нові досягнення рапортувати. Замість обов\’язкової щотижневої чергової пресконференції, на якій журналісти мали б можливість з\’ясувати правду, наші правоохоронці запланували урочисте відкриття спеціалізованого міліцейського класу в кременчуцькій школі № 25.

 

Готуватимуть покоління чесних правоохоронців, чи з дитинства привчатимуть до дитячих сліз, жорстокості, наклепів на порядних людей та ганьби?

С.Крихітка, для УК

Читайте также: