Відкритий лист колишньому Голові Служби безпеки України Деркачу Л.В.

Ознайомившись з книгою ваших спогадів під назвою «О чем могу рассказать», я несподівано зустрів у ній рядки, які без будь яких підстав порочать мою честь, гідність та професійну репутацію і спотворюють роботу слідчих Генеральної прокуратури по одній із найскладніших в історії України кримінальних справ щодо злочинів, вчинених високопоставленими корумпованими посадовцями. Роки роботи слідчим привчили мене говорити незручні речі у вічі будь-кому, незалежно від рангів чи займаних посад, а тому не збираюсь залишати без реагування і ці оприлюднені вами вигадки.

Колишньому Голові

Служби безпеки України

генералу армії Деркачу Л.В.

Шановний пане Деркач Л.В!

Ознайомившись з книгою ваших спогадів під назвою «О чем могу рассказать», я несподівано зустрів у ній рядки, які без будь яких підстав порочать мою честь, гідність та професійну репутацію і спотворюють роботу слідчих Генеральної прокуратури по одній із найскладніших в історії України кримінальних справ щодо злочинів, вчинених високопоставленими корумпованими посадовцями. Роки роботи слідчим привчили мене говорити незручні речі у вічі будь-кому, незалежно від рангів чи займаних посад, а тому не збираюсь залишати без реагування і ці оприлюднені вами вигадки.

Зокрема, у розділі «Взаимодействие с другими правоохранительными органами» (сторінка 319) ви зазначили: «…Правда, порой действия некоторых руководителей прокуратуры вызывали, мягко говоря, недоумение. Например, как-то раз Генпрокуратура направила нам поручение о розыске одного из фигурантов серьезного уголовного дела (назовем его Ф.), который скрывался в Западной Европе. Напряженные поиски дали результат – мы нашли его в одном из европейских государств. По нашей просьбе спецслужбы этого государства задержали Ф. Как и положено, я сообщил об этом в ГПУ и доложил Президенту. Теперь, по логике закона, за границу для экстрадиции задержанного должна была вылететь группа сотрудников правоохранительных органов. Однако события стали развиваться по совершенно иному сценарию. К Ф. отправился заместитель Генпрокурора Н.С.Обиход, но СБУ в известность поставлена не была. Встретившись с задержанным, Обиход неожиданно принимает решение – освободить того под предлогом, что он якобы намерен сотрудничать со следствием. С профессиональной точки зрения это был нонсенс, поскольку с выходом Ф. из-под стражи на следствии можно было ставить крест. И заместитель Генерального прокурора не знать об этом не мог. Однако, формально решение принимал он. Безусловно, такие случаи не способствовали улучшению взаимодействия наших органов…».

Давайте називати речі своїми іменами. Перекрутивши дійсні події, ви публічно звинуватили мене в тому, що я звільнив затриманого Ф. з ганебним наміром – розвалити справу та незаконно припинити слідство (мовою оригіналу – «поставить крест на следствии») і що начебто про такі наслідки при прийнятті рішення я »…не знать об этом не мог…» – тобто, як кваліфікують юристи, діяв цілком свідомо та з умислом. Мої дії з професійного боку визначені вами як »…нонсенс…».

Інформую вас, що ваші спогади щодо моїх дій та їх спрямованості викладені неправдиво як по суті, так і в деталях, що може пояснюватись або вашою некомпетентністю, або ж свідомим проявом особистої упередженості у ставленні до мене. Ні перше, ні друге не личить колишньому Голові Служби безпеки України, виходячи з рівня цієї посади у системі спеціальних та правоохоронних органів нашої держави, традицій публічної поведінки осіб з таким статусом та (головне) із абсолютної неправдивості наведених вигадок.

По-перше, громадянин Ф. був затриманий у 2000 році в одній із країн Європи місцевими властями як розшукуваний по кримінальній справі Генеральною прокуратурою України за перерахування грошових коштів у якості хабара високопоставленому українському посадовцю. Дійсно, затриманню передувала робота оперативних підрозділів СБУ по встановленню його місця перебування. Але, до вашого відома, пане Деркач, в жодному випадку будь-яка група співробітників правоохоронних органів України не могла і не повинна була одразу виїхати до цієї країни для екстрадиції Ф., оскільки з часу затримання розпочалась багатомісячна судова процедура розгляду в іноземному суді питання про видачу затриманого в Україну. Це – до вашої тези у спогадах: «… По нашей просьбе спецслужбы этого государства задержали Ф. Как и положено, я сообщил об этом в ГПУ и доложил Президенту. Теперь, по логике закона, за границу для экстрадиции задержанного должна была вылететь группа сотрудников правоохранительных органов…».

Генеральна прокуратура України одразу розпочала цю тривалу процедуру — звернулась до міністерства юстиції цієї країни з офіційним клопотанням за моїм підписом про екстрадицію Ф. до України. Лише через 3 місяці одним із судів цієї країни наше клопотання було задоволене.

Саме тоді в Управлінні з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України з метою отримання від Ф. доказів злочинної діяльності корумпованих посадовців була розроблена звичайнісінька слідча комбінація на базі попереднього аналізу психоемоційних мотивацій поведінки Ф. – виходячи з особистих якостей та психологічного стану Ф. внаслідок негативного для нього рішення іноземного суду про видачу в Україну, які давали надію, що його можна буде «розговорити» та схилити до сприяння слідству. Також враховано було, що іноземні адвокати Ф. апелюють до вищих судових установ тієї країни з метою скасування рішення про екстрадицію (процедура апеляційного розгляду тривала б ще не менше 7 місяців і це без гарантій остаточного рішення на нашу користь). Враховувалось і те, що до цього Ф. уникав давати правдиві свідчення по справі і без його відвертості та допомоги у слідства не було перспектив викрити основну злочинну діяльність хабарників. Як базовий елемент розробленої комбінації спланована зустріч з Ф. одного з керівників Генпрокуратури України для переконання його в необхідності сприяти слідству.

З цих міркувань Генеральна прокуратура України звернулась до міністерства юстиції цієї країни з клопотанням про організацію зустрічі з затриманим Ф. українських правоохоронців на чолі з заступником Генерального прокурора М.Обиходом. Така зустріч була проведена та здійснено допит Ф. працівниками юстиції цієї країни за участю очолюваної мною групи українських представників, в ході якого Ф. внаслідок професійно проведеного та правильно з психологічного боку здійсненого контакту заявив, що має намір сприяти українським слідчим та правдиво свідчити по суті цієї справи.

Надалі під час допитів Ф. за короткий термін добровільно заявив і надав слідчим Генеральної прокуратури України підтверджуючі документи про раніше невідомі слідству численні факти хабарництва за сприяння у комерційній діяльності на загальну суму понад 10 млн. дол. США, шляхом перерахування коштів за кордоном на банківські рахунки причетних осіб. Отримані від Ф. докази, у тому числі його свідчення, банківські та інші документи про проведені у різних країнах світу комерційні оборудки та грошові операції, відомості про закордонні банківські рахунки, які використовувались при дачі та отриманні хабарів, дали можливість слідству оперативно, не витрачаючи на це звичайні 1,5-2 роки, вийти на нові епізоди хабарництва, закріпити доказову базу процесуально та зробити серйозний крок вперед у викритті корумпованого діяча та його поплічників.

І лише через півроку після затримання, після проведення з ним численних слідчих дій, з урахуванням його сприяння слідству та у повній відповідності з вимогами закону запобіжний захід Ф. був змінений слідчим Генеральної прокуратури за моєю санкцією на інший запобіжний захід, не пов«язаний з ув«язненням, про що тоді ж повідомлено компетентні власті країни, де утримувався Ф., і він був звільнений з під варти. Наступного року кримінальну справу проти самого Ф. Генеральною прокуратурою України закрито і відмовлено в його кримінальному переслідуванні у повній відповідності з вимогами законодавства України. Звичайно, при цьому було враховано його сприяння слідству, як це і передбачено законом. Цілі слідства по справі Ф. були досягнуті.

По-друге, пане Деркач, дійсно з вами особисто згадані дії слідства відносно Ф. не погоджувались. Вони і не повинні були погоджуватись. По кримінальній справі, яка знаходиться у провадженні прокуратури, процесуальні рішення приймає слідчий орган, він же визначає стратегію і тактику всього розслідування в цілому. Я особисто як заступник Генерального прокурора-начальник Управління з розслідування особливо важливих справ і підлеглі мені слідчі Генеральної прокуратури діяли у рамках своїх повноважень. Якщо ви були незгодні з нашими діями, тим більше вбачали їх незаконність чи загрозу взаємодії СБУ з органами прокуратури, було б логічним з вашого боку апелювати до Генерального прокурора України чи керівництва держави у 2000 році, а не через 8 років у літературному творі. Не слід завищувати роль СБУ у розслідуванні цієї справи, оскільки Служба виконувала допоміжну функцію, виконуючи доручення Генпрокуратури. Не сприймайте ці слова як приниження тієї роботи, яку проводили оперативні підрозділи СБУ по супроводженню слідства, у тому числі при розшуку Ф., за що прокурорські працівники вдячні своїм колегам-оперативникам. Але кожен повинен займатись своєю дільницею роботи і відповідати саме за неї.

Стосовно вашої дещо дивної необізнаності щодо справи Ф., що не робить вам честі як тодішньому керівнику основної спецслужби країни, яка оперативно супроводжувала розслідування цієї справи, то ніщо не може бути кращою ілюстрацією, як той факт, що з першого до останнього дня мого перебування у згаданій європейській країні мене супроводжував та навіть приймав участь у слідчих діях разом зі мною співробітник очолюваної вами служби і це я можу підтвердити наявними документами. Це – до вашого безвідповідального твердження (а фактично — легко зрозумілого натяку на негарні речі) у книзі спогадів, що «…однако события стали развиваться по совершенно иному сценарию. К Ф. отправился заместитель Генпрокурора Н.С.Обиход, но СБУ в известность поставлена не была…».

Для порівняння наведу інший приклад зі слідчої роботи Служби безпеки України як значно ближчої вам, ніж прокуратура, організації.

Так, на початку 2005 року у ЗМІ промайнула згадка про кримінальну справу, яка була порушена СБУ у 2004 році проти міжнародної групи торгівців зброєю, що вчинила у 2000-2001 роках контрабанду з України крилатих ракет до Китаю та Ірану. У цій справі у 2004 році був затриманий у Чехії організатор групи російський громадянин О., оголошений в розшук Службою безпеки України. Ще під час перебування у чеській в’язниці на нього було вчинено замах. Після його екстрадиції в Україну, 5 липня 2007 року О. був задушений співкамерником у Київському СІЗО. Разом з ним у могилу схована таємниця, при яких обставинах та з ким із відповідальних осіб в Україні та інших країнах О. ділився коштами, отриманими від контрабанди крилатих ракет та товарів військового призначення. Як бачите, зовсім інший результат та зовсім інша доля людини. Ниточка, яка вела до більш серйозних злочинців на державних посадах, була перервана. Слідчі СБУ не змогли спрацювати на високому професійному рівні — налагодити психологічний контакт з підслідним, забезпечити його безпеку та досягти кінцевої мети розслідування (див.:«Свобода», №5(230) від 8-14.02.2005 р., «ОРД» від 31.01.2005 р., «Фраза» від 26.07.2007 р.).

До речі, я не знайшов згадки у ваших спогадах про ці факти контрабанди українських крилатих ракет і інших товарів військового призначення та відповідно про ваше ставлення до цього ганебного явища, хоча ви згадуєте у своїй книзі, що забезпечили контррозвідувальними засобами практично неможливість безконтрольної торгівлі зброєю з України під час керівництва вами Службою безпеки України (квітень 1998 р.- лютий 2001 р). Але ж контрабанда крилатих ракет з України у 2000 році була вчинена саме тоді, коли ви очолювали СБУ, і за участь у ній вже засуджений до тривалого ув«язнення один з членів злочинної групи колишній співробітник СБУ В.Євдокимов. На відміну від українських станцій пасивного спостереження «Кольчуга», які не літають і не стріляють (а безпідставний скандал відносно неіснуючого продажу «Кольчуг» з України в Ірак, як вам відомо, ледве не зробив нашу державу ізгоєм для міжнародної спільноти), крилаті ракети здатні нести ядерні бойові головки на відстань до 3 000 км. Дивує, що ви у спогадах чомусь оминули такий разючий факт, повідомлення у ЗМІ про який викликало у 2005 році ефект вибуху бомби.

Тому я не вірю вашим бадьорим заявам у книзі спогадів (стор.276): «…тот коллектив контрразведчиков, который мне удалось сформировать за эти годы и который, не жалея сил и времени, обеспечивал условия, когда бесконтрольно торговать оружием, находившимся на территории Украины, стало практически невозможно. …Ведь именно тогда в отведенные международными соглашениями сроки нужно было организовать такой контроль, чтобы в Украине могли быть спокойны – оружие массового уничтожения в нечистые руки не попадет. Думаю, нам это удалось…». Але ж це не так, Леоніде Васильовичу. І моя думка доведена судовим вироком по справі В.Євдокимова, який набув законної сили. Я навіть не буду торкатись контрабанди з України тією ж злочинною групою під керівництвом нині покійного О. до Еритреї радіолокаційної станції РЛС П-14Ф в кінці 1999 – на початку 2000 року, що стала можливою внаслідок дивної бездіяльності відповідальних за контроль співробітників СБУ. Відомості про ці реальні факти, які були виявлені і розслідувані СБУ у 2004 році, на час видання ваших спогадів вже кілька років є відкритими, фігурували у ЗМІ та повністю спростовують ваші розповіді, як все було добре та надійно під вашим керівництвом у цій дуже чутливій сфері діяльності спецслужб (див.:«Свобода», №5 (230) від 8-14.02.2005 р., «ОРД» від 31.01.2005 р.).

Не вірю, пане Деркач, і вашим пафосним словам про те, що перед звільненням вас з посади Голови Служби безпеки України «…Преступные кланы, теряя сотни миллионов теневых долларов и намереваясь устранить меня, конечно, были готовы на все. … А в последнее время СБУ в своей бескомпромиссной борьбе оказалось фактически один на один с криминальным миром…» (стор.348-349),»… но уж слишком близко в то время подобрались мы к самому сердцу ряда преступных сообществ. И это было главной причиной моего смещения тогда с поста главы СБУ…» (стор.4-5).

Мабуть, той хто звільнив вас з посади, знає іншу відповідь про причини цього рішення. Для людей, які хоч трохи орієнтуються у функціях та завданнях основної української спецслужби, ваші запевнення, що ні ви, ні в цілому СБУ не несете відповідальності за безперешкодне проведення в Україні ким би то не було, як ви самі визнаєте в інтерв«ю газеті «Сегодня» від 25.03.2008 р. — «…тщательно спланированной спецоперации, направленной на дискредитацию Украины и ее политического руководства…» у вигляді запису розмов у кабінеті діючого Президента держави та подальшого влаштування «касетного скандалу», є безпардонним перекладенням своєї відповідальності на інших – в даному випадку на структуру державної охорони. За це навіть звільнення керівника спецслужби з посади є досить ліберальним реагуванням. Якщо по справедливості – слід було б приймати рішення про притягнення до персональної відповідальності за бездіяльність в організації контррозвідувальної роботи. Не хотів би детально коментувати і вашу риторику про самотність СБУ у своїй безкомпромісній боротьбі з кримінальним світом – жоден оперативний співробітник МВС, прокуратури, того ж СБУ не підпишеться під цим хоча б з огляду на дещо прозаїчні речі, які відображені у статистичних показниках та інших порівняльних характеристиках вкладу кожного з правоохоронних органів в боротьбу із злочинністю. І тут вам, на мою думку, слід було б бути об’єктивнішим перед обличчям своїх колишніх колег по боротьбі із злочинністю з інших правоохоронних органів і не ображати певними натяками професійну честь та гідність тисяч сумлінних працівників МВС, прокуратури тощо.

Нарешті, чи не не знаходиться у зв«язку те, що так близько підкрались до серця злочинних кланів, не з вашим звільненням, а, наприклад, зі скандалом по створенню у 1999 році Ситуативного центру СБУ, пов’язаним з іменами Семена Могілевича і його партнерів, певні симпатії до якого ви виклали в інтерв’ю газеті «Зеркало тижня» у тому ж 1999 році (№37(258), 18-24.09.1999 р.), порівнявши Могілевича з засновником автомобільної індустрії США Фордом? Згадаймо, хто такий Могілевич і де він знаходиться зараз. Фінансовим проблемам, які в результаті виникли у задіяних для створення Центру структур, була присвячена ціла кримінальна справа у Слідчому управлінні Служби безпеки України, де відомство виглядає в досить непривабливому світлі, допустивши в святая святих спецслужби (воістину до свого серця) шахраїв, хоча і високого польоту. Хто і яким чином фінансував витрати на створення Ситуативного центру? І на це теж немає відповіді у ваших спогадах, які претендують на щирість та об’єктивність. Сподіваюсь, що це буде правдиво освітлено у наступному виданні вашої книги, так само як і історія з контрабандою згаданих крилатих ракет і товарів військового призначення та роль у них деяких колишніх і діючих співробітників СБУ.

До речі, пане Деркач, може саме в тому, що у 2004 році я на посаді заступника Голови Служби безпеки України організовував та очолював безпосередню роботу СБУ по розслідуванню вищевказаних кримінальних справ про контрабанду крилатих ракет і інших товарів військового призначення, щодо згаданих скандальних подій при створенні Ситуативного центру за часів вашого головування, деякі службові розслідування всередині Служби і криється розгадка спроби дискредитації мого імені у ваших спогадах зразка 2008 року?

Прошу, пане Деркач, надати мені письмові вибачення за вказані перекручення дійсності та безпідставні обвинувачення, допущені у книзі ваших спогадів стосовно мене та роботи очолюваного мною у 2000 році Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України. У випадку неотримання ваших вибачень я змушений звернутись до інших передбачених законом засобів захисту моєї честі, гідності та ділової репутації, принижених вами як автором виданої книги спогадів.

P.S. Що стосується мого професіоналізму (чи непрофесіоналізму – на вашу думку) та незалежної оцінки здійсненого мною за роки керування Управлінням з розслідування особливо важливих справ ГПУ у боротьбі з організованою злочинністю, у тому числі і по згаданій у ваших спогадах кримінальній справі, то надсилаю вам письмові відклики з цього приводу керівників органів юстиції, прокуратури та поліції США, Швейцарії, Німеччини, Ізраїлю, Італії, надіслані в основному з нагоди завершення моєї професійної діяльності в органах прокуратури у 2002 році, та дозволяю вам опублікувати їх у наступному виданні ваших спогадів.

Додаток: на 9 аркушах

М.Обиход,

заслужений юрист України,

почесний працівник прокуратури України,

державний радник юстиції 2 класу,

генерал-лейтенант юстиції

(1995, 1998-2002 р.р. – заступник

Генерального прокурора України-

начальник управління з розслідування

особливо важливих справ ГПУ,

2003-2005 р.р. – заступник Голови

Служби безпеки України)

Читайте также: