«СБУ–МВС: 1-0». Ментовські війни по-львівськи

У жовтні 2006 року працівники СБУ мало не штурмом увірвались у Личаківський райвідділ міліції міста Львова. Під час цієї операції постраждав один із працівників райвідділу, котрий побачивши людей у цивільному, що намагались проникнути у приміщення, не хотів їх пускати, вважаючи, що то бандити. За це він отримав від бійців зі штурмової групи рукояткою пістолета по голові. Коли про цей епізод стало відомо місцевим ЗМІ, то у львівських газетах з’явились публікації з приблизно такими заголовками: «Львів 2006, СБУ – МВС: 1-0». Втім, коли хтось думає, що це змагання припинилось, то помиляється. «Матч» триває…Мирослав-Казімір, він же «Кінь», він же «Грубий»

Якось біля одного з райвідділів міліції Львова, на вмитому дощами стенді з надписом «Їх розшукує міліція», з’явилась нова комп’ютерна роздруківка з фотографією та прикметами чергового злочинця. Оригінальність її у тому, що на цей раз наші доблесні органи МВС проґавили не вкритого блатним татуюванням рецидивіста, не якусь там циганку-шахрайку з Закарпаття, а підданого Польщі. Причому, судячи з тексту, цей польський пан, був бандюганом серйозним: «УМВС у Львівській області, за скоєння тяжкого злочину розшукується Каспшицький Мирослав-Казімір, 23.06.1955 р.н., громадянин Республіки Польща» Далі йшли його прикмети, одяг, у якому останній раз бачили його, а також додаткова інформація про те, що Каспшицький є інсулінозалежним, тобто хворим на цукровий діабет.

Утім, якщо для галичанина прізвище Каспшицький не відоме, то от у мешканця Кракова чи Варшави, особливо, якщо він любить читати центральні польські газети нагадування про цього пана викличе певні «кримінальні» асоціації. Так само, як у пересічного львів’янина певні асоціації, завдяки тій же всюдисущій пресі, викличе прізвище Завінський, чи простіше Завіня: і покійний Завіня, і біглий Каспшицький – одного поля ягоди, так би мовити колеги по цеху. Тільки, якщо слава Завіні гриміла в основному на Західній Україні, то Каспшицькому вдалось «відзначитися» і у файлах Інтерполу. Для польських, німецьких, чеських поліціянтів, він є лідером угруповання, що спеціалізується на налагодженні міжнародного наркотрафіку. Під прізвиськом «Кінь», або «Грубий», він значився у списку серед інших європейських наркоділерів. Такий собі Пабло Картасар польського розливу. Тільки, якщо знаменитий колумбійський наркобарон мав чітку спеціалізацію: торгував лише національним продуктом – кокаїном, то Казімір-«Кінь», як чоловік з європейським мисленням, вважав, що майбутнє за синтетичними препаратами (екстазі, амфітамін і подібними «штучками»). Цим «продуктом» він і намагався завалити рідну Польщу, а заодно і сусідні держави.

Кілька разів Каспшицького намагались впіймати «на гарячому», але він завжди вислизав з рук європейських правоохоронців. Після кожного гучного скандалу Каспшицький на деякий час зникав з теренів Польщі, а коли з’являвся, то уважні польські журналісти помічали його добру засмагу. Подейкували, ніби «Кінь» десь на офшорах має чи то вілу, чи, навіть, цілий тропічний острівець, де періодично «відлежується».

Масштаби операції: 10 080 таблеток екстазі на суму 1 млн. грн.

Група працівників обласного УБНОНу отримали інформацію про те, що на Україну, з території Польщі, контрабандою мають перекинути партію екстазі.

Коли опера почали більш ретельно розробляти отриману інформацію, то здивування викликали масштаби операції: в Україну планували завезти партію у кількості 10 080 штук таблеток високоякісного голландського «товару». Враховуючи те, що одна таблетка екстазі на нашому ринку коштує 70-80 гривень, загальна сума усього «краму» становила близько 1 000 000 гривень, тобто приблизно 200 000 доларів! Грандіозний розмах! Але сюрпризи на цьому не закінчувались: серед тих, хто мав привезти таблетки, були особи добре відомі у кримінальних колах Польщі. Троє раніше мали проблеми із законом і судимості. Один з них колись служив у польській поліції, а інших двоє – підозрювались у вербовці польських дівчат для роботи повіями у країнах колишньої Югославії. Та найбільш сенсаційним було те, що компанію очолював не хто інший, як сам Мирослав-Казимір Каспшицький, він же «Кінь», він же „Грубий», за котрим полює Інтерпол.

«Бнонівці» були здивовані, що у групі, котра повезе таблетки, буде настільки «легендарний» персонаж. «Кінь» у своїй кримінальній ієрархії вважається босом, тобто людиною, котра все планує, організовує, надає накази, але керує процесом на віддалі по мобільному телефону. Чому «Кінь» цього разу вирішив привезти товар особисто? Певно, хтось в Україні на Каспшицького чекав… А львівські «бнонівці» почали очікувати на момент «Ч», коли екстазі, «Кінь» та його команда перетнуть кордон.

100 000 баксів в обмін на свободу

«Ауді А-6» чорного кольору таки з’явився в Україні. Уже на Львівщині, у Пустомитівського районі, поляки зустрілись зі своїми новими українськими покупцями. Важко сказати, чому вони, уже маючи клієнтів у Києві, вирішили усе скинути новим партнерам. Можливо, подумали, що старі покупці почекають та й везти до Києва таку купу таблеток ризиковано, а тут все можна спихнути відразу, а потім привезти ще раз товар – канал уже налагоджений.

Далі, все нагадувало кадри гостросюжетного фільму про мафію, де є сцена обміну грошей на наркотики. Ніч, траса, дві машини, і дві групи насторожених людей.

– Показуй гроші!

– Ось у пакеті.

– Тепер ви покажіть товар.

Поляки витягли сумку, а в ній пакет з таблетками.

– А ви, панове, що не боялись все це везти через кордон в авто?

Поляки засміялись і сказали, що таблетки попередньо частинами були перевезені фурами, а взагалі-то, переживати нема чого, бо у них усе схоплено. Коли треба ще привезуть.

Проте замість грошей вони побачили українські міліцейські посвідчення, а хвилиною пізніше і кайданки на своїх зап’ястках. Можна зрозуміти, що творилось у цей момент у душах польських наркодилерів. Проте паніка була недовгою. Пани, а особливо їх лідер, Мирослав-Казімір Каспшицький, серед безкрайніх ланів Пустомитівщини, спробував вести переговори, суть яких: гроші в обмін на свободу. Це нагадувало аукціон. Остання запропонована сума була 100 000 доларів.

– Пан Ющенко вам ніколи таких грошей не дасть. Що тут думати? Ну, то що, згода?

Згоди не було.

Таємнича втеча Каспшицького

Операція пройшла успішно і українським правоохоронцям вдалось перехопити велику партію «дурі». Утім, треба було справу довести до кінця: доправити затриманих у райвідділ та скласти протокол. От тут почались перші сюрпризи. Привізши поляків у Залізничний райвідділ міста Львова та доповівши про результат начальству по телефону, «опера» згодом почули дивну указівку з прокуратури – везти іноземців у Пустомитівський райвідділ, оскільки, мовляв, затримання сталося у цьому районі. Так, ніби, вимагає процедура, пояснили їм.

«Опера» знову на своїх машинах повезли «Коня» та його команду у Пустомити і здали у місцевий райвідділ, очікуючи на те, що скоро, коли будуть закінчені всі ці бюрократичні деталі, Каспшицького знову прийдеться транспортувати до Львова і вже в обласному управлінні продовжувати слідчі дії.

Але не довелося. Принаймні, не довелося їхати до Львова з найголовнішим польським наркодилером – Каспшицьким. Той спромігся утекти від пустомитівських міліціянтів. Що там сталось насправді, можна лише гадати, проте людина, за якою полював Інтерпол, зуміла вислизнути з рук української міліції. За даним випадком, звичайно, відкрита кримінальна справа, і стенди «Їх розшукує міліція» замайоріли роздруківками з фотографіями «Коня».

Затримання «оперів»

Утім історія, в якій фігурували працівники обласного УБНОНу, на цьому не закінчилась. І справа не тільки у загадкових обставинах утечі Каспшицького. Після того відбувся ряд інших, не менш драматичних подій, котрі, на перший погляд, між собою не пов’язані.

У Яворові відбулось інше затримання, котре нібито не мало жодного стосунку до подій з наркодилером. Працівниками СБУ та ВВБ (Відділ внутрішньої безпеки МВС) був затриманий старший лейтенант П., працівник обласного ВДСБЗу (відділ боротьби з економічними злочинами), котрий, начебто, взяв з рук громадянина У. конверт з 4 000 доларів США. П. під час затримання прогулювався з донькою, а тому, коли з’явився У. з конвертом, а згодом і група захоплення, був дуже переляканий і, навіть, отримав серцевий напад.

Пізніше на допитах П. скаже приблизно таке: мовляв, коли до нього підійшов У. і протягнув конверт, то він подумав, що там лише старий борг, тобто гроші, котрі У. давно позичав у їхньої родини. Чому там були не півтори тисячі гривень (борг У. перед П.), а чотири «штуки», старший лейтенант пояснити не міг, називаючи все це чиєюсь провокацією і підставою.

Сам же У., у минулому член кримінального угруповання, яке входило в склад бригади Колі Рокеро, все це пояснював зовсім по-іншому. Зі слів У., певний час тому його безпідставно, начебто за незаконне зберігання наркотиків, на автобусній зупинці поблизу села Черче Яворівського району, спочатку затримали, а потім побили чотири оперативники обласного УБНОНу (саме ті опера, що незадовго до цих подій взяли поляків з екстазі). Далі, вони нібито, доставили У. в Залізничний райвідділ міста Львова, де продовжували його бити, аби отримати від нього покази у зберіганні наркотиків. А згодом почали вимагати хабар 4 000 доларів США в обмін на відмову у порушенні кримінальної справи за ці наркотичні речовини. Причому, як пояснював У., оці відкупні чотири «тонни» баксів він мав передати не їм особисто, а чомусь через П. Мовляв, така була у вимагачів вимога.

У. звернувся за захистом в СБУ та ВВБ, котрі і видали йому «мічені» долари. І на підставі слів У., проти цих чотирьох «бнонівців» порушується кримінальна справа. А згодом, після декількох викликів на допити у прокуратуру, їх заарештовують (арешт відбувся у Личаківському райвідділі – як це відбувалося описано на початку матеріалу) та відправляють під варту у Львівський СІЗО.

Помста наркоділлерів?

Батько одного із затриманих «бнонівців» Григорій К. (він попросив не оприлюднювати його прізвище у ЗМІ) розповів про своє бачення причин арешту міліціонерів. Його версія суттєво відрізняється від тої, що вибудовують слідчі прокуратури, котрі ведуть цю справу.

«Ви знаєте, коли я довідався про арешт мого сина та його колег, то вирішив, що повернулися сталінські часи, коли також фабрикували звинувачення проти офіцерів. Ви лише подумайте, їх звинувачують у тому, що вони вимагали хабар 4 000 доларів з дрібного злочинця, і в той же час вони відмовились взяти у поляків 100 000 доларів від поляків! Ну де ж логіка?! Відмовитись від 100 тисяч і повестись на чотири? Утім це лише емоції…

Я сам колишній працівник міліції і тому добре обізнаний з тонкощами ведення слідства і правовими колізіями. Тому буду розмірковувати відсторонено, без емоцій, ніби не мій син зараз сидить у СІЗО. Проти хлопців порушена кримінальна справа лише на підставі показів У., людини сумнівної кримінальної репутації, замішаної у багатьох темних діяннях, людини, котра і сама ходить під слідством. А що буде, коли він завтра скаже, ніби його били не тільки «бнонівці», а й, наприклад, усе керівництво МВС. Що, і їх також під арешт?

У. стверджує, що його привезли у Залізничний райвідділ і там били. Але жоден працівник цього райвідділу не підтвердив цього! Жоден! Утім чомусь слідчі прокуратури не взяли до уваги ці покази.

Більше того, я чув, що від безпосереднього керівництва затриманих хлопців у неофіційному порядку вимагали дати на них негативні характеристики, чого останні не зробили. А позитивно характеризували затриманих хлопців. Але для прокуратури більш важливими є слова кримінального елемента У. Також я не можу зрозуміти, чому всупереч усім правовим нормам процедура упізнання свідків зі сторони звинувачення проходила без адвокатів звинувачених.

Я вже мовчу про таку «дрібницю», як пограбування квартири одного із затриманих міліціонерів, Юрія С. Під час арешту у нього вилучили ключі від його квартири. А через два тижні ця квартира була обкрадена у момент, коли нікого з рідних Юрія вдома не було. Всі речі були перекинуті, зникли гроші та цінності. Чомусь до сьогоднішнього дня по цьому пограбуванню кримінальна справа не порушена. Як думаєте, хто проникнув у його квартиру, зовсім не пошкодивши замків? Випадкові злочинці? Де ви бачили «домушника», котрий, залізши у чужу квартиру, починає ритися у документах та скачували файли з його домашнього комп’ютера?

Виникає питання, хто ж організував цю справу і для чого? А я вам скажу, для чого. Помста і залякування. Помста за те, що ці опера успішно затримали наркодилерів.

Самі розумієте, що така кількість таблеток і на таку суму прибути до України може тільки на замовлення і завдяки „кришуванню певних серйозних структур. Структур силових, наділених достатніми повноваженнями.

Для організаторів наркооперації стався форс-мажор. А що, коли і у наступного разу все зіпсують якісь ентузіасти з УБНОНу? Прощавай бізнес і великі гроші? І тоді, я вважаю, ці структури, що мали намір продати екстазі у Львові та Києві, вирішили піти у контратаку, аби інші працівники БНОНу, як чуми боялись ставати на шляху наркоти. Такий собі показовий «розстріл перед строєм». Ось чому, затримали оперативників.

Для проведення операції з дискредитації «оперів» був знайдений виконавець – людина-маріонетка У., у кримінальних колах відомий по прізвищу „Зек». Свого часу він попадався на викраданні автомобілів і поверненні їх за гроші, крім того є інформація, що він зав’язаний на продажі трамадолу у Яворівських аптеках. Також проти У. була порушена кримінальна справа за побиття людини. Щоб тоді не сісти за грати, У. втік у Німеччину, де деякий час переховувався, очікуючи поки все затихне.

Потім У. повернувся на Україну. Справа досі не закрита, слідство не завершено, втім він продовжував перебувати на свободі. Ну чим не об’єкт для шантажу. Я вважаю, що ті, хто все це організував, вийшли на У., поговорили з ним. І запропонували: ми закриємо очі на деякі твої грішки, улагодимо ситуацію зі слідством, а ти поможеш нам.

У. погодився. А щоб справа отримала резонанс, потрібен був факт отримання хабара. Як тут викрутитись? А ось як. Знаючи, що «бнонівці», ніколи грошей з У. брати не будуть, «ляльководи» задіяли фокус з посередником П., родині котрого У. колись заборгував певну суму. У., призначив зустріч з П., пообіцяв, що поверне старий борг, а насправді дав йому у руки конверт з міченими «хабарними» 4 тис. доларів, офіційно заявивши, що «бнонівці» призначили П. бути посередником у передачі доларів».

Так бачить цю ситуацію батько одного із затриманих офіцерів. Звичайно, у такій заплутаній справі останнє слово за слідством, котре сподіваємось буде об’єктивним і не заангажованим.

Юрій Лелявський, для Західної інформаційної корпорації