“ДЯТЛИ” ГНІЗДА ПІСКУНОВА

Оспівані фольклором “орли” Кравченка з плином часу поступаються в рейтингах популярністі новому феноменові, який злі язики охрестити “дятлами” Піскуна. Мешканці птахоферми на Різницькій і раніше не відзначалися кмітливістю. Але те, що відбувається в кабінетах прокуратур усіх рівнів протягом останніх місяців набуває без перебільшення рис гротеску.









Подейкують, не подобається працівникам прокуратури процес порушення кримінальних справ. Дійсно, чи хто-небудь чув про порушення бодай однієї кримінальної справи за фактом незаконного затримання журналіста чи безпідставного застосування наручників до співробітників ЗМІ? Чи нападу податкових міліціонерів на адвоката? І не треба вважати, що таке своєрідне ставлення до вимог закону притаманне тільки працівникам керівної прокурорської ланки. На місцях прокурорські чудять не меньш натхенно.

Наведемо лише один цікавий витяг з Книги обліку злочинів та правопорушень райвідділу міліції у м.Горлівка, що на Донеччині.

Калининский район г. Горловки , КУПП 2389

ПО ФАКТУ ОБНАРУЖЕНИЯ 20 АВГУСТА В СВОЕЙ КВАРТИРЕ ТРУПА НАПРИЕНКО С КОЛОТЫМ РАНЕНИЕМ СПИНЫ И РЕЗАННОЙ РАНОЙ БЕДРА В РЕЗУЛЬТАТЕ ПРОВЕДЕНИЯ ГИСТОЛОГИЧЕСКОЙ ЭКСПЕРТИЗЫ ПРИЧИНА СМЕРТИ НЕ УСТАНОВЛЕНА ИЗ-ЗА ГНИЛОСТНОГО ИЗМЕНЕНИЯ ТКАНЕЙ. ПРОКУРАТУРОЙ РЕШАЕТСЯ ВОПРОС ОБ ОТКАЗЕ В ВОЗБУЖДЕНИИ УГОЛОВНОГО ДЕЛА.

Якщо навіть наявність на трупі колотої рани спини й різаної рани стегна ще не є підставою для порушення кримінальної справи, то що вже говорити про інші випадки. Мабуть довгенько доведеться чекати поновлення законності жертвам міліцейського свавілля або підприємцям, яких б”ють податківці (що, серед іншого, трапляється в Мар”інській об”єднаній держподатковій інспекції Донецької області).

Хоча є й приємні моменти в роботі вартових української законності. Кажуть, прокурорським працівникам дуже подобається розкривати злочини. Адже це так зручно: і слідство, і нагляд за ним – все в одному кабінеті. Б”єш обвинуваченого і наглядаєш, наглядаєш і б”єш. А якщо який несвідомий громадянин не бажає визнавати себе винуватим – так його можна і на нарах потримати. І адвоката від справи відсторонити, щоби слідству не заважав. Принаймні, донецькі прокурори ці приємні моменти своєї професії усвідомили давно. Аби у читачам не виникло підозр щодо хворобливої фантазії у автора цих рядків, поговоримо із фактами в руках.

Ще кілька місяців тому доцент кафедри фізики Донецького державного технічного університету Олександр Петрович Кузін навіть уявити не міг, чим може закінчитися для нього “розбудова правової держави”. Але наприкінці червня цього року з”явилися в Олександра Петровича й час, і привід порозмислити на цю тему. Позаяк говорити з сусідами по камері більше немає про що. А опинився Олександр Петрович в Слідчому ізоляторі №5, що в м.Донецьку, зусиллями слідчого прокуратури Ворошиловського району обласного центру І.Вербицького та голови суду означеного району О.Івашури через порушення кримінальної справи по обвинуваченню в одержанні хабара від студентів.

Визнаємо щиро: брав доцент чи не брав – то авторові невідомо. І встановити це не вбачається за можливе, оскільки всі законні способи збору доказів у справі було втрачено ще до її порушення. А саме – тоді, коли група студентів ДДТУ звернулася з заявою, що начебто один хлопець з їхньої групи збирає гроші начебто для передачі викладачеві. Було це 18 червня 2002 року.

Загальновідомо, що довести факт одержання хабара – справа ой яка непроста. З цією метою доводиться гроші дійсно передавати, попередньо переписавши в присутності понятих купюри та посипавши банкноти барвником, майже невидимим у звичайному світлі, але яскраво-променистим в ультрафіолеті. Далі слідчий виїжджає на місце передачі грошей і, як тільки хабар вручено, вилучає помічені купюри, а по плямах на руках підозрюваного, що світяться, робить висновок про те, що гроші той дійсно брав.

Одначе, йти таким очевидним і, до того ж, єдино законним шляхом у прокуратурі Ворошиловсього району не стали. Чи то з причини неповаги до законів, чи то тому, що план по розкриттю злочинів “горів” і треба було під кінець півріччя хапати першого-ліпшого викладача, от Кузін і попався під гарячу руку. Але як би там не було, ніхто купюр не переписував і барвниками не посипав. І слідчий на місце здогадної передачі грошей не виїжджав. Просто в прокуратурі дали вказівку направити двох оперів з райвідділу, аби ті провели обшук в учбовій лабораторії – може чого знайдеться.

Ясна річ, що оперуповноважені не мають права робити ніякі обшуки – це слідча дія, для проведення котрої до того ж треба спочатку порушити кримінальну справу й одержати санкцію. Але то – в теорії. А на практиці результатом роботи двох лейтенантів, І.Штепи та О.Арутюняна, стали два документи. Обидва називаються однаково – “Протокол огляду від 18.06.02” – і обидва долучені до матеріалів кримінальної справи. Але один одному протирічать і складені особами (оперуповноваженими ВДСБЕЗ), які взагалі не мають права проводити будь-які огляди – відповідно до КПК то є виключно слідча дія. В одному документі, написаним В.Штепою, сказано, що в лабораторії №2 ДДТУ знайдено грошові кошти в сумі 590 грн. У якому саме місці виявлено таку знахідку, і яке відношення вона має до Кузіна – ані пари з вуст, ані рядка у протоколі. Зате сказано, що це абсолютно протизаконне дійство зафіксовано відеокамерою. А в іншому документі – за підписом О.Аратюняна – написано, що оглянуто гроші, які добровільно видав доцент кафедри фізики О.Кузін у суммі тих самих 590 грн. Причому, про відеокамеру – ні слова, зате гроші були переписані невідомо для чого покупюрно (який в тому сенс, якщо гроші, начебто зібрані для хабара студентами, ніхто не оглядав, не переписував і не помічав?). Але й тут міліція відзначилася – якщо скласти наведені в протоколі номінали купюр, у сумі вийде зовсім не 590 грн., а 540.

Подібні “докази”, та ще й одержані незаконним шляхом, становлять вельми хитку базу для обвинувачувального висновку. Ну, знайшли в кишені доцента гроші, то й що? Де склад злочину? А до цього ще два протоколи огляду, які породжують цілком природнє запитання: який з них “липовий” – перший, другий, чи, може, обидва?

Одначе, на то вона й прокуратура, щоби шукати виходи з таких пікантних ситуацій. Ось і вирішили потримати доцента в тюрмі – може, зізнається. А що робити: не бити ж літню людину, до того ж онкологічного хворого, в якого видалений шлунок. Одна біда: доцент попався впертий, і навіть попри реальну можливість померти в тюремній лікарні свою вину не визнає.

Ще більше прокуратурі не пощастило з захисником обвинуваченого, адвокатом Є.Ковалем, який відмовлявся розуміти прозорі натяки слідчого на можливі варіанти “полагодження” справи. Та ще й писав на того скарги. Тоді слідчий направляє в суд подання про відсторонення Є.Коваля від участі в справі, оскільки того слід допитати як свідка, причому, допитати саме про подробиці свого спілкування з обвинуваченим. Впринципі, закон забороняє допитувати адвоката про речі, які стали йому відомі при виконанні функцій захисника. Тайна представництва охороняється законом, побачення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного з захисником проводиться віч-на-віч, а речі й записи захисника огляду не підлягають. Але то ж знов в теорії. А на практиці, що, як відомо, є критерієм істини, слідчому можна без будь якої на те санкції, виключно з власної цікавості, встановити записуючий пристрій в адвокатській конторі та слухати, слухати, слухати… Більш того, виявляється, що в країні, яка впевнено крокує до європейської спільноти, слідчому можна ті записи принести в суд із проханням заборонити адвокатові надавати правову допомогу обвинуваченому, бо слідчому кортить допитати захисника про ті моменти, які погано чути на плівці.

І суддя С.Кут”я задовільняє оте нескромне бажання слідчого: 29 серпня Кут”я виносить постанову – усунути адвоката Коваля від участі в кримінальній справі по обвинуваченню О.Кузіна, оскільки Є.Коваль має бути допитаний як свідок відносно змісту розмов, які мав на своєму робочому місці з відвідувачами та обвинуваченим С.Кузіним.

Саме це надає нам підстави для сподівань, що згадана постанова потрапить на скрижалі правничої науки та в підручники з теорії кримінального процесу. Що стане неспростовним доказом існування такого явища, як “дятли” Піскуна.

Володимир БОЙКО, УК