Історія про зґвалтування на Закарпатті: чому такі вироки досі можливі в Україні

Історія про зґвалтування на Закарпатті: чому такі вироки досі можливі в Україні

Історія, яка недавно сколихнула всю Україну, насправді трапилася ще два роки тому. Її почали обговорювали лише зараз тому, що ми почули вирок суду, який здався надто м’яким. Що ж саме трапилося? 24 серпня 2021 року троє підлітків завели неповнолітню дівчину в підвал. Далі цитата з вироку: «усвідомлюючи, що вчиняють дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням у тіло, без добровільної згоди останньої <…> вчинили стосовно неї сексуальне насильство». Також важливо, що це знімали на камеру телефону та розповсюджували відео в соціальних мережах, зазначає ZN.UA.

Зрештою, суд визнав усіх трьох неповнолітніх винними, але призначив умовний термін. Перекладаючи вирок людською мовою — троє підсудних вийшли із залу суду і якщо протягом двох наступних років не вчинять повторного кримінального правопорушення, то так і не потраплять до в’язниці.

Ми як суспільство прагнемо справедливості. І коли суд (суддя) виносить такі вироки, відверто обурюємося й одразу починаємо звинувачувати і підозрювати в підкупності суддю, прокурора чи когось іще. Спробуймо розібратися, чому суддя винесла вирок саме в такому вигляді та що робили інші агенти системи кримінальної юстиції у цій справі.

Поліція

Поліція здійснила огляд потерпілої та вилучила речові докази лише на 24 (!) день після скоєння злочину. Відео, яке відзняли підлітки, вже давно «гуляло» Інтернетом. Не бачити чи не чути про цю подію, яка сколихнула місцеву громаду, поліцейські не могли.

Можливо, вони думали, що ч. 1 ст. 152 КК України (зґвалтування) та ч.1 ст. 153 КК України (сексуальне насильство) є справами приватного обвинувачення, за якими розслідування розпочинається лише після письмової заяви потерпілої. Але наявність кваліфікуючої ознаки у вигляді скоєння злочину в групі в обох випадках переводить ці злочини до справ публічного обвинувачення, тобто таких, у яких поліція в разі отримання інформації самостійно та ініціативно вносить дані в ЄРДР і розпочинає розслідування.

Чого поліція не зробила? Однією з головних функцій поліції є превентивна. Тобто поліція мала робити все, аби таких злочинів не було. Хтось скаже: «Неможливо». Але це не так. Поліція, з високою часткою ймовірності, знала про цей випадок, але не поцікавилася і не втрутилася. Не зустрілася з потерпілою, не провела профілактичних бесід із порушниками, не вжила заходів для нерозповсюдження відео тощо.

Поліція має регулярно відвідувати школи та інші навчальні заклади і проводити профілактичну роботу, організовувати правопросвітницькі заходи. Саме так або приблизно так написано в численних наказах та інструкціях із роботи поліції та сектора (відділу) ювенальної превенції. Натомість, як і скрізь, і завжди, до цього поставилися формально й почали діяти лише тоді, коли «закрутився маховик» кримінального переслідування і приховати цю подію стало вже неможливо.

Прокуратура

Загалом під час досудового розслідування прокуратура провела всі необхідні слідчі дії та зібрала докази вини обвинувачених, а після винесення вироку навіть подала апеляційну скаргу, не погоджуючись із вироком першої інстанції. Але відбувалося це не з власної ініціативи прокуратури, а через значний розголос та суспільну увагу до справи.

Так само, як і поліція, окружна прокуратура не могла не знати про таку резонансну подію, але відреагувала не на ранній стадії. А лише тоді, коли родичі потерпілої звернулися із заявою до поліції.

Пробація

Вирок суду посилається на досудову доповідь місцевого органу — ДУ «Центр пробації» в Закарпатській області. Там зазначено, зокрема таке: «Орган пробації вважає, що виправлення неповнолітнього без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства».

Маючи досвід і уявлення про роботу органів пробації, можна стверджувати, що методики оцінки ризиків є досить новими, показали низку істотних проблем, а інспектори пробації мають обмежений інструментарій щодо збору та верифікації даних про порушника.

Найчастіше — це характеристика з місця навчання та можливі дані від поліції стосовно обліків і скоєних попередніх правопорушень. Тобто ця інформація надається іншими органами та організаціями і здебільшого не містить обґрунтування того, чому правопорушник може виправитися без позбавлення волі. Наприклад, сам факт відсутності судимостей та даних про особу у профілактичному обліку поліції для пробації слугує підставою вважати, що неповнолітній правопорушник зможе виправитися без позбавлення волі.

На мою думку, ці показники є недостатніми для прийняття такого рішення. Мають бути додаткові дані про спосіб життя, результати психодіагностичних досліджень, вивчення оточення, способу поведінки тощо. Тому, як і у випадку з поліцією, уповноважений орган пробації діяв у повній відповідності до закону, але формально і без наповнення своїх дій унікальним змістом, обмежуючись лише стандартними інструментами та фразами у висновках, які просто копіпастять з одного документа в інший.

Служба у справах дітей та інші соціальні агенти

Представник служби у справах дітей Нижньоворітської сільської ради на суді пояснила, що обвинувачені на обліку в службі не перебувають, скарг щодо їхньої поведінки чи умов проживання не надходило. У зв`язку з тим, що злочин вчинено ними вперше, у неповнолітньому віці, наявне щире каяття, служба вважає за можливе обрати міру покарання, не пов`язану з позбавленням волі.

Суд не наводить тексту цього висновку-рекомендації. Але з практики можна з упевненістю стверджувати, що характеристика служби у справах дітей була врахована органом пробації під час складання досудової доповіді. Такий собі крос-референс, на підставі якого робляться доленосні висновки.

Також на розвиток і виховання підлітків впливають школа та родина. Щодо школи, то вона надала «позитивні характеристики» всім трьом правопорушникам. Класна керівниця на суді розповіла: «Схильності до насильницьких дій чи іншої протиправної поведінки за учнями виявлено не було. Вони володіють середнім рівнем успішності, беруть участь у спортивних заходах школи».

Найбільше вражає зв’язок між схильністю до насильницьких дій та участю у спортивних заходах школи! Відсутні результати і висновки психодіагностичних досліджень, вивчення психотипу особистості та інші важливі індикатори, на підставі яких можна було б робити такі важливі для суду висновки.

Звичайно, головним відповідальним за виховання дитини є родина. Родини правопорушників зробили все, від них залежне, аби їхні діти уникнули покарання чи отримали таке, яке не пов’язане з позбавленням волі. Хтось зауважить, що це нормальне бажання батьків — допомогти власній дитині не потрапити до в’язниці. Але, як і у випадку з іншими органами та службами, докладний аналіз умов сімейного виховання, психологічного клімату, звичок та традиції родини ніхто під час розслідування не проводив, або принаймні суд на такі висновки не посилається.

Результат

На фініші цього майже дворічного марафону (а враховуючи ще вірогідну апеляцію, він може затягнутися і на три, і на чотири роки) ми отримали вирок, який відповідає всім формальним вимогам та нормам закону. І при цьому є абсолютно порожнім як для системи кримінальної юстиції, так і для життя громади та суспільства в цілому.

У цьому випадку (і в багатьох схожих) з високою часткою впевненості можна сказати, що суддя та інші учасники процесу діяли абсолютно законно. А до законів громада питань уже не ставить, бо не цікавиться цим. Насправді законів у цій сфері більш ніж достатньо — багато нових, прогресивних. Та от із їх виконанням у нас справжня проблема.

Наприклад, служба у справах дітей переживає багатолітню реформу і на рівні громад узагалі ледь дихає. Шкільні, та й взагалі дитячі психологи практично відсутні як інститут, який на ранньому етапі може діагностувати та корегувати поведінку дитини/підлітка. Ювенальна поліція захлинається звітними документами, папірцями та довідками, за якими в неї не залишається часу на проведення контактної профілактичної роботи з підлітками. Пробація, з наявною кількістю персоналу, рівнем підготовки та заробітною платнею, не здатна робити такі надважливі речі як «досудова доповідь», що впливає на винесення вироку.

Який вихід? Створити систему правосуддя, дружнього до дитини, з повноцінним ланцюжком: органи та служби у справах дітей — ювенальна поліція — ювенальна прокуратура — ювенальні/сімейні суди — повноцінні органи з виконання покарань не лише у вигляді позбавлення волі. Новий підхід має полягати в безперервності надання таких послуг дитині. Бо правосуддя, дружнє до дитини, має стати кризовим соціальним втручанням держави в життя дитини, яка скоїла правопорушення, а не «клепанням» під копірку вироків на кшталт вироку Воловецького районного суду.


, ю

Джерело: ZN.UA

You may also like...