Катування і мародерства. Аналіз нових вироків російським окупантам від українських судів

Published

Аналіз нових вироків за порушення законів і звичаїв війни

У серпні та вересні українські суди ухвалили п’ять вироків стосовно російських військових за порушення законів і звичаїв війни. Три з них винесли на Чернігівщині, по одному на Київщині та Сумщині. Усі процеси були заочними, тож покарання росіяни відбуватимуть після затримання. МІПЛ розповідає про докази у справах і дає правову експертизу щодо якості вироків. 

Чернігівщина: напади на родину

Номер справи: 748/1991/22

Селище Лукашівка було під окупацією 21 день у березні 2022 року. Його зайняла 74 окрема гвардійська Звенигородсько-Берлінська мотострілецька бригада Росії.

У матеріалах справи вказано, що 12 березня солдат Нікіта Білозеров та інші невстановлені російські військові шукали зброю та інформацію про ЗСУ. Вони увірвалися до помешкання Самоненків, побили господаря Ігоря. Білозеров бив його автоматом по голові та рукояткою пістолета по спині, імітував відрубування пальців сокирою, обіцяв убити його та дружину з трьома дітьми. Дружина Самоненка на суді розповіла, що росіяни погрожували кинути гранату в підвал, де вони ховалися з дітьми.

Білозеров із іншими солдатами повертався до будинку Самоненків ще двічі, погрожував зброєю, відібрав гроші, цінні речі, дитячі одяг і взуття.

Нікіта Білозеров

Ігор Самоненко та дружина впізнали Білозерова на фото, яке надали слідчі. Його також впізнав інший односелець Самоненків — він розповів на суді, що до нього також приходили російські солдати і перевіряли, чи не служить він у ЗСУ, під час допиту його і сина побили.

Після звільнення Лукашівки в будинку, де базувалися росіяни, слідчі знайшли список військових — там були дані Білозерова.

Лукашівка після окупації. Фото: cheline.com.ua

Чернігівський районний суд Чернігівської області 1 серпня визнав Білозерова винним у пограбуванні, побитті, погрозах і мордуванні цивільних. За ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів і звичаїв війни, вчинене групою осіб) йому призначили 12 років позбавлення волі. Наразі в реєстрі судових рішень немає згадки про подання захисником Білозерова апеляції.

Воєнні злочинці в Україні: скількох окупантів та за що засудили за рік повномасштабного вторгнення

Чернігівщина: звинувачення в коригуванні

Номер справи: 748/1599/23

Також у Лукашівці постраждав Микола Лютий. На суді він розповів, що 14 березня 2022 року до нього прийшли російські військові — серед них був Олександр Дударєв, солдат 74 бригади.

Хата Лютого стоїть на околиці села, тож росіяни запитували, чи не проходили повз українські бійці, вимагали їжу та випивку. Коли чоловік сказав, що нікого не бачив і не має їжі, росіяни наказали віддати телефон. Микола Лютий хотів лишитися зі зв’язком, тож замість мобільного телефону приніс стаціонарний. Це розізлило росіян — вони розбили телефон, почали стріляти Миколі під ноги, бити його. Вони вирішили, що він коригувальник, тож вивели на вулицю. Дударєв наказав йти на город і показувати, звідки стріляли ЗСУ. Від ударів Лютий упав, Дударєв продовжив бити його ногами, прикладом, а інший росіян вистрілив у ногу.

Олександр Дударєв. Фото: Чернігівська облпрокуратура

Микола Лютий упізнав Дударєва за наданими слідством фото. Він запам’ятав це ім’я, адже інший солдат кілька разів його називав. Сусіди підтвердили на суді, що під час окупації бачили Лютого побитим і з простріленою ногою. Він їм розповів, що це зробили російські солдати.

Інші докази у справі — листи від командирів військових частин ЗСУ про те, що в березні в Лукашівці базувалися, зокрема, військовослужбовці 74 бригади. Слідчі встановили, що номер Дударєва у той час фіксували на Чернігівщині.

Потерпілий житель Лукашівки Микола Лютий. Фото: Суспільне.Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області 28 серпня визнав Дударєва винним у незаконному затриманні, погрозах вбивством і побитті цивільного. За ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 ККУ йому призначено покарання — 12 років ув’язнення. Апеляційну скаргу адвокат не подавав.

Чернігівщина: постріли в цивільних

Номер справи: 748/855/23

Військовий 74 бригади вчинив злочини і в селі Пакуль. 24 березня 2022 року росіяни зупинили на блокпостах двох чоловіків. Місцевого жителя Олега Парасюка зупинили в селі, обшукали, переглянули телефон, затримали. Машину іншого потерпілого, Яковенка, зупинили на одному з перехресть траси Мньов — Славутич — Ведильці. В авто був шеврон ЗСУ, який належить сину Яковенка.

Яковенку і Парасюку зав’язали очі, побили і кинули до підвалу місцевого лісництва. Наступного дня їх допитував Армен Абгарян, командир 7 стрілецької роти 74 бригади РФ. Парасюк чув, що інші солдати називали його головним. Абгарян вимагав у них інформацію про ЗСУ та ветеранів АТО. Чоловіки нічого не сказали. Тоді Абгарян двічі вистрілив у Парасюка і тричі в Яковенка, поранив їх. Чоловіки змогли вибратися з лісництва і пішли по допомогу до сестри Парасюка. На суді той розповів, що в нього сповзла пов’язка з очей і він роздивився Абгаряна.

У сусідньому селі Андріївка росіяни за наказом Абгаряна пограбували садибу “Андріївські озера”. Це сталося напередодні їхнього відходу із села, 29 березня. На суді працівник садиби розповів, що десятеро росіян на чолі з Абгаряном три години вивозили майно і техніку. Директорка тамтешньої гімназії розповіла, що Абгарян називав себе командиром і займався організаційними питаннями в окупованому селі, хвалився пограбуванням садиби і “трофейною німецькою каскою”. На її зауваження, що це приватна власність, сказав, що “домовиться зі своєю совістю”, а потім намагався довести, що грабували садибу самі місцеві.

Армен Абгарян. Фото: СлідствоІнфо.

Слідчі ідентифікували Абгаряна за допомогою соцмереж. Потерпілі і свідки впізнали його на фото. Суду надали повідомлення від СБУ про те, що на території Андріївки та Пакуля могли перебувати військовослужбовці 74 бригади РФ. Також доказами у справі були довідки про лікування та діагнози потерпілих, протоколи слідчих експериментів.

Захисник Абгаряна — адвокат від Центру безоплатної правової допомоги. Він клопотав про те, щоб суд не визнавав протокол впізнання допустим доказом, адже слідчі склали його з грубим порушенням вимог КПК. Захисник вказав, що, зі слів свідка, на впізнанні не було понятих, а в протоколі зазначена неправильна адреса. Утім суд вирішив, що помилкова адреса — надто незначна деталь, тож не погодився з захистом і прийняв докази.

Суд визнав Абгаряна винним у жорстокому поводженні з цивільними — побитті і катуванні, а також у наказі грабувати мирне населення без виправданої воєнної необхідності. Це вважається порушенням законів і звичаїв війни. За сукупністю звинувачень Чернігівський районний суд Чернігівської області 14 вересня призначив Абгаряну 12 років ув’язнення. Наразі немає відомостей про подання захистом апеляції.

Київщина: тортури і допити

Номер справи: 361/6215/22

Із 8 по 30 березня 2022 року село Бобрик Броварського району Київщини було окуповане військовими 15 окремої гвардійської мотострілецької бригади 2 гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу РФ. Вони залякували місцевих жителів, обшукували і грабували їх.

Азамат Кузбармаков, сержант бригади, разом із іншими військовими 9 березня вдерся до будинку подружжя Карплюків. Росіяни повалили Сергія Карплюка на землю, били, вивели в літню кухню, зв’язали руки рушником і продовжили бити. Кузбармаков допитував, бив ногами по голові, стріляв біля вуха, вимагав віддати гроші і телефон. Росіяни пограбували дім. Іншого селянина Кузбармаков зв’язав шнуром від праски, побив, вкрав телефон, стріляв із пістолета в нього над головою.

Ірина Карплюк на суді розповіла, що окупанти ходили по будинках, перевіряли місцевих та відбирали телефони. Вони з чоловіком свої сховали, а росіянам під час першого обшуку віддали старий кнопковий. Однак згодом військові повернулися розлючені, забрали її чоловіка до літньої кухні. Вони чула, що його б’ють, тож побігла туди, просила відпустити. Двері відчинив Кузбармаков.

Почав погрожувати їй ножем, водив лезом перед її обличчям, говорив, що вбив ним уже девʼять людей і вона може бути наступною. Ірина повернулася в будинок. Кузбармаков вимагав віддати цінності і телефони. Жінка боялася за життя родини, тож зробила, як він сказав. Згодом дізналася, що росіяни писали з її телефону повідомлення “Росія рулить”. Також росіяни змусили її пекти для них торт і відібрали авто. Їздили на ньому, поки не зламали.

Азамат Кузбармаков. Фото: iwpr.net.

Окрім показів свідків, які впізнали Кузбармакова, слідство надало суду матеріали негласних слідчих розшукових дій, згідно з якими СБУ встановила його особу. До справи долучили протокол допиту російського військового, який розповів, що служив в одній частині з Кузбармаковим і той у березні був на Київщині.

Броварський міськрайонний суд Київської області 15 серпня визнав Кузбармакова винним за ч. 1 ст. 438 ККУ, тобто в жорстокому поводженні з цивільними. Йому присудили десять років в’язниці, які він відбуватиме після затримання. Згідно з відомостями в судовому реєстрі, захисник апеляційну скаргу не подавав.

Сумщина: грабунок і побиття

Номер справи: 588/1122/23

Ільяс Садиков — сержант 1 гвардійського мотострілецького Севастопольського Червонопрапорного полку ордена Олександра Невського, що входить до складу 2-ї гвардійської Таманської мотострілецької дивізії. Його полк окупував село Жигайлівка Сумської області наприкінці лютого 2022 року.

Разом із іншими військовими Садиков 24 березня пограбував подружжя Барабашів. На суді потерпілі розповіли, що росіяни оселилися в порожньому сусідньому будинку, а того дня прийшли з обшуком, спрямовували на них автомат, клацали затвором. Зі слів дружини, інший військовий наказав забрати її чоловіка на допит, а якщо він тікатиме, — стріляти. Садиков, якого жінка добре запам’ятала через його неслов’янську зовнішність, вистрілив із автомата вгору і наказав віддати гроші. Мовляв, знає, що їхні діти живуть за кордоном, тож вони мають валюту. Злякавшись, що чоловіка вб’ють, жінка винесла 500 євро і тисячу гривень. Садиков забрав лише євро, гривні викинув. Ті гроші чоловік заробив у Німеччині, куди їздив до доньки.

Односелець підтвердив на суді, що того дня на подвір’ї Барабашів бачив російських військових, серед яких упізнав Садикова.

Ільяс Садиков. Фото: колаж Zmina

Також доказом у справі був протокол СБУ, що підтверджує: на території Жигайлівки з початку повномасштабного вторгнення РФ базувався Червонопрапорний полк. Після деокупації слідчі виявили в селі документи Садикова — паспорт громадянина РФ, посвідчення старшого машини, залізний жетон. Згодом знайшли профіль обвинуваченого у соцмережах, свідки впізнали його на фото.

Тростянецький районний суд Сумської області 30 серпня визнав Садикова винним у погрозах зброєю та пограбуванні цивільних, тобто за ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 ККУ (жорстоке поводження з цивільними, вчинене групою осіб). Йому призначили 11 років ув’язнення. У судовому реєстрі немає відомостей про подання захистом апеляції.

В Офісі Генпрокурора повідомили, що Садиков звільнився з російського війська. Тепер він продовжує футбольну кар’єру, зокрема грав у “Чемпіонаті ЛФЛ”.

Правова якість вироків 

Адвокат Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ і керуючий партнер АО “Амбрелла”, пояснює, чи ці вироки та загалом судові процеси відповідають вимогам до правосуддя.

Повідомлення про розгляд. Усі процеси були без участі обвинувачених, за процедурою заочного розгляду, тобто in absentia. Це можливо лише тоді, коли суд має докази, що обвинувачений відмовився від участі в розгляді справи. У всіх вироках судді дійшли висновків, що обвинуваченим повідомили про процеси проти них, але вони не захотіли або ж відмовилися постати перед судом.

Насправді ж невідомо, чи знали обвинувачені про процеси проти них. Російські військові наразі на території, підконтрольній РФ, тож надіслати їм сповіщення поштою неможливо. У таких випадках українське законодавство дозволяє повідомити обвинувачених через публікації повісток на сайті Офісу Генерального прокурора, сайті суду, що розглядає справу, та в газеті “Український кур’єр”. Однак на сайті ОГП навіть немає функції пошуку. Те, що там опублікували повістки, не означає, що обвинувачені про них дізналися. Інших зусиль повідомити обвинувачених ніхто не докладав. Тобто процедура in absentia не відповідає міжнародним стандартам заочного розгляду.

Загалом процедуру in absentia критикують. Міжнародне право ставить високі вимоги до забезпечення участі обвинувачених у суді. Якщо суд знає, що формальні процедури неефективні, не можна задовольнятися лише ними. Суд повинен вимагати, щоб обвинуваченого справді повідомили про процес. Лише коли органи обвинувачення та суд демонструють ретельний підхід у повідомленні підозрюваного або обвинуваченого, процес не порушує стандарти справедливого суду.

Натомість такі порушення в українській системі правосуддя вже не раз помічали міжнародні спостерігачі. Це впливає на репутацію країни, яка прагне дотримуватися європейських цінностей.

Крім того, через подібні порушення в майбутньому засуджені можуть виграти позов проти України в міжнародному суді. Тоді країні доведеться заплатити грошову компенсацію, відшкодовувати витрати на юристів засудженого та повторно фінансувати роботу правоохоронної і судової систем.

Судовий процес. Усі описані обвинувачення стосуються рядових військових. Найвища посада — сержант мотострілецького полку. Їх варто засуджувати, але суспільство очікує, що за злочини відповідатимуть щонайменше командири.

Проте в всіх справах командирам не приділено уваги, ніби обвинувачені діяли самостійно, а не реалізовували урядову політику РФ. Така низька якість встановлених доказів навряд чи відповідає суспільним очікуванням. Виявляти і притягувати до відповідальності командирів важливо ще й тому, що судовий процес не тільки фіксує їхні злочини, а може створювати “охолоджувальний ефект” на майбутнє.

Також у процесах фактично немає захисту, який мав би компенсувати відсутніх обвинувачених. Адвокати мають бути активними, інакше не буде змагального процесу. Якщо в судовому процесі не було ефективного захисту, він видається занадто формальним, такий судовий процес легко скасувати в міжнародному суді.

Швидкість розгляду. Насторожує швидкість судового розгляду. Для дотримання судових процедур потрібен час. Інакше можна припустити, що в процесі не було змагальної процедури. Це підтверджує й те, що захист не подавав апеляції. Засуджені не можуть зробити це самостійно чи віддалено, адже пошта між Україною та Росією не працює. Отже, судові процеси швидкі, бо захист недопрацьовує і не діє повністю в інтересах засуджених.

Анонімізація вироків. У реєстрі судових рішень вироки надмірно анонімізовані. Для мене лишається невизначеним, чи виправдано приховувати прізвища російських військових-обвинувачених, а надто їхні позивні. Незрозуміло, як у такому випадку вони знайдуть свій вирок, аби вирішити, чи використовувати право на оскарження.

Кваліфікація злочинів. У жодному з вироків порушення законів і звичаїв війни не названо воєнними злочинами. Суди лише процитували положення Додаткового протоколу І Женевських конвенцій, хоча в деяких вироках і зазначили про серйозні порушення законів і звичаїв війни.

Напевно, це можна пояснити тим, що статтею 438 ККУ криміналізовано не лише серйозні, а й інші порушення законів і звичаїв війни. Однак міжнародне право вважає воєнними злочинами тільки серйозні порушення норм Женевських конвенцій. Це зазначено в частині 4 статті 85 Додаткового протоколу І.

Автор: Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ

Джерело: Медійна ініціатива за права людини

Like

Tags:

You may also like...