«На розстріл її»: онкохвору волонтерку російські окупанти три місяці тримали в застінках

Волонтерством 50-річна Юлія з Куп’янська займалася з 2014 року – переважно готувала домашню їжу для українських військових. Згодом у жінки виявили рак щитоподібної залози, тож у 2016 році вона мусила залишити волонтерство та зосередитися на здоров’ї.

Один з синів жінки закінчив строкову службу і вже у перший день повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Саме через колишнє волонтерство та сина-військовослужбовця Юлію затримали росіяни, вважає вона.

Онкохвору жінку 90 діб російські загарбники утримували в ізоляторі тимчасового тримання в Куп’янському відділі поліції як “політичну”. 

Про те, як Юлію забрали з дому, як допитували та в яких умовах тримали, жінка розповіла ZMINA.

Мішок на голову, руки назад і вивезли 

Троє військових, які назвались “співробітниками ФСБ Росії”, прийшли за жінкою у червні 2022-го. Без упину тиснули на дзвоник, били у двері.

“Погрожували, що виб’ють, якщо не відчиню”, – згадує Юлія.

Щойно зайшли до квартири, почали питати про сина та вимагали здати патрони. Поки шукали “запрєщонку” – будь-що пов’язане з Україною – називали жінку нацисткою та фашисткою.

“У мене, звичайно, ніяких патронів не було. Тож вони почали по шафах лазити, в морозилку заглядати – всі пакети перемацали”, – розповідає Юлія.

Серед речей знайшли флісовий реглан сина з армії, маленький прапор та невелику географічну мапу України. У ноутбуці жінки побачили фотографію з жовто-блакитним прапором.

Усі речі разом з трьома телефонами та двома ноутбуками забрали, а саму Юлію затримали:

“Дали якісь речі зібрати, і все – мішок на голову, скотчем його замотали, руки назад. Приставили до мене автомат, примусили сісти в машину та повезли”.

Очі в жінки були зав’язані, та вона все одно зрозуміла, що її везуть до відділку поліції. Там з неї зняли сережки, ланцюжок, каблучку.

“Просила хрестик лишити, сказали, що не можна”. – додає жінка.

Спочатку Юлію посадили до двомісної камери. Там вже було двоє жінок, тож спати їй довелося на підлозі.

За місяць жінок стало десятеро, і тоді їх перевели до чотиримісної камери. Та вже за тиждень наглядачам довелося підшукувати для них ще просторішу камеру, бо затриманих більшало.

Загалом, за три місяці через камеру, де утримували Юлію, пройшли 43 жінки.

“Я найдовше там була. Інші жінки – хто місяць, хто трохи менше”, – згадує Юлія.

За її словами, в ІТТ була одна жіноча камера – коли росіяни примушували кожну камеру співати гімн Росії, жіночі голоси лунали тільки з їхньої.

Проте одного разу Юлія чула жіночий голос з іншого кінця ІТТ. Вона припускає, що ту ув’язнену могли тримати в окремій камері.

Співати російський гімн було обов’язково, згадує Юлія. Інакше могли закрити “годівничку” (отвір у дверях, через який бранцям давали їжу .– Ред.), яка була ледь не єдиним джерелом свіжого повітря у камері.

“Якось одна жінка виглядала у цю “годівничку”. Охоронець попередив, що зачинить, і зачинив на цілий день. Така спека була – дихати було нічим”, – згадує Юлія.

Меддопомогу ув’язненим росіяни також майже не надавали, розповідає жінка. Єдине, що могли зробити, – видати ліки, що люди взяли з собою перед затриманням чи їм передали рідні. Однак і це робили нерегулярно.

“Через онко я маю щодня приймати пігулки. Та охоронці їх всі забрали, і потім видавали, але не щодня, а через раз”.

Жінки майже увесь час проводили у камері. Лише двічі за весь час утримання Юлії їх вивели до прогулянкового дворика на 15 хвилин.

Решту часу вони сиділи у задушливому приміщені, де з них цебеніли струмки поту, згадує жінка. Однак до душу їх теж не водили. Рятувала лише вода у рукомийнику та туалет, над яким можна було “помитися”.

Їжу давали двічі на день. Найчастіше це були залиті холодною водою переварені макарони з тушонкою сумнівної якості та два шматки хліба:

“Іноді давали те, що звечора варили конвоїрам, і воно вже скисло”.

Особливо небезпечна

Уперше на допит Юлію повели через день після затримання. Розпитували здебільшого про сина: де він служить, про що розповідає. Жінка відказувала, що не знає, оскільки останнім часом не підтримує з ним стосунки.

Хотіли дізнатися і про колишнього співмешканця, який теж був військовослужбовцем: де він служив та де він зараз. На це жінка повторила, що їй нічого не відомо.

Тоді росіяни стали вимагати будь-які дані про волонтерство жінки: хто керував процесом, кому надавали звіти про роботу.

“Яке керівництво? Нас купка людей зібралась у 2014-му у волонтерську групу. У центрі міста встановили намет, збирали гроші, потім на них купували військовим форму, харчі”, – переказує жінка.

Тоді ж Юлію назвали “політичною”, тобто утримуваною за ймовірне політичне правопорушення, та “особливо небезпечною”. На думку росіян, знайдена мапа України та прапорець були достатніми доказами її “злочинів”.

На допиті жінка не дала слідчим очікуваних відповідей, тож її відправили до прогулянкового дворика без даху – “подумати”.

Дорогою до дворика охоронці вигукували, що ведуть Юлію на розстріл. На місці ж розв’язали очі та лишили саму.

“Мене відвели туди десь після обіду, приблизно о 16:00. І пробула там до наступного дня”, – розповідає Юлія.

У ту ніч, згадує жінка, на вулиці було не дуже холодно, але й не тепло, а на додачу періщив дощ. Охоронець дав їй ганчір’я, щоб накритися, сховатись від дощу можна було лише під невеликим накриттям.

“В одному куті замість туалету стояла каструля, в іншому – каструля з їжею”, – каже Юлія.

Після цього жінку забирали на допити ще не раз. Розпитували знову про сина. Юлія вважає, що це було головною причиною її утримання. За її словами, одна з жінок якось почула, як конвоїри між собою говорили про Юлію: буцімто вона пробуде в ув’язненні до кінця війни, оскільки в неї син пішов до армії добровольцем.

На допитах жінку лякали, що відправлять до Бєлгорода та судитимуть там.

“Казали, що за сина-добровольця мені 2 роки ув’язнення дадуть, а за колишнього співмешканця взагалі – 15”, – згадує Юлія.

Новий допитувач

Усі допити проводили військові, які й забирали жінку з дому. Однак на останньому до них долучився інший службовець.

Юлія згадує, що того разу їй зв’язали руки за спиною, на голову натягнули смердючу ганчірку та замотали скотчем:

“Капітально так заклеїли скотчем очі, багато раз обмотали навкруг голови”.

Коли привели у кімнату для допитів, почали світити ліхтарем в очі, щоб перевірити, чи не видно щось жінці. Юлія припускає, що такі “заходи безпеки” були потрібні, щоб приховати особу нового допитувача:

“За говором, він був росіянином. І, як я зрозуміла, за рангом він був старшим від тих двох”.

За словами жінки, питання, які ставив росіянин, були конкретні та стосувалися роботи їхньої волонтерської групи. Його цікавило, хто був у керівництві, куди скеровували гроші, чи були у волонтерів зв’язки з поліціянтами.

“Поставить питання, послухає, що я відповім. І потім те саме питання, але вже інакше сформулює”, – розповідає Юлія.

Аби жінка була говіркішою, її залякувати: казали, що приведуть її маму та розстріляють при ній, а потім розстріляють колишнього чоловіка та собаку.

“Кричали на вухо та вдарили у плече електрошокером”, – каже Юлія.

Жінку змусили покласти руки на стіл та казали, що знову будуть бити струмом. Однак більше шокер до неї не застосовували.

Посивіла за три місяці

Юлію тримали в ізоляторі три місяці. Протягом усього часу вона бачила, яким тортурам росіяни піддають інших жінок.

Так, одного разу до камери привели Інну, яку затримали на Печенізькій дамбі без документів:

“Її довго в одиночній камері тримали, близько 10 діб, і струмом катували”.

Була ще дівчина, яку затримали нібито за коригування вогню, згадує жінка. Дівчині на вигляд було близько 18 років. Росіяни катували її годинами.

“Коли її з тих допитів повертали, вона лише воду пила, а потім весь день спала. Вона, бідненька, говорити вже не могла”, – розповідає Юлія.

У вересні, коли ЗСУ почали звільняти Харківщину, Юлія втекла з ІТТ з рештою бранців. Росіяни тоді залишили відділок, а утримувані чоловіки вирвали решітку з вікна в одній з камер, дістали ключі від решти та звільнили всіх затриманих.

Через стрес та жахливі умови за три місяці ув’язнення Юлія зовсім посивіла. Оскільки утримуваних не водили на прогулянки, а тримали у маленькій камері, м’язи на ногах жінки істотно ослабли.

“Я, коли вийшла звідти, просто не могла йти. Ступаю на ноги, а в мене такий біль, така крепатура… Вона і досі є. Саме ноги в мене постраждали сильно”, – розповідає Юлія.

Луганчанин, “Кот” з Новосибірська та ще один росіянин

Юлія добре запам’ятала “слідчих”, що забирали та допитували її.

Один з них – невисокий росіянин, сухоребрий, зі світлими очима, розказує жінка. Вона також зазначає, що він гаркавив. Інші військові називали його за позивним – “Кот”.

“У камері хтось з дівчат казав, що “Кот” ніби десь з Новосибірська. Наче психологію вивчав”, – згадує Юлія.

Інший військовий – слідчий з Луганська. За словами Юлії, чоловікові на вигляд близько 50 років, високого зросту, русявий, коротко стрижений, з сірими очима. На правій щоці у нього родимка чи бородавка.

Росіяни часто залучають до роботи в місцях утримання саме людей з окупованих територій України.

Зокрема, правоохоронці встановили куп’янчанина, який вирішив побудувати в окупації кар’єру “правоохоронця”. 37-річний Сергій Афанасьєв за вказівками росіян мав слідкувати за порядком на блокпості перед райвідділком, перевіряти документи водіїв та охороняти будівлю ізолятора тимчасового тримання. Також, за інформацією слідства, він конвоював незаконно затриманих громадян.

Ще один мешканець Куп’янська – 50-річний Анатолій Борисенко – добровільно пішов на посаду виконавця обов’язків “дільничного інспектора” у Куп’янську.

Деякі з пособників окупаційної влади вже несуть покарання. Так, сержант поліції Володимир Шабунін з селища Дворічна добровільно погодився керувати групою конвойної служби в окупаційній поліції. За це він отримав покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Іншого колишнього поліціянта, 52-річного Сергія Вергелеса засудили на 13 років. Чоловік також добровільно став виконувати обов’язки інспектора дорожньо-патрульної служби в Куп’янську. За словами свідків, цей чоловік ще й забезпечував пропускний режим мешканців м. Куп’янськ до будівлі поліції.

Водночас правоохоронці встановлюють особи причетних до злочинів в ІТТ росіян та досліджують їхню роль у роботі катівні.

Загалом, лише у Харківській області правоохоронці розслідують понад 100 пов’язаних з катуваннями кримінальних проваджень. Наразі встановлено понад 700 потерпілих.

Автор: Олеся Ланцман

Джерело: ZMINA