Як путінська Росія будує новий ГУЛАГ для українців

Майже 25 тисяч українських громадян країна-агресор Росія утримує у різних місцях несвободи. Їх утримують у неналежних умовах, піддають тортурам, б’ють, принижують, примушують терпіти голод і спрагу, здійснюють психологічний тиск, залякують.

ООН у своєму червневому звіті назвала масові затримання українських громадян під час широкомасштабної агресії Росії – частиною політики окупації. Голос Америки зібрав історії цивільних бранців та оцінки правників та правозахисників щодо дій Росії.

Свого сина Наталія та Микола Навроцькі з містечка Димера під Києвом, бачили востаннє у березні 2022 року, коли 33-річний Олександр намагався вивезти з окупації свою родину.

«Нашого сина забрали військові Російської Федерації на блокпосту у Димері, коли він переїжджав з дружиною і сином з Гаврилівки у Глібівку. У телефоні щось знайшли і забрали. Його дружину із сином відпустили. Вони прийшли вночі по морозу», – розповідають батьки Олександра Навроцького.

Димер та сусідні містечка на Київщині потрапили під російську окупацію вже 26 лютого 2022 року. Відразу ж з’явилися і блокпости, і довільні арешти.

За трохи понад місяць окупації у Димері з населенням у 7 тисяч людей, російські окупанти створили дві тюрми, через застінки яких пройшли близько 500 в’язнів. Із них 50 досі перебувають у російському полоні.

«Забрали його 8 березня 2022 року. Тут дуже били, катували, потім перевезли у Гостомель», – розповідає родина Олександра.

За їхніми даними, сина тримали на промисловому об’єкті у Димері, потім його нібито перевезли у Білорусь, далі – в Росію.

«Він досі в полоні. На даний час не знаємо у якому він стані, що з ним, як і коли повернеться додому – взагалі нічого не знаємо», –кажуть Навроцькі. За даними офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, таких, як Олександр – цивільних громадян України, викрадених Росією з окупованих територій України – близько 25 тисяч.

За словами Лубінця, Росія викрадає цивільних свідомо, починаючи з моменту окупації Криму та частин Донецької та Луганської областей у 2014 році. «І весь цей час вона продовжує це робити», – наголошує український омбудсмен.

«Це – цивільні заручники, громадяни України, які були заарештовані Російською Федерацією. Щодо них відбуваються якісь там слідчі дії, судові процеси…Більша частина з 25 тисяч перебувають фактично в полоні без жодних юридичних підстав»

Лубінець вважає, що мета окупаційної влади – за допомогою довільних арештів та тортур – залякати українців, придушити волю до спротиву.

«Це – системний тиск на населення України на тимчасово окупованих територіях, це така в них профілактична робота проти всіх, хто може мати хоч якусь небезпеку для російського окупаційної влади – колишні правоохоронці, проукраїнські налаштовані люди, колишні волонтери», – каже український омбудсмен.

У попередніх розслідуваннях проєкту «Україна свідчить», який ведуть українські та міжнародні журналісти у співпраці з юристами, які збирають докази для майбутніх судів, стверджується, що спочатку окупанти заходили зі списками лідерів місцевих громад – мерів, учителів, священників, активістів громадянського суспільства.

Потім почали затримувати жителів окупованих територій за найменшою підозрою у нелояльності – інколи достатньо було говорити українською мовою, або ж бути молодою людиною призовного віку.

ООН: масові затримання – частина російської політики окупації

Про те, що масові затримання є частиною політики окупації, свідчить і опублікований у червні звіт ООН.

Як розповіла нещодавно журналістам у Женеві Матильда Богнер, голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Росія почала затримувати мирних жителів на окупованих нею територіях із початку широкомасштабного збройного нападу, масово і без жодних правових підстав.

«У деяких випадках були затримання, які, як здавалося, були здійснені силами безпеки, але в такий спосіб, який не захищав цивільних осіб і не відповідав міжнародному праву. Ми задокументували 864 окремі випадки свавільного затримання з боку Російської Федерації, багато з яких також були насильницькими зникненнями», – сказала представниця ООН.

Крім того, як зауважують журналісти-розслідувачі агентства Associated Press, президент Росії Володимир Путін у травні підписав указ, який дозволяє Росії відправляти людей з територій із воєнним станом, до яких Росія включає окуповані території України, на ті, де його за російським законодавством, немає, тобто до Росії.

«Це полегшує депортацію українців, які чинять опір російській окупації, вглиб Росії на невизначений термін, що траплялося в кількох випадках, задокументованих AP», – мовиться у розслідуванні.

Тортури, викрадення, приховування в’язнів

Батьки Олександра Навроцького кажуть, що російські солдати тримали ув’язнених у темряві, зав’язували очі і намагалися зробити все, щоб полонені не розуміли, хто поруч, і куди їх перевозять. Але люди дізнавалися імена, і завдяки цьому, коли комусь із в’язнів вдавалося звільнитися, родичі отримували інформацію про долю своїх рідних.

Так батьки Олександра дізналися, що в ув’язненні їхнього сина побили настільки сильно, що самі російські солдати були змушені відправити його у санчастину.

Численні свідчення цивільних в’язнів, у тому числі тих, з якими раніше говорили кореспонденти Голосу Америки показали, що тортури є звичайним явищем для дій російських силовиків і армії. Людей тримають без їжі і води, катують електричним струмом.

• У доповіді Організації Об’єднаних Націй наприкінці червня задокументовано 77 страт цивільних полонених і смерть однієї людини через тортури. Насправді, реальна кількість страчених і загиблих внаслідок тортур набагато більша.
• ООН має докази використання російською армією цивільних осіб як живих щитів біля лінії фронту, або в якості рабської робочої сили, яку використовують, наприклад, для риття окопів.
• Женевські конвенції забороняють свавільне затримання, примус до праці, чи депортацію цивільних осіб і стверджують, що затриманим має бути дозволено спілкуватися з близькими, отримати юридичну допомогу та оскаржити звинувачення проти них.

Але російська сторона не визнає самого факту викрадення цивільних та не розкриває місць їхнього перебування. А численні свідчення в’язнів вказують, що незаконно захоплених і ув’язнених Росією українських громадян постійно перевозять по місцях несвободи на окупованих територіях України та по тюрмах у Росії.

Представники Червоного Хреста «самі бояться, що їх уб’ють»

Про те, що Олександр Навроцький зараз перебуває у Росії, його батьки дізналися із короткої записки, яку вони отримали через Червоний Хрест, з парою слів – «живий, здоровий».

«Про його місце перебування ми знаємо станом на 29 серпня 2022 року – така записочка була майже рік тому, яка була написана у квітні місяці: «Добрий день. Живий, здоровий, все нормально», – кажуть батьки Навроцького Голосу Америки.

Вони додають, що представник Червоного Хреста, який їм дзвонив, сказав, що організація більше зробити не може, бо «Росія їх не пускає», і «вони самі бояться, що їх уб’ють».

Українська влада часто критикує міжнародні організації, включно з Червоним Хрестом, що вони недостатньо допомагають у вирішенні гуманітарних проблем. Як зауважує Лубінець, родичі зниклих звертаються до нього, чи його офіс отримує інформацію від військовополонених, коли проводиться обмін, і вони кажуть, що «бачили велику кількість цивільних».

Після цього Уповноважений із прав людини звертається до Червоного Хреста, інших міжнародних інституцій, щоб вони допомогли верифікувати цю інформацію – фізично приїхали і поспілкувалися із цивільними заручниками. Але «міжнародні організації є безсилими перед небажанням Росії співпрацювати», каже Лубінець.

«На мій погляд, тут проблема не тільки в тому що Російська Федерація не допускає представників міжнародного комітету Червоного Хреста чи Організації об’єднаних націй. Проблема в тому ще, що за весь цей час з 2014 року міжнародні організації, на мій погляд, не знайшли механізму тиску впливу на російську сторону, щоб ситуація змінилася», – пояснює український уповноважений.

На думку Лубінця, міжнародні організації намагаються триматися нейтралітету у війні, показують, що вони співпрацюють з обома сторонами, але Росія здебільшого ігнорує їхні прохання, і закони ведення війни, на які ці прохання опираються.

«Вони продовжують в різний спосіб співпрацювати з Російською Федерацією навіть це публічно показують але коли доходить до отримання інформації щодо українських громадян, єдина відповідь, яку я чую, це те, що «Російська Федерація нам нічого не надає», не передає інформацію, і не надає дозволу фізичного відвідування місць утримування цивільних заручників», – каже Лубінець.

• У відповідь на критику Червоний Хрест каже, що його місія – надавати допомогу людям з обох сторін конфлікту, і з початку російського вторгнення, станом на середину червня 2023 року, вони відвідали загалом понад 1500 військовополонених в Україні та Росії та передали понад 2500 особистих повідомлень між військовополоненими та їхніми родинами.
• Ця інформація, за словами представників Червоного Хреста, «допомогла понад 5500 сімей дізнатися про своїх близьких, які зникли безвісти».
• Але, як зауважують представники України, проблема якраз у тому, що Росія, яка не часто пускає Червоний Хрест і до полонених, не дає доступу до цивільних в’язнів, які не мають жодного статусу за російським законодавством.

Гнів рідних Росія намагається обернути проти України – Лубінець

Доведені до відчаю рідні намагаються, як можуть, привернути увагу влади, суспільства, міжнародних організацій, щоб повернути з полону своїх близьких.

«Ми зверталися усі інстанції, куди тільки можна ходили на мирну акцію, ходили мирною ходою, щоб привернути увагу суспільства, світового співтовариства, щоб допомогли повернути наших рідних додому, всіх які є в полоні», – кажуть батьки Олександра Навроцького.

Але і світова спільнота, попри зусилля, які докладали, зокрема і Ватикан, і президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, не змогла досягти великих зрушень.

Як каже Лубінець, у цьому також є тактика Москви – спрямувати гнів розсерджених родичів не на винуватців їхніх страждань, а на українську владу.

«Вони намагаються внести таку думку, що те що не повертаються їхні рідні, близькі з російського полону, це – виключно недопрацювання української сторони. Вони хочуть, щоб родичі виходили на якісь акції, майдани, перекривали дороги, критикували діючу владу в Україні. Тобто це такий прямий вплив на Україну зсередини», – каже Лубінець.

На підтвердження своїх слів від додає, що в Україні неодноразово фіксували створення багатьох нових телеграм-каналів, куди «масово запрошують родичів цивільних заручників».

«Їх запрошують на різні акції, і як червона лінія там лунає, що це Україна винна у тому, що їхні рідні не можуть повернутися додому», – каже Лубінець.

Обмінний фонд і нові тюрми для викрадених цивільних

Коли російські війська захопили Мелітополь, мера міста Івана Федорова вони затримали, але, як він розповів проєкту «Настоящее время», створеному спільно Голосом Америки і Радіо Свобода, протягом тижня обміняли на дев’ятьох російських солдатів.

Попри те, що українська влада каже про відсутність законних підстав для такого обміну, вони все ж відбуваються і в більших масштабах.

Обміни відбувалися і до лютого 2022 року, але після нового вторгнення Росія отримала можливість вивозити тисячі цивільних людей з нових окупованих територій. В результаті великих зусиль декого вдається повернути, каже президент України Володимир Зеленський.

• Станом на початок червня 2023 року, Україна повернула з російського полону близько 2500 своїх громадян, з яких понад 500 – цивільні.

«Ми повернули 2500 людей. З них – 372 або 374 дитини і десь близько 150 цивільних. Тобто із 2,5 тисячі 550 людей – це діти й цивільні. Цивільних повертати складно, тому що в обміні міняєш військових на військових… У нас немає дуже багато цивільних (росіян – ред.), яких ми можемо поміняти на цивільних»

На думку Лубінця, ще однією причиною масових викрадень українських громадян може бути поповнення так званого «обмінного фонду».

«Російська Федерація намагається показати, що у нас є велика кількість громадян України. Якщо ви зацікавлені, то давайте переходити до процедури обміну, повернення. Хоча я неодноразово публічно заявляв, що згідно Женевських конвенцій, процедура обміну застосовується виключно до військовополонених. До цивільних не можуть бути застосовані подібні інструментарії», – каже Лубинець.

• Опубліковані документи, до яких вдалося отримати доступ журналістам-розслідувачам з Associated Press, датовані січнем цього року, дають підстави припускати, що Росія не лише не збирається повертатися в рамки міжнародного законодавства та повертати викрадених українців, а планує більше тюрем для цивільних українських громадян.
• Плани російського уряду, які опублікували журналісти АР, свідчать про те, що до 2026 року на окупованій території України планується створити 25 нових тюремних колоній і шість інших ізоляторів.
• У своєму розслідуванні журналісти Associated Press з’ясували, що у Росії та Білорусі за час широкомасштабної агресії було створено щонайменше 40 центрів ув’язнення, а на окупованій території України є 63 місця ув’язнення, де утримують українських цивільних мешканців.
• У нещодавньому звіті ООН нараховано загалом 37 об’єктів у Росії та Білорусі та 125 в окупованій Україні.

На основі розмов з колишніми полоненими, даних, зібраними Українською медійною ініціативою за права людини та Російською правозахисною групою Gulagu.net, журналісти створили карту, на якій позначили місця ув’язнення цивільних українців – на ній десятки точок на окупованій території України, але також і ті, що заходяться углиб Росії, за тисячі кілометрів від українських кордонів.

«Росія будує новий ГУЛАГ» – Епплбаум

Публікація АР про тортури у тюрмах для цивільних, масштаб цього явища та те, що Росія ще планує, викликали резонанс серед західних оглядачів.

Матеріал передрукували провідні ЗМІ, коментатор консервативного часопису National Review пише, що у гарячих дебатах про майбутню зовнішню політику, «не можна мати ілюзії щодо того, що російські сили роблять в Україні», і забувати, чому Америка допомагає Україні зараз і має допомогти у майбутньому.

Відома американська журналістка та авторка історичних досліджень Енн Епплбаум вважає, що Росія відновлює ГУЛАГ – систему таборів, де утримували тих, кого радянська влада вважала своїми ворогами, чи навіть потенційними ворогами.

У своїй статті у часописі Atlantic Епплбаум, яка співпрацює з проєктом «Україна свідчить», каже, що численні дослідження і журналістів, і кримінальних слідчих дозволяють сказати, що не йдеться про спонтанну реакцію на український спротив.

«Це є частиною довготермінового плану: побудови таборів та виправних колоній – новий ГУЛАГ», – вважає дослідниця.

На її думку, мета цих таборів також не відрізняється від радянської – використовувати людей для рабської праці та створювати атмосферу терору у широких суспільних колах.

Як каже дослідниця радянського ГУЛАГУ, ця новітня система, як і стара, будується на роки вперед. «Якщо українці не зможуть повернути назад свої території, вона розростатиметься», – переконана Епплбаум.

Дослідниця наголошує, що український спротив також спирається на історичний досвід, і це потрібно розуміти. Тоді б на Заході не дивувалися, чому українці так затято чинять спротив, чому просять більше зброї і так розчаровуються, коли вона не приходить достатньо швидко.

«Українці не хочуть, щоб вона (система ГУЛАГу, – ред.) стала їхнім майбутнім. І їм доведеться фізично прибрати ці табори і людей, які ними керують з української землі. І доки вони цього не зроблять, жодної допомоги не буде достатньо», – каже Епплбаум.

Джерело:  Голос Америки