Смерть за ґратами: як в Україні звільняють засуджених за станом здоров’я і чому не всі до цього доживають

Із 2022 до 2024 року українські суди звільнили 204 людей від відбування покарання за станом здоровʼя. На звільнення можуть претендувати засуджені з тяжкими хворобами, зокрема й ті, кому судді призначили довічне позбавлення свободи. 

Процедуру розробляли з метою гуманізму – фактично, щоб невиліковно хворі засуджені могли померти на волі. Проте, як пояснює правозахисник Андрій Діденко, процес звільнення є тривалим і складним. Тому не всі увʼязнені доживають до цього, навіть якщо мають підстави за законом. 

Один з таких в’язнів – Олександр Кушніренко – помер на початку березня цього року, не дочекавшись чергового розгляду в суді. У матеріалі ZMINA його історія, а також про те, як правозахисники пропонують змінити процедуру звільнення ув’язнених за станом здоров’я і що про це думають у керівництві правоохоронних органів.

У колонії після двох інсультів: історія тяжкохворого засудженого 

Колишній охоронець Олександр Кушніренко прожив 58 років. 20 з них провів за ґратами. У листопаді 2006 року Апеляційний суд Одеської області призначив Кушніренку та його спільнику Павлу Мунтяну довічне позбавлення волі за подвійне вбивство.

У вироку суду йшлося, що чоловіки вирішили пограбувати й убити знайомих – подружню пару, яка закуповувала в селян худобу. Для своїх жертв приготували засідку: виїхали на трасу, якою мало проїжджати подружжя, та вдали, що їхній автомобіль зламався посеред дороги. Микола Борщевецький зупинився, щоб допомогти. Згідно з вироком, спочатку Олександр Кушніренко зарізав чоловіка, а потім разом зі спільником вони вбили дружину потерпілого. На тілі Миколи Борщевецького експерти згодом налічили дев’ять ножових поранень, а на тілі Тетяни – 34.

На суді Олександр Кушніренко визнав провину повністю. А Павло Мунтян намагався довести, що задуму вбивати Тетяну Борщевецьку в нього не було. Бити жінку ножем він почав нібито після того, як вона його вдарила. Суд цим свідченням не повірив і дійшов висновку, що від початку спільники не планували залишати жертв живими. Крім убивства, колегія суддів визнала обвинувачених винними в незаконному заволодінні транспортним засобом, розбійному нападі, умисному знищенні чужого майна, знищенні офіційних документів. Обом призначили довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

Брат Олександра Кушніренка Юрій вважає: покарання для його родича могло бути мʼякшим, якби сімʼя знайшла гроші на доброго адвоката. За його словами, Павло Мунтян раніше скоїв разом з Миколою Борщевецьким інше вбивство. Тоді Мунтян узяв усю провину на себе. Спільник, який залишився на волі, йому не допомагав. Тому згодом Мунтян вирішив помститися Борщевецькому і підбив на злочин Олександра Кушніренка. У вироку Апеляційного суду Одеської області є інформація, що Павло Мунтян раніше дійсно вбив людину. Але про інші мотиви для вбивства подружжя Борщевецьких, крім корисливих, у документі не йдеться. Самого Павла Мунтяна згодом зарізали в колонії, каже Юрій Кушніренко.

В останній рік життя лікарі діагностували в Олександра Кушніренка низку важких хвороб. Він двічі переніс інсульт, мав розлади функцій тазових органів (організм не стримував випорожнення), не міг ходити, мав на тілі широкі пролежні. Юрій Кушніренко розповідає, як кілька місяців тому йому вдалося поспілкуватися зі співкамерником брата:

Олександр Кушніренко. Фото: Андрій Діденко, ХПГ

“Співкамерник каже: “Я вже просто не сплю. Він уночі встає, падає, бʼється головою об підлогу – його половина тіла не слухається. Я підриваюся, хапаю, тягну його в ліжко, переодягаю. Юро, вирішуй щось, бо я кинути його не можу, а догляду за ним більше ніякого немає”.

Від трьох місяців і довше: процедура звільнення за станом здоровʼя

Люди, які після скоєння злочину або після встановлення вироку захворіли на тяжку хворобу, можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання. Це прописано в ч. 2 статті 84 Кримінального кодексу України.

“При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи”, – йдеться в статті.

Процедуру звільнення в коментарі виданню ZMINA описує координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. Засуджений або засуджена, у якого (якої) погіршився стан здоровʼя, спочатку має звернутися до медичної частини. Лікарі мають встановити діагноз. А принагідно зорієнтуватися, чи є цей недуг у Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (далі – Перелік, Перелік хвороб). Документ затверджений спільним наказом Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоровʼя від 15 серпня 2014 року.

Щоб подальше звільнення стало можливим, недуг конкретного засудженого має бути в цьому Переліку хвороб, пояснює Андрій Діденко. За словами правозахисника, документ передбачає далеко не всі випадки, коли стан здоровʼя людини має бути тяжким і навіть загрозливим для життя. Наприклад, у Переліку йдеться, що однією з підстав для звільнення є “висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, а також поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок”.

“Тобто в людини має не бути двох кінцівок, наприклад правої руки та лівої ноги. І має бути дійсно висока ампутація. Але в нас був клієнт без рук і без ніг. Він утримувався в 45-й виправній колонії, яку закрили після наших візитів. Там була багатопрофільна лікарня, установа, яку називали “Інвалідка”. Цей чоловік утримувався на візку, у нього було таке захворювання, що час від часу йому відрізали частину кінцівок. Для того щоб його звільнити, наші адвокати зробили кропітку роботу. Після того як вдалося засудженого звільнити за станом здоровʼя, він за тиждень помер”, – розповідає Андрій Діденко.

Щоб справа почала рухатися далі, хворого має обстежити лікарська консультативна комісія. Вона є не в кожному виправному закладі, а зазвичай працює при багатопрофільних лікарнях у місцях несвободи. Тобто засудженого або засуджену мають етапувати до такої лікарні на обстеження.

Комісія має ухвалити висновок із двох питань: чи підпадає діагноз конкретної людини під Перелік хвороб та чи це захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарання. Якщо обидва вердикти є позитивними, матеріали передають до суду. Суд вивчає діагноз, запитує думку прокурорів і адміністрації колонії та вирішує, чи можна випустити увʼязненого на волю.

Якщо суд підтримає звільнення, людину випустять на волю не раніше ніж за тиждень: має сплисти термін для подання апеляції. Загалом від погіршення стану здоровʼя до звільнення за найсприятливіших обставин минає близько трьох місяців.

У реаліях сучасної України звільнення від покарання за станом здоровʼя означає можливість для людини померти вдома, вважає правозахисник.

“Є дуже поодинокі випадки, коли людині після звільнення за тяжкою хворобою вдається вижити й продовжити лікування або мати прогрес у цьому лікуванні. Здебільшого люди, яким вдається звільнитися через тяжке захворювання, невдовзі помирають або помирають, навіть не дочекавшись, коли рішення суду набуде законної сили”, – говорить Андрій Діденко.

Координатор ХПГ наводить приклад засудженого Володимира Рубченка, який відбував покарання за крадіжки, поєднані з проникненням у житло, в Коростенській виправній колонії № 71 на Вінниччині. Коли його в установі зустріли правозахисники, він уже мав онкозахворювання на четвертій стадії. Але в цій колонії не було ані лікарні закритого типу, ані онкологічного відділення. Отже, установа не мала ліцензії на наркотичне знеболювання для важких пацієнтів.

Після візиту правозахисників адміністрація колонії подала до суду клопотання про звільнення Рубченка. Але суд відмовив з формальних причин: у справі не було висновку лікарської консультативної комісії. Далі засудженого перевели до Стрижаківської багатопрофільної лікарні (№ 81), де також не було онковідділення. 29 серпня 2022 року Вінницький районний суд Вінницької області задовольнив клопотання про звільнення Володимира Рубченка від подальшого відбування покарання. Але ще мав минути термін на оскарження. У день, коли Володимира мали звільнити, він помер у тюремній лікарні в тяжких муках.

Звільнили в окупації – увʼязнили на вільній території: справа Федора Марущенка 

У статті для сайту Харківської правозахисної групи Андрій Діденко розповів історію Федора Марущенка. Він був засуджений за умисне тяжке тілесне ушкодження. Відбував покарання в Дарʼївській виправній колонії на Херсонщині. На початку повномасштабного вторгнення колонію захопили росіяни. Засуджених вивезли спочатку до окупованого Криму, а згодом – у російський Волгоград у колонію № 26. Дорогою били й знущалися, а на місці призначення змушували працювати.

Федір Марущенко. Фото: Андрій Діденко, ХПГ

У колонії у Федора почала боліти пʼята – так сильно, що він не міг на неї ступати. Ліків не було – почала ширитися гангрена. Федору Марущенку ампутували ліву ногу до коліна, і російський суд згодом звільнив його за станом здоровʼя. Чоловік повернувся до України, але тут його спочатку помістили в СІЗО, а потім – у закриту лікарню в Дніпрі.

“Можливо, в Росії лояльніша система звільнення за тяжкими хворобами”, – каже правозахисник.

На розгляд суду: чому не звільнили Олександра Кушніренка 

Олександра Кушніренка після двох інсультів лікарська консультативна комісія спочатку визнала придатним для відбування покарань. Згодом його перевели до Темнівської багатопрофільної лікарні № 100, розташованої в однойменній колонії на Харківщині. Тамтешня комісія дійшла висновку, що стан здоровʼя Кушніренка перешкоджає подальшому відбуванню покарання, і відправила подання до суду про звільнення засудженого. Проти такого рішення не заперечувала і прокуратура. Але суддя Харківського районного суду Олександр Базов був іншої думки.

5 лютого 2025 року суддя Олександр Базов виніс ухвалу, в якій зазначив, що звільнення від покарання є правом, а не обовʼязком суду. Базов дійшов висновку: немає доказів того, що тюремна лікарня не може надати медичну допомогу пацієнту.

“Варто також відзначити, що згідно з поясненнями представника лікарні на даний час засуджений знаходиться під наглядом чергових лікарів. Слід також відзначити, що в ході судового розгляду не встановлено доказів безпідставної відмови засудженому у наданні медичної допомоги або упередженого ставлення до нього з боку представників медичного закладу”, – йдеться в ухвалі суду.

Також Олександр Базов наголосив, що Кушніренка засуджено до виняткового і найсуворішого виду покарання, який встановлюють лише за особливо тяжкі злочини.

“В ході судового розгляду не встановлено те, що засуджений ОСОБА_6 виправився та готовий до самокерованої правослухняної поведінки, а також що останній перестав бути суспільно небезпечною особою. Відтак не спростовано в ході судового розгляду те, що звільнення засудженого від відбування покарання становитиме загрозу для його оточення та суспільства в цілому”, – зазначив суддя Олександр Базов.

Адвокат Харківської правозахисної групи Геннадій Токарев подав апеляцію на ухвалу суду.

“Я вважаю, що висновки суду не підтверджується наявними доказами. У хворого відбувся повторний інсульт саме в період його перебування у в’язничній лікарні. Після нього він не може самостійно рухатись, весь час перебуває в лежачому стані, не може себе обслуговувати, потребує стороннього догляду та має вкрай обмежену здатність розмовляти. Абсолютно безпорадний фізичний стан людини, яка ніколи не зможе підвестися з ліжка, не залишав сумнівів, що Кушніренко ніколи не зможе вчиняти суспільно небезпечні діяння”, – пояснює захисник.

Він додає, що за таких обставин суд мав обов’язок визначитись, чи перешкоджає хвороба засудженого подальшому відбуванню ним покарання, або в термінах Європейського суду з прав людини оцінити, чи є продовження ув’язнення хворого сумісним з його станом здоров’я, але суд цього не зробив.

Темківська лікарня. Фото: ХПГ

На тому, що Олександр Кушніренко мав бути звільнений, наполягав і його брат Юрій. Він нагадує: до того, як його засудили, Олександр ніколи не був під слідством. А злочин скоїв, тому що потрапив під поганий вплив. На волі, переконував Юрій, він міг би забезпечити брату належний догляд.

“Знайдемо фінанси, щоб підняти його. Потрібна допомога, щоб дістати його звідти, щоб була можливість лікувати. У мене є пай на 4 га, у брата пай на 12 га. Є ресурси, які можна залучити, щоб лікувати”, – ділився планами Юрій Кушніренко.

“Законодавчі перепони”: правозахисник про процедуру звільнення 

Підходи до звільнення засуджених з тяжкими хворобами треба суттєво змінювати, вважає координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. По-перше, на його думку, тяжкість скоєного злочину не має враховуватися, коли розглядається питання про звільнення тяжкохворих засуджених.

Андрій Діденко. Фото з фейсбук-сторінки правозахисника

“Коли йдеться про людину, яка страждає на невиліковне захворювання, яка однією ногою вже в могилі, до чого тут тяжкість злочину? Яка різниця, за що ця людина взагалі відбуває покарання? Яка різниця, що в неї було в минулому, які вона має стягнення чи заохочення? Якщо людину засуджено за тяжкий злочин, то вона має помирати в смердючій камері без надання медичної допомоги з порушенням статті 3-ї Конвенції про захист прав людини? Це жорстоке поводження з погляду Європейського суду з прав людини. А інша людина, яку засуджено не за тяжкий злочин, може бути звільнена?” – запитує правозахисник.

Координатор ХПГ переконаний, що суди не мають враховувати, чи були в засудженого дисциплінарні стягнення та чи погоджувався він працювати. Адже ці питання ніяк не повʼязані зі станом здоровʼя людини.

З думкою Андрія Діденка погоджується і в.о. директора Центру охорони здоровʼя Державної кримінально-виконавчої служби України (установа, яка відповідає за тюремну медицину) Ярослав Басараб. У статті на сайті Харківської правозахисної групи є така його цитата:

“Ані тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, ані особа засудженого жодним чином не можуть вплинути чи змінити ситуацію, коли людина перебуває, наприклад, у термінальній стадії захворювання або ж у неї повна сліпота, хвороба Альцгеймера, гемі- чи параплегія, висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок тощо”. 

Крім того, на переконання Андрія Діденка, Перелік хвороб, який дає підстави для звільнення, треба змінити або взагалі скасувати. Сам Перелік має розглядатися як рекомендаційний, адже враховує не всі загрозливі для життя людини стани. Тому лікарські консультативні комісії мають ґрунтуватися на тому, наскільки небезпечним для конкретного хворого є перебування в колонії. Термін розгляду клопотання про звільнення треба скоротити до 48 годин, вважає правозахисник.

Координатор ХПГ переконаний: тюремну медицину згодом треба передати з відання Міністерства юстиції до Міністерства охорони здоровʼя. Але під час війни Росії проти України цю реформу здійснити нереально, погоджується він.

“Змін не потребує”: відповідь Міністерства юстиції 

Протягом 2022 року від відбування покарання за станом здоров’я звільнили 50 людей. Протягом 2023 року – 80 людей, а протягом 2024-го – 74 людини, повідомив у відповідь на інформаційний запит видання ZMINA заступник міністра юстиції України Євген Пікалов. Водночас 17 людям у 2024 році суд відмовив у звільненні.

Пікалов зазначив, що законодавство не встановлює заборон для того, щоб засуджені до довічного позбавлення волі могли претендувати на звільнення за станом здоровʼя.

Також заступник міністра впевнений, що не треба змінювати ані процедури підготовки медичних документів для розгляду подання в суді, ані Переліку хвороб.

“Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання, є на даний час оптимальним і включає, з огляду на статистичні дані, оптимальний перелік захворювань”, – зазначив Євген Пікалов.

У відповіді на запит видання ZMINA управління інформаційної політики Офісу генпрокурора пояснило, що прокурор у суді може підтримати або заперечити проти клопотання про звільнення засудженого. Він має керуватися водночас оцінюванням доказів за внутрішнім переконанням. Офіс генпрокурора підготував методичні рекомендації для прокурорів, у яких, зокрема, дав поради для участі в судових засіданнях. Разом з тим в Офісі генпрокурора відмовилися надавати оцінку, чи треба змінювати Перелік хвороб.

“Зазначений Порядок становить медичну складову застосування інституту звільнення від покарання за хворобою, а внесення пропозицій щодо змін до нього потребує наявність спеціальних знань у сфері медицини”, – підсумували автори відповіді.

Скарга на відмову у звільненні Олександра Кушніренка за станом здоровʼя надійшла до Харківського апеляційного суду. У базі “Стан розгляду справ” зазначено, що 21 лютого в цій справі за авторозподілом визначили склад суду. Але провести розгляд судді не встигнуть: 6 березня Олександр Кушніренко помер.

Автор: Григорій Пирлік

Джерело:  ZMINA