Cудье подарили «штучку» . Прокуратура смеется. Милиция – плачет…

Недоумение – чувство, с которым коллектив “УК” знакомился с полученным и публикуемым сегодня письмом. Понятна оскорбленная добродетель автора послания: он и его коллеги подарили председателю киевского городского Хозяйственного суда подарок некоего интимного свойства. Подчиненные председателя посылку с подарком вскрыли, пользуясь отсутствием получателя. И цинично надругались над предметом дарения. Интрига заключалась даже не в том, коррупция это или не коррупция. Загадкой остается содержание злополучной посылки и то, что с ним вытворяла судебная канцелярия… “Від імені численних читачів “України кримінальної” хочу повідомити про значний інтерес до зазначеного Інтернет-ресурсу з боку значно широкого кола поціновувачів, та при нагоді подякувати авторам та редакції за цікаві, а головне – змістовні та актуальні матеріали досліджень.

Можливо, не завжди думки або окремі погляди авторів співпадають з поглядами більшості читачів, проте це не може бути перепоною для того, щоб об’єктивно дати високу оцінку “Україні кримінальній” та її матеріалам.

Від себе особисто можу зазначити, що в ряді випадків часто згадувані в негативному аспекті правоохоронні органи все ж таки належним чином виконують свої обов’язки та здійснюють якісне переслідування осіб, які вчинили певні негативні з точки зору закону дії.

Можливо, це лише моя суб’єктивна думка, оскільки як медик, я не дуже часто стикаюсь з прокуратурою, міліцією, і тому не можу відповідати за стан речей у цілій галузі суспільної діяльності, та давати оцінку становищу.

Проте, хочу поділитися одним випадком, розвиток якого свідчить, на мій погляд, якраз на користь правоохоронних органів.

На початку серпня 2005 року підприємство, на якому я працюю – Товариство з обмеженою відповідальністю “Регіон імпорт” – вирішило з нагоди Дня народження Голови Господарського суду міста Києва Василя Івановича Мельника привітати його та презентувати символічний скромний подарунок.

Справа в тому, що ТОВ “Регіон імпорт” здійснює реалізацію товарів медичного призначення, і нашим постійним клієнтом є Василь Іванович. На основі медичних показань щодо стану здоров*я останнього фахівцями нашого підприємства і було підібрано предмет медичного призначення, який і було відкрито та цілком легально надіслано поштою (з тим, щоб упередити можливі спекуляції та звинувачення у корупції) на адресу Василя Івановича до суду з відповідним вітальним листом та вказівці на особистий характер послання.

Зміст вкладення розкривати не буду, оскільки в нашій країні ще існує таке поняття, як “лікарська таємниця”, і розкривати зміст лікарських послуг без згоди пацієнта є не тільки некоректним але і протиправним.

На жаль, розлади здоров*я можуть виникати у кожного, і ніхто не застрахований від хвороб, проте за будь-якого випадку наш обов*язок, як медиків полягає у допомозі пацієнту. Ще лишень обмежусь застереженням, що розлади здоров*я Мельника В.І. ніяким чином не можуть перешкоджати йому виконувати обов’язки голови суду, а також тим, що вартість подарунка була чисто символічна.

Але не це головне у цій доволі неприємній ситуації. Справа в тому, що Мельник В. І. на час надходження адресованої йому посилки перебував у відпустці. Тому, природно, що посилка йому не надійшла і опинилася в канцелярії суду до виходу отримувача з відпустки. Проте, як нам стало відомо, невдовзі працівники канцелярії суду, втративши будь-які етичні та моральні принципи по відношенню до Василя Івановича, як начальника, людини, особистості, грубо та цинічно дозволили собі втручання в особисте життя останнього та відкриття посилки і користування (наскільки це було можливо) її змістом. Річ фактично була умисно знищена, сплюндрована, приведена у неможливість для її належного застосування згідно з показниками.

Василь Іванович, вийшовши з відпустки та дізнавшись про цей ганебний випадок, був надзвичайно прикро вражений, оскільки навіть подумки не міг припускати демонстрації такої зневаги по відношенню до себе. Звісно, що відбулося значне погіршення стосунків між ним та нашим підприємством, оскільки підсвідомо цей прикрий випадок ототожнюється саме з нашими відносинами, як лікарської установи та пацієнта.

Звертаючись до прокуратури, ми не могли навіть сподіватися на чуйне становище до нашої проблеми з боку правоохоронців. Проте, як вбачається з доданого тут листа за підписом В.о. прокурора Шевченківського району міста Києва В.Ф.Петраковського, кримінальна справа проти вандалів-працівників канцелярії суду, які дозволили собі описані нами витівки (інакше це і не назвеш) по відношенню до старшої за віком людини, начальника, чуйного і терплячого чоловіка, все ж таки була порушена і спрямована до міліції для проведення слідчих дій, на успішне завершення яких ми сподіваємося.

Тому, не все так погано у відносинах між правоохоронцями та громадськістю, громадянами, оскільки іноді результати є і вони доволі відчутні. В нашому випадку прокуратура могла б обмежитися відписками, запропонувавши вирішувати проблемні питання власноруч (чого не сталося).

Тому, просимо ілюстрацією нашого випадку певним чином спростувати усталені стереотипи про бездіяльність правоохоронців, які все ж таки віднаходять можливість припиняти злочинні діяння та роблять спроби та віднайти винних осіб.

М.Вазенов,

кандидат медичних наук,

спеціально для “УК”

Комментарий “УК”: учитывая щепетильность описанной ситуации и разделяя искреннее негодование автора проделками вандалов из киевского хозяйственного суда, мы все же не рекомендуем нашему уважаемому читателю М.Вазенову радоваться “успехам” следствия в этом простом, на первый взгляд, деле. Исходя из анализа ситуации, описанной автором, “вычислить” возможных, как выражается автор, вандалов, можно было еще на стадии дознания. Так как доступ в канцелярию суда имеют, от силы, десять работников. Канцелярия – не проходной двор. Среди ограниченного числа людей, как говорится, шила в мешке не утаишь.

Потому возбуждение дела “по факту” как раз и должно насторожить автора письма. Это – первый шаг в сторону развала следствия, его безрезультативности. Настораживает и то, что дело отправлено для проведения следственных действий в район. Действительно, расследованием этой категории дел занимается милиция, но имеет право и сама прокуратура. Если прокуратура делом заниматься не захотела – это типичный образец “спихотехники”: пусть, мол, милиция разбирается сама, ей виднее.

Следующие два настораживающих момента. Первый состоит в том, что дело возбуждено по факту совершения хулиганства. Уголовный кодекс трактует хулиганство, как грубое нарушение гражданского порядка из мотивов явного неуважения к обществу, что сопровождается особым пренебрежением либо исключительным цинизмом. Из письма автора непонятно, какие действия совершались с таинственным подарком, и почему такие действия можно считать особо циничными.

Хулиганство предусматривает публичность и грубость нарушения общественного порядка, явность и очевидность которого не вызывает ни у кого сомнения. Судя по полученной информации и по тому, что дело было возбуждено вследствие неоднократных заявлений автора, публичность противоправных действий, как обязательного элемента хулиганства, как квалификации, отсутствует. Как и цинизм. Потому-то прокуратура просто “отмазалась”: дело возбудила “по факту” (против неустановленных лиц) и заранее недоказуемому обвинению (хулиганство). А само дело направила в милицию, которая может это дело просто и обоснованно закрыть.

Также, автор писал заявление о возбуждении уголовного дела по факту похищения подарка (банальной кражи), что усматривается из ответа прокуратуры. Исходя из смысла ст.97 УПК Украины, по данному заявлению прокуратура должна была вынести постановление об отказе в возбуждении уголовного дела (если признаков кражи не усматривается), или о возбуждении уголовного дела (если обстоятельства кражи подтвердятся). Но ни то, ни другое не сделано. То есть, прокуратура, грубо нарушив процессуальные нормы, фактически “умыла руки”.

А направление дела в районное управление милиции, возможно, просто дань уважения председателю суда, который понес потери имущественного и неимущественного (морального) характера. Вроде, что-то делается, но результатов никаких. А виновной окажется милиция…

Вопрос второй, который буквально заинтриговал коллектив “УК”: что это за ценный подарок, столь нетрадиционным образом преподнесенный известному судье? Подарок настолько ценный и редкий по своим пользовательским качествам, что вызвал у подчиненных председателя суда острый уголовный интерес? Предмет, ради которого сотрудники (цы) суда даже обворовали собственного председателя – несмотря на высокие качества своего начальника – как руководителя, юриста, семьянина и т.д.! И воровством не ограничились, варварски приведя в негодность предмет дарения.

Что это за подарок, если прокуратура пожелала “умыть руки” от греха подальше, невзирая даже на “символическую стоимость” подаренного? И “спихнула” милиции честь облагодетельствовать известного судью раскрытием преступления?

Быть может, обстоятельства этого дела известны читательской аудитории “УК”. Ждем ваших писем.

Продолжение следует…

“УК”