Украинский иностранный легион. Нужно ли Украине привлекать наемников из-за рубежа

Использование иностранцев в войнах как наемников – старая как мир военная тактика. В наше время, когда все армии является, по сути, профессиональными, исследователи выделяют два основных механизма формирования военных отрядов, созданных из иностранцев: израильский (патриотически-наемническую) и французский (классически наемническую).  

Для України, яка з геополітичного погляду є форпостом боротьби проти російського імперіалізму, наявні всі шанси залучити до боротьби з ним чимало охочих із країн Балтії, Центральної Європи, Закавказзя тощо, а також із численної української діаспори. До того ж не тільки спраглих грошей «солдатів удачі», а ідейних борців проти російського експансіонізму. Такі бойові загони можуть не лише стати боєздатними частинами спеціального призначення нової української армії, а й мати серйозний пропагандистський ефект. Головними перепонами є, як завжди, брак коштів та українське законодавство, згідно з яким іноземці не мають права служити в Збройних силах.

ЖИТТЯ З ЧИСТОГО АРКУША

Чимало держав допускають залучення іноземців на військову службу взамін на непогану зарплату та певні привілеї в майбутньому, як-от США, Бельгія, де, щоправда, іноземці проходять службу на загальних підставах у звичайних частинах, чи навіть Росія, що з 1 січня 2004 року надає можливість служби громадянам із країн СНД у лавах своїх Збройних сил.

Однак перебування у складі ЗС РФ передбачає прийняття її громадянства з моменту вступу на службу. Однією з основних причин, чому Москва вирішила брати на службу вихідців із країн Співдружності, є незадовільний стан набору до лав російської армії на території самої РФ. У Великій Британії є традиція залучення цілих етносів на військову службу – ті самі сикхи в Індії та гуркхи в Непалі.

Найвідомішим з’єднанням, що формується з класичних найманців й існує легально дотепер, є Французький іноземний легіон. Його бойова історія почалася 1831 року, коли французький король Луї-Філіпп І вирішив створити цей загін для ефективної боротьби за колонії в умовах, коли своїх військ на це вже не вистачало. Водночас таким чином уряд позбувся багатьох небажаних соціальних елементів, які масово вступили до Іноземного легіону в надії заслужити собі прощення та статки.

Від самого початку існування легіону до нього може потрапити будь-хто з будь-якої країни і з будь-якою біографією й відданою службою відбілити собі імідж, заробити грошей і взагалі почати життя з чистого аркуша. Правила прийому передбачали цілковиту анонімність з боку вербувальників і фактично надавали можливість приховати свою реальну особу. Мало що змінилося й сьогодні, коли добровольцем не може стати хіба що людина, яка перебуває в розшуку Інтерполу. Кадрові офіцери легіону набрані з лав регулярної французької армії, а добровольці є вихідцями практично з усього світу.

Законодавчо легіон є частиною регулярної французької армії. Він складається з 11 полків, у яких проходять службу 7699 легіонерів зі 136 країн світу. За весь час існування через нього пройшло більше ніж 600 тис. осіб.

З них 36 тис. загинули під час виконання бойових завдань. Якщо раніше найбільше в загоні були представлені вихідці із Західної Європи, особливо Швейцарії, Іспанії, Німеччини, то починаючи з 1990-х на першому місці за кількістю легіонери зі Східної Європи та Балканського півострова, зокрема України, Хорватії та Сербії. На службу приймають лише чоловіків віком від 17 до 40 років.

Перший контракт підписується терміном на п’ять років, після яких легіонер може претендувати на французьке громадянство. Також поважними причинами для набуття громадянства є бойове поранення, звання сержанта та не менш як три роки служби в з’єднанні.

Середня зарплата становить близько €1,5 тис. на місяць, у разі участі в бойових відрядженнях сума зростає вдвічі-втричі.
Іноземний легіон має право виконувати військові завдання тільки за межами Франції. Географія його бойових дій охоплює практично всі континенти, він брав участь у всіх війнах Франції ХІХ та ХХ століть. Останнім часом легіон дедалі частіше бере участь у миротворчих місіях, займаючись, зокрема, й поліцейськими операціями. Легіонери воювали в Персидській затоці, перебували в Камбоджі та Сомалі, 10 років виконували місію на Балканах (з 1993-го до 2003-го). Зараз вони виконують свій обов’язок перед Францією в Гвіані, Джибуті, Кот-д’Івуарі, а також Афганістані.

«ШАЛОМ, ІЗРАЕЛЬ»

Принципово іншими є структура й принципи залучення іноземних добровольців до Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Тут ми маємо справу з патріотичною мотивацією добровольців, адже більшість із них були і є євреями за національністю. Цікаво, що служба в ЦАХАЛ не гарантує надання ізраїльського громадянства. Це радше форма мобілізації єврейських діаспор усього світу для підтримки існування Держави Ізраїль та підвищення її обороноздатності.

Формування Армії стартувало напередодні війни за незалежність Ізраїлю, яка розпочалася 1948 року. Орієнтовно 3,5 тис. добровольців із більш ніж 40 країн брали участь у бойових діях регулярної ізраїльської армії. Найбільше їх приїхало з американського континенту, зокрема США, Канади, країн Латинської Америки, а також із Британії, Франції, Бельгії, Північної та Південної Африки.

Не маючи на початку війни власних військово-повітряних сил, Армія оборони Ізраїлю звернулася по допомогу до добровольців усіх країн світу, які були основою майбутньої військової авіації і здобули переконливу перемогу в небі над ворожими літаками. Серед пілотів-добровольців виявилося чимало ветеранів Другої світової війни, які воювали раніше на боці антигітлерівської коаліції.

На сьогодні діє програма «Махал» для добровольців, які бажають пройти службу в Армії оборони Ізраїлю. Вона працює під контролем мобілізаційної агенції армії та Єврейської агенції. Згідно з умовами програми і чоловіки, і жінки віком від 18 до 25 років можуть пройти строкову службу в ЦАХАЛ.

Для кандидатів передбачена ціла низка обмежень. Насамперед вони стосуються необхідності мати документи, які підтверджують єврейські корені волонтера, наприклад, шлюбні документи батьків, рекомендаційний лист від громади за місцем постійного проживання. Згідно з рішенням медичної комісії доб­ровольця направляють до військових частин.

Ніяких окремих з’єднань для іноземців не передбачається, вони проходять службу разом із громадянами Ізраїлю. Її термін – один-два роки. Після чого волонтер мусить пропрацювати рік у єврейській громаді, беручи участь у різноманітній соціальній та гуманітарній роботі. До того ж негромадяни не можуть обіймати керівні посади та мати доступ до військової таємниці.

Програма «Махал» не єдина для залучення іноземних добровольців до лав армії та тилового забезпечення. Інші передбачають, що спочатку кандидат мусить приділити свій час та увагу роботі в єврейських громадах і лише після того потрапляє до армії. Також діють програми для іноземних волонтерів, де останні проходять коротку початкову військову підготовку.

Для тих, хто не сповідує іудаїзму, є волонтерські програми, орієнтовані на підтримку тилових служб армії. Одна з найвідоміших – «Служба для Ізраїлю», яка веде відлік від 1983 року. Тоді гуманітарна проблема кількості робочих рук була вирішена саме за рахунок добровольців, що прийшли працювати замість мешканців аграрного сектору країни, яких було мобілізовано до лав армії. З моменту заснування «Служби для Ізраїлю» у ній взяли участь понад 80 тис. волонтерів із 30 країн світу.

УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ

Українське законодавство не переслідує громадян, які добровільно служать у легальних іноземних військових формуваннях, натомість передбачає кримінальне переслідування за нелегальне найманство. Найвідоміший випадок такого роду стався 1994 року, коли в Києві був заарештований азербайджанець Фізулі Вердієв, що встиг завербувати для участі у вірменсько-азербайджанському конфлікті в Нагірному Карабаху 156 осіб.

В умовах військової агресії РФ проти України багато експертів вважають доцільним створення Українського іноземного легіону. За інформацією з відкритих джерел, на сьогодні уже є чимало іноземців, охочих захищати нашу державу: про це заявили, наприклад, представники народу тюрків-каракалпаків, які готові виставити кілька тисяч добровольців. Такі ініціативи йдуть також від Грузії та країн Балтії, не кажучи вже про українську діаспору.

Не використати цього ресурсу було б дуже недалекоглядно. Не обов’язково усім волонтерам ставати військовими, однак надати можливість кожній людині доброї волі захищати Україну у воєнний час є більш ніж правильним кроком. За інформацією Тижня, частина колишніх та діючих офіцерів Збройних сил уже готує законопроект про Український іноземний легіон.

Зрозуміло, що створення такого військового з’єднання потребує законодавчого оформлення, яке взагалі дало б змогу когось кудись набирати, не кажучи вже про права та обов’язки добровольців без українського паспорта. Досвід Французького іноземного легіону з його історією, передусім колоніальних воєн силами найманців, що бажали доброго заробітку та громадянства, для нас навряд чи є доцільним.

Проте цілком можна запозичити сам механізм створення військової одиниці з негромадян країни. Натомість ізраїльська система мобілізації всіх євреїв та прихильників Ізраїлю є більш відповідною за духом до нинішнього моменту; щоправда, не відповідає вже за механізмом, адже розбавляти звичайні військові частини іноземцями – складний процес, і він навряд чи ефективний у наших умовах.

До того ж не всі експерти погоджуються з необхідністю створення Іноземного легіону. «Зрозуміло, що передусім гроші потрібно вкладати в українських солдатів, – зазначає Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння. – Іноземний легіон – річ дуже дорога, тож ці кошти краще витратити на власну армію. Українці є дуже добрими бійцями, що доводять усі міжнародні навчання та змагання, де вітчизняні пілоти, морпіхи, десантники завжди виборюють найвищі місця».

Експерти, які, навпаки, лобіюю­ть створення Українського іноземного легіону, вважають, що в наших умовах може йтися про формування нечисленних, але високопрофесійних загонів спеціального призначення для конкретних напрямів діяльності. Зокрема, варто створити підрозділ з осіб із мусульманських країн для роботи в Криму. Водночас добровольців із країн Балтії та Центральної Європи є сенс використовувати на східній ділянці як ударні мобільні загони. А для закордонних українців логічно передбачити можливість волонтерського проходження служби на загальних підставах в армії на умовах, що подібні до ізраїльських.

Що ж до структури, то може йтися про один-два батальйони (500–600 солдатів), на чолі яких будуть виключно українські офіцери, а в рядовому та сержантському складі служитимуть іноземці, які підпишуть відповідні військові контракти з Україною. Легіонерам слід надати гарантований соціальний пакет та конкурентну зарплату, хоча найголовнішою мотивацією повинне бути бажання брати участь у захисті України.

Підрозділи мають бути виключно структурною одиницею ЗСУ й підлягати відповідному керівництву. Підбір кадрів треба здійснювати з дуже ретельною перевіркою кандидатів органами СБУ та військової контррозвідки, з урахуванням країни, звідки походить кандидат, його мотивації служити в лавах Збройних сил України, рівня військової підготовки. Жодним чином не можна допускати отаманщини, конкуренції з іншими частинами ЗС чи створення нелегальних добровольчих з’єднань.

«З військового погляду створення такого формування є радше пропагандистським кроком, – каже Сергій С., колишній полковник Української армії, що працював військовим експертом на запрошення багатьох держав. – Адже такі великі з’єднання Україні просто не по кишені. Однак нам варто зараз максимально розробляти теми передового бастіону Європи в боротьбі проти російського імперіалізму, звитяг Київської Русі проти нової Орди тощо. Відповідно існування Іноземного легіону в складі ЗСУ є добрим і потрібним кроком. Окрім того, такий механізм дає шанс завжди швидко й легально дістати допомогу від наших зарубіжних партнерів із НАТО. До того ж у невоєнний час такі формування можна використовувати в миротворчих місіях за кордоном, що збільшить український вплив на міжнародній арені».

Авторы:  Богдан Буткевич, Станіслав Федорчук, ТИЖДЕНЬ