Сумний ювілей: П’ять років реформі пенітенціарної медицини
Реформа пенітенціарної системи, згідно із затвердженим Міністерством юстиції паспортом, розпочалася у 2017 році і мала б завершитися цього року. Принаймні, так кажуть. Адже сам Паспорт у відкритому доступі годі й шукати. Гордість Мін’юсту, розроблений «в унікальному схематичному форматі» документ, завдяки якому зараз можна було б порівняти заплановане із зробленим, схоже, перебуває під грифом «секретно».
З того, що вдалося вільно виловити з мережі, не розсилаючи інформаційні запити до різних установ, – кілька старих скринів у твітері міністерства юстиціїзазначають у ХПГ.
Хотілося б побачити конкретику: заплановане фінансування, закупівлі, реальні способи покращити ситуацію. Але маємо лише «стовпчик 2.4» на красивій презентації. Він стосується безпосередньо пенітенціарної медицини – загальні стратегічні цілі, нічого конкретного. Так от, згідно з Паспортом пенітенціарної реформи до цього моменту в системі мали б статися такі зміни:
– урегульовано право (в’язнів) на медичну допомогу відповідно до міжнародних стандартів;
– впроваджено пацієнт-орієнтовану модель ситеми охорони здоров’я;
– створено незалежну медичну вертикаль, інтегровану у загальнонаціональну систему охорони здоров’я;
– покращено матеріально-технічну базу і створено належні умови для ефективної діяльності надання медичної допомоги;
– забезпечено відповідність медичного персоналу національним професійним та кваліфікаційним вимогам.
Спойлер: за нашими спостереженнями не справдилася жодна з цих благородних цілей.
Тут слід нагадати, що спочатку медичні установи ДКВС планували передати до Міністерства охорони здоров’я, що було б логічно. Але згодом ця ідея десь загубилася. Тюремну медицину підпорядкували безпосередньо Мін’юсту. Після чого численні медичні частини втратили фінансову підтримку від установ, при яких вони працювали (в УВП, де велася господарська діяльність, така допомога для медчастин була значною), а до загальнонаціональної системи охорони здоров’я так і не потрапили.
Небезпечні для життя лікарні
Два роки тому моніторингова група ХПГ відвідала Львівську багатопрофільну лікарню № 19 ДУ ЦОЗ ДКВС. Саме сюди везуть ув’язнених із онкологією з усіх установ України. Умови перебування хворих на той момент були просто жахливі: в камерах пліснява, оголені дроти, подерті матраци, розбиті вікна, завішені брудним ганчір’ям туалети типу «дірка в долівці». Тоді ще можна було сказати: мовляв, перехідний етап реформи, далі буде краще.
Краще не стало. Серпень 2021 року. До лікарні знову приїжджають монітори. Що вони бачать? Ті самі пліснява, таргани, оголені дроти та кип’ятильники у пластикових відрах.
Онкохірургічні операції в лікарні проводять, але ліки для хіміотерапії родичі засуджених часто вимушені купляти власним коштом, а променева терапія не застосовується з початку двотисячних. В установі немає власного КТ- чи МРТ-апарату, наголошують монітори, а проведення таких досліджень у лікарнях МОЗ ускладнене через відсутність фінансування на це та, подекуди, небажання лікарень МОЗ взаємодіяти з установою виконання покарань. Нагадуємо, мова йде про лікарню, що спеціалізується на онкології. Без власної КТ, МРТ та променевої терапії.
Дніпровську міжобласну багатопрофільну лікарню № 4 правозахисники відвідали 10 листопада цього року. Умови утримання хворих жахливі і тут. Ті самі розетки, що вивалюються зі стін, загрожуючи пожежею, бруд, антисанітарія. Як тут взагалі лікують людей – незрозуміло: «У багатопрофільній лікарні працюють десятки хірургів, однак у закладі немає дозволу на використання наркотичних знеболювальних. Тому операції не проводяться, а операційна переобладнана на ізолятор. Проводяться лише примітивні операції, які не потребують знеболювання. В установі навіть немає штатного анестезіолога.
Отже, незрозуміло, за що отримують зарплатню десятки хірургів. Засуджені мають шанс на оперативне втручання виключно у разі їх вивезення до „цивільних“ лікарень МОЗ, до яких можуть потрапити лише ті засуджені, які мають гроші або родичів, що здатні оплатити вивезення та лікування. Інші засуджені вимушені помирати у стінах багатопрофільної лікарні». Очевидно, що із заявленою в Паспорті реформи «пацієнт-орієнтованою моделлю системи охорони здоров’я» у ДКВС не склалося. Як і з «відповідністю медичного персоналу національним професійним та кваліфікаційним вимогам».
Лікування по-європейськи
Про якість реформування всієї пенітенціарної системи можна судити і за окремими історіями реальних людей. Хворих людей, яким доводиться виборювати право на медичну допомогу.
Про в’язня Криворізької виправної колонії № 80 ми писали тричі. Перший матеріал вийшов рік тому і називався «Врятувати ногу А.». Не врятували. Незважаючи на розголос та активну позицію адвоката.
На початку минулого року А. звернувся до Центру стратегічного захисту: його не лікували, а також не надавали до суду документи про його звільнення за станом здоров’я. Перелік діагнозів чималий: ВІЛ, хронічний гепатит, третя група інвалідності за зором. Але найбільше на той час він потерпав від облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок – ноги боліли, німіли, пішли плямами. Один палець чоловік на той момент вже втратив, тож боявся, що ампутують інші.
Щоб отримати медичну інформацію про свого клієнта адвокатці протягом трьох місяців довелося кілька разів направляти запити до медичної частини, до філіалу ДУ «ЦОЗ ДКВСУ» у Дніпропетровській і Донецькій областях, до міжобласної лікарні при ДУ «Дніпровська УВП № 4». Безрезультатно. Захисниця подала заяву про злочини відповідальних осіб цих закладів до Прокуратури Дніпропетровської області.
– Я звернулася до суду з клопотанням про зобов’язання відповідальних осіб колонії № 80 забезпечити моєму підзахисному необхідне лікування, – розповідала тоді адвокатка Таміла Беспала. – Ще до призначення судового засідання мого клієнта відвезли до лікарні при Дніпровській установі виконання покарань № 4. Хоча нещодавно його там вже лікували і прямим текстом казали, що ніхто його там безкоштовно лікувати не буде і взагалі йому треба в цивільну лікарню. Мій клієнт радісно повідомив мені, що лікарі почали процес лікування, роблять ін’єкції, ставлять крапельниці, нібито готують до операції, яку буцімто проведуть не в медичній установі системи ДКВС, а у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім.Мечникова. Я, сподіваючись на щасливий кінець цієї історії з лікуванням, подала заяву до суду про залишення без розгляду моєї заяви.
Через 10 днів після радісного дзвінка клієнт знову зателефонував адвокатці. Лікар сказав в’язню, що «на ін’єкціях його лікування закінчилося, але гратися не варто, бо залишишся без ніг». У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім.Мечникова брати в’язня на операцію відмовилися. Сказали – немає вільних місць. Замість того, щоб шукати іншу лікарню, де роблять судинні операції, А. стали примушувати підписати… «відмову від лікування через неспроможність надати йому медичну допомогу».
Тим часом судові засідання щодо звільнення А. за станом здоров’я переносили протягом двох місяців. Пальці на нозі А. почали чорніти. Адвокатка подала клопотання про надання чоловіку медичної допомоги. Результат – ампутація. Ця історія чудово ілюструє дотримання ЦОЗ ДКВС права в’язнів на медичну допомогу відповідно до міжнародних стандартів.
До речі, суд так і не звільнив А. за станом здоров’я.
* * *
Щоб хворого в’язня почали лікувати, адвокату потрібна медична документація свого підзахисного. Але її отримання від медичних установ пенітенціарної системи часто перетворюються на справжній квест. На запити не відповідають, посилаються на лікарську таємницю, відфудболюють до інших установ. Потрібних документів доводиться чекати місяцями. Часом без скарги та заяви до правоохоронних органів і суду взагалі нічого не відбувається.
Більше того, іноді адміністрація установи просто перекриває комунікацію юриста із хворим підзахисним. Так сталося, наприклад, цього року у Дніпровській колонії № 89, де хворий на четверту стадію ВІЛ та туберкульоз в’язень Н., що мав право на звільнення у зв’язку із тяжким захворюванням, звернувся до адвоката. У серпні адвокат надіслав чоловіку на підпис необхідні документи для ведення справи. Листа Н. так і не отримав. Як не отримав і кілька наступних листів. Лише після скарги адвоката до Південно-східного управління з виконання покарань Н. принесли кореспонденцію.
* * *
В’язня Вінницькій колонії № 86 ледь не залишили без адвокатської допомоги обманом. І. – лежачий хворий: переніс інсульт, у нього не діє половина тіла, він прикутий до ліжка. Звільнення за станом здоров’я? Де там! Майже детективна історія.
Він звернувся по захист до ХПГ. За день до подання адвокаткою клопотання про його звільнення І. раптом відмовився від її послуг: керівництво колонії пообіцяло зробити це самотужки. Щоправда, за умови, що той не співпрацюватиме із захисницею.
За рік до колонії приїхала моніторингова група ХПГ. Правозахисники поцікавилися долею колишнього клієнта. Виявилося, що весь цей час (більше року) хворий лежав у подвальному приміщенні, зв’язуватися з ХПГ йому було сурово заборонено. Мабуть, це приклад заявлених в Паспорті реформ належних умов для ефективної діяльності надання медичної допомоги.
Після візиту моніторів І. дозволили знову комунікувати з юристами. За рік у підвалі діагнозів у нього побільшало, тож адвокатка розпочала боротьбу за його дострокове звільнення через стан здоров’я і звернулася до суду.
Тим часом І. етапували до п’яти різних установ. У нього стався ще один інсульт. Судові засідання переносили більш ніж на півроку. І правда, куди поспішати? Під час одного із засідань, коли І. несли на ковдрі до кімнати, де проходять відео-конференції, його просто упустили на сходах між поверхами.
Попри всі поневіряння і висновок лікарської консультативної комісії, Вінницький міський суд… відмовив І. у звільненні. Апеляційний суд залишив рішення без змін. Зараз І. перебуває у Вінницькій виправній колонії. Його навіть не перевели до спеціалізованої установи для інвалідів.
Система принижує хворих. Часто лікарська таємниця розповсюджується на… самих пацієнтів: ув’язненим просто не кажуть про їхні справжні діагнози. І за це також доводиться битися адвокатам.
Що не так із системою?
Загалом правозахисники вважають найбільш гострими проблеми пенітенціарної медицини:
• «уявну незалежність» медичних працівників від адміністрації колоній (заклади охорони здоров’я ДКВС розташовані на території відповідних установ, а відтак, мають підкорятися адміністрації з питань дотримання режиму, нагляду за засудженими та безпеки, їхні керівники є присутніми на оперативних нарадах, що проводить керівник установи, вони мають звертатися до адміністрації установи із запитами на вивезення засуджених до цивільних закладів охорони здоров’я, використання з цією метою автотранспорту);
• некомплект медичного персоналу;
• відсутність лікарських засобів, низька якість лікування;
• непрозорість роботи ЦОЗ;
• низька якість ведення медичної документації;
• неможливість дострокового звільнення навіть для тяжко хворих засуджених.
Минулого тижня StateWatch (неурядова організація, що утверджує принципи Good Governance в роботі органів влади) опублікувала результати проведеного Рахунковою палатою аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, спрямованих державній установі «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» за період 2018 – перше півріччя 2020. Висновок StateWatch – реформа пенітенціарної медицини провалилася.
Взагалі, виявилося, що аудит проводити досить складно. «Відсутність затверджених планів реалізації Паспорту реформ пенітенціарної системи та пробації із зазначення планових показників, унеможливлює здійснення контролю за повнотою та своєчасністю виконання ЦОЗ ДКВС заходів покладених на установу Мін’юстом», – зазначають аудитори. Справа в тому, що план реалізації Паспорту реформ пенітенціарної системи та пробації із зазначення планових показників Мін’юстом офіційно не затверджувався, а інформація щодо реалізації реформування в межах компетенції ЦОЗ ДКВС подавалися керівнику Мін’юсту… у вигляді презентації та описової частини.
Більш-менш точні дані аудитори отримали лише станом на серпень 2019-го. Судячи з усього, саме тоді ЦОЗ ДКВС востаннє звітував про стан реалізації реформи.
Крім того, аудитори Рахункової палати звернули увагу на корупційні ознаки при закупівлях ліків. «Центр охорони здоров’я проводив тендер із закупівлі ліків від гепатиту за завищеними цінами у порівнянні із Реєстром оптово-відпускних цін на лікарські засоби Міністерства охорони здоров’я. Потреба у закупівлі була завищена на 53,7 млн грн», – йдеться в повідомленні StateWatch.
Це лікується?
Не можна сказати, що медики, які працюють у пенітенціарній системі, нікого не лікують. Є одужання, є врятовані життя. Але вони губляться на загальному тлі систематичних порушень прав людини, на тлі відсутності ліків та устаткування, на тлі втоми та байдужості персоналу, який змушений працювати в таких умовах.
«Не може Державна кримінально-виконавча служба кардинально змінити умови утримання за того вкрай недостатнього бюджетного фінансування, яке надається. Система в’язничної медицини потребує докорінного реформування і підпорядкування Міністерству охорони здоров’я, без цього говорити про якесь покращення медичних послуг в пенітенціарних установах не доводиться», – вважає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Втім, процес переходу Центру охорони здоров’я ДКВС від Мін’юсту до МОЗ загальмувався ще в допандемічні часи. Зараз мало того, що обидва міністерства продовжують активно реформуватися, так іще боротьба з COVID-19 відтягує значні ресурси у Міністерства охорони здоров’я. Але поза тим змінювати систему конче треба. І в тому числі через пандемію. На коронавірус хворіють і в’язні. У правозахисників багато питань до того, як із розповсюдженням хвороби бореться тюремна медицина. Нарікають на недостатнє тестування, нестачу засобів захисту, ліків, приміщень для ізоляції, відмову проводити температурний скринінг.
У жовтні у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №6141, автори якого пропонують надати засудженим можливість лікуватися в закладах МОЗ і користуватися послугами сімейних лікарів.
– Нереалістична, на мій погляд ідея, – вважає Євген Захаров. – У багатьох колоніях немає навіть доступу до інтернету, а в СІЗО систему E-health взагалі не можна запровадити. Насправді рішення про передачу тюремної медицини МОЗ ніби принципіально ухвалене. Але на словах, жодних реальних кроків для цього не відбувається. У влади немає волі щось вирішувати. Робоча група, створена при профільному парламентському комітеті з охорони здоров’я, збиралася кілька разів перед депутатськими відпустками, але восени – жодного разу. Тим часом у проєкті бюджету на наступний рік кошти на пенітенціарну медицину заплановані для Мін’юсту. Їх знову не буде вистачати. Ми готуємо зміни до нормативних актів щодо переходу ЦОЗ ДКВС до МОЗ, ґрунтуючись на ідеї створення окремого відповідного підрозділу у Міністерстві охорони здоров’я на чолі з заступником міністра. У будь-якому випадку, ситуація критична. Про це треба говорити, писати, щось змінювати.
Нагадаємо, у грудні минулого року Кабінет Міністрів Ради Європи розглянув ситуацію з виконанням Україною рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються неадекватної медичної допомоги, нелюдського та (або) такого, що принижує гідність, поводження у місцях несвободи. Комітет міністрів із занепокоєнням зазначив, що досі не було прийнято стійкого рішення для усунення недоліків української тюремної системи: переповненості, поганих матеріальних умов тримання під вартою та перевезення, неналежного медичного обслуговування у слідчих ізоляторах та пенітенціарних установах. Крім того, Комітет міністрів Ради Європи вирішив вести окремий моніторинг заходів, вжитих урядом щодо доступу ув’язнених до охорони здоров’я.
Автор: Ірина Скачко; Харківська правозахисна група
