Які рішення про ДТП за участю пішоходів приймають українські суди

Які рішення про ДТП за участю пішоходів приймають українські суди

Від дорожньо-транспортної пригоди з пішоходом ніхто не застрахований. В Україні сумна статистика за участю пішоходів: частіше виникають випадки, коли пішоходи втрачають пильність, з телефоном в руці перебігають дорогу і навіть не дивляться в бік авто. Або ж, поспішаючи, вибігають на проїжджу частину, сподіваючись перебігти швидше за авто.

У таких ситуаціях розгубитись може навіть найдосвідченіший водій. Та у багатьох водіїв вникає питання: «Як в таких випадках діяти,  та з якого моменту пішохід має перевагу в русі перед транспортним засобом?» Відповідь на ці питання дає «Судово-юридична газета».

З якого моменту пішоходи мають перевагу в русі перед транспортним засобом?

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянув справу №751/4821/17 та встановив: вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов’язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися.

Так, з матеріалів справи відомо, що чоловік звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти батальйону Управління патрульної поліції, в якому просив  визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення стосовно нього.

Суть справи полягала в тому, що водій, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходився пішохід, не зменшив швидкості і не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції  та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправною і скасував оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Судове рішення мотивовано тим, що у момент проїзду позивачем нерегульованого пішохідного переходу, пішохід почала перетинати дорогу цим пішохідним переходом на зустрічній відносно автомобіля позивача смузі дороги, одночасно, рухаючись, швидкості не зменшувала, на пішохідному переході не зупинялася. Отже, позивачем при наближенні та перетині нерегульованого пішохідного переходу не створювалася перешкода чи небезпека для вказаного пішохода. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не порушив пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов’язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися.

Забороняється здійснювати об`їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході, незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід.

Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, — уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, перед нерегульованим пішохідним переходом позивач не надав перевагу пішоходу (жінка), яка почала рух через проїзну частину. У цей час по правій смузі, не зупиняючись, проїхав автомобіль позивача.

Тобто пішохід, впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, почав перехід проїзної частини у спеціально відведеному для цього місці. Відповідно, свідомо не зупинившись перед нерегульованим пішохідним переходом, в той час, як пішохід почав рух, позивач, безумовно, створив їм небезпеку, відповідно, порушив норму 18.1 ПДР України.

Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем при наближенні та перетині нерегульованого пішохідного переходу не створювалася перешкода чи небезпека для вказаного пішохода.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Аналогічних висновків дійшов апеляційний суд в справі № 389/752/21 (2-а/389/15/21), в якій позивач просив суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про накладення адміністративного стягнення за ч.1  ст.122 КУпАП  у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Так, в постанові зазначено, що позивач, керуючи транспортним засобом, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкості та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів і порушив п.18.1 ПДР: водій не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи.

Позивач зазначав, що викладені обставини не відповідають дійсності, у зв`язку з тим, що він, наближаючись до пішохідного переходу, зменшив швидкість та оцінив дорожню обстановку, на пішохідному переході нікого не було. Вважає, що адміністративне провадження за наслідками якого винесена оскаржувана постанова,  розпочато за відсутності в його діях події та складу адміністративного правопорушення, оскільки обставини та суть правопорушення, зазначені в постанові, не відповідають змісту п.18.1  ПДР.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено частково. Постанову поліцейського відділу поліції Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області про накладення адміністративного стягнення на особу по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, скасовано. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу.

Апеляційний суд, розглядаючи справу, зазначив, що, відповідно до пункту 18.1 ПДР України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Таким чином, вимога пункту 18.1  ПДР  України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами  з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися.

Забороняється здійснювати об`їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході, незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід.

Водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, – уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу

Судова колегія, з врахуванням відеозапису та зафіксованого на ньому факту вчинення позивачем правопорушення, погоджується з висновком суду першої інстанції  щодо того, що всі сумніви  у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її  користь. З огляду на  відеозапис, суд апеляційної інстанції вважає недоведеним факт правопорушення, інкримінованого позивачу в частині порушення  ч.1 ст.122 КУпАП, з огляду на що суд першої інстанції  вірно  визначився з вимогами адміністративного позову  та  частково задовольнив   позов.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вчинення особою порушення п.п. 18.1 ПДР  України не підтверджено належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим доходить висновку, що  суд першої інстанції   правомірно  визнав  оскаржувану постанову  неправомірною та   скасував.

Незалежно від причин виникнення небезпеки для руху водій зобов’язаний дотримуватися правил дорожнього руху.

Не менш цікавою є справа № 555/232/21, в якій суд зазначив, що той факт, що небезпеку для руху, а саме – перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту Правил.

Так, суть справи полягала в тому, що водій не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та допустив наїзд на пішохода.

Водій вину у вчиненні правопорушення не визнав, вказавши, що, керуючи транспортним засобом, рухався по своїй смузі руху із невеликою швидкістю руху, оскільки по його смузі руху був автомобіль із увімкнутою аварійною сигналізацією, який виїхав заднім ходом із паркувального місця поблизу проїзної частини. Намагаючись об`їхати вказаний транспортний засіб, йому на автомобіль з правої сторони вибігла дівчина в темному одязі, яку він не помітив та збив. Негайно зупинившись з лівої частини проїзної частини, вийшов до потерпілої та викликав швидку медичну допомогу. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, тому справу просить закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу правопорушення.

Зазначимо, з матеріалів справи також відомо, що, за постановою районного суду, потерпіла  визнана винною за ч.4 ст.127 КУпАП по факту: пішохід перейшла проїзну частину у невстановленому місці, чим спричинила ДТП за участю автомобіля.

Представник потерпілої у судовому засіданні не заперечив, що пішохід переходила проїзну частину у невстановленому місці, проте водій у даній дорожній ситуції мав би обрати таку швидкість руху, щоб мати змогу своєчасно загальмувати і уникнути зіткнення з пішоходом.

Розглядаючи справу, суд не погодився з доводами про те, що протиправність дій потерпілого пішохода виключає винуватість водія. Той факт, що внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху, пішохід створила небезпеку для дорожнього руху, не викликає сумніву. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був виконати вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху і в даній ситуації, обираючи швидкість руху, водій мав би взяти до уваги інтенсивність дорожнього руху на цій ділянці проїзної частини (наявність пішоходів, наявність значної кількості транспортних засобів, що паркуються чи виїздять з місця для паркування).

Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме – перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту Правил.

Таким чином суд дійшов висновку, що вина водія у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена повністю.

Однак, оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, закінчились строки накладення адміністративного стягнення, суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Читайте также: