Російська ядерна віра як загроза українській державі

У Воєнній доктрині РФ зазначено, що застосування ядерної зброї є можливим як дія у відповідь (положення, типове для доктрин інших ядерних держав), а також «у разі агресії проти Російської Федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозою опиняється саме існування держави». Також вказано, що «рішення про застосування ядерної зброї ухвалює Президент Російської Федерації». Таким чином, особисто Путін вирішує, чи виникла загроза існуванню російської держави, і, відповідно, ухвалює рішення про застосування ядерної зброї.

Владімір Путін неодноразово публічно стверджував, що існування України є історичною помилкою. Він розпорядився, а органи колективного керівництва РФ охоче погодилися, розпочати війну проти України з метою «денацифікації» і «демілітаризації», що означає знищення української ідентичності й атрибутів державності. Іншим країнам, які могли би допомогти Україні у відсічі агресії, російський президент погрожував наслідками, на які ті «у своїй історії ще ніколи не наражалися».

Поразку у війні з Україною Путін може розглядати як загрозу існуванню російської держави й державності. Тому поки режим влади в РФ не змінився і доктринальні положення не переглянуто, загроза застосування РФ ядерної зброї проти України існує.

Очікування російського керівництва щодо результатів гіпотетичного застосування ядерної зброї є помилковими. Ядерна ескалація не принесла би РФ воєнної перемоги над Україною, натомість додаткові ризики були б вкрай високими. Гіпотетичне застосування ядерної зброї проти України є несумісним зі статусом РФ як «великої держави».

VLADIMIR SMIRNOV\TASS

Непевна «додана вартість» ядерної зброї

З моменту появи ядерної зброї, її першого застосування і серії випробувань з військовими навчаннями стало зрозуміло, що «додана вартість» цієї зброї для досягнення цілей війни є відносно невисокою.

При обмеженому застосуванні ядерної зброї її ефект є переважно психологічним. Знищення Хіросіми та Нагасакі для пришвидшення закінчення Другої світової війни закарбовано у свідомості поколінь. Проте це знищення відбулося переважно через збіг обставин: спекотну суху погоду, переважно дерев’яну забудову цих міст і необізнаність населення та військових щодо чинників ураження, таких як світлове випромінювання, іонізуюче випромінювання та радіаційне ураження, передусім через пил, який потрапляє до легень. Світлове випромінювання спричинило масові пожежі, що знищили Хіросіму і Нагасакі, радіація вбила значну кількість жителів.

Після руйнування європейських міст під час Другої світової війни звичайними авіабомбами і артилерією удари по Хіросімі ядерною бомбою 15 кілотонн тротилового еквіваленту і Нагасакі ядерною бомбою 21 кілотонн мали незначний додатковий воєнний ефект. За роки Другої світової війни на Берлін було скинуто 67 кілотонн звичайних бомб, Кельн – 44, Гамбург – 38, Ессен – 37 кілотонн. Масовані бомбардування протягом короткого часу могли вимірюватись кілотоннами. У лютому 1945 р. лише за кілька діб на Дрезден було скинуто близько 7 кілотонн звичайних бомб. Проте це не змусило Німеччину капітулювати, тільки наблизило цю подію. Японію змусила капітулювати несподіваність появи нової зброї з її незрозумілими на той момент додатковими чинниками ураження.

Для порівняння. Під час Холодної війни в разі глобального обміну ядерними ударами тільки по Києву мало би бути завдано до чотирьох ядерних ударів понад 100 кілотонн кожний. Водночас розраховано, що руйнації вщент не відбулося б – мали бути знищені локації управлінського, воєнного і економічного потенціалу.

Крім того, радіаційний ефект ядерного вибуху, як наразі зрозуміло, значно поступається ефекту від руйнації активної зони ядерного реактора з опроміненим ядерним паливом. Хіросіму й Нагасакі було швидко відбудовано, наразі це сучасні міста. Натомість зона довкола Чорнобильської АЕС є досі відчуженою, зруйнований реактор закритий саркофагом на десятиліття без технічної можливості утилізації.

Після понад 2 тис. ядерних випробувань, включно із понад 500 атмосферних, проведених після закінчення Другої світової війни, обмежене використання ядерної зброї у сучасній війні не матиме того психологічного впливу, який спостерігався в Японії. В Україні у 70-ті роки ХХ ст. було здійснено два підземних ядерних вибухи потужністю кілька кілотонн тротилового еквіваленту кожний. Це так звані випробування в мирних цілях. У Донецькій області намагалися збільшити видобуток вугілля (не збільшили), в Харківській – загасити свердловину газоконденсатного родовища з високим тиском (не загасили й використали звичайні засоби). Вже забутий вибух селітри в порту Бейруту у 2020 р. мав потужність близько 1,5 кілотонни тротилового еквіваленту.

Наразі психологічний ефект гіпотетичного обмеженого використання Росією ядерної зброї вже «зіпсовано» самою російською агресією. Сумарну потужність боєголовок ракет, випущених Росією по території України з 24 лютого 2022 р., можна оцінити у кілька кілотонн (понад 2 тис. ракет, кожна з яких несла вибухівки мінімум 100 кг тротилового еквіваленту). Бомбові та артилерійські удари по Маріуполю вже вимірюються кілотоннами.

«Додана вартість» ядерної зброї виявляється в межах економії масштабу. «Ядерна кілотонна» при масовому виробництві може бути на порядки дешевшою за «звичайну кілотонну». Це дозволяє кардинально підвищити технічно досяжний рівень сумарної вогневої потужності збройних сил ядерної держави. Сумарна потужність звичайної зброї, використаної під час Другої світової війни, вимірювалась одиницями мегатонн, максимальна сумарна потужність ядерної зброї, накопиченої під час Холодної війни, ‒ тисячами мегатонн. Ірраціональність накопичення такої руйнівної сили тільки через те, що це можна зробити технічно і економічно, стала зрозумілою для всіх учасників гонки озброєнь ще до закінчення Холодної війни. З кінця 1980-х років почалися скорочення, і наразі сумарна ядерна потужність ядерних арсеналів є значно меншою.

Кардинальне підвищення сумарної вогневої потужності військ за допомогою ядерної зброї виводить війну поза межі екологічної прийнятності. Глобальна ядерна війна з тисячами ядерних вибухів протягом короткого часу за екологічними наслідками порівнювана з одночасним виверженням десятків великих вулканів. Через забруднення повітря сонячні промені не досягатимуть поверхні Землі протягом років ‒ настане тривала ядерна зима. Це призведе до масової загибелі живих істот через кліматичні причини на додаток до безпосереднього знищення середовища проживання внаслідок власне ядерних вибухів.

Ядерні країни мають захищені укриття, з яких тривалий час можна управляти ядерними силами і певними ресурсами країни. У Китаї і РФ побудові таких укриттів приділялася підвищена увага з часів Холодної війни. Природа дарувала РФ не тільки великі поклади вуглеводнів, а й великі порожнини в глибині Уральських і Алтайських гір, в яких останніми десятиліттями побудовано інфраструктуру для підземного життя десятків тисяч осіб протягом тривалого часу, можливо, років. До цих об’єктів із Москви регулярно спрямовуються літаки президентського авіазагону. Вони демонструють готовність до евакуації російських еліт до місць, де вони зможуть пережити навіть масштабну ядерну війну. Бункери для російської еліти вважаються абсолютно захищеними. Але будь яка захищеність вимірюється вірогідністю. Те, що не знищується одним ядерним боєзарядом, може бути з ймовірністю, скажімо, 50 % знищено сотнею. До того ж невідомою є соціальна динаміка в таких бункерах за тривалого проживання. Вони можуть виявитися добровільно обраним пеклом.

Отже, «додана вартість» ядерної зброї при обмеженому використанні є сумнівною, якщо порівнювати її зі звичайною зброєю, при масованому використанні ‒ не має сенсу. Проте ядерна зброя на відміну від інших видів зброї масового ураження є в обмеженій кількості країн юридично легальною. Вона не заборонена універсально, хоча існує рішення Міжнародного суду справедливості ООН, ухвалене в 1994 р. про те, що застосування ядерної зброї призводить до порушення міжнародного гуманітарного права, тобто законів і звичаїв війни.

Крихкий ядерний консенсус

Стосовно ролі ядерної зброї у світі існує міжнародний консенсус, що стримує її розповсюдження і спонукає до поступової ліквідації. Консенсус виник під час укладання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) наприкінці 60-х років ХХ ст. і оформився у сучасному вигляді в останні роки Холодної війни. Відповідно до консенсусу переважна більшість країн відмовляється від володіння ядерною зброєю, хоча це не є технологічною або економічною проблемою для багатьох із них. Офіційні ядерні держави – США, РФ, Китай, Велика Британія, Франція – переконали решту світу, що поступово ліквідують свою ядерну зброю. До моменту повної ліквідації така зброя потрібна виключно для того, щоб унеможливити війну між самими ядерними державами та їх коаліціями. Ядерна зброя не може використовуватися для колоніальних війн і отримання переваг у глобальній економіці.

Після закінчення Холодної війни стратегічна ядерна зброя США і РФ, на які припадає понад 90 % ядерних арсеналів, скорочувалася. Та частина стратегічних сил, що перебуває на постійному чергуванні, спрямована на світовий океан. Статус сил постійно контролюється через систему двосторонніх взаємних повідомлень, кількість яких становить сотні на рік, та інспекції на місцях, що мають місце десятки разів на рік. Російське керівництво, незважаючи на агресивну ядерну риторику, цінує такий порядок, бо його порушення створює ризик глобальної ядерної війни.

Тактична ядерна зброя США і РФ відповідно до політично зобов’язувальних двосторонніх рішень зберігається на центральних складах (у РФ це так звані об’єкти «С») із початку 1990-х років. За цими зобов’язаннями в «нормальних умовах» у сухопутних військах і на флоті тактична ядерна зброя має бути відсутня. Приховано порушити ці зобов’язання непросто.

Із закінченням Холодної війни скорочення ядерної зброї відбувається де-факто в міру її старіння. Цей процес може тривати до кінця поточного століття. Якщо ж Китай почне нарощувати ядерну зброю за проголошеною програмою збільшення кількості міжконтинентальних ракет до рівнів кількості ракет у США і РФ, досягнення нульового рівня буде ще більше відтерміноване.

Наразі значно напруженою є ситуація стосовно міжнародного консенсусу щодо ядерної зброї. Чергова оглядова конференція ДНЯЗ з 2020 р. кілька разів переносилася. Формально ‒через пандемію Covid-19, але значною мірою ‒ через претензії неядерних держав стосовно низьких темпів скорочення ядерної зброї у світі. У межах підготовки до оглядової конференції на початку цього року лідери офіційних ядерних держав у спільній заяві підтвердили своє консенсусне бачення ролі ядерної зброї. Воно полягає в тім, що в ядерній війні не може бути переможців, і що ядерна війна не може бути розв’язана. Країни підтвердили свою готовність вести перемовини щодо ліквідації ядерної зброї відповідно до зобов’язань ДНЯЗ. Було зазначено, що «ядерні озброєння – доки вони існують – мають слугувати оборонним цілям, стримуванню агресії і попередженню війни».

Китай і РФ, так само як США, Велика Британія і Франція, не хотіли би появи нових ядерних держав і нарощення арсеналів країн, що не приєднались до ДНЯЗ. Водночас вони акцентують ядерний складник у композиції їхніх сил, Китай ‒ меншою мірою, РФ ‒ більшою, навіть виходячи поза межі раціональності.

РФ шукає моделі розвитку в минулому й просуває політику «ядерного середньовіччя» ‒ розглядає ядерну зброю як інструмент ведення нових колоніальних війн і боротьби за статус країни у світі. Складно уявити ідеї, більш руйнівні для міжнародного ядерного консенсусу.

Тому негайним результатом застосування ядерної зброї проти України стане те, що навіть Китай змінить своє ставлення до РФ з нейтрального на негативне з переглядом відносин у різних сферах. Світ змушений буде дієво покарати порушника консенсусу всіма доступними засобами, інакше втримати хвилю появи нових ядерних держав стане неможливо.

«Бункерні» недогляди

Хоча обмежене використання ядерної зброї протягом Холодної війни розглядалось як прийнятна опція для її володарів, існували механізми, які унеможливлювали будь-яке її застосування. Було створено систему оборони, яка б автоматично призводила до ескалації обмеженої ядерної війни до глобальної, неприйнятної для всіх. І оскільки виграти війну в Європі без застосування ядерної зброї було проблематично, будь-яка європейська війна ставала неприйнятною. Колишній СРСР наважувався тільки на проксі-війни із США, які не дозволяли говорити про безпосереднє воєнне зіткнення.

Останніми роками РФ повернулася до ідеї обмеженого використання ядерної зброї у звичайній війні або навіть у межах гібридної війни з мінімальним використанням збройних сил. Таке використання ядерної зброї РФ отримало в Західних країнах назву «ескалації для деескалації». Ідея РФ полягала в тім, що рішуча погроза використання ядерної зброї після швидкої і несподіваної перемоги РФ у гібридній війні змусить капітулювати без відповіді навіть сильнішого противника, такого як НАТО.

Офіційно РФ не підтверджувала цю концепцію. В опублікованих доктринальних документах можна побачити тільки її окремі елементи. Зокрема, в «Основах державної політики Російської Федерації у сфері військово-морської діяльності на період до 2030 року» (2017 р.) зазначено, що «в умовах ескалації воєнного конфлікту демонстрація готовності та рішучості застосування сили з використанням нестратегічної ядерної зброї є дієвим стримувальним чинником». У висловлюваннях провладних російських експертів концепція ескалації для деескалації тривалий час викладалась як така, що існує де-факто.

Доказом існування концепції є її опис в останньому «Огляді ядерних сил США» (Nuclear Posture Review) 2018 р. Поява цього опису є результатом комунікацій військових США і РФ. За результатами Огляду США модифікували свої ядерні сили так, щоб зробити можливим швидкий обмежений ядерний удар малої потужності у відповідь на перший удар з боку РФ, якби вона наважилася зробити його. Після такої ядерної відповіді РФ довелося б або капітулювати, або переходити до вищого рівня ескалації аж до глобальної ядерної війни. Після зазначених змін у статусі ядерних сил США вірогідність гібридної атаки РФ на країни Балтії знизилася. Проте атаку на країни, щодо яких ядерні держави не мають зобов’язань колективної оборони, зокрема Україну, російське керівництво продовжувало вважати можливою.

Уява РФ щодо застосування ядерної зброї проти України базується на низці хибних припущень.

По-перше, демонстративний ядерний удар не може гарантувати РФ капітуляцію України. Ситуацію на полі бою такий удар змінити не може. У нинішній російсько-українській війні лінія фронту мінлива, лінії оборони мобільні, об’єкти для ядерного удару на полі бою як такі відсутні, тому «плани» використання тактичної зброї (прорив насиченої оборони і знищення других ешелонів) не можуть бути виправдані. Вибух тактичної ядерної зброї у чистому полі можна побачити за кілька десятків кілометрів, особливо в безхмарну погоду. Війська, які б його не побачили, дізнались би про це з новин. На цьому ефект використання тактичної ядерної зброї проти військових завершиться. Психологічний ефект від ядерного удару по цивільних об’єктах після масштабних руйнувань українських міст звичайною російською зброєю може бути прямо протилежним – тільки збільшити волю України до перемоги.

По-друге, РФ не має засобів гарантованого нанесення демонстративного ядерного удару без ризику автоматичної ескалації поза межі України. Завдати удар можна бомбою, скинутою з літака, крилатою ракетою, балістичною ракетою. Літаки й крилаті ракети можуть бути й, щонайшвидше, будуть збиті українською ППО. Тому високим є ризик того, що бомба або боєзаряд не вибухне і потрапить під контроль України в пошкодженому або навіть непошкодженому вигляді.

Крилаті ракети, які ще в достатній кількості має РФ, ‒ це ракети, призначені для важких бомбардувальників, що належать до стратегічних ядерних сил. Кілька десятків таких бомбардувальників і сотні ракет для них, які технічно нескладно оснастити для ядерного удару, були передані РФ Україною у 1990-ті і 2000-ті роки за програмою ліквідації засобів доставки ядерної зброї. РФ також створила новіші засоби. Проте якщо стратегічний бомбардувальник оснащується для вильоту з ядерною зброєю на борту, розпочинаються процедури повідомлення про зміну статусу ядерних сил, чинні між РФ і США. Тобто демонстративний удар по Україні вимагає від РФ попередити США. Якщо попередження не буде, це є порушенням двосторонніх процедур з обов’язковою реакцією з боку США.

Стосовно балістичних ракет існують свої невизначеності. Балістичний варіант «Іскандеру» і «Кинджал» збити важко через їхню велику швидкість. Але з іншого боку, щоб оснастити «Іскандер» для ядерного удару, треба порушити домовленість із США щодо розташування тактичної ядерної зброї у центральних сховищах. Та сама проблема постає взагалі для будь-яких нестратегічних систем, зокрема крилатих «Іскандерів» і морських «Калібрів», які до того ж можна збити українськими засобами ППО.

«Кинджал» є авіаційною зброєю, тому обмеження щодо зберігання ядерних боєзарядів у центральних сховищах можуть не застосовуватися. Проте сама ця система є новою, вона не відпрацьована для впевненого виконання ядерних місій. Літаку МіГ-31, з якого запускається ця ракета, треба підійти для удару до кордонів України, де він може бути збитий засобами ППО.

По-третє, навіть демонстративне застосування ядерної зброї не гарантує відсутності реакції з боку НАТО. Дійсно, РФ зуміла переконати Альянс, що його безпосередня участь у війні на боці України призведе до «непередбачуваних наслідків» з натяком на ядерну ескалацію. З іншого боку, на саміті НАТО у березні було ухвалене колективне рішення надати Україні засоби захисту військ від хімічної, біологічної зброї і радіаційного ураження. Було заявлено, що в разі застосування РФ хімічної зброї, матиме місце колективна відповідь НАТО. Зрозуміло, що в разі застосування РФ ядерної зброї відповідь також буде. За переходу від демонстративного до обмеженого ядерного удару вірогідність і потужність колективної відповіді НАТО тільки зростатиме.

Російське керівництво не може бути певне, якою саме буде відповідь і чи не переважить вона потенційний ефект від застосування ядерної зброї.

Нове стримування

Будь-яка концепція використання ядерної зброї містить психологічний компонент. Для застосування ядерної зброї важлива впевненість у результатах, більша, ніж для застосування зброї звичайної.

Позбавлення РФ впевненості зменшує ризик ядерної ескалації.

Гіпертрофована впевненість російського керівництва у силі ядерного шантажу значною мірою пов’язана з браком рішучості з боку потенційних противників і жертв. Тривалий час жах перед російською ядерною ескалацією серед Західних країн був подібний до жаху беззбройної російської опозиції перед очільником одного з російських регіонів ‒ Рамзаном Кадировим. В обох випадках намагання уникнути потенційної загрози призводило до її збільшення.

Військова допомога країн НАТО Україні хоч і не досягла рівня воєнної допомоги, але й не припинилася під тиском російських загроз, а навпаки, збільшилася. РФ не наважилася реалізувати погрозу про «нечувані наслідки» для тих, хто допомагає Україні. У цій частині загрозу ядерної ескалації з боку РФ було стримано виголошенням наслідків для неї самої: НАТО заявило, що російську атаку на військові конвої буде розцінено як напад на Альянс.

Рішуча декларація того, що застосування ядерної зброї РФ проти України не змінить ситуацію на полі бою й не змусить Україну капітулювати, а навпаки, спричинить такі наслідки для РФ, на які вона «у своїй історії ще ніколи не наражалася», зменшує ймовірність самої ядерної ескалації.

Так працює ядерне стримування.

Авто: Олексій Їжак; Національний інститут стратегічних досліджень